Лайфхаки у складні часи від охоронця, машиніста та бухгалтерки, яка любить випікати

У складні карантинні часи навіть звичайні на перший погляд професії стають дуже важливими. 

На таких простих людях тримається весь побут будинків, вулиць, міст та й держави в цілому. В цей час суспільство більше усвідомлює, що їхні співгромадяни, які працюють поруч з ними, насправді є надзвичайними.

І саме про таких людей розповідає проєкт "НАДзвичайні Діячі України".

Цього разу в спецпроєкті про свої професії розкажуть охоронець, машиніст та бухгалтер, яка відчуває покликання до пекарства. 

Про інших #НАДзвичайних можна прочитати тут: 

Лайфхаки у складні часи від баристи, заправника, консьєржки та прибиральниці

Фармацевт, кур'єр та касир розповідають, як допомагають Україні під час пандемії

#НАДзвичайні

Кирил Мілохін, машиніст електровозу: "Зателефонують у будь-який час серед ночі: "Їдеш? – Їду"

12 років працює на залізниці. Закінчив Харківський університет залізничного транспорту. Більше за все в житті любить рух – потяги, машини, велосипед. Хобі: риболовля та різьба по дереву.

Мабуть, я однолюб. В 7-му класі до школи прийшов інструктор з харківської дитячої залізниці і запросив до їхнього гуртку. Пішли усім класом. Потім усі покинули, а я лишився. 

Зараз мені 31, на залізниці 12 років. Був слюсарем, майстром зміни, інженером з охорони праці. Два роки працюю машиністом. Щоб стати генеральним директором, потрібно спочатку на всіх інших посадах попрацювати. 

Керувати чимось дуже великим – особливе відчуття. Мені з дитинства подобаються великі машини, автобуси, а тепер я керую цілим потягом з вантажем. 

Ми і до карантину перед кожним рейсом проходили медичний огляд. А зараз черговий бризкає всім антисептик на руки і тільки тоді вітається. Дивні відчуття. 

Залізничники звикли все вимірювати у відстані та часі. Іноді в грошах. Наша зарплата залежить від кількості годин у дорозі. В хороший місяць у нас траплялось до 15 поїздок, зараз якщо вийде 10, це добре. 

Через карантин ми випереджаємо графік на 3-4 години. Зазвичай вантажний транспорт завжди йде за пасажирським. А зараз крім нас ніхто не їздить. 

Я виконую рейси з Харкова до Кременчука, Полтави та Куп’янська. Кожного разу ми проїжджаємо через станцію Водяна, біля села Високопілля. Його через коронавірус закрили бетонними плитами на виїзд та в'їзд. Cумно. 

Кирил Мілохін: Мені з дитинства подобаються великі машини, автобуси, а тепер я керую цілим потягом з вантажем

На вантажних перевезеннях я працюю машиністом, а на пасажирських – помічником машиніста. Приїжджав кудись, а там на пероні хтось на когось вже чекав з квітами. Подобається це бачити. Сподіваюся, незабаром ми всі повернемося до нормального життя. 

Машиніста вантажного потягу за чотири години до рейсу мають право викликати на роботу. Зателефонують у будь-який час серед ночі: "Їдеш?". І їду. 

Ми з дружиною залізничники, але вперше зустрілися на футболі, а не на роботі, як усі думають. 

Найцікавіше для мене в роботі – постійний рух. Коли я ще на практиці був, притулявся до лобового скла і дивився, як шпали піді мною біжать.

Машиніст потягу дивиться тільки вперед. Корисна звичка не лише в роботі.

Про машиністів

Машиніст вантажного потягу транспортує від 100 до 7 тисяч тонн за рейс, долає понад 4 500 кілометрів на місяць. 

Робочий день машиніста починається з медогляду. Перед 12-годинною зміною потрібно переконатися, що людина себе добре почуває. 

Перед виїздом із депо машиніст обов'язково перевіряє автозчеплення та гальма. Гальмівний шлях потяга може складати до 1500 метрів, саме тому реакція машиніста на перешкоди має бути блискавичною. 

Кабіна машиніста – це понад 70 кнопок та 20 важелів. 

Досвідчені машиністи за десятиліття роботи виробляють свій неповторний та добре впізнаваний колегами стиль водіння – манеру їзди, плавність ходу, управління гальмами.

#НАДзвичайні

Вадим Гнатишко, охоронець: "80-річна бабуся вкрала півхлібини через голод і безгрошів'я. За її хлібину заплатив я..."

10 років із своїх 29 працює в охороні, з них майже 6 – начальником відділу охорони супермаркету. Має освіту за кількома спеціальностями: майстер по обслуговуванню холодильних установок, тракторист, машиніст, столяр-будівельник. Хобі: футбол, волейбол, їзда на мотоциклі.

Охоронцями не народжуються. Принаймні я таких вундеркіндів не зустрічав. 

Між охоронцем і футбольним суддею є щось спільне. Немає нічого гіршого за суддю, який весь час свистить на полі та заважає грати, і охоронця, що дратує своєю метушнею. 

"Охорона веде себе по-хамськи" – найпоширеніший стереотип про мою роботу. Зізнаюся, колись я й сам так думав. Тепер знаю: грубіяни в цій професії не затримуються.

Не кожен, кого ми затримуємо, – злочинець-рецидивіст. Якщо бачимо, що людина оступилась, вимагаємо заплатити за товар і відпускаємо. 

Не існує правил без винятків. Минулого тижня якась бабуся вкрала півхлібини. Їй 80, на крадіжку підштовхнули голод і безгрошів'я. Що тут скажеш? За її хлібину заплатив я. 

Я знаю все про крадіжки в супермаркеті – як, коли, що, скільки. Але волію вірити людям. Не треба плутати охоронця і сищика з мультфільму про бременських музикантів, що співав: "Поздно или рано я всех разоблачу". 

Моє правило: давати людині шанс, але тільки один раз.

Одного разу гостя з дитиною на руках вкрала м'ясо. Дебелий такий кусень. Спіймали, викликали поліцію, запитуємо: навіщо? Виявилося, вона краде в магазинах, щоб перепродати на ринку за півціни. 

Мала б потрапити до суду, бо "винесла" на суму понад 500 гривень. Але коли приїхала поліція, трирічний малюк у неї на руках розплакався і не стихав. Мені стало шкода його. У самого двоє дітей. 

Разом із поліцією почали вмовляти її: "Заплатіть за товар і зав'язуйте з цим. Дайте собі шанс – заради дитини!". Не знаю, чи дослухалася, але у нашому магазині вона більше не з'являлася. 

Зараз легше стежити за порядком. Раніше працювало 8 входів до нашого супермаркету. Зараз на єдиному вході стоїть охоронець, який пропонує гостям рукавички, антисептик, маску, якщо у них немає. 

Вадим Гнатишко: Найбільший мій страх – заразити родину

Засоби захисту – це перепустка до магазину. Всі про це знають. Але все одно без конфліктів не обходиться.

Подружжя печерських адвокатів зайшло до супермаркету в масках, але потім зняли їх. Охоронець ввічливо зробив зауваження. Гості заявили, що принципово робитимуть закупи без масок. 

"Розпорядження магазину – це ваші внутрішні документи, нас це не стосується. Де підпис, що це завірено КМДА?" Втім, на поліцію вони чекати не стали. 

Найбільший мій страх – заразити родину. Раніше я з порогу обіймав дітей, цілував дружину. На час карантину ритуал змінився: зайти в квартиру, прийняти душ – і тільки потім контактувати з ними. 

Карантин – можливість бути уважнішим. До співробітників, гостей, самого себе. Колись ранковий інструктаж проводили для кількох людей одночасно. Тепер співробітники заходять до мене в кабінет по одному, є можливість спитати про самопочуття, справи. 

Карантин закінчиться, і всі плани здійсняться. Хочу поїхати з дітьми на море. А ще закінчити власний будинок. Будую його власноруч.

Коли люди кажуть, що робота охоронця проста, я посміхаюсь і навіть не заперечую. Якщо в нашому магазині все спокійно, це означає одне: ми працюємо.

Про охоронців

У сучасному світі охоронцю потрібно мати чудову візуальну пам'ять, гарну фізичну підготовку, володіти прийомами рукопашного бою, знатися на основах законодавства і вміти надати долікарську допомогу. 

Для охоронця важливо бути командним гравцем. На зміні в супермаркеті працює від 2 до 8 охоронців. 

У супермаркеті може знаходитись від 16 до 250 камер. Вони потрібні, аби співробітники служби безпеки не лише запобігали правопорушенням, а й допомагали регулювати черги на касах.

#НАДзвичайні

Оксана Лисокінь, пекар: "Карантин – це нагода сказати "дякую"

45 років. Бухгалтер за освітою, пекар за покликанням. Вісім років працює на цій посаді. Вважає, що робота з тістом – найкращий антистрес. Хобі – експериментувати з інгредієнтами і розробляти авторські рецепти.

"Карантин – це навчатись дистанційно і рахувати до двадцяти, поки миєш руки", – сказав би мій онук-другокласник. І мав би рацію. 

Комусь сьогодні не вистачає роботи, а для мене – це час, коли не вистачає рук. 

За освітою я бухгалтер. За покликанням – пекар. Здається, нічого спільного. Так, але ні. В обох випадках важлива точність. До копійки. До грама. 

Людину можна надурити, тісто не надуриш. Воно завжди покаже спробу схімічити, схитрувати. 

Пекарі – це не про імпровізацію. Ми працюємо з технологічною картою, де прописаний кожен крок. Крок ліворуч, крок праворуч – і "все пропало", як говорила одна наша лідерка. 

Оксана Лисокінь: До карантину я вважала колектив своєю другою сім’єю, а зараз і поготів

"Ще трошки, ще тиждень, ще два – і все налагодиться", – говоримо одне одному. До карантину я вважала колектив своєю другою сім'єю, а зараз і поготів. 

Шило в мішку не сховаєш. Як і пекаря вдома. Діти завжди говорили: "Мамо, коли ми вертаємось зі школи, вже здалеку знаємо, що ти хліб печеш – бо смачно пахне на всю вулицю!" До речі, синові було 10, а дочці 11, коли вони самі почали випікати піци, пиріжки. 

Я стаю до роботи о сьомій ранку. Поки всі ще сплять, у повній тиші, починаю творити всесвіт із борошна, яєць, води та інших секретних інгредієнтів. 

Навіть не уявляю, скільки всього я спекла за 8 років роботи на одному місці. 

У кожного свої секрети боротьби зі стресом. Я 2-3 пиріжки зліплю – і вже легше. 

Ось ви записуєте мене, а мені ніяково. Я ж звичайна. І не одна працюю – нас таких повно по всій країні. 

Карантин – це ще й нагода сказати "дякую" один одному. В "звичайні" часи, на жаль, нас на це інколи не вистачає.

Про пекарів 

За часів Римської імперії пекарі "підписували" хліб. Перед тим, як відправляти його в піч, на буханці ставили іменне клеймо. Таким чином покупець знав, кому дякувати (або кого лаяти) за смак хлібини. 

Сучасний пекар вміє готувати близько 150 видів хлібобулочних виробів. 

Якщо хочуть перевірити професійність пекаря, його просять приготувати листкове тісто або житній хліб. Саме ці два продукти в хлібопеченні вважаються вищою математикою. 

Пекар – справді "гаряча" професія: температура на робочому місці тримається на рівні 25 – 30 °C, а біля печі інколи сягає 40 °C. 

Разовий промисловий заміс – від 30 до 150 кілограмів тіста.

#Надзвичайні

***

Проєкт "НАДзвичайні. Діячі України" створений національною мережею супермаркетів "Сільпо" і клубом ілюстраторів Pictoric, – це історії звичайних людей, які попри всі форс-мажори щоранку стають до роботи. 

Ця соціальна ініціатива стала продовженням проєкту, створеного Pictoric в 2014 році. Він називався "Діячі України" і показував відомих українців, видатних письменників та громадських діячів, музикантів та науковців, спортсменів та акторів, які прославляли країну.