З рейтингом, вищим за Супрун. Історія державного санітарного лікаря Віктора Ляшка
Прізвище "Ляшко" в українських новинах уже кілька місяців асоціюється не лише з лідером "Радикальної партії".
На тлі епідемії коронавірусу та карантину його затьмарив головний державний санітарний лікар України – Віктор Ляшко. І для цього знадобилося значно менше часу, ніж політику-"радикалу".
За кілька місяців Ляшку вдалося стати з менеджера, відомого у вузьких колах громадських організацій, регулярним гостем топових політичних ток-шоу. І попри трьох міністрів охорони здоров’я або ж навпаки завдяки їм – обличчям боротьби з COVID-19 в Україні.
Квітневе опитування "Рейтингу" показало, що українці довіряють Ляшку більше, ніж чинному міністру охорони здоров’я Максиму Степанову, двом його попередникам і навіть реформаторці української медицини Уляні Супрун.
Що робити з 41% підтримки, головний санепідемлікар поки не думав. "Довіряють, значить, робимо правильно", – коротко коментує він опитування.
На відміну від свого тезки, Віктор Ляшко стримано поводиться на публіці, тихо говорить і поки що не політик. Над чорним робочим кріслом у МОЗі замість портрету Зеленського та доньки у рамці висить тризуб.
"Українська правда" розповідає історію життя та кар'єри головного санітарного лікаря України.
Дитинство і вибір професії
У півтора роки Віктор Ляшко, якого відправили на літо до бабусі, вступив у відро з кип'ятком. Шкіру на стопу пересаджували зі стегна, а на саме стегно – від мами. Певний час лікарі допускали ампутацію ноги.
"Десь півроку, поки я вчився заново ходити, провів у лікарні. І в мене був досить хороший лікар, розповідала мама. Лікарня була радянського зразка, на стінах висіли фотографії різних лікарів. Коли мене носили на руках і проходили повз фотографію мого лікаря, я завжди тягнувся і цілував її.
І хоча я після цього лікарень дуже боявся, мама казала: "Мабуть, буде лікарем", – розповідає Ляшко, якому нині 40.
З цієї історії в його житті почався потяг до медицини.
Ляшко – друга дитина в родині шкільної вчительки та водія. Ганна Олексіївна, мама головного санепідемлікаря, за розподілом поїхала на практику в Осову, село на Рівненщині, неподалік білоруського кордону. Там познайомилася, побралася та осіла зі своїм чоловіком Кирилом Володимировичем.
Осова – маленьке село на тисячу мешканців, де є двоповерхова школа, будинок культури, багато викопаних ставків і кам'яна дорога. Перед Великоднем білять старі хати. Масово копають бурштин.
Мама викладала у місцевій школі хімію та біологію, ніколи не натягувала оцінок своїм синам, згадує Ляшко. Якщо в класі хтось чогось не знав, завжди викликала Віктора, якщо й він не знав – розуміла, що матеріал треба пояснити ще раз. Так хімія та біологія вимушено стали улюбленими предметами. Хоча самому Ляшку більше до вподоби були історія України та зарубіжна література.
"Завжди на столі була хімія та біологія, а читав я, наприклад, Фенімора Купера!
Коли мама заходила, ми – хопа, вчили хімію, біологію, коли мами не було – відкладали й читали художню книжку", – зі сміхом згадує Ляшко.
Студентські роки
Документи до Національного медичного університету імені Богомольця в Києві 17-річний Ляшко привозив понад 10 разів за літо – щоразу не вистачало документів або печаток у потрібному місці. Як золотий медаліст вступив на медико-профілактичну справу після співбесіди, без екзаменів.
Цікаво, що першу двійку на державних іспитах в університеті майбутній санепідемлікар отримав з гігієни, другу – з інфекційних хвороб.
"Я не був відмінником, на відміну від школи, яку я закінчив із золотою медаллю. В інституті все було інакше. Оскільки в Києві таки дороговартісне життя, я почав працювати. Спочатку влітку, потім вечорами, вночі, щоб на батьків було менше навантаження. Треба було жити, а потім ще почалися зустрічі з майбутньою другою половинкою", – ділиться Ляшко.
Як і багато студентів, перші в житті гроші заробив на виборах. Роздавав листівки за тогочасного президента улюбленого футбольного клубу "Динамо" Григорія Суркіса, який у далекому 1999-му балотувався на міського голову Києва від СДПУ (о) і програв Олександру Омельченку.
Далі був баристою у щойно відкритому "Два гуся" на Богдана Хмельницького, потім в аналогічному закладі на Хрещатику. Навіть думав кинути університет, бо сфера громадського харчування пропонувала нормальну зарплату і перспективи. Але переконливий погляд мами був проти.
Для досвіду підпрацьовував медбратом. Тоді, на кінець 90-их – початок 2000-их, згадує Ляшко, не у всіх лікарнях були одноразові шприци, тому вчилися на тупих багаторазових.
"Коли ставив першу в житті крапельницю, усе пішло нормально. А коли ставив другу, був упевнений у собі, "з досвідом", і в мене чомусь не з крапельниці розчин потрапляв в організм людини, а з вени піднімалася кров (сміється). Треба було зняти джгут після того, як поставив крапельницю! У людини був майже шок, але це всі проходять", – розповідає Ляшко.
У 2003 році після закінчення університету він 7 років працював у обласній санстанції Київщини – від лікаря-інтерна до керівника відділу. Здебільшого займався менеджерською роботою.
"Декілька разів закривав обухівський полігон №5, бо був перевантажений. Він забирає все сміття з Києва, але знаходиться на території Київської області. Цікаве було життя", – каже Ляшко.
Державна служба
У 2010 році Ляшко вперше потрапив до профільного міністерства – на запрошення заступника тогочасного держсанлікаря Михайла Ситенка. За 2 роки виріс від головного експерта МОЗ до заступника начальника управління.
З посмішкою порівнює ситуацію 2010 року з теперішньою – тоді від моменту пропозиції роботи до її початку змінилося три міністри охорони здоров’я: Василь Князевич, Зіновій Митник і людина, яка встигне побувати на цій посаді двічі – Ілля Ємець.
"Але в той час, коли змінювалися міністри, не змінювалася хоча б нижня управлінська ланка, тому не було таких прогалин у передаванні справ. Робота була системнішою", – каже Ляшко.
За два роки, коли Держсанепідемслужба стала окремим центральним органом виконавчої влади, відкинув пропозицію очільника служби Анатолія Пономаренка стати його заступником. Каже, мав замало управлінського хисту, натомість попросив посаду керівника департаменту санепідемнагляду.
"Пам'ятаю, як це відбувалося. У межах обміну досвідом приїхала група епідеміологів з Естонії, ми провели з ними тиждень. Те, що вони проговорили, збігалося з нашою ідеологією реформування, і тоді в мене народилася ідея – а чому б не очолити лабораторний центр і не показати, як треба зробити, щоб усі інші переймали досвід.
Я підійшов до керівника, знав, що там саме була зміна і конкурс, кажу, що я буду подаватися", – згадує Ляшко.
Керівництво лабцентром припало на Революцію гідності 2013-2014 років. Активним учасником Євромайдану, як згадує сам Ляшко, він не був, але відвідував акції та ідейно їх підтримував. Додає, що відпускав на них своїх співробітників, заборони по вертикалі Держсанепідслужби не було.
Про своє звільнення з лабцентру говорить неохоче і коротко, ніби його попросили звідти піти: "Хтось тікав від політики і треба було, напевне, робоче місце".
Громадський сектор
На післяреволюційній хвилі 2014 року люди з активною громадянською позицією ринули до списків політичних партій і державних органів. Ляшко ж навпаки – пішов у громадський сектор.
Двічі працював у проєктах, фінансованих Агентством США з міжнародного розвитку (USAID).
Перший раз, у 2014, був спеціалістом з інфекційного контролю в проєкті "Посилення контролю над туберкульозом", який за кошти USAID впроваджувала компанія Chemonics International. Бюджет проєкту на 5 років, з 2012 по 2017, склав $17.9 мільйона.
У складі експертно-консультаційної групи проводив тренінги для лікарів-фтизіатрів, пояснюючи, як не підхопити інфекційне захворювання на робочому місці, їздив з моніторинговими візитами до лікарень.
З 2015 по 2018 працював консультантом з громадського здоров’я у проєкті "Реформа ВІЛ-послуг в дії". У 2018 отримав від компанії Deloitte, яка реалізовувала його в Україні, трохи більше 44 тисяч гривень.
У травні 2014 разом з колишнім колегою Михайлом Розсадою та юристом Олегом Ланьком заснував громадську організацію "Інфекційний контроль в Україні". Мали нуль гривень статутного капіталу, сайт на безкоштовній платформі та сторінку у Facebook. За час керівництва Ляшка ГО виграла два великих гранти, сукупно на 12 325,5 мільйона гривень, і ще багато малих на дво-триденні тренінги.
"Питанню інфекційного контролю тоді мало приділяли уваги, санепідемслужба вже втрачала свій авторитет. Профілактика внутрішньолікарняного інфікування відходила на друге місце, тому ми і вирішили створити громадську організацію.
Плюс ми дивилися на перспективу реформи, що все таки запрацює медичне самоврядування і такі ГО знайдуть своє місце в новому баченні розвитку професійних компетенцій спеціалістів", – пояснює Ляшко.
Згодом на базі ГО її ж члени створили Національну групу експертів з інфекційного контролю, які "набивали авторитет" організації. Виграли кілька грантів, створили невеликий тренінговий центр.
Найбільшим грантовим проєктом Ляшка стала розробка і запуск моделі лікування хворих на туберкульоз Житомира та Чернігівської області на 3,5 мільйона гривень у 2017 році.
"Ми тоді трохи переформатувалися, не стільки це була професійна асоціація, скільки один з етапів впровадження нових підходів до лікування туберкульозу з організаційного боку, який полягає в тому, як гроші йдуть за пацієнтом.
Ті напрацювання лягли в ту ідеологію, яку я впроваджував у реформуванні протитуберкульозної служби. Яка, на жаль, тут була трішки зупинена, але зараз я думаю, що ми повернемося до її відновлення", – каже Ляшко.
У 2018 передав керівництво організацією лікарю-епідеміологу Андрію Александріну, який був одним з ідейників її заснування. Але на цьому історія Ляшка в "Інфекційному контролі" не закінчилася.
"Спеціаліст він хороший, менеджер – ні. Він себе дуже неправильно повів, коли пішов у керівники. Різко змінив погляди щодо багатьох членів колективу організації "Інфекційний контроль в Україні", – розповідає Александрін.
"Він почав тиснути на членів нашої громадської організації, ба більше – члени нашої організації працювали в ЦГЗ (куди Ляшко пішов першим заступником гендиректора – УП), він на них почав тиснути безглуздо, нерозважливо, як ми вважаємо. Аж до того, що почав звільняти людей з ЦГЗ", – розповідає Александрін.
Ляшко на це каже: "Чим і як? Як можна тиснути на ту громадську організацію?"
"Ні, у нас просто було непорозуміння, оскільки я як керівник залишав її з виграним грантом, прописаною заявкою – і на 2018 рік ми мали десь 8 мільйонів гривень для реалізації двох грантових проєктів. Я їх залишив спокійно, тому тиску ніякого не було.
Мене виключили і повідомили постфактум, що зробили це через систематичне порушення відвідувань зборів колективу", – розповідає він свою версію подій.
Повернення на державну службу. ЦГЗ
Після чотирирічної перерви, у 2018, Ляшко повернувся на державну службу – у Центр громадського здоров'я. До нещодавно створеної структури МОЗ його особисто запросив колишній військовий медик Володимир Курпіта, який наприкінці 2017-го виграв конкурс і став новим генеральним директором ЦГЗ.
Ляшко не просто отримав запрошення від Курпіти, а й був умовою заходу Курпіти в ЦГЗ перед керівництвом МОЗ. Рішення ухвалили за один день.
Утім, умови ставив не лише новий гендиректор ЦГЗ, а й сам Ляшко. 37-річний менеджер з досвідом роботи в ГО та держорганах хотів посаду першого заступника гендиректора.
"У Віктора завжди були амбіції, посади першого заступника не було. Проте ми змінили статут та внесли позицію першого заступника. Це було його умовою – я її виконав", – згадує Володимир Курпіта. Зараз такої позиції в ЦГЗ уже немає.
На бажаній посаді Ляшко спершу працював з імунопрофілактикою та епіднаглядом за інфекційними хворобами, а після зміни формату роботи – реформуванням регіональних центрів і соціально небезпечними хворобами тощо.
"Було багато зроблено, а ще більше сплановано. 80% стратегічних документів, які ухвалив МОЗ, створені під управлінням Віктора", – хвалить роботу свого першого заступника Курпіта.
За понад рік спільної роботи Курпіта відгукується про Ляшка як про ініціативного, професійного лідера та водночас – конформіста з бажанням подобатися всім.
Виконавчий директор ГО "Батьки за вакцинацію" Тимофій Бадіков познайомився з Ляшком за часів його роботи в "Інфекційному контролі", згодом разом працювали експертами НТГЕІ та перетиналися на зустрічах у МОЗ.
"На зустрічах у міністерстві Ляшко був найкращим модератором обговорення, вони почали приносити реальну користь. Попри статуси експертів, вмів відстояти свою позицію і довести до голосування за неї", – згадує Бадіков про час роботи Ляшка в ЦГЗ.
"Нам дуже пощастило, що він погодився розрулювати ситуацію з COVID. Я не уявляю іншої людини на цій посаді", – додає Бадіков, визнаючи, що епідемія та посада головного санлікаря забрала весь вільний час Ляшка.
Як "чудового, ефективного та конструктивного" члена команди в часи Уляни Супрун згадує Ляшка Ірина Литовченко, колишня гендиректорка директорату стратегічного планування та євроінтеграції.
"Віктор допомагав нам готуватися до міжнародних заходів, надавав дуже позитивні звіти роботи центру громадського здоров’я та регіональних центрів. Активно комунікував успіхи України у боротьбі з туберкульозом, був високої думки про заходи їхньої команди, такої ж думки були і закордонні донори та партнери України.
Тому дуже дивно зараз чути, як змінилася його риторика, і як всі ті напрацювання і зміни, якими він пишався, раптом стали "не такими", – каже Литовченко.
З ЦГЗ Ляшко пішов на початку червня 2019 року. Пояснює, що зробив це через невдоволення результатами своєї роботи та повноваженнями першого заступника. Очікував гнучкішої системи та більшої політичної підтримки.
"Мене здивувало його звільнення незадовго до зміни політичної команди, адже він не надав ніякого логічного пояснення такому кроку, – каже Ірина Литовченко. – Зараз це виглядає як завчасно спланований політичний хід, який був зроблений саме для того, щоб після зміни політичного керівництва залишитися при посаді".
Сам Ляшко запевняє – політика тут ні до чого. Залишив би центр ще раніше, але мав завершити ключову програму – перевести оплату профілактичної допомоги для деяких громадян від донорів до держави.
МОЗ 2.0 і посада санепідемлікаря
За кілька місяців після зміни уряду та, відповідно, політичного керівництва МОЗ, з державних органів один за одним підуть головні топ-менеджери часів Уляни Супрун – Олег Петренко, Ірина Литовченко, Володимир Курпіта.
Усі – через розбіжності в цінностях і неможливість працювати з командою нової міністерки Зоряни Скалецької.
Натомість Віктор Ляшко стане її заступником.
"Мені подзвонила Зоряна, сказала: "Приєднуйся". Я сказав, що не буду приєднуватися і відновлювати санітарну службу. А вона сказала: "А хто каже, що ми її відновлюємо?" – згадує Ляшко.
Вони познайомилися кількома роками раніше, на початку роботи експертного об’єднання Реанімаційний пакет реформ. Жодних проблем у приєднанні до її команди в грудні 2019 року, після відходу Уляни Супрун та її команди, не бачить.
"Питання в тому, чому ти приходиш? Ти ж приходиш не під людину – хоча частенько під людину – ти приходиш під ідею", – пояснює Ляшко.
Його ідеєю була побудова децентралізованої системи громадського здоров’я. Але в плани втрутилася світова пандемія коронавірусу. В Україні терміново відновили посаду головного санепідемлікаря і 26 лютого ним призначили Ляшка.
Посаду, каже, ніхто не пропонував, про своє призначення дізнався під час наради у президента.
На позиції головного санепідемлікаря Ляшко проводив ранкові брифінги щодо ситуації з коронавірусом, перевіряв готовність лікарень до пандемії, виїздив у проблемні лабцентри та затверджував рекомендації, за якими в Україні поступово відкривався бізнес.
Після чергової атаки міністра Степанова на медреформу, яку впровадила Супрун, Ляшко написав пост, у якому заявив, що другий етап медреформи не готує систему до можливих епідемій таких захворювпнь, як туберкульоз, вірусні гепатити, ВІЛ. Чим побічно підтримав риторику міністра і поплатився за це понад сотнею негативних коментарів.
Депутатка від "Голосу" Олександра Устінова назвала Ляшка "пристосуванцем", який "гарно і протилежно говорив у команді Супрун", екс-керівник патронатної служби МОЗ Станіслав Грещишин – "боягузом".
Питання щодо зміни риторики навколо медреформи Ляшко переводить в одну площину – своє невдоволення тим, як за реформою фінансують лікування туберкульозу. Продовження реформи підтримує, але з "але":
"Я підтримую повністю зміну підходів до фінансування (основа медреформи – УП), не повертаємося до субвенцій. Ми говоримо, що нам треба правильно порахувати тариф і правильно реформувати".
З Ляшком пов’язує своє звільнення на початку травня колишній гендиректор Директорату громадського здоров’я Андрій Скіпальський. "Я звільнився, бо впродовж півтора місяці не відчував, що він вважає мене членом своєї команди", – каже фахівець.
Пояснює, що його не залучали до зустрічей, могли повідомити про рішення вже після його ухвалення або не повідомити взагалі, від чого страждала ефективність роботи.
"Це йшло по наростаючій до конфліктів, які почали бути публічними: у присутності багатьох людей я почав отримувати негативний зворотній зв'язок, і це почало входити в систему. Якщо щось не виходить, є керівник, інструменти донесення – це може бути індивідуальна бесіда або інші методи.
Але привселюдна порка – це попахує популізмом і неефективністю. У моїх правилах управління людьми такого немає", – каже Скіпальський.
Коли в Україні тільки "сталися" Нові Санжари, а в статистиці хворих був "0", Ляшко казав: "У такому режимі можна прожити тільки місяць. А після цього дружина або сім’я скаже: "Все, харош", або організм не витримає". Але живе в ньому вже три.
Свій стандартний день він описує так: ранок намагається починати з 4-кілометрової пробіжки, після чого йде в душ, годує кота, снідає та їде на роботу.
У міністерстві – аналіз попередньої коронавірусної доби, комісія, селектор з президентом, зустрічі й наради. Якщо немає вечірніх ток-шоу, може їхати додому о 23-24.
Після завершення епідемії Ляшко планує будувати систему громадського здоров’я, але вже не децентралізовану, а централізовану. Відродження Держсанепідслужби в попередній формі не підтримуватиме, але з урахуванням епідемії, каже, "певні речі треба відновлювати".
***
Віктор Ляшко виглядає спокійнішим та відкритішим на тлі чинного міністра охорони здоров’я Максима Степанова, який програє в інтерв'ю журналістам і за якого фракція "Голос" збирає підписи для відставки.
Також Ляшко вирізняється на тлі людей президентства Володимира Зеленського. Він не користувався "ліфтом" і не вирішував раптово рятувати країну. А поступово, сходинка за сходинкою, майже 20 років йшов від лікаря-інтерна Київської обласної санепідемстанції до головного державного санітарного лікаря України.
І ця посада, можливо, не остання сходинка на драбині.
"Поганий той солдат, який не хоче стати генералом", – відповідає Віктор Ляшко на запитання, чи бачить себе міністром охорони здоров'я, а потім додає, що поки що йому комфортно на своїй посаді.
Не відкидає і можливості піти в політику.
– Партія Ляшка якби вже є (сміється)
– І затьмарити її буде складно.
– Думаєте? Спробуємо.
Ольга Кириленко
