"Рыбы нет, но вы держитесь". Як переживають карантин столичні рибалки

Четвертий тиждень мільйони українців сидять вдома на карантині та відчули всі пов'язані з ним незручності.

І якщо в сільській місцевості в людей трохи більше свободи, то для містян карантин – це велика проблема. 

Здавалось би, що може бути краще: дистанційна робота, мільйони людей не стовбичать кілька годин у транспорті та чергах. Тим, хто не працює, можна досхочу дивитися кіно і спати до обіду. 

Але є люди, яких не стримає навіть світова пандемія, – непосидючі київські рибалки. 

Віками рибальство було одним із головних способів здобуття їжі. І хоч технології за останні 100 років стали іншими, на берегах водоймищ і далі сидять чоловіки з вудками. Майже так само, як сотні років тому. 

У риби свій карантин – нерест. З 1 квітня до 9 червня по всьому Дніпровському каскаду водосховищ діє заборона на вилов риби. В цей час не можна пересуватися на човнах, займатися промисловим рибальством і підводним полюванням. Під заборону не підпадають одна поплавочна або донна вудка, один гачок і спінінг. Ловити рибу можна з берега і в світловий день. 

Більшість рибалок жорстких правил карантину не підтримують. Воно й зрозуміло. Ніщо не стримувало їх вийти на цілий день до улюбленої справи, і питання тут не стільки в улові. Рибальство – це цілий культ. 

"Палиця зробила з мавпи людину, і була це вудка", – жартують в середовищі рибалок. Але з посиленням карантину про риболовлю в акваторії Києва відтепер можна забути.

"Українська правда" дізналась у київських рибалок, що вони думають про карантин, як він позначився на їхньому відпочинку і хобі та як ставляться до штрафів за перебування у громадських місцях.

Як з'явилася київська Венеція

Венеціанський острів отримав свою назву від парку відпочинку "Венеція". Миколаївський ланцюговий міст кардинально змінив життя цієї дивовижної місцини посеред Дніпра у XIX столітті. Тут відкрили ресторан, естраду і навіть театр. 

Острів має штучне походження. Колись це була заплава, яку змінила повінь 1877-го року – тоді на місці озер утворилася сучасна протока, а відтак і новий острів. До війни ці київські заплави утопали в зелені. Серед квітучих садів стирчали дахи побілених хат. Вечорами вулиці наповнювались українськими піснями.

За два століття острів періодично зникав під водою. Жителі затоплених островів плавали на човнах, подібних до італійських гондол.

Про часті зміни характерів проток та про те, що в різні часи Венеціанський острів був то островом, то частиною материка, сьогодні нагадують декілька озер на острові. 

"Я виросла у київській Венеції. Цвіли у нас під вікнами акації. А повінь прибувала по інерції і заливала всі комунікації..." –  писала Ліна Костенко про сусідній Труханів острів. 

"Все тече, все змінюється" – точно про Венеціанський острів, схожий на міраж, який то з'являється на карті столиці, то зникає.  

У 1965-му, після відкриття на острові станції метро "Гідропарк", було облаштовано зону відпочинку з пляжами та спортивними майданчиками. Так почалась новітня історія київської Венеції.

"Пандемии нет. Виноваты масоны" 

Сучасний Венеціанський острів – це розважальні заклади, кінний клуб, спортивні майданчики і туристична родзинка "Київ у мініатюрі". Чим не альтернатива для жителів лівого берега в карантин "погуляти" столицею? Але навіть в мініатюрі світ став тісний через карантин.

Неділя – останній день перед забороною на відвідування парків. На вулиці +11, але відчуваються всі +20. Як для такої пори в парку не надто людно. Кілька десятків сімей влаштували пікніки, багато дітей, закохані пари гріються на сонці. Температура води в Дніпрі +5. 

На пляжі з'являється великий позашляховик. Виходить молода пара. 

"Вот те и коронааавируус!" – здивовано реагує на масу людей дівчина.

Поки в центрі столиці триває істерія навколо пандемії, у київській Венеції – повна свобода і легкість буття. 

Уздовж жовтого пляжу на кількасот метрів до моста Патона стоять поодинокими "пінгвінами" рибалки. Зазвичай у вихідний день їх тут сотні. У переддень заборони кілька десятків на всьому острові.

– Ловлю дзен, маю право! Рибалка для мене, як йога для дружини, – каже Олександр, якого зустрічаю першим, коли йду від мосту Метро.

Чоловік сидить тут з 8 ранку. Ловить на фідер. Рибалить уже 20 років, останні 5 – в Гідропарку. Зараз більше як спортсмен, а не любитель. 

– Чекаємо на плотву, а її нема поки. Було лише дві покльовки. Перспективи далі сидіти нема. Ну, і завтра вже карантин, – з сумом зазначає рибалка і пропонує каву. 

Олександр – військовий, але де і ким саме працює, не називає і просить не знімати. На вигляд – близько 45 років. Спортивна статура й гарна українська видають в ньому добре підготовленого офіцера.

– Люди руки почали мити. Це саме просте, – перераховує плюси карантину. – Їхав якось з роботи на таксі. Хлопець 25 років, троє дітей. Я сідаю, одягаю маску. Він питає "Зачем?". "Для вашої безпеки, наприклад", – кажу. Так він мені на повному серйозі каже: "Пандемии нет. Всемирный заговор. Виноваты масоны". Я йому: "Друже, що ти читаєш і що дивишся по телевізору, що в тебе таке в голові?"

У серйозності пандемії та її жахливих наслідків Олександр не сумнівається. Розповідає про коронавірус та ГРВІ. Але найбільше скаржиться на велику кількість сміття на березі і паліїв трави, через яких неможливо дихати у столиці

– Єдине, що важко – за березень у нас 14 загиблих на фронті, а згадок в ЗМІ мало. Все зафонив коронавірус, – резюмує рибалка, поправляючи на поясі ножа.

Читайте також: "Бомжарики вымрут – государству хорошо" – як живеться столичним безхатькам в умовах карантину

Логіст Віталій та "божевільний" світ

На березі за трьома вудилищами сидить 27–річний Віталій. Мне підкормку у відрі.

– Людей нема, сел себе спокойно, никто не ходит, не кашляет. Отдыхаешь вообще на природе. На работе не уволили и хорошо, – перелічує рибалка переваги ситуації. – С детства рыбалкой занимаюсь, а сильно увлекаться начал года два. Люблю леща, карася ловить. Как повезёт. Червь здесь не очень идет. Бывает, на хищника хожу, а тут в основном мирная рыба. 

Віталій працює в логістичній компанії. У вільний від роботи час відпочиває на рибалці. Про те, що неділя – останній день на вільне пересування по місту, Віталій дізнається від мене. Говоримо про маски та інший захист від вірусів.

– А никто не задавал себе вопрос, где их купить? Все аптеки оббегал, нигде не нашел. На работе на первах выдали – по две маски на руки. Ну поносил ты их 2-3 часа максимум и всё. Целый день в одной маске не будешь же ходить, – обурюється Віталій.

Істерику навколо пандемії називає "роздутою" і каже, що світ "збожеволів". 

– Посчитайте статистику смертей от туберкулеза, гриппа, СПИДа. А сколько от пневмонии умирает? Не знаю, чё мир сошёл с ума? А это всё телевидение, всё расперло. Вон батька (Олександр Лукашенко – УП) сказал: "Ничего закрывать не буду". Молодец, я считаю.

Про правила карантину та ймовірні штрафи говорить емоційно.

– В Китае почему все закончилось? Сказали сидеть дома – сидят. У нас же наоборот. Все ходят, кашляют, разносят ту заразу. Ну, и как ты её остановишь? – розмірковує хлопець. – И шо это за штрафы? Где такое написано, чтобы тебя штрафовали, потому что вышел на улицу без маски? Правительство само не понимает, что нужно делать. 

Коронавірусу молодий хлопець не боїться.

– Я вообще спокоен. Если уж суждено, то суждено. Близко к сердцу не беру, как некоторые у фейсбуках и инстаграмах. Из вот такого (показує пальцями сантиметр –  УП) раздули вот такооое! 

Ну вот даже так посмотреть: если это все завозится к нам с других стран. Не дешевле было бы их оставить на обсервацию там, пролечить, отправить наших врачей. Я не такой уж и сильный математик, но это было бы дешевле. Сколько нас сейчас, 20 миллионов? 

– Сорок є! – уточнюю.

– Вернулись же! (сміється). Не проще было справиться с теми несколькими миллионами за границей? – знизує плечима Віталій.

Запитую, як з логістикою по місту через карантин. 

– Мне повезло, машина есть. С карантином на дорогах, кажется, машин стало больше. Выехали даже запорожцы, которых я не видел много лет.

Читайте також: Азовське "золото", або Звідки беруться бички в томаті

Повар Богдан і "патруль, який ганяє"

Посередині острова, на великому, майже порожньому пляжі з товаришем рибалить повар і майбутній правознавець 25- річний Богдан з Дарниці. За кілька метрів під деревом ходить сумний кіт і постійно нявкає.

– Карантін – скучно, з ума можна зійти. Що вдома в чотирьох стінах робити? – питає рибалка. – Хотілося б більше часу на природі проводити, а не можна буде. 

– В любительській рибалці вже років 10, але намагаюсь з кожним роком акцентіровать на спортивній. Років 5 серйозно так, – говорить Богдан м'яким суржиком, який додає теплоти розмові. 

Повар постійно усміхається і жартує. Незвично за 3 тижні у карантинному місті, де всі ходять в масках, бачити відкриту посмішку.

– Люблю фідерну рибалку. Розраховуємо на плотву, хочеться ляща. Але глухо і ніяких намьоков. Люблю процес – найти рибу, поставити її на точку. Вона не ловиться, а ти должен її заставити ловиться. Знайти от цей ключик до неї. 

Розповідає, що порівняно з іншими місцями в Києві тут патрулів значно менше, а на Венеціанський острів потрапили з пригодами.

– Втікли від поліції, виходить (сміється). Сьогодні на Русанівці підійшов патруль і прогнав нас. Кажу їм: "Сьогодні ж ще можна". А вони: "А ми вже отримали розпорядження". Ну, шо ти, спорити будеш? Ми ж законопослушні громадяни. Так ждав цього виїзду, увійшов в азарт, а вони прийшли і сказали: "Мальчик, збирайся". Приїхали сюди. 

На житті хлопця карантин не позначився, до пандемії він ставиться дещо легковажно.

– Я в усю цю фігню не дуже і вірю. Да, люди боліють, але карантин – не для нашої країни. Щоб купити продукти в магазині, треба зайти в масці. Оббігав всі аптєки, не знайшов. Знаєте, де купив? В ларьку, де сігарєти продають. 

Це нормально? А сидиш сам рибачиш, нікого не трогаєш, а до тебе підходять ці клоуни вчотирьох і кажуть "збирайся". Бо штраф 17 тисяч. А рибалка – це чи не єдине місце, де можна получить удовольствіє. 

Богдан дістає фідер з води. Майстерно поправляє корм і також майстерно закидає на кілька десятків метрів у Дніпро.

– Глухо, кльова немає. Це все із-за карантіна,100 процентів, – каже жартома. 

Запитую, яку найбільшу у житті рибу ловив.

– Карпа. За трьошку. Найбільшого ляща – майже 2 кіло. Я рибу не їм, я не голодний. (сміється). Для мене це процес, пофоткатись і випустить. Єслі треба пожарити чи засолити – можна кілограмів 10 надубасить, а все інше випустить.

Уточнюю, чи відчувають, як змінилося навколишнє середовище у зв'язку з карантином.

– Як була куча мусора, так і осталась. Нічо не помінялось. Наоборот, карантін ніби все усугубляє. Сама атмосфєра, люди якісь перелякані, сидять дома. Я не можу сидіти вдома. У мене ще й день народження 8 квітня, вобщє не знаю, що буду дєлати. Половина друзів роз'їхалась, половина осталась. Святкувати буду, запрошу гостєй додому.

В масках? – застерігаю.

– Нє, ми таким не страдаєм. Люди ж елєментарного не понімають, общався зі знайомим: "Ви понімаєте, для чого ці маски?" Це ж носити тільки тим, хто захворів. Носить, щоб людей не заражать. А якщо здоровий, харашо себе чуствуєш – я цього не понімаю. 

Ну, руки миємо частіше, висипаться начав, а то постійно робота. Ну, я теж дотримуюсь защіти. Але не фанатічно, щоб одягти костюм ОЗК, лягти на кровать і хекать "ми всє умрьом".

Ресторан, в якому працює Богдан, зачинився на карантин. На доставку не працюють. Каже, що місця робочі зберегли за працівниками. 

– Привик і вигодно, – розповідає, за що любить роботу. – Дєньгі нормальні і не голодний. Продукти не купуєш, бо на роботі їсиш. А щас з цим карантіном приходиться дома готувати. А лєнь (кривиться під палючим сонцем). Хочеться вже на роботу…

– До людей? – уточнюю.

– Дєньгі зарабативать. Ладно карантин до 24-го, але ж не до травня. В людей просто гроші закончаться. Почнеться мародьорство. А в людей сім'ї, діти, крєдіти. Це правітєльство може годами не працювати...

За два тижні карантину в центрі міста Богдан був лише один раз.

– По зарплату їздив, – пояснює сміючись. – Ну, а шо там ще робить?

Тесла на Золотому пляжі

У хащах на під'їзді до пляжу причаїлась "прищурена" синя Тесла S. У рибальському кріслі, закинувши ногу на ногу, сидить чоловік. Він чи не єдиний рибалка, який розслаблено спостерігає за покльовками.

– Вперше бачу, щоб на рибалку на Теслі приїхали, – намагаюсь розговорити небалакучого чоловіка.

– Меня всегда занимал электротранспорт. Раньше был "Ниссанчик" Lеаf, понравилось. Запас хода, конечно, слабый. Я его продал, поднатужился и купил Теслу.

"Соблюдайте дистанцию, пожалуйста", – раптом кричить мені хтось з-за дерева. 

– Супруга, не обращайте внимания, – стиха каже чоловік на вигляд років 55, який представляється Русланом.

Пояснюю жінці, що дистанцію витримую, я в масці та рукавичках.

– Хорошо. Мы к вам цеплялись? Нет. Так идите себе, – не заспокоється жінка.

– Сидимо на карантині, як усі, – сміється чоловік, не зводячи погляду з двох вудилищ на тринозі.

В рибальському садку, що лежить у воді, видніються блискучі спинки рибин. 

– Яка клює, таку й люблю. Штук семь поймал, плотва и подлещик.

Уточнюю, чи змінилась за його відчуттями екологія Києва та околиць.

– Да какая экология? Утром здесь такое благовоние было (пожежі за Києвом, пожежа на Хрещатику – УП). А щас продуло ветром и вроде нормально. 

– Нужен ли карантин? Наверно, надо, если люди погибают. Оптиміст? Ну, а шо, пессимистом быть – сидеть дома.

Острів свободи і здійснення мрій

"Говнянка", "Довбичка", "Обводняк", Верблюд", "Собака", "Памятник первому замесу". Це лише кілька дивовижних назв, які користуються популярністю у київських рибалок. 

Про всі ці місця знає 51-річний киянин Олег Анатолійович. Так само знають і його на Золотому пляжі. 

– Рыбачу зимой и летом. Это для меня святое. Ждешь дней этих, как Бога. Я первый раз вышел в этом году именно сегодня. Зима не удалась, льда не было. А если где и был, то тонкий, не люблю я этого. Пару раз купался, проваливался. 

Понад 30 років чоловік рибалить переважно на цьому острові. 

– Моя супруга говорит, что вода – это моя стихия, хоть по гороскопу я – "воздух". Всю жизнь к воде тянуло. Здесь вся моя жизнь прошла. Я вырос в Соцгородке (район Дарниці – УП). Раньше в апреле-мае здесь кишело рыбой. Судак и лящ, и плотва. Хищника много было. А щас тихо и мирно. 

Розпитую, чому основні рибальські місця мають такі цікаві назви і звідки вони з'явились.

– "Аквариум" – потому что зеленью зарастает. "Говнянка" – это там, где вытекает то, что мы с вами нагадим. Это на первом шлюзе. Мы между собой места просто называем – первый шлюз, второй, пятый, высокая дамба, – розповідає рибалка зі стажем. 

Основна проблема для київських рибалок – зменшення кількості риби за останні кільканадцять років. Причина – відсутність потужної течії.

– Струю всегда давали (відкривали шлюз на дамбі – УП) раньше в 9 часов. Приезжали до струи и ждали ее. Весной всегда плотва шла, потом лещ, потом краснопузая и окунь. Ловил везде и все. От моста метро и до Железнодорожного. Больше и не надо было. А щас… ездишь черт знает куда за ней, – махає рукою. 

– Рыбы нет, но вы держитесь? – жартую. 

– Где-то так… (сміється). Ну как, рыба вообще-то есть, ее надо ловить. Надо уметь ловить, пытаться ловить и учиться ловить. Да я знал, что ничего не будет. 

Но, говорю матушке, поеду, посижу, хоть солнечные ванны приму. Мы с женой всю жизнь на воде. Раньше и лагеря ставили. Все негативное в сторону идет. Рыбалка – это такое, что мысли вообще куда-то идут. Разгружаешься. Думаешь о хорошем. 

Вудилища в Олега відрізняються від інших рибалок на цьому пляжі. Вони такі ж, якими рибалили 30 років тому.

– Катушка русская, кстати, надежная. У меня даже пруты и дрючки с 89 года. Только кольца менял. Работал на заводе Королева, кум слесарем, а я фрезеровщиком. Точили для себя, – хизується знаряддям праці Олег.

Таку малу кількість рибалок сьогодні пояснює відсутністю транспорту. Чи не найзручніший – метро. Сам добирається сюди зі Святошина.

– Як будете переживати карантин без риболовлі?

– Поеду в село, на дачу. Тем более у меня внуки есть, туда всех, из Киева. Там у нас есть озера, лес. Ну, и Десна рядом. Плохо, что Паски не будет и "проводов", – зітхає рибалка.

– Не поедешь к родным на кладбище. Но, я думаю, все равно поедут, карантин не карантин, а почтить память родных и близких нужно. Наверное, мы еще не понимаем объемов (пандемии – УП). 

Но дома сидеть в четырех стенах тоже не хочется как-то. Устаешь морально и физически, а здесь хорошо, даже если ничего не поймал, но посидишь на солнышке, отгонишь мысли дурные в сторону.

Олег нічого не впіймав. Перший в цьому році його весняний вихід на рибалку не вдався. 

Ввечері на Золотому пляжі стає особливо гарно. Серед голих без зелені дерев вирізняються квітучі абрикоси та вишні. Хвилі Дніпра заспокоюються, чути, як співають птахи. В кількох місцях парами плавають дикі качки, по піску човгають голуби.

Посеред порожнього пляжу в повітря здіймається великий кольоровий птах. Молода пара запустила повітряного змія. Хлопець Дмитро знимкує дружину на смартфон. Та радісно бігає по берегу і ловить вітер. Каже, що вискочили на годинку, бо дружина через карантин не працює. 

– Подарував! – каже Дмитро. – Збулась її дитяча мрія. 

За два тижні карантин серйозно вдарив по людях. Але тут, на цьому острові з романтичною назвою "Венеціанський", такі моменти доводять, що карантин – не лише тотальні обмеження, а й дитячі мрії. Мрії, які здійснюються.

Ельдар Сарахман, УП