Леонід Данилович Зеленський. Президент між Коломойським і Ахметовим
"Ахметов сказав мені про те, що Зеленський буде президентом, ще у 2016-му році. Після першого випуску "Слуги народу". У 2016-му році! Не у 2017-му, не в 2018-му. Я ще від Зеленського не чув, що він планує іти", – ділився спогадами під час інтерв'ю УП один із чільних представників "клубу мільярдерів" Ігор Коломойський.
"В душі всі (олігархи) підтримували Зеленського", – пригадував Коломойський якраз після інавгурації Зеленського.
Причин такої "тотальної любові" до кандидата-актора було чимало. І мова не лише про втому і образи окремих олігархів на Петра Порошенка. Більшість мільярдерів покладали на Зеленського надії на перезавантаження влади. Хоч кожен із них вкладав у ці слова своє значення.
Сам кандидат Зеленський, відчуваючи власну електоральну силу, також демонстрував готовність почати все з нового аркуша.
Володимир Олександрович, оточений різного роду експертними групами, транслював у маси рольову модель – "медіатор". У контексті стосунків з олігархами читай – "Леонід Кучма".
Зеленський за столом з олігархами бачив себе не гравцем, як Порошенко, а круп'є. Як колись Леонід Данилович, він не бере участі у грі, але стежить, щоб усі грали за правилами, і ніхто не діставав мічених тузів з рукава.
Більшість за столом олігархів з приходом Зеленського була згодна на перероздачу. Але був один гравець, який не захотів просто скинути карти і почати нову партію, адже він саме грав ва-(Приват)-банк! І, як йому здавалось, вигравав.
Зміна круп'є на Зеленського в очах Ігоря Коломойського не віддаляла, а навпаки наближала "відновлення справедливості" і права власності на банк, тож загострювати ситуацію лідер "Привата" спершу не став.
І коли його колишній адвокат Андрій Богдан в статусі глави Офісу президента говорив, що "олігархи вже не керують країною", Коломойський дивився на це з іронічною посмішкою.
Аж поки всього через рік після обрання Зеленського перспектива назавжди втратити "Приватбанк" не стала для олігарха цілком реальною.
Що ще гірше для Коломойського – у тихій війні з ним Зеленський непомітно знайшов союзника в особі "найкращого друга" усіх президентів Ріната Ахметова.
Власне, спроба балансування між двома найбільшими олігархами стає головним трендом політики нового президента напередодні першої річниці вступу на посаду.
Коломойський+1: недовійна президента і олігарха
Коломойський одразу зайшов з козирів, але ніхто не звернув на це увагу.
На десятий день після свого повернення в Україну в інтерв'ю Financial Times олігарх заявив, що Україна має "ставитися до наших кредиторів, як Греція", тобто оголосити дефолт.
А ще через пів року описав і "альтернативне джерело" надходження грошей від МВФ – Росію.
"Ми візьмемо 100 мільярдів доларів у росіян. Я думаю, що вони із задоволенням дали б їх нам сьогодні. Російські танки будуть розміщені біля Кракова і Варшави. Ваше НАТО буде мочити штани і купувати памперси", – сказав без зайвої дипломатії Коломойський в інтерв'ю The New York Times.
Зеленський міг вдавати, що не помічає валу інтерв'ю, які ледь не щотижня роздавав Коломойський. Але після такого розвороту президент мусив окреслити свою позицію.
"Я хотів би, щоб я як президент думав про міжнародні відносини і вектор України все ж таки, а не будь-який бізнесмен", – досить однозначно парирував олігарху Зеленський.
Але такий, здавалося б, гострий заочний діалог Коломойського і Зеленського не заважав їм вести куди більш стримані непублічні перемовини. Стосувались вони долі націоналізованого "Приватбанку".
Дійові особи у цих переговорах були ті ж, щоправда у гру включались час від часу ще посередники: з боку Зеленського – Андрій Єрмак, тоді помічник президента, з боку Коломойського – його молодший бізнеспартнер Тімур Міндіч.
Особливо активними переговори по "Привату", за даними УП, були наприкінці минулого року. Йшли вони дуже важко.
З другого боку, Коломойський у притаманній йому манері підвищував ставки то підтримкою протестів проти ринку землі, то скандалом з так званими "плівками Гончарука", то створюючи руками своїх домашніх улюбленців з числа Telegram-депутатів картинку "зовнішнього управління" країною.
Все це насправді є лише відволікаючими маневрами у великій грі Коломойського. Мета цієї гри – будь-якою ціною повернути "Приват".
І річ навіть не у банку – без 150 державних мільярдів "Приват" перетвориться просто на велику фінансову дірку.
Банк цікавий колишньому власнику не у вигляді бізнесу. Йому важлива юридична оболонка. Адже саме вона дасть змогу відкликати дошкульні позови "Приватбанку" проти Коломойського у Штатах, Лондоні і на Кіпрі.
У команді Зеленського до останнього вірили у можливість якогось "нульового варіанта". За даними УП, при призначенні уряду Шмигаля на Банковій серйозно просили міністрів продумати варіант роботи без співпраці з МВФ. Саме таке завдання ставилось на той час міністру фінансів Уманському, який одразу після призначення визнав, що це неможливо.
Однак несподівано на ігровому столі з'явився джокер – коронавірус, глобальна пандемія і глобальна економічна криза. Закриваючи країну на кількатижневий карантин, влада чітко розуміла, що без МВФ Україна протримається недовго.
Але навіть у безвиході президенту було важко наважитись відкрито піти проти Коломойського.
По-перше, Сергію Шефіру, першому помічнику президента і позаштатному працівнику "Кварталу 95", "на щось же жити треба, з чогось зарплату отримувати". Якраз на каналі Коломойського виходить левова частка продукції "Кварталу".
По-друге, президентські вибори показали, що медіахолдинг Коломойського може як створювати президентів, так і знищувати їх. Отримати відкритим ворогом власника "1+1" одразу на початку президентської каденції Зеленському дуже не хотілося б.
По-третє, у олігарха у Верховній Раді зібрався досить обширний "клуб прихильників". Він приблизно налічує 60-70 депутатів у різних фракціях і групах. Ці голоси часто допомагали Зеленському проводити через парламент важливі закони. Остаточна втрата їх радикально ускладнить дієздатність Ради.
Але, схоже, іншого шляху немає. І тут важливий кожен день. Адже поки "слуги" дотискають закон, суди "додушують" націоналізацію. Тож Коломойський може швидше повернути собі "Приват", ніж Рада заборонить йому це зробити.
Однак попри певну дезорганізованість і хаотичність процесу, попри рекордні 16 тисяч правок президентська фракція поступово наближається до остаточного ухвалення "антиколомойського закону".
"Очевидно, що в Зеленського із Коломойським зараз будуть напружені відносини. Тому що закон про банки президент, схоже, дотисне", – припускає в розмові з УП один із представників великого бізнесу.
Це припущення виглядає ще реальнішим, якщо врахувати появу у президентської команди потужного у всіх сенсах слова сателіта – найбагатшого олігарха країни Ріната Ахметова.
Друг президентів: Ахметов і Зеленський
Минулого року могло здатися, що Рінат Ахметов програв усе і його політичному впливу настав кінець.
На президентських виборах його формальний кандидат Олександр Вілкул та його неформальні фаворити Петро Порошенко і Олег Ляшко не змогли перемогти Зеленського. А на парламентських виборах його партія "Опозиційний блок" та не чужа йому партія Ляшка не спромоглись подолати 5% бар'єр.
Як наслідок у нинішній Верховній Раді на найбагатшого українця орієнтується лише декілька позафракційних мажоритарників "Опоблоку" на чолі з бізнеспартнером Ахметова Вадимом Новинським. Ну, і ще кілька депутатів у фракції "Батьківщина", як-то Сергій Тарута чи Михайло Волинець.
Іншими словами, у новій владі Ахметов не мав сили, яка б відповідала масштабам його інтересів.
Але так тривало недовго.
"Якщо ти президент України, то ти потрібен Ахметову. І якщо ти президент, то тобі потрібен Ахметов", – афористично пояснював якось УП політичну живучість Ахметова один зі старожилів української політики.
Тож за досить короткий час Рінат Леонідович, як це бувало уже не раз, став дуже потрібною людиною для Офісу президента.
Ще в червні 2019-го Зеленський хвалився в ефірі "1+1", що вмовлятиме олігархів допомагати державі. Влітку в розмові з УП президент розповідав, що зустрічався зокрема із Ахметовим.
Крім прямого контакту з президентом і тодішнім керівником ОПУ Андрієм Богданом, у найбагатшого українця був і залишається ще один вихід на Банкову.
Вадим Новинський має дуже теплі відносини з першим заступником голови ОПУ Сергієм Трофімовим. Здавалося би: що може об'єднувати одного з найбільших бізнесменів із колишнім виконавчим продюсером студії "Квартал 95"?
Обоє вони є прихожанами Української православної церкви Московського патріархату та бажаними гостями у її предстоятеля митрополита Онуфрія.
Власне, своєю обережністю і обов'язковістю по відношенню до влади Ахметов і заслужив таку увагу в ОПУ.
Як тільки щось потрібно – він відразу з'являється, аби протягнути руку допомоги. Треба літак в Ухань? Беріть літак "Шахтаря". Потрібно допомогти боротися із коронавірусом? Ось 300 млн гривень.
Окремо варто виділити медіаресурс Ріната Леонідовича – телеканал "Україна" та новинний канал "Україна 24", які детально і досить компліментарно висвітлюють діяльність нинішньої влади.
Про ефіри на "Україні" для президента та топових посадовців з ОПУ, Кабміну і ВРУ домовляється заступник голови ОПУ Кирило Тимошенко, який відповідає за медійний напрямок роботи Банкової.
Примітно, що Володимир Зеленський вже не приходить в ефір "Права на владу", де презентував себе і команду під час виборчої кампанії.
Тепер Зеленський надає перевагу теплій інформаційній ванні програми "Свобода слова Савіка Шустера", що виходить на телеканалі "Україна".
Такий інформаційний ресурс особливо потрібен Зеленському в контексті можливої війни з Коломойським. Війна має шанси стати системною після прийняття банківського закону.
Натомість Ахметов отримує не лише прихильність від президента і його оточення, а й певний, поки не завжди очевидний вплив.
Прем'єр-міністром призначено Дениса Шмигаля, який раніше працював менеджером у ДТЕК. Так, Зеленський не вважає його "людиною Ахметова". Але ніхто не знає, як цей минулий зв'язок проявиться у майбутньому.
В.о. міністерки енергетики стала Ольга Буславець. Вона була серед розробників проєкту рішення уряду про знижку на купівлю газу у "Нафтогазу" для ахметівського "ДТЕК Східенерго" . Ба більше, за словами голови енергетичного комітету ВРУ Андрія Геруса, директорат енергетичних ринків Міненерго, яким керувала Буславець, погоджував сумнозвісну формулу "Роттердам+".
Це призначення може виглядати як перша спроба Зеленського у ролі олігархічного круп'є. Він призначив "людину Ахметова" на посаду, попри дикий спротив Коломойського. Але в той же час тимчасове призначення дає можливість розміняти крісло міністра у ході кулуарних перемовин.
Але головний бонус, здобутий Ахметовим на цьому етапі, – це можливість бути для президента другом, якого страшно втратити.
* * *
Володимир Зеленський починає розуміти премудрості класичної науки української політики – олігархознавства.
Він врівноважує одного олігарха іншим, добивається ситуативних союзів і з групою Льовочкіна, і з партією Порошенка.
Одним словом, новий президент намагається поступово зайняти роль арбітра, балансуючої і спрямовуючої сили, стати таким собі Леонідом Даниловичем Зеленським.
Але у цій складній грі президенту варто пам'ятати, що у ній не існує друзів. Кожен для кожного є лише інструментом досягнення цілей.
Той, хто вчора не знімав тебе з ефірів своїх каналів, уже завтра палець об палець не вдарить для твого політичного порятунку.
Той, хто вчора допомагав зібрати 73% підтримки, зробить усе, щоб ти став "як Порошенко" і мав "5-10%".
У цієї гри такі правила. Граючи в неї, дуже важко залишитись людиною.
Якщо, звичайно, це досі є для президента пріоритетом.
Роман Кравець, Роман Романюк, УП
