Сергій Притула: У Зеленського з'явилася можливість довести, що він не "маріонетка Коломойського"

Сергій Притула – один із найталановитіших українських гумористів і топовий телеведучий. 

Влітку минулого року він міг стати народним депутатом фракції "Голос". Однак партія набрала замало голосів, щоб 30-й номер списку зміг пройти в парламент. 

Але, здається, що Притула зовсім не засмутився через це, адже гумористів і шоуменів у політиці вистачає і без нього. 

З осені минулого року Притулу почали називати потенційним кандидатом в мери Києва від партії "Голос".

Напередодні нашої розмови соціологічна група "Рейтинг" опублікувала дослідження, в якому шоумен посідає другу сходинку в рейтингу претендентів на мерське крісло. 

"Українська правда" записувала розмову із Сергієм Притулою дистанційно у форматі "карантинного інтерв'ю".

Впродовж 45 хвилин ми говорили про карантин і проблеми ринку розваг, про перший рік президента Зеленського і про те, чому президент отримав шанс довести, що він не "маріонетка Коломойського", а також про соціологічні дослідження і думки Притули щодо рейтингів.

"Цілком імовірно, що після карантину буде багато непроданих концертів, прибутки артистів впадуть"

– Яка погана звичка у вас з'явилася під час карантину? 

– (усміхається) Я не думаю, що це погана звичка. Думаю, що це надолуження згаяного часу. Я почав спати так, як зазвичай сплять люди, тобто в середньому порядка 8 годин. 

Ну, за винятком сьогоднішньої ночі... (сміється) Тому що у нас є інтернет-телебачення, ми вже лягаємо спати, а дружина надибала якийсь серіал. 

Чесно кажучи, він такий жіночий: мама-одиначка, афроамериканка з донькою переїжджає в якесь містечко. Там вони здружуються, знайомляться, співпрацюють із такою класичною американською сім'єю – мама, тато, четверо дітей. І там такий якийсь глум-дурдом. Дружина заснула, а я чотири серії до четвертої ночі отак просто і втикав (сміється). 

– Як називається серіал?

– "І всюди тліють пожежі".

– Чим ви взагалі займаєтесь під час карантину? 

– Занять дуже багато. Уявлення про те, що карантин – період, коли можна бити байдики, – це достатньо умовна історія, яка не зовсім відповідає дійсності. 

Кожен день є якісь справи, попри те, що гастрольна діяльність "Вар'яти-шоу" вже місяць як відсутня повністю. Тим не менше, хлопці постійно пишуть нові матеріали, тому що ми розуміємо, що в якийсь прекрасний день карантин закінчиться, гастролі і зйомки відновляться. 

Тому у нашому колективі я, крім посади очільника і конферансьє, ще маю обов'язки шеф-редактора.

Я редагую матеріали, які хлопці пишуть, і вони мені їх регулярно постачають. Так само як і редакторська команда Нового каналу вряди-годи закидає мені матеріали під зйомки тих проєктів, які зараз поставлені на паузу. 

Крім цього, у мене нарешті з'явився час добратися до тих справ, до яких раніше ніколи руки не доходили. 

Насамперед це Youtube-канал, який я останнім часом достатньо активно розвиваю. Мені дуже подобається ця нова грань блогерства (усміхається). 

Я достатньо скептично, відверто кажучи, до того всього ставився попередньо, а зараз бачу в цьому якусь нову можливість. Мені завжди подобається братися за щось нове, свіже і доводити до якогось результату. 

Telegram-канал завів… Одним словом, воно все забирає достатньо багато часу по ходу дня. Ну, і, звичайно, звільнилося багато часу для того, щоб проводити його з дітьми. 

І це те, що мене на карантині тішить найбільше, тому що попередній робочий графік не дозволяв мені так багато часу витрачати на сім'ю. 

– Стосовно вашого Youtube-каналу. Ви збираєтеся створювати якийсь новий ексклюзивний контент для нього – наприклад, окрему спеціальну програму під Youtube? Як колись ви робили "Файну Юкрайну" на телебаченні, можливо, зараз щось схоже запустите? 

– Давайте я буду максимально відвертим. Станом на сьогоднішній день як в тому анекдоті: "Я не настоящий сварщик. Я только учусь". 

Я набиваю руку поки що. Тому що цей проєкт достатньо часозатратний, треба прописувати текстовий сценарій. 

Мені на сцені значно простіше, я свій монолог знаю, я його вистріляв та й спокійний. Тут ти прописуєш текстовий сценарій, прописуєш якими ґеґами, слайдами, уривками, синхронами чи постерами наситити відео. Потім те все треба монтувати і так далі. Слава Богу, що є колеги, які допомагають. І допомагають мені насамперед набивати руку. 

В якийсь момент, коли кількість підписників нароститься, і я зможу виділяти якісь окремі бюджети на більш креативно-місткі продукти, тоді так, можливо, подумаємо про якийсь специфічний проєкт. 

Можливо, гумористичний, можливо, гумористично-аналітичний. Не знаю, подивлюся. 

Я поки що намацую себе у різних сферах цього Youtube-блогерства. От де відчую, що мені тьохнуло, там я й зафіксуюся (усміхається). 

– Що буде далі з вашими проєктами? Ви сказали, що гастролей немає. Я так розумію, що знімати програми зараз так само неможливо? 

– Ми встигли відзняти шість прем'єрних випусків десятого сезону "Хто зверху" і ввели карантин. Тобто Новий канал законослухняно відправив нас усіх у відпусточки. 

Все телевиробництво зараз стоїть у режимі "на паузі", принаймні я можу говорити про 99% контенту холдингу, в якому я працюю (Новий канал входить у медіахолдинг Starlightmedia Віктора Пінчука – УП).

Як справи у колег по цеху, я не зовсім орієнтуюся. Але, мені здається, що виробництво припинилося практично в усіх, за винятком, можливо, суспільно-аналітичних програм, програм політичного якогось скерування і новин. Це те, без чого канали зараз не можуть обійтися. 

А так, ми всі зараз в очікуванні, колись же це закінчиться. Я маю на увазі – вся катавасія з коронавірусом, із карантином. 

Я думаю, тоді з моменту, коли це все закінчиться, пройде якийсь час… Там знову ж таки ті самі декорації добудувати, павільйони зайняти, тому що буде великий клопіт, я так підозрюю, на осінь.... 

Кількість ПТС (пересувна телевізійна станція – УП) в країні аж дві, якщо я не помиляюся, маю на увазі таких, які потрібні для зйомок великих крутих проектів. І у нас павільйонів не так багато, адаптованих під велике виробництво. 

Тому буде велика конкуренція, і буде велика бойня за ПТС-ки і за павільйони восени цього року. Такі у мене відчуття. 

– На вашу думку, як після карантину зміниться ринок розваг? Поясню, що маю на увазі. У людей вже закінчуються гроші, а ринок розваг все-таки напряму залежить від наявності коштів у аудиторії, адже для того, щоб прийти до когось на концерт, людині треба купити квиток. Як в таких умовах буде змінюватися ринок?

– Це буде дуже цікавий посткарантинний період. Я думаю, що незалежно від того, як довго буде тривати карантин, все одно якесь пожвавлення на ринку розваг розпочнеться десь з другої половини вересня, скоріш за все. 

Точнісінько так само, як я говорив про телевізійний ринок, на ринку концертів, театральних вистав і іншого розважального контенту гастролюючого буде величезна конкуренція. 

Я думаю, що трансформація шоу-бізнесу, яка зараз відбувається, призведе до того, що попри відновлення гастрольної діяльності й телевізійних зйомок, дуже багато хто залишиться в онлайн сегменті і буде розвивати свої digital-ресурси. 

Ми зараз бачимо, що всі без винятку кинулися в інтернет. Хтось, як я, пішов в Youtube-блогерство, хтось дає онлайн-концерти на своїх сторінках в Instagram, хтось викладає свої відео у Facebook. 

Таким чином, артисти дозволяють собі залишитися на виду, людський інтерес до них не втрачається, але це не зовсім приносить гроші. Це дозволяє акумулювати глядацьку увагу. 

І зараз дуже кумедно, якщо ввімкнути у будь-який вечір Instagram, там зразу горить 150 різних акаунтів, які ведуть онлайн-трансляції. Всі конкурують між собою: тут Леся Нікітюк пищить, бо вона з Джаредом Лето у прямому ефірі, тут Оля Полякова читає казки дітям. 

Вдуматися тільки, правда? Оля Полякова читає казки дітям! Хоча, я думаю, що багато татусів були б не проти, щоб вона казки почитала їм (сміється). 

Буде важко. Однозначно, що ті, хто зараз перебувають у найскрутнішому становищі, не уникнуть спокуси демпінгувати у посткарантинний період. 

Давайте будемо відвертими, що ринок розваг не є справою першої необхідності для людей в Україні. Тобто є бажання забезпечити перші три ланки піраміди Абрагама Маслоу, а все решта трохи вище. 

І якщо людина всі свої накопичення проїсть за час карантину, у неї постане велике питання, коли приїжджає артист до її міста, чи витратити 250 грн на квиток на цей концерт, чи, можливо, заощадити для більш нагальних потреб. 

Цілком імовірно, що буде багато непроданих концертів, прибутки артистів впадуть. 

Але від того гірше нікому не стане, тому що, відверто кажучи, люди не дуже переймаються українськими артистами. 

Людей зрозуміти можна. Є таке уявлення, що артист – це такий собі нероба, який не сплачує податки і тільки ляпає язиком, заробляє мільйони і купається незаслужено у славі. 

Але справа в тім, що ринок артистів, ринок гастролерів, ринок шоу-бізнесу і те, що він зараз рухнув, – це дуже погано не так для самих артистів, як для супутніх бізнесів. 

Тобто концерт артиста – це величезний конгломерат людей і структур, які задіяні у ньому. Починаючи від того, що сплачується оренда за зал, і потім ті гроші йдуть на зарплати працівникам, значить вони йдуть у бюджети, на Міністерство культури, чи йдуть у бюджет міста, якщо це комунальна власність, закінчуючи рекламістами та поліграфією, закінчуючи тим дядьком, який розвантажує техніку з буса. 

Тисячі людей задіяні в цій індустрії, і втрати по фінансах у ній величезні. 

"Я думаю, що Зеленському має бути не байдуже те, що про нього напишуть у "Вікіпедії"

– Сергію Дмитровичу, востаннє ми з вами предметно говорили влітку минулого року ще перед парламентськими виборами. За цей час багато що змінилося. Незабаром ми матимемо першу річницю президентства Зеленського. Що ви можете сказати про цей перший рік?

– Перший рік Зеленського? (замислюється). Я би не хотів загострювати увагу зараз на таких серйозних питаннях, але два слова скажу. 

Мені здається, що це був рік доволі важких випробувань як для Володимира Олександровича, так і для всієї країни під його керівництвом. 

Є одна позитивна річ, яку я в ньому помітив… Тільки ви не смійтеся зараз, гаразд? Зеленський поправився. 

– Так, я теж це помітив. 

– Ви помітили, що він поправився візуально? 

Я дуже часто в розмовах казав, що коли я бачу державного чиновника, який перебуває в неймовірно класній фізичній формі, він мені видається підозрілим. Тому що я зараз так само повернувся вже до занять спортом, нога, яка була зламана, уже зажила, і я маю можливість повернутися до спорту, у мене є кардіо доріжка, ноги, руки – я займаюся спортом вдома. 

Для того, щоб підтримувати свій організм в хорошому стані, це треба займатися ну разів чотири хоча б на тиждень, хоча б по півтори годинки. 

Коли я бачу людину, яка на високій державній посаді і ця людина така – ха (показує біцепси – УП), я розумію, що час, який людина мала би використати на державні справи, вона витрачає на своє розкішне тіло. І мене це трошки бентежить. 

Тому той факт, що Зеленський поправився, мене не може не тішити, бо значить на спортзал він уже часу надто багато не має. 

По-друге, мене, відверто кажучи, бентежить кадрова політика Володимира Олександровича. 

Я знаю його особисто вже майже 20 років, він завжди справляв враження дуже щирої людини, і я більше ніж переконаний, що в нього є дуже світлі помисли і світлі бажання в тому, щоб Україна була прекрасною і процвітаючою країною. 

Зрештою, я не знав жодного президента, який би цього не хотів. Включно з Віктором Фьодоровичем (пародіює голос Януковича – УП), тому що він розумів, що це буде каса, якщо країна буде процвітати, то і він буде процвітати (сміється). 

Але, мені видається, що останній рік став підтвердженням того, що є великі проблеми з кадровою політикою, тому що у нас Кабінет міністрів не встиг злякатися, а вже пішов ледь не повним складом, зі своїх посад люди повтікали. 

Наслідки роботи цього Кабміну не по всіх напрямках, звичайно, але по деяких ключових, на жаль, заставляють бути сумним – насамперед, що була повністю профукана підготовка до боротьби з коронавірусом. 

Мені здається, що це все-таки заслуга попереднього уряду, я виключно свою суб'єктивну думку висловлюю. Плюс у нас уже третій генпрокурор, якщо я не помиляюся, за останній рік.

– Це якщо Луценка рахувати.

– Все-таки він попрацював трішки при президентові Зеленському, хоч це і не була "його креатура на всі 100%". 

І коли пані Венедіктова прийшла на свою посаду, і перші заяви, які вона робить, викликають, відверто кажучи, певне здивування, тому що є дуже багато резонансних справ в країні, і починати з того, що обіцяти оголосити підозру Стерненку... 

Ну, дійсно дуже важливе питання для прокуратури – те, що треба повернути мундири з погонами, це вкрай важливо. Зараз! Це питання. Вкрай!  От більше нема чим зайнятись, от тільки цим питанням!

І тому мені видається, що цей рік так само був роком науки для Зеленського в тому, що на ті чи інші посади треба розставляти людей, зважаючи не тільки на їхню відданість, не тільки на їхню наближеність до його особи, а ще й звертати увагу на фаховість тих людей, яких він призначає.

І зараз у Зеленського, на мою знову ж таки скромну думку, відбувається дуже цікавий період, якщо він його правильно подасть людям, бо у президента є певні проблеми з донесенням інформації до людей. 

Зокрема я маю на увазі, що Володимир Олександрович регулярно записує відеозвернення до людей, але він не має чи уникає, чи не має бажання, чи просто не має часу на спілкування з журналістами. 

Я страшенно хочу побачити велику відкриту пресконференцію президента, де він пояснить дуже багато речей, які накопичилися навколо нього і в його команді, і з тим, що відбувається в країні. 

Я би дуже хотів, щоб це була пресконференція не в режимі конвеєра в столовій, а щоб це була відкрита гарна велика, щоб ви, Романе, могли поставити президенту запитання, щоб Бігус міг поставити якісь запитання, щоб багато інших журналістів могли поставити свої запитання.

– Відповідь на яке запитання ви би хотіли почути?

– Відверто, я зараз не скреативлю вам от просто так відповідь, яке запитання я б хотів почути. 

Мабуть, все-таки воно би стосувалося боротьби з корупцією насамперед і відсутності впровадження судової реформи. Ну, все-таки рік часу – це великий термін, уже скоро буде в травні місяці рік з моменту, коли президент склав присягу. 

Ну, накопичуються питання. Проте я почав з того, що у Зеленського цікавий момент зараз: "антиколомойський" закон, який був прийнятий у першому читанні, – це саме та можливість для президента Зеленського довести усім скептикам, що він насправді не маріонетка Коломойського. 

Ви пам'ятаєте, як минулого року ця тема обмусолювалася його політичними конкурентами? Зараз, якщо цей закон буде прийнятий, а цей закон однозначно не в інтересах Ігоря Валерійовича Коломойського, Зеленський доведе усім, що "я самостійний гравець". 

Проте весь "цимус" полягає в тому, що для того, щоб довести це громадянам, Володимиру Олександровичу потрібно заручитися підтримкою фракції "Голосу", підтримкою фракції "ЄС", можливо, ще якихось фракцій, тому що навіть якщо Володимир Зеленський не є маріонеткою Коломойського, на жаль, в його фракції виявилося 50-60 маріонеток Коломойського. 

Ось така розвесела ситуація.

Взагалі, я думаю, що Володимиру Олександровичу має бути не байдуже те, що про нього буде написано у "Вікіпедії". З огляду навіть на це потрібно якось працювати.

– Ви за цей рік із Зеленським спілкувалися?

– Так.

– Стосовно чого? Як це було?

– Моя розмова з президентом відбулася в кінці грудня минулого року. 

Вона була викликана не зовсім приємними обставинами, які стосувалися столичного активіста Романа Ратушного, який є головою ініціативної групи жителів столиці, котрі протестують проти забудови Протасового яру. Це дуже проблемний кейс.

Попри те, що КМДА висловлює максимальну підтримку людям, які протестують проти забудови Протасового яру, вони нічого в юридичному плані не можуть запропонувати. 

Навіть сам факт того, що справа, яка стосується Києва, була перенесена до розгляду у Дніпро, уже про щось говорить. 

Неодноразово людей били, неодноразово били жінок, неодноразово погрожували самому Роману, кілька місяців Роману доводилося переховуватися, тому що за його будинком було стеження. 

І він через певні джерела в правоохоронних органах отримував натяки, що з ним ніхто жартувати не буде, тому що дипломатія по відношенню до нього закінчилась, далі тільки силові методи. 

І направду – це не смішно і це не жарти, це молодий хлопець, якому 22 роки, який замість того, щоб ходити в кіно і цілуватися на місцях для поцілунків, протистоїть якимось нехорошим дядям, які хочуть забудувати місце, яке для киян є дуже символічним насправді. 

Протасів яр – це така зелена оаза, в якій взимку лижі, влітку віддушина, пташечки, пікніки. 

І я написав пост у Facebook, де звернувся до президента Зеленського...

– І він вас запросив?

– Позаяк Зеленський у своєму виступі з трибуни парламенту казав, що кожен з нас – президент, я закликав Володимира Олександровича зрозуміти, що замах на Рому – це замах на Зеленського.

І якщо у нас така недолуга система МВС, прокуратури, можливо, суддів – ну, ось він, той зоряний час, коли президент може сказати своє вагоме слово для захисту Романа Ратушного.

Наступного ранку мене набрав президент, у нас з ним відбулася розмова з цього приводу, ми поспілкувалися, він пообіцяв, що цією справою займеться Служба безпеки України. 

Я не знаю, чи потім Баканов "дзвонив якомусь чорту", але, я думаю, що треба у Романа на сьогоднішній день запитати, наскільки він безпечно себе почуває.

"Люди, але в нас зараз страшне в країні відбувається! А політики на чиїсь замовлення, перепрошую, міряються піськами своїх рейтингів"

– Яка зараз ваша участь у партії "Голос"?

– Дистанційна – я ж на карантині.

– Ви залишилися у партії?

– Я – член політради партії. Мені пишуть люди часом в коментарях у Facebook  та Instagram, коли я виставляю фотографії з гастролів від Сєвєродонецька до умовного Трускавця: "Тварина, ти чому не на роботі? Тебе, засранця, обрали, щоб ти сидів у Раді і тиснув на кнопки!". 

Чомусь у людей склалося уявлення, що я пройшов у парламент. Я не пройшов у парламент, я не є депутатом, я не є членом фракції. 

Я є член політради, але станом на сьогоднішній день все-таки, мабуть, моя місія є більш дорадчою. Я, відверто кажучи, не маю можливості щоденно поринати у рутинну роботу партійної розбудови.

– Розумію.

– Тому мені трошки легше, простіше і приємніше залишатися людиною, у якої часом можуть запитатися поради якоїсь, чи якщо це кадрові якісь питання по тих регіонах, де я щось трохи петраю. 

Тому ми так, на контакті, все гаразд. Зараз в партії помінялося керівництво – Кіра Рудик очолила партію. Я вважаю, це одразу з двох боків дуже хорошим моментом. 

Перше – це те, що Вакарчук демонструє, що він не збирається тягнути на себе ковдру, це дуже нетипово для українського політикуму. 

І, по-друге, Кіра направду дуже крутий управлінець. 

– Дозвольте спитати все-таки про вас. У понеділок вийшла свіжа соціологія по Києву. У рейтингу кандидатів в мери ви другий після Кличка, хоч ви ніде не оголошували про участь на виборах. Пане Сергію, давайте так: ви йдете в мери чи ні?

– Слухайте, ви розумієте, що з таким питанням – чи ви йдете в мери міста – ви, Романе, претендуєте на ексклюзив? 

Пам'ятаєте жарт про дипломатів?

"Якщо дипломат каже "так", це означає "можливо". Якщо дипломат каже "можливо", це означає "ні". Якщо дипломат каже "ні", то який він, в біса, дипломат"? 

Я так з прелюдією невеличкою скажу, бо ви мене трохи збили з думки. Мене багато разів раніше вставляли в такий конкурс "Найкрасивіші люди України". Знаєте такий конкурс?

– Так, я пам'ятаю.

– Я жодного разу не дав свого дозволу, щоб мою пику там використовували. Жодного разу. 

Тим не менш її регулярно туди ліпили і казали: "Хочеш, щоб Притула виграв – шли СМС". І хтось на моїй пиці заробляв. 

Все це закінчилося в той самий момент, коли я пообіцяв редакції журналу, що я подам на них в суд. 

Після того я різко став некрасивим (сміється). Просто таким страшним, як атомна війна. 

Те саме відбувається регулярно з якимись віртуальними телепреміями і тому подібне. 

Мене, чесно кажучи, взагалі дуже дивує, звідки ті всі коріння ростуть і чому ці процеси зараз так відбуваються насичено. 

Мені регулярно друзі скидають ті чи інші опитування, ту чи іншу соціологію. Я туди дивлюся, десь мені смішно, десь – не зовсім, тому що тільки за останні десь тижні три це вже якась третя чи четверта соціологія. 

В якійсь я є, в якійсь мене нема. В одній у Кличка якісь там відсотки, у Пальчевського, ще у когось. Я сиджу і не розумію. 

Люди, але в нас зараз страшне в країні відбувається, а політики на чиїсь замовлення, хтось комусь там платить, перепрошую, це не гарне слово, але міряються піськами своїх рейтингів.

Мені здається, що от на період карантину, точно так само, як хтось залишився без роботи, комусь треба було би зайнятися роботою більше у тих напрямках, які важливі. 

Романе, от скажіть, ви знаєте, коли в Києві регулярно роблять ремонт дороги?  

– Поняття не маю, чесно скажу.

– В п'ятницю ввечері. Ну, так, бо ж нема коли інакше! В нас класика жанру – ремонти доріг в п'ятницю ввечері, мости і так далі. Все стоїть, все місто закорковане. 

Зараз два рази на тиждень я виїжджаю в магазин, я їжджу по місту. Київ зараз без заторів. Дуже багато людей віднеслися свідомо. 

Чого, чорт забирай, не ремонтувати дорогу зараз? Ні, я розумію, що в системі ремонту будівництва доріг дуже багато чоловіків вікових, які в групі ризику. 

Подивіться, скільки зараз повернулося українців із заробітків! Вони так само сидять, їм так само треба робота. 

Можна ж зараз це робити – робіть. Ні, люди міряються рейтингами. 

В того в клініці знайшли якісь там натяки, що люди лікувалися з коронавірусом. Це не проблема – проблема, щоб бути там в рейтингах. Когось взагалі з попелу там підняли – в рейтинги пхають. 

Мені кумедно, тому що я знаю, що мою скромну персону міряють одразу з двох боків: це і по Києву, і, мені сорока звісточку приносила, що і по Україні. Звідки стільки інтересу до мене, я поняття не маю. 

Чи лестить це мені? Звичайно, тому що я, як кожна нормальна людина, себе дуже люблю. І мені завжди є з чим прийти і показати жінці – на, дивися, бачиш? Бачиш, за кого заміж вийшла? (сміється)

Але насправді я зараз не маю часу, чесно кажучи, розпилятися на оці речі, тому що я зараз не є учасником якоїсь кампанії чи ще якоїсь біди. 

У мене набагато нагальніші питання. Насамперед – це те, що у мене конкретно станом на цей момент, як і, мабуть, у більшої половини українців, не все гаразд з роботою, у мене простій. А я повинен дбати про своїх близьких. Це моя сім'я – мої діти, моя дружина, це моя мама. 

Зрештою є ще певні напрямки, куди я скеровував кожного місяця бюджети наші, з нашої сім'ї. Тобто війну не скасовував карантин. 

Так, зараз у "Вар'ятів" немає гастролей. Але в мене є певний якийсь запас, певна подушка, я з неї виймаю. 

Так, зараз я минулого місяця, у березні, завів акаунт на платформі Patreon, де я акумульовую кошти на закупівлю захисного спорядження для наших медиків. Перший проект, який ми вже зробили в цьому напрямку, – відправили 200 комплектів на Полтаву і на Херсон. 

Окрім цього, це вже моя приватна ініціатива, я розділяю, знаєте, як звітуватися: ось це я людські гроші зібрав, трохи свої доклав. Закупив, відзвітувався. 

А ось це маякнули мені айтішники з Тернополя, ще колишня однокурсниця, яка живе в Києві, ще я – і 300 комплектів придбали, відправили. 

Зараз в мене болить голова, тому що коштів, що збираю на Patreon, вже в квітні, поки що, на жаль, дуже сильно недостатньо для того, щоб завтра я міг викупити ту кількість захисних костюмів, яку хочу.

Завтра я не матиму можливість придбати такі, як треба, костюми, тобто цілісні –  скафандри, спаяний шолом. 

Плюс ще є реабілітаційний центр, про який я час від часу згадую, в Тернополі, який так само пішов на карантин, але допомагає з психологічною реабілітацією бійців і членів їхніх родин дистанційно, онлайн, в Zoom.

– Тобто історія про мерство вас не цікавить?

– Зараз це абсолютно не пріоритетна історія, чесно. Я навіть не дивлюся на якусь там найближчу перспективу, щоб до цих питань повертатися, тому що є нагальніші потреби. 

Поки ми не розрулимо ось це все, мені не цікаво дивитися на щось інше, і часу, як ви кажете, відверто, не дуже вистачає. 

І насправді трошки бентежить усвідомлення того, що цей карантинний процес може затягнутися. 

Зараз я ще маю можливість вкладати свої кошти в ці напрямки там, де люди не встигають так багато накинути. Але мої запаси так само мають здатність вичерпуватися, і я дійду до якогось ліміту, після якого я не зможу так активно інвестувати наші сімейні бюджети в цю благодійну історію. 

І це насправді є причиною того, що я час від часу по вечорам бентежуся. На все решта я зараз уваги не звертаю, дихаю рівно, сплю спокійно.

– Хотілось би якось підсумувати нашу розмову: коли це все закінчиться, коли ми опинимося на свободі, перше, що ви зробите, що це буде?

– Я поїду до мами. 

– Я думав, що зараз буде якась довга відповідь, а ви так – оп! – і закінчили. 

– Ні, ну насправді це дуже важко перебувати за 500 кілометрів від мами. Ми спілкуємося, звичайно, кожного дня в телефонному режимі. Мама набирає у вайбері, спілкується з онуками. 

Але, ну, по-перше, ти переживаєш, відверто кажучи. Слава Богу, що мама в мене максимально свідома громадянка. Я дуже переживав, як вона поставиться до тієї всієї карантинної історії. 

Я навіть хотів, ну от на початку, коли тільки озвучили, що зараз буде карантин, я думав – стрибну в машину, зганяю до мами, затарюся, запакую, забезпечу і потім вернусь додому. 

Я дзвоню, мама каже: "Так, ні за що не переживай, якісь стратегічні запаси вдома є, якась крупа є, макарони є, картопля є, м'ясо в морозилці лежить. Собаці – а у нас собака Колєга – собаці порахувала, на 40 днів вистачає, закупилася якимись там кістками в морозилку, ще чимось, ще чимось. 

Слава Богу, що брат у Тернополі, він приїжджає до мами, часом щось там підвезе, на паркан пакетик повісив, три метри дистанції з мамою переговорив і поїхав. Таке. 

Тому, звичайно, як тільки карантинні обмеження буде знято, першим ділом я поїду до мами, а другим ділом я зберу "Вар'ятів" і розкажу, як ми будемо далі жити. 

Тому що для будь-якого колективу, і мій не виключення, зараз це період великих випробувань, це великий виклик для мене як для керівника і управлінця – зробити так, щоб люди у моєму колективі не відчули дискомфорту через те, що у них, не з їхньої причини, немає роботи. 

Мені вкрай важливо, щоб вони не переживали. І я написав листа нашим працівникам усім, де я чесно їм сказав те, що я хочу. 

Я сказав, що я дуже хочу нагнути цю кризу. І я зараз роблю максимум для своїх людей, щоб можна було це зробити. Чого і раджу, і бажаю усім керівникам, які мають таку можливість, – не економити на людях і постаратися не звільняти.

Роман Кравець