Ізолянти. Частина друга. Відчуття і думки українців на карантині у фотографіях

Кілька днів тому "Українська правда" опублікувала першу частину фотопроєкту "Ізолянти" про життя українців на карантині.

В другій частині ви знайдете історії двох "хороших хлопчиків", неочікувані цитати Вінстона Черчилля, щире кохання, акторську імпровізацію, 33 рецепти борщу та жахи автора.

Над фотопроєктом я почала працювати ще 13 березня, до впровадження жорсткого карантину.

Ще тоді затвердила для себе правила зйомок:

1. Кожного героя запитую, чого він більше боїться: заразитися коронавірусом чи втратити роботу/бізнес/заробіток;
2. Їжджу до героїв тільки на таксі або вони мене забирають на особистому авто;
3. Використовую маску, стерильні рукавички, медичний халат і бахіли;
4. Обробляю техніку антисептиком у вигляді спрею;
5. Руки/телефон/гаманець протираю гелевим антисептиком;
6. Після зйомки все одноразове – в смітник, маска переться і прасується.

Вирішила, що героїв буде 10.

Почала знімати 18 березня.

Влада, Сергій і найщасливіша людина Тедді

23 березня

Кількість хворих в Україні – 73 людини

Кількість тих, хто одужав – 1 людина

Кількість загиблих – 3 людини

Сергій – інспектор авіаційної безпеки в Жулянах. Дбайливий і спокійний. Влада – викладачка англійської та французької. Креативна і дуже жвава. Тедді – померанський шпіц. Пустотливий і пухнастий ведмедик.

Із Владою і Сергієм ми познайомилися в день їхнього весілля. Це не було весілля в традиційному його розумінні. Вони розписалися, взяли собаку, мене як фотографа, і ми всі разом поїхали до лісу. Пили шампанське, бродили уздовж берегів Київського моря, базікали і страждали дурнєю, ніби знайомі 100 років.

Це було так легко і весело! Зараз згадувати – ціле щастя.

Тоді мене настільки зачепила їхня історія, що я її описала і опублікувала відразу після зйомки. Сергій довго не міг домогтися від Влади того самого "так". Ні, вона не одна з тих грайливих дівчат, що набивають собі ціну. Зовсім ні. Влада просто боялася, що може затьмарити життя майбутнього чоловіка своєю хворобою.

Але виявилося, що, по-перше, з онкологією можна жити. Так, для цього потрібно багато сил, рішучості й терпіння, але це можливо. 

По-друге, людині, що любить по-справжньому, важливо бути поруч у важкі моменти. Особливо у важкі моменти! Цим життя не затьмарюється. Це і є прояв щирої любові. Та й самого життя – заплутаного, непередбачуваного, але прекрасного у своїй складності. 

Відповіддю на запитання, чого б вона більше боялася – захворіти або втратити джерело заробітку – Влада мене зовсім знезброїла:

– Захворіти. У мене частково немає правої легені. Мені і від звичайної застуди іноді важко дихати. А коронавірус може стати для мене фатальним.

Я знала, що вона перенесла ампутацію правої руки і навчилася комфортно жити з протезом. Без драми і трагедії. Повірте, із Владою дуже приємно спілкуватися – її оптимізм і спокій заряджають. А те, що вона робить манікюр на обох руках, для мене особисто дуже сильна деталь. 

Але про легені я не знала. І розгубилася. Вирішила, що немає сенсу питати, чого боїться Сергій. Це було б нерозумно, тому що відповідь очевидна.

Мені здається, пандемія для цієї пари – випробування серйозніше, ніж для більшості. Але вони спокійні і бачать в ситуації плюси.

Наприклад, Сергій нарешті відпочив. Ще б пак! Раніше через нього за зміну проходило дві з половиною тисячі пасажирів, а за минулу пройшло три. Три людини. І на службу викликають раз на декілька тижнів. 

Він каже, що сприймається це як дуже спокійна відпустка. В якій можна зарядитися і видихнути. Влада ж перевела клієнтів в онлайн, і запитів на заняття стало навіть більше. Нудьгувати точно нема коли – в учнів скоро іспити.

А найсмішніше, що мені сказала Влада (і повторила кілька разів):

– Наш Тед тепер – найщасливіша людина!

Тож на цих знімках Влада, Сергій і найщасливіша людина Тедді.

↑Дивлюся на це фото, і теорія про те, що карантин – це змова домашніх улюбленців, мені вже не здається такою абсурдною. Він же всім своїм виглядом говорить: "Хлопці, таке щастя, хлопці! У нас все вийшло. Ахахахаха!"

Та, що на вершині, але завжди прагне вище

24 березня

Кількість хворих в Україні – 97 людей

Кількість тих, що одужали – 1 людина

Кількість загиблих – 3 людини

Таня стоїть перед дзеркалом своєї невеликої, але стильної ванної кімнати і якось по-особливому апетитно фарбує губи. Здається, тільки цим жестом вона могла б зводити з розуму цілі армії.

– Знаєш, як Черчилль казав під час Другої світової?

– Не знаю. Ти про що?

– Коли в Англії всі виробництва перепрофілювалися під потреби фронту, Черчилль заборонив чіпати виробництво червоної помади. "Тому що червона помада підіймає бойовий дух!" – говорив.

Думаю, з цією помадою бойовий дух Тетяни Яловчак, першої українки, яка підкорила 7 найвищих вершин світу, не зломити нікому.

Ми познайомилися з нею у вересні 2019 року. Я писала книгу про спортсменів-любителів на замовлення компанії, в якій тоді працювала. Таня була однією з героїнь. Впевнена, кожен, хто зустрічає її вперше, відразу якось підсвідомо розуміє, що ця дівчина – найсильніший ураган.

Ні, вона не гучна, не метушлива, не жорстка. Скоріше навпаки, її впевненість і сила по-жіночому елегантні. Але відчувається в Тані така безстрашність, що мені здається, людям нечесним і боягузливим поруч із нею завжди ніяково.

Помітивши, що Таня лайкнула мій пост про фотопроєкт, я відразу вирішила їй написати. Мені стало страшенно цікаво, як карантин і соціальну ізоляцію переживає дівчина з такою потужною енергією.

– Мене коронавірус зараз не лякає. Взагалі я мало чого боюся. Вже втрачала все, коли війна прийшла в Донецьк. І мені прикро, але не страшно. Мені і при сходженні на Еверест казали: "Що ж ти робиш, дура?" Але моє життя – моя відповідальність. І з цим переконанням тобі не страшно.

У квітні Таня планувала підкорити Північний полюс. Уявіть: експедиція до нульового кілометра планети на лижах! Вона так сильно туди хотіла, що навіть намалювала картину олією: темна крапка – це її намет. Але, як ви розумієте, цій мрії поки здійснитися не судилося.↓

Нещодавно Яловчак написала книгу – першу мотиваційну книгу від української спортсменки. Маю сказати, це аж ніяк не звичайна мотиваційна райдужна дурня. А чесна, місцями жорстка, кумедна історія про її подолання і досягнення. Спойлер: було помічено навіть кілька матів, бо цитати.

"Підкори свій Еверест" мала презентуватися на книжковому ярмарку в Лондоні. Звичайно, і цей план з розмаху розбився об світову паніку. Але довго Таня з цього приводу не переживала. Нафарбувала губи, вдягнула улюблену сукню, підбори і провела презентацію онлайн. На тлі цілого світу, точніше його карти.

Навіть на карантині у Тані щільний графік: зранку вона веде йогу і розтяжку онлайн, вдень пише другу книгу і проводить оздоровчі прогулянки по лісах, ввечері в неї прямі ефіри з цікавими людьми.

Таня постійно жонглює ідеями. Ось навіть під час зйомки вона почула з вікна, як оперний співак-сусід почав репетицію, і вирішила.

– Напишу йому записку з проханням влаштувати концерт на балконі! Повішу в ліфті. Йому увага, а людям – радість.

Сказано – зроблено. У цієї дівчини не буває по-іншому.↓

За півтори години зйомки свою цікавість я вгамувала досхочу.

Навколо Тані завжди все крутиться та іскрить. Мені просто належало переконатися, що ніякому вірусу не під силу зупинити цей ураган.

Імпровізація в ізоляції

26 березня

Кількість хворих в Україні – 196 людей

Кількість тих, що одужали – 1 людина

Кількість загиблих – 5 людей

"Я вже півтора року ізольована вдома, як всі тільки спробували зараз. Мені є що розповісти", – написала Даша в коментарях до мого посту. 

Звісно, я одразу ж до неї в приватні! Мовляв, що у вас там за історія така? Ми з фотоапаратом люто заінтриговані! Вона відповіла на наступний день, наче й не було нічого.

– Не дуже зрозуміла, до чого питання?

Здається, це було одне з моїх найдивніших фейсбучних знайомств.

Виявляється, Даша залишила мені інтригуючий коментар і просто забула про нього. Але від зйомки не відмовилася.

– Відчуваю себе, як в серіалі "Чорнобиль", – іронічно зауважила вона, побачивши мою противірусну екіпіровку.

Перше ж, на що я звернула увагу, пройшовши в її маленьку квартирку, – два бутлі під кухонним столом.

– Єдині джерела любові і радості на Лісовому масиві!

Я сміюся. Мені подобається її почуття гумору.

– Я вірю в те, що хороші слова здатні впливати на структуру води. А навіть якщо і ні, то мені написати не складно. Раптом це працює?

Даша – актриса імпровізації. Задіяна в двох шоу: гумористичному і… як би це правильно назвати, тотально-імпровізованому.

– У комедійної імпровізації є правила, а тотальна – це коли в тебе немає нічого: ти голий-босий, тільки зі своїми тарганами. І ти виходиш на сцену, щоб здивувати себе, партнера і глядача. Це про обсяг особистості. І ти таку відповідальність несеш: ось якщо тобі не прийде нічого в голову, то що ти будеш робити? Стояти і руками розводити?

Так, мені теж здалося, що щось тут не клеїться. Судячи з її розповідей, у Даші здуріти яке насичене життя! Зовсім не схоже на те, що вона мені написала в коментарях.

– Так-так, не скажеш, що я півтора року живу в своєрідній ізоляції. Але просто я крута піарниця!

До того, як з головою пірнути в імпровізацію, Даша займалася іміджем і просуванням великих, дуже відомих розважальних проєктів. Працювала, як білка на кофеїні, і в якийсь момент в неї полетіли психологічні запобіжники. Простіше кажучи, Даша згоріла.

– Емоційне вигорання перейшло в депресію. Це коли навіть психотерапевт не може допомогти, тільки лікар і таблетони.

Не знаю, чим я заслужила таку щирість, але дуже вдячна їй за відвагу взяти і розповісти мені все це без прикрас.

Депресію Даша поборола, але її спосіб життя змінився кардинально. До карантину вона зранку йшла на тренування, потім працювала з дому і ввечері йшла на репетицію. День у день. 

На карантині вона тренується вдома, репетирує онлайн, так само віддалено. Мало що змінилося. Хіба що Даша нарешті дісталася до гітари, на якій давно мріяла навчитися грати.

– Спілкуюся я реально тільки з тими, хто займається імпровізацією.

Після вигорання дуже жорстко фільтрую речі, інформацію і людей.

Особливо цей фільтр помітний по тому, як виглядає її квартира. Тут немає нічого зайвого. Даша живе тут майже два роки, а полички шафи в спальні – порожні. Для мене, як для любительки всюди розставляти спогади, це просто чудеса.

– У мене чітко розписаний кожен день. Я завжди знаю, що я маю робити. Це важливо зараз. Дуже жорсткий режим дня сприяє психологічному відновленню навіть бійців із постравматікой. Якщо допомагає їм, то пережити нам карантин точно допоможе.

При мені, наприклад, в Даші задзвеніло нагадування "Подихати серцем".

Наступні кілька хвилин вона нерухомо сиділа, направивши увагу на тепло в грудній клітині. Я сама медитую періодично і дуже добре розумію, наскільки це допомагає заспокоїти розум і усвідомити себе в моменті.

– А можеш поімпровізуровати трохи для мене?

– Так, звісно. Розігруємо діалог. Кого ти хочеш?

– Давай це буде пацієнт, в якого діагностували коронавірус, але він хоче вийти на вулицю, і лікар, який повинен його зупинити.

Наступні 15 хвилин переді мною розгорталася ціла драма з двома яскравими персонажами: лікарем-гнівним-занудою і пацієнтом-творчої-особистістю.

Вони верзли щось смішне, а потім раптом глибоко йшли в філософію!

Між захворіти коронавірусом і втратити роботу Даша без сумніву вибирає друге.

– Я не боюся втратити роботу, можливо, підсвідомо я про це мрію. Хочу зробити онлайн-курс, викладати імпровізацію, писати свій стендап… На це потрібен час, який я зараз витрачаю, працюючи на інших.

Я помітила, що цих "інших" Даша просто обожнює. Думаю, в цьому і полягає для неї головна дилема зараз. Вона дуже любить колектив театру. Їй страшенно подобається і психологічний проєкт, який вона веде як піарниця і копірайтер. А на зміни потрібна рішучість сказати цьому – дякую і бувай!

Точно не мені судити, як краще вчиняти в таких ситуаціях. Єдине, що я знаю, зараз у багатьох професійне життя проходить у фоновому режимі або стоїть на паузі. Тож карантин – ідеальний час, щоб подумати, прийняти рішення і збудувати план дій.

Маша, Рома, спритний Кіт

29 березня

Кількість хворих в Україні – 475 людей

Кількість тих, що одужали – 6 людей

Кількість загиблих – 10 людей

– Так мені і написав в коментарях: "Іди і спали себе тепер"!

Це найжорстокіша фраза, яку я почула за час роботи над проєктом.

Справа в тому, що Маша Себова повернулася в Україну в ніч з 14-го на 15-те березня. Вона з чоловіком Ромою літала відсвяткувати річницю заручин на південь Європи. Збиралися у Валенсії провести довгі вихідні.

Потім Рома повернувся додому, а Маша полетіла в Барселону знімати новий випуск для свого тревел-блогу "Все по 30". 

Після планувала захопити ще й Лісабон. Але коли в Іспанії оголосили карантин, зрозуміла, що не судилося. 

Дивом встигла купити квитки і повернутися в останній день перед закриттям Україною авіасполучення. Опублікувала випуск про початок карантину в Барселоні, і на неї обрушився шквал ненависті від зовсім незнайомих людей.

– Коли я опублікувала це відео, в Іспанії ситуація вже погіршувалася в геометричній прогресії. Мабуть, люди не розуміли, що на монтаж потрібен тиждень, вони вважали, що ось я прям там зараз перебуваю. Хоча я у випуску спеціально промовляла дати. А в кінці сказала, що по прильоті додому піду на самоізоляцію.

Обіцянки Маша дотрималася, підтверджую. Коли я запропонувала їй взяти участь у проєкті, вона відразу сказала: "Ні, люба. Два тижні жодних гостей. Так що не раніше 29-го березня". Дуже не люблю чекати, але ситуація серйозна, тож довелося.

– Мій випуск з Барселони за тиждень переглянули 300 000 людей. Це забагато для мого каналу, там ⅔ не моя аудиторія взагалі. Вони й хейтили. Але я спокійно реагую, бо знаю, що нічого не порушила: прилетіла в масці, сіла в таксі і пройшла ізоляцію. Люди таке пишуть, тому що вони в паніці. Вони через агресію позбавляються страху.

Ми з Машею колись разом працювали ведучими на проєктах "Нового каналу". Ось де імунітет від критики з боку інтернет-експертів автоматично виробляється ще за перші тижні в кадрі!

Життя на карантині для Маші, Роми та їхнього тер'єра Кіта проходить сонячно. Я особисто не помітила там ані краплі переживань або печалі. Просто відбулися невеликі зміни в побуті. 

Наприклад, Рома відрив доісторичну кулінарну книгу української кухні та увійшов у смак. Готує за нею все підряд, нещодавно ось була верещака. (Так, мене теж насмішила ця назва! Але воно, на жаль, не верещить.) Це староукраїнська м'ясна підлива з чорним хлібом. Маша сказала, що смачно.

↑ Взагалі, обидва просто в захваті від цієї книги. З гордістю заявили, що там 33 рецепти борщу! І відтепер в них є фірмова розвага: Рома відкриває її на першій-ліпшій сторінці і починає зачитувати кулінарні літописи вголос.

– Заробітки блогерів зараз помітно зменшуються, тому що рекламні бюджети – це перше, що урізають бізнеси. А я живу на монетизації ютуба і рекламі.

Обидва більше бояться заразитися, ніж втратити заробіток. Маша вже не раз змінювала роботу. Вона впевнена, що якщо є голова на плечах, то завжди можна знайти те, чим займатися буде цікаво і прибутково. 

Рома ж просто вважає, що захворіти в Україні, ще й новим вірусом – це занадто, як би це сказати… екстремально. Наша медицина недостатньо розвинена, щоб забезпечити хворим гідне лікування.

– Якщо чесно, я навіть не можу згадати дні, коли б ми в ізоляції просто валялися. Рома працює, пише статті, я відео монтую. У мене матеріалу вистачить до травневих свят.

Весь час зйомки навколо нас крутився Кіт. Звичайно, він швидко завоював моє серце! Я навіть намагалася випитати у Маші, чи планує вона здавати його в оренду як пропуск в парк на час карантину. Але вона сказала, що Кіт – зовсім не той собакен, якого захочуть орендувати.

– Навряд чи його хтось непідготовлений витримає. Він у нас м'ячиковий чемпіон.

Коли збираєшся кинути м'ячик, у Кіта такий рівень концентрації, що його аж трясе. У нього занадто багато енергії!

Здається, ця енергія якось передається іншим. Не повітряно-краплинним, звичайно, а якимось м'ячиково-жбурляльним шляхом, наприклад. Точно передається, тому що з цієї зйомки я пішла посміхаючись і злегка пританцьовуючи.

Дівчина, яку мені найскладніше зрозуміти

30 березня

Кількість хворих в Україні – 548 людей

Кількість тих, хто одужав – 8 людей

Кількість померлих –13 людей

Мені як журналістці дивним чином щастить. Ви тільки уявіть, десятою героїнею проєкту мала стати дівчинка дев'яти днів життя. Вона з'явилася на світ вже на карантині.

Це була дуже душевна, тепла і навіть інтимна зйомка. Мама дівчинки повністю мені довіряла, це неймовірно красиво. Вона годувала дитя на балконі в променях сонця, заколисувала її в спальні, показувала старшому синові, як правильно тримати сестричку. І я насправді розумію, чому вона попросила мене не публікувати ці знімки. Не так вже й просто настільки особисту частину свого життя розкрити для інших. 

Тож ця тепла і добра історія залишиться між нами. Замість неї я розповім вам власну.

↑В той день я вперше відчула, що карантин позначається і на моєму стані. Мені хотілося кричати, бігти, плакати, розбомбити що-небудь і знову кричати. З самого ранку. Але замість того, щоб підняти бурю, я залізла до шафи, дістала сукню, одягла сережки і пішла готувати сніданок. Обдурити себе вийшло. Я відкрила холодильник, потупила туди з хвилину, закрила холодильник, пішла в Сашину кімнату і забилася в кутку дивана. Там він мене і знайшов.

– Зайка, ну ти чого? Накрило… Знаєш, ти навіть в цьому дуже красива.

Саша взяв мій фотоапарат і зробив це фото. Він режисер і теж любить дивитися на світ світлинами. Тому часом знімає мене просто так. Тому що йому красиво. 

Побачивши цей кадр, я вперше усвідомила, що невизначеність, яку тягне за собою карантин, позначається не тільки на моїх героях. І що, виходить, я десята.

Коронавірусу я не боюся. Мене куди сильніше лякає те, що він може з собою принести. 

Наприклад, якщо я раптом не знаю, що хвора, і випадково чихну на якусь бабусю. Це просто жахливий сон! 

А ще мене лякає реакція людей. Здається паніка повертає свідомості багатьох українців у Середньовіччя. В нашій країні дуже легко сьорбнути людської ненависті. А вже якщо в тебе знайдуть "корону", то пощастить, якщо сусіди не зустрінуть з лікарні з вилами.

Дуже хочеться вірити, що я помиляюся. Дуже.

Я напевно занадто сильно люблю агентство, в якому працюю. Може, це навіть щось нездорове. Джерело заробітку втратити не страшно – як показала практика, я дуже швидко пристосовуюся до нових умов. Але наш колектив і проєкти, які ми розвиваємо, – моя велика цінність. Тому що вперше в житті я відчуваю, що можу вільно вигадувати, реалізовувати, знімати, писати, надихати без гальм і називати це роботою.

Дуже боюся втратити це.

Саша працює зі мною. Нам пощастило: від будинку до студії – рівно один квартал. Тому навіть на карантині ми іноді там з'являємося і тестимо ідеї на життєздатність: знімаємо короткі відео або експериментуємо з фото.

↑Дивно бачити нашу студію зовсім порожньою. Дуже хочеться, щоб це божевілля скоріше закінчилось і в ній знову загомоніло життя. Щоб наш фотограф Валентин Кузан знімав там своїх культурних діячів, а ввечері Гриша Веприк, засновник агентства, подовгу гудів з кимось на кухні, а потім влітав в кабінет з криком: "Катя! У мене є офігезна ідея!"

Не подумайте, я не мимрю і бачу плюси в карантині. 

Наприклад, стала набагато частіше говорити близьким людям, як я їх люблю. Це зараз здається таким величезним багатством – зателефонувати мамі чи татові і дізнатися, що в них все нормально. Що мама бачила в приміському лісі лося і "зараз відправить мені фото", що тата дістала ніжностями його кішка Дуня, яку він насправді обожнює. Ці дрібниці, як сонячні зайчики, ковзають по серцю і роблять мене щасливою.

Карантин позбавив мене поїздки в Марокко з найкращою подругою і подарунка мамі – спільної подорожі по Чорногорії на машині. Обидві пригоди я ретельно планувала, і вони влетіли мені в копієчку. Але гроші – не найважливіше. Прикро, що моя мама так і не побачить знаменитий міст Джурджевича. Вона так туди хотіла! Це повинен був бути її перший політ за кордон з часів СРСР. Не знаю, що там на нас чекає далі. Але як би важко не було, пообіцяла собі все-таки влаштувати мамі цю подорож.

Якби не карантин, я б ніколи не створила цей проєкт. Чесно, я боялася, що він не вийде. Що не знайду цікавих історій, що не зможу зняти так, як відчуваю, що здамся, втративши натхнення, або налажаю з оповіданнями про героїв.

Наразі це моє найскладніше і найдушевніше візуальне дослідження. І я сподіваюся, що воно зробило ваш день світліше. Вірю, що якщо ми навчимося милуватися відмінностями один одного, рівень агресії і паніки стане набагато нижчим.

Тому що там, де є любов і щирість, нема місця страху.

Катерина Сенченко