Назад у "совок" чи стандарти НАТО. Як елітна бригада Нацгвардії втрачає кадри
За два роки з армії пішли тисячі вмотивованих та підготовлених військових – не тільки зі Збройних сил, а й Національної гвардії та інших силових структур. Серед причин звільнення солдати та офіцери називають неможливість боротися зі системою.
І якщо колишні добровольці просто повертаються до звичного життя, то кадрові військовослужбовці, які не уявляють себе поза службою, змушені терпіти до останнього.
Зазвичай історії військових, які наважуються протистояти системі, невідомі широкому загалу.
По-перше, ані самі армійці, ані журналісти не хочуть нашкодити авторитету українського війська під час війни, тому мовчать.
По-друге, сміливців, які готові не просто служити, а відстоювати право на побудову армії за стандартами НАТО, мало, бо система працює так, що військовий не має права на власну думку.
По-третє, якщо хтось і насмілюється заявляти про порушення та утиски, а надто спробує довести свою правоту, керівництво намагається цю людину принизити, позбавити виплат, понизити на посаді та й взагалі вичавити з армії.
При підготовці цього матеріалу ми поговорили з майже десятком військових – нинішніх та колишніх, і лише кілька зголосилися назвати свої прізвища. Також через страх за своє майбутнє. Але всі вони та сотні, а то й тисячі, інших нині спостерігають за розвитком історії одного з них – майора Анатолія Мозгового.
Мозговий – у минулому член миротворчого контингенту у Косово, морський піхотинець з Феодосії, учасник бойових дій на Сході: боронив Гранітне, Гнутове, Талаківку, Водяне, Лебединське. Прийшов до Національної гвардії України у 2016-му.
Перехід з лав Збройних сил до поліції для військового – крок, на перший погляд, дивний, адже у цих військових підрозділах донині був і різний рівень підготовки, і різний рівень мотивації.
Допоки у складі НГУ не вирішили формувати бригаду швидкого реагування 3018 за стандартами НАТО.
Про стандарти НАТО швидко забули – до нового підрозділу прийшли прихильники радянських традицій. Більшість військових пішли з бригади, і лише дехто залишився, зокрема й Мозговий.
Як би пафосно це не звучало, він вирішив будувати нову українську армію. Але, розкриваючи загалу своє ім'я, фактично пішов ва-банк, ризикуючи своєю кар'єрою та репутацією, бо вірить, що ситуацію в українському війську та кожній конкретній бригаді можна змінити, якщо вчасно помітити помилки та виправити їх.
Один у полі воїн
У липні 2019-го командування військової частини 3018 звинуватило Анатолія Мозгового у невиконанні наказу. За вказівкою тодішнього тимчасово виконуючого обов'язки командира полковника Миколи Мішакіна, майор мав стежити за співробітником контррозвідки СБУ на території військової частини. За законом, СБУ здійснює нагляд за військовими частинами, а певні співробітники навіть закріплені за кожною з них.
Цей наказ був абсурдним.
"Очевидно, це була одна з провокацій, до яких Мішакін вдавався і раніше. Якби я почав його виконувати, порушив би закон про СБУ, військову контррозвідку, адже не мав підстав – відповідного рішення суду, – пояснює він. – Тож підійшов до співробітника СБУ, представився, запропонував супроводжувати та надавати допомогу. Той відмовився, бо мав намір спілкуватися лише з командуванням, і залишив частину".
А вже ввечері того дня на зборах полковник Микола Мішакін звинуватив Мозгового у вчиненні правопорушення й ініціював службове розслідування, матеріали якого згодом юристи передали до військової прокуратури Київського гарнізону.
Прокуратура після вивчення спрямувала кейс до суду. Мозговий же від початку наполягав: наказу не було, а лише розпорядження, яке він виконав.
"Паралельно Мішакін публічно принижував, казав, що, оскільки я служив на тимчасово окупованій території Криму, є підозра, що я можу співпрацювати з незаконними збройними формуваннями і передавати їм таємну або службову інформацію", – згадує майор.
На момент виникнення цієї ситуації взаємовідносини між майором та нинішнім керівництвом військової частини вже були не найкращі. Восени 2018-го Мозгового перевели з посади командира 2-го батальйону на номінально кращу – у відділ розвідки, працювати з цивільним населенням, але фактично відсторонили від виконання тих завдань, заради яких він ішов у бригаду у 2016-му. А по тому взагалі призначили старшим помічником начальника штабу зі служби військ.
Наприклад, колишній психолог-надзвичайник, а згодом заступник командира батальйону по роботі з особовим складом був понижений до офіцера з організації дозвілля – як він сам себе характеризує: "директор музичної колонки".
"Я хотів служити у частині, створювати й навчати наш батальйон, – розповідає Мозговий. – Я ж кадровий військовий, на службі з 2001 року. Намагався уникати конфліктів і робити все у відповідності до статуту.
Особливо у ті моменти, коли помічав певні корупційні дії у частині. В першу чергу вони стосувалися отримання посад та звань – людей призначали не за професійність чи знання, а завдяки інтересам окремих осіб".
Зрештою Мозговий перетворився на незручного офіцера, який весь час ставить запитання, чим дратує керівництво частини:
"Керівництво, на мою думку, вирішило за звичною процедурою мене покарати – сподівалося, що я не зможу опиратися у суді, не зможу себе захистити – програю і звільнюсь або втечу, тобто переведусь. А наостанок ще й зацькують, або посадять на гауптвахту, про яку постійно говорять".
Мозговий найняв собі адвоката, а суддя Ірпінського районного суду Валерій Лінник визнав військового невинним у вчиненні інкримінованого адмінпорушення (відмові від виконання законних вимог командира) та закрив провадження у зв'язку з відсутністю події правопорушення.
Це сталося, зокрема, і через те, що до суду були викликані два свідки: присутній при розмові про необхідність стежити за контррозвідником офіцер Володимир Калінін та особисто виконуючий обов'язки командира частини Микола Мішакін.
Калінін сказав, що того дня командир прийшов до кабінету, де був Мозговий, та зауважив, що "бажає знати, чим буде займатися, де буде знаходитися і коли залишить частину співробітник контррозвідки".
"Це не був наказ: рівняйсь-струнко-наказую, це була розмова", – додав він та зауважив, що жодних строків виконання встановлено не було. Полковник Мішакін у судовому засіданні визнав: доручив Мозговому "відслідковувати пересування контррозвідника", а по тому обурився, що доповіді, якої він чекав, не було.
Читайте також: Зламані ребра та електричний струм: як у Донецьку катують українських "шпигунів"
Від "бригади майбутнього" до "Совка"
Події, про які йдеться, сталися у військовій частині 3018 у Гостомелі, що недалеко від Києва. Саме на її базі була організована бригада швидкого реагування Національної гвардії, у якій служить Мозговий.
Ця бригада специфічна, створена з нуля у 2015-му в рамках експериментальної програми за стандартами НАТО. Від початку передбачалося, що "бригада майбутнього", як її називали, матиме найновіше оснащення, а бійці проходитимуть жорсткий відбір та братимуть участь у складних операціях на Сході.
Що таке "жорсткий відбір", знає колишній військовослужбовець бригади Сергій. У своєму телефоні він показує один з телесюжетів.
"Я під номером один. П'ять діб психо-фізичних навантажень. Ми спали по дві години на добу, весь інший час бігали, повзали, відтискалися. Нас випробували на витривалість, як худобу. Люди пітніли, смерділи, були всі брудні. Не кожен витримував. Нестійких відсіювали психологи, з якими треба було спілкуватися щодесять годин. Все, як у фільмі "Солдат Джейн", але у реальності".
Зрештою, за словами Сергія, з 48 людей випробування подолали лише п'ятеро.
Далі були тренінги від іноземних інструкторів – з Національної гвардії США та Армії оборони Ізраїлю. З військовослужбовцями, наприклад, працював ізраїльтянин Цві Аріелі, який навіть отримав громадянство України, аби бути у складі нової бригади.
Першим її командиром став спецпризначенець підполковник Олександр Волошин, начальником штабу – колишній морський піхотинець полковник Сергій Тартаковський.
Останній нині пояснює, як бригада мала працювати не за радянськими стандартами:
"Ми ходили на прийом до міністра Арсена Авакова, він обіцяв нам повний карт-бланш, можливість набирати людей, організовувати всю бойову підготовку та підготовку штабів. Люди повірили та пішли – патріоти, які, дійсно, воювали та хотіли щось змінити. Запрошували й тих, хто вчився за кордоном, бачив на власні очі, як влаштовані провідні армії світу.
Це мала бути не конвойна бригада, а бойова – майже без колишніх міліціонерів. Спочатку Аваков робив вигляд, що йому цікаво. Але насправді це не так, інакше б не дав номер телефону, який ніколи не відповідав".
Небойові втрати
За словами Тартаковського, вже впродовж першого року від початку створення бригади її розвиток загальмувався.
"Відтоді, як керівництво НГУ отримало кошти від міжнародних донорів, бригаду їм розвивати було нецікаво", – переконаний він.
"З того часу там не пахло ані натівськими стандартами, ані процесом ухвалення рішень, що відрізнявся від радянського, ні відповідним ставленням до людей. Нове командування НГУ (у грудні 2015 року Нацгвардію очолив генерал Юрій Аллеров, нині фігурант кількох корупційних скандалів, у травні 2019 року САП затримала його за підозрою у привласненні майна – Автор) сказало, що все, чому навчалися ми доти – маячня. Але деякі навіть з полегшенням видихнули – ми змушували їх вчити англійську, а воно їм триста років не треба. Їм би ходити "ать-два" та корупцією займатися", – веде далі Тартаковський.
Бригаду почали залишати військові, приходити – колишні міліціонери.
Так замість першого командира Волошина та начальника штабу Тартаковського призначили відповідно Івана Миропольського, який до того командував військовою частиною 3028 (Калинівка, Вінницька область), та Миколу Мішакіна з головного управління НГУ, сина колишнього заступника головнокомандувача внутрішніми військами.
Пішов з бригади і Цві Аріелі. Каже, йому нецікаво було бути лише солдатом:
"Коли була можливість допомогти Україні, я вирішив це зробити. Не йшов на контракт, бо розумів, що не зможу сам обирати місце служби. Але стало зрозуміло: в Україні важко йти проти системи, боротися із корупцією. Саме тому з бригади пішли вмотивовані люди, а залишилися у більшості ті, хто не бачить себе поза системою".
Військовий журналіст Юрій Бутусов переконаний: відповідальність за розвал бригади за ці роки – на керівництві країни та колишньому начальнику Нацгвардії. Мовляв, у бригаду держава інвестувала понад мільярд гривень, але потім розвивати її не змогли чи не захотіли. На посадах з'явилися старі кадри.
"Комбриг Миропольський вбиває колектив, запровадив "совкові порядки". Офіцери штабу – теж ВВ-шники, у них немає правильної психології, вони не вміють будувати колектив, це просто лояльний начальству баласт з нульовими бойовими властивостями", – стверджує Юрій.
"Нове керівництво дивувалося, чому це ми до солдатів звертаємося на "Ви" – підлеглих треба ганяти, як собак. "Солдати – ідіоти, вони постійно мають бути зай…ні, ненавидіти один одного, тоді буде бойова підготовка", – говорило командування. Звісно, йому простіше керувати, коли люди бояться, ненавидять один одного. Їм потрібна атмосфера стукачества, злорадства", – каже військовий Андрій.
Загалом за останні кілька років у військовій частині 3018 змінилось 70-80% особового складу. Але відтік кадрів з армії – насправді загальна тенденція, а недокомплект – спільна проблема.
Один з тих, хто пішов з 3018 частини нещодавно – колишній доброволець, а потім нацгвардієць з позивним "Історик". Він достроково розірвав контракт на початку 2019-го.
"Нам обіцяли серйозні бойові ротації, яких не було два роки. Ті, які були, не для бригади швидкого реагування, – згадує хлопець. – При Миропольському почалась вирубка дерев у частині, аби всі були однакові, під лінію. Кожну середу влаштовували день протигаза. Повертаєшся після полігонів і починаєш виконувати ці дурні завдання від командирів, які мають звання полковник і вище".
При цьому "Історик" каже: "Спочатку були такі аси, як Тартаковський та Волошин, їх порівнювати з нинішнім командуванням не можна. Миропольський та Мішакін – інші. Усе життя вони вчилися та командували, як за радянських часів"
"Розслідування по кожному чиху"
"Часто в армії розслідування певних вчинків військовослужбовців перетворюється на засіб тиску на них, – розповідає юрист Української гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко, у минулому військовий ЗСУ. – Інколи керівництво частин працює разом з прокуратурою, аби впливовість була більш переконливою".
Військові припускають, що у Миропольського та Мішакіна є зв'язки у військовій прокуратурі, за допомогою яких вони можуть покарати кого завгодно.
Приміром, в історії Мозгового ще на етапі розслідування у частину приходили кілька прокурорів, аби поговорити з майором, хоча на той час відомство ще не мало доступу до справи. Один з представників, військовий прокурор Геннадій Гошовський, згодом представляв прокуратуру у суді. Тоді він не зміг чітко пояснити, яка була мета візиту.
Як тиск розцінює дії керівництва та прокуратури і Алла Панченко, адвокат Анатолія Мозгового:
"Не по кожному факту порушення призначається службове розслідування, – стверджує захисник. – Як правило, розслідуються випадки, наслідком яких були людські чи матеріальні втрати. У випадку ж Анатолія призначається розслідування по кожному чиху".
Від часу заяви про невиконання наказу у військовій частині Мозговому оголосили шість дисциплінарних стягнень, щодо нього розпочато як мінімум вісім службових розслідувань.
Деякі з них сторонній людині можуть здатися геть абсурдними. Приміром, за те, що поставив "лайк" під коментарем у Фейсбуці, або ж ніби без дозволу розмовляв по телефону у кабінеті начальника частини. А ще про те, що відбув на судове засідання, але не призначив замість себе посадову особу, яка б виконувала обов'язки, на що не мав повноважень.
Системний спротив
У Головному управлінні НГУ усі підозри щодо тиску на Мозгового чи будь-кого з інших військовослужбовців, відкидають. У відповіді на журналістський запит підтверджують: скарги майора отримували та реагували на них – двічі проводили перевірки у частині, "але факти, наведені у скаргах, не підтвердилися".
Що стосується ситуації з Мішакіним, то командування НГУ захищає командира і сприймає лише його позицію. Мовляв, поговорили з полковником, але з'ясували, що це Мозговий виявляє до нього та іншого командування неповагу та неналежно виконує накази.
Що ж стосується військової частини, то її керівництво намагається уникнути прямих відповідей на запитання. Зі своїх джерел нам відомо, що наш запит, надісланий двічі електронною поштою, командування отримало, але цей факт не підтверджує. Керівник юридичного відділу частини стверджує, що офіційної електронної скриньки у них немає.
Після рішення Ірпінського суду минуло півтора місяця, і прокуратура вирішила не подавати апеляцію. Це означає, що у військовій частині має бути проведене внутрішнє службове розслідування, внаслідок якого має бути з'ясувано не тільки, чи був наказ, а і його можлива злочинна природа.
Система любить покірність та тишу
Причина цього конфлікту (насправді одного з багатьох тисяч) у тому, що армія не хоче змінюватися – керівництву легше повернутися до старої радянської системи, ніж будувати нову, у якій військовослужбовець – не кріпосний, а громадянин у військовій формі.
"Система побудована на радянській базі, коли військовий – не самостійна особистість, а тільки чийсь підлеглий", – пояснює юрист Максим Тимочко.
"В армії зараз існує конфлікт поколінь. У 2014-2015 роках прийшли нові люди, але вони опинилися під контролем старших офіцерів, вихідців з Радянського союзу. Ці офіцери вже у такому віці, що змінюватися не хочуть і не можуть – до пенсії багатьом залишилося кілька років.
Переважна більшість таких командирів вважають свою військову частину приватною охоронною структурою чи власністю", – підтверджує Олег, який нині служить в НГУ.
Військові пояснюють, коли велись активні бойові дії, проблема була менш помітна, бо часу на фарбування трави та збір соснових голок було менше.
Що ж до Мозгового, то нині, очевидно, командування не бачить його у бригаді, тому створює всі умови для його звільнення. Спочатку йому пропонували перевестися, потім вимагали цього.
"Мине ще місяць, і вони вийдуть з пропозицією посадити або розстріляти", – припускає Мозговий.
Звісно, у військовій частині є військовослужбовці, які підтримують командування, а є ті, хто не вважає, що Мозговий має піти з бригади. Деякі з них вже публічно заявили про тиск та написали відповідні звернення на ім'я керівництва НГУ та генпрокурора.
У головному управлінні НГУ розуміють: якщо дозволять Мозговому перемогти не лише у суді, а й психологічно, частково втратять контроль над ситуацією. Його приклад спротиву наслідуватимуть інші.
Це найбільше лякає стару "совкову" систему, яка любить покірність та тишу. Бо так можна приховати не лише порушення прав військовослужбовців, а й інші "таємниці", зокрема пов'язані з корупцією.
Тетяна Катриченко, журналіст, координатор "Медійної ініціативи за права людини", для УП
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
