Прощавай, мажоритарко! Що передбачає новий Виборчий кодекс
Ще декілька років тому українські політики навперебій говорили, що скасувати мажоритарку неможливо. Мовляв, цю зміну ніколи не підтримають депутати, обрані в одномандатних округах.
Вірити у прийняття Виборчого кодексу було завданням політичних маргіналів та 40% українців, які пам’ятали обіцянки післямайданної влади.
Але в останні дні свого існування Рада попереднього скликання фінальним акордом підтримала кодекс, а нові народні обранці зробили виборцям подарунок на день Святого Миколая, врахувавши пропозиції президента, і остаточно його прийняли.
До того як відправити документ у сесійну залу, комітет прибрав звідти очевидно неконституційні норми про відмову у реєстрації кандидатом в президенти чи депутати осіб, яких СБУ без вироків суду вважатиме винними в тероризмі чи сепаратизмі, про які ми писали раніше.
Також народні обранці в останній момент внесли ряд інших змін, а спецпроект "Вибори, вибори" проаналізував, як виглядатимуть майбутні вибори.
Місцеві вибори
Прийнята минулого четверга редакція кодексу фактично скасовує закон про місцеві вибори. Це означає, що наступні голови громад і місцеві ради будуть обрані в кінці жовтня 2020 року за новими правилами.
Тепер вибори до міських, селищних, сільських рад з населенням до 90 тисяч осіб будуть проводитися за багатомандатною мажоритарною системою, за якою від одного округу будуть обрані від 2 до 4 кандидатів, які отримали найбільшу підтримку.
За такою ж системою мають відбутися і вибори до районних рад. В них межі мажоритарного округу збігатимуться з межею відповідного села, селища, міста чи об’єднаної громади, що входять до складу відповідного району.
Така модель допускає суттєве викривлення представництва. Наприклад, село з населенням 100 осіб представлятиме аж 2 депутати, а місто з населенням в 50 тисяч виборців – лише 4.
Вибори депутатів Верховної Ради АР Крим, обласних рад та міських рад великих міст (з кількістю виборців 90 тисяч і більше осіб) будуть проводитися за пропорційною системою з відкритими виборчими списками, схожою на ту, яка буде використовуватися для обрання депутатів до Верховної Ради.
Замість регіонів території області чи великого місця будуть поділені на декілька окремих округів, в яких партії виставлятимуть списки своїх кандидатів, а виборець зможе обирати і партію, і конкретного її представника.
Щоб стати головою села, селища чи міста з кількістю виборців до 90 тисяч осіб, достатньо буде набрати на один голос більше від кандидата, який посяде друге місце.
Натомість для перемоги на виборах мера великого міста (з кількістю виборців понад 90 тисяч) необхідно або набрати 50% плюс один голос в першому турі, або перемогти свого опонента в другому турі точно так само як це було на попередніх виборах.
Вибори до парламенту
За кодексом вони мають відбуватися за пропорційною системою з відкритими регіональними списками.
Для цього територію країни поділять на 27 виборчих регіонів, які практично співпадатимуть з територіями областей. У Києві сформується два регіони: лівобережний та правобережний. Попри те, що Голосіївський та Печерський райони міста знаходяться на правому березі Дніпра, вони будуть входити до лівобережного регіону, а закордонний виборчий округ буде частиною правобережного регіону.
Дніпропетровську область поділять на Криворізький та Дніпропетровський виборчі регіони.
До першого входитимуть сам Кривий Ріг, місто Кам’янське, та інші міста і райони правобережжя Дніпра, а до другого – обласний центр та населені пункти лівобережної частини області.
До Південного виборчого регіону увійдуть Херсонська область разом із територіями тимчасово окупованих Криму та Севастополя. Решта виборчих регіонів співпадають з межами областей.
До Ради потраплять тільки ті партії, які подолають п’ятивідсотковий бар’єр по країні. Першими до Ради потраплять топ-9 кадидатів із загальнонаціональних списків партії, що подолала бар’єр. Вони не братимуть участі у змаганні за мандати, отримані у регіональних округах.
Таким чином на перші 9 місць у виборчому партійному списку поширюється закрита, а не відкрита пропорційна система.
Подібна "партійна квота" була закладена і у попередній редакції кодексу, і поширювалась на 10 перших місць.
Президент вимагав забезпечити повну відкритість списків, а депутати лише скоротили кількість місць, які розподіляються через закриту квоту з 10 до 9. Тобто не врахували зауваження, а радше спробували обманути президента.
Розподіл решти місць відбуватиметься наступним чином:
- Обчислюють виборчу квоту – кількість голосів, необхідних, аби один кандидат з регіонального списку став депутатом. Для цього кількість усіх голосів виборців відданих за партії, які подолали п’ятивідсотковий бар’єр ділять на кількість нерозподілених за загальнонаціональними списками місць у Раді.
Наприклад, в дев’ятому скликанні є п’ять партій, які набрали 5 і більше відсотків голосів виборців. Кожна з них отримує 9 гарантованих місць за загальнонаціональним списком. Тому по регіональних списках пройде 405 депутатів, бо від 450 мандатів конституційного складу Ради треба відняти 45 обраних за загальнонаціональними списками. Так, кількість усіх голосів ділять на 405. Отримана кількість голосів – це, фактично, вартість одного місця у Раді.
- Вираховують, скільки мандатів отримує партія у регіоні. Якщо партія набрала 100 000 голосів, а виборча квота – 30 000, то це для партії означатиме 3 мандати від конкретного регіону та залишок, який йде в загальну скарбничку партії. Сума цих залишків дасть ще декілька місць для проходження з загальнонаціонального списку партії.
- Визначають, хто з регіонального списку займе ці 3 місця у Раді. Це будуть кандидати, які отримали найбільшу кількість голосів виборців, а не ті кандидати, яких партія поставила на три перших місця в регіональному виборчому списку.
Система виборів президента країни не зазнає суттєвих змін у порівнянні зі старим законом.
Мета, яка виправдала засоби?
Прийняття Виборчого кодексу – безумовно позитивна демократична зміна. Документ ліквідує мажоритарку, яку пов’язують з численними фактами підкупу виборців та використанням адміністративного ресурсу, та дає змогу виборцям впливати на те, хто від партій пройде до Ради.
Також кодекс змінює маніпулятивну систему виборів до місцевих рад, яка не забезпечувала представництва від деяких громад попри те, що виборці прийшли на вибори і проголосували.
Та добрі речі мають робитися у правильний спосіб.
Навряд чи можна вважати, що розгляд вето президента на Кодекс відбувся з дотриманням законодавчої процедури.
Перш за все тому, що в пропозиціях до Кодексу президент подав лише 17 чітко сформульованих пропозицій, а щодо решти проекту сказав, що перелік наведених зауважень не є виключним.
За таких обставин, було б логічно вважати, що Кодекс заветований повністю, бо всіх пропозицій президента врахувати фізично неможливо.
Натомість комітет Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування вирішив, що така невизначеність дає йому право повністю переписати документ, що він і зробив.
Наостанок, народні обранці ще й обманули президента. У своїх пропозиціях він казав, що норма, за якою до Ради безумовно потрапляють 10 перших номерів списків партій, які подолали прохідний бар’єр, є елементом закритої пропорційної системи. Тому пропонував її змінити таким чином, щоб вона забезпечувала відкритість списків.
Замість цього комітет скоротив кількість гарантованих місць з 10 до 9, чим хіба зімітував врахування пропозиції президента.
Дивлячись на цілий букет порушень під час розгляду Виборчого кодексу виникає лише одне питання: як бідним вчителям права в середній школі переконати дітей, що законів треба дотримуватись, якщо ними регулярно нехтує навіть той орган, який їх і приймає.
Хотілося б, щоб дьогтю порушень законів у меді позитивних змін у новому році стало менше. Не лише, щоб карма демократії була спокійна, але і щоб Конституційний суд не мав підстав їх скасовувати.
Та прийняття кодексу можна вважати позитивним уроком для українських громадян – якщо системно вимагати якісного виконання передвиборчих обіцянок, зміни відбуватимуться за будь-якої влади.
Назар Заболотний, аналітик ГО "Центр UA", для УП
