Гаврилюк, Ярош, Парасюк, Соболєв, Луценко та інші. Де зараз та чим займаються герої Майдану
21 листопада виповниться шість років від початку масштабних антиурядових акцій протесту, що пізніше отримали назву Революції Гідності. Напевно, якби людям, що вийшли в тот вечір на Майдан, сказали, що з цієї події, яка зібрала у центрі міста близько 1000 людей, почнеться нова глава в українській новітній історії, мало хто б у це повірив.
Події шестирічної давнини змінили історичний курс України. І, як у кожної революції, тут були свої негідники та герої.
"Українська правда" згадує людей, які отримали популярність та політичний капітал завдяки акціям протесту. Ми вивчили, як склалася їхня кар'єра та що з ними зараз.
Мустафа Найєм
Чим запам'ятався на Майдані
"Зустрічаємося о 22:30 під монументом Незалежності. Одягайтеся тепло, беріть парасольки, чай, каву, гарний настрій і друзів". Вважається, що цей пост Мустафи Найєма 21 листопада 2013 року поклав початок акціям протесту на Майдані Незалежності.
Сам Найєм у річницю революції згадував, що не ставився до цього оголошення на Фейсбуці серйозно і не думав, що з нього фактично і почнеться відлік Революції Гідності.
Через кілька днів після початку акцій протесту Найєм разом із іншими журналістами запустили "Громадське телебачення" – проект, який висвітлював наживо найважливіші події революції та отримав за рахунок цього неймовірну популярність.
Найєм робив прямі включення під час найзапекліших протистоянь революції, в тому числі і у дні розстрілу протестувальників 18-20 лютого. Також він брав участь у переговорах із політиками та був одним із лідерів "майдану без політиків".
Після Майдану і зараз
Восени 2014 року Мустафа Найєм разом із колегою Сергієм Лещенком та активісткою Світланою Заліщук стали народними депутатами від Блоку Петра Порошенка.
Дуже скоро через постійну критику діяльності президента молоді політики опинилися у внутрішньофракційній опозиції. Навесні 2015 року Найєм разом із іншими активістами презентував кампанію Go Global – із популяризації англійської мови.
У лютому 2019 року, за місяць до першого туру президентських виборів, Найєм разом із друзями вийшли з фракції. На позачергових виборах до парламенту, на відміну від своїх колег Заліщук та Лещенка, Найєм вирішив не балотуватися.
З вересня 2019 року колишній депутат співпрацює із командою нового керівника "Укроборонпрому" Айвараса Абромавичуса, де відповідає за напрямок відносин концерну із державними установами.
Читайте також: Символи Майдану
Єгор Соболєв
Чим запам'ятався на Майдані
З другої половини 90-х років Соболєв працював журналістом у різних виданнях, агенціях і телеканалах. Незадовго до початку Майдану він очолював бюро журналістських розслідувань "Свідомо". У липні 2013 року Соболєв заявив, що залишає професію та йде в політику:
"Я хочу сконцентруватися на тому, без чого жодна професія в цій країні не буде професійна. Нам треба піднятися, викинути цю владу і – ще важливіше – нарешті заснувати державу Україна, якою можна пишатися".
Згодом країну охопила Революція, до якої ексжурналіст, а тоді вже громадський активіст одразу долучився. Під час протестів Соболєв входив до Ради Майдану.
Після Майдану і зараз
Після перемоги Революції Соболєву довірили опікуватись очищенням влади. Очолюваний ним люстраційний комітет хоч і залишався громадською організацією без офіційного статусу, але домігся ухвалення Верховною Радою закону "Про очищення влади".
Влітку 2014 року Соболєв разом із однодумцями презентував власний проєкт – партію "Воля". До політсили увійшли також позафракційний нардеп Юрій Дерев'янко, громадський активіст Ольга Галабала, медіаексперт, ексзаступниця секретаря РНБО Вікторія Сюмар, політолог Сергій Таран і блогер Сергій Іванов.
Депутат працював у комітеті з питань запобігання і протидії корупції, перші три роки його очолював. У кінці 2017 року колеги Соболєва, переважно з БПП, "Опозиційного блоку" і "Народного фронту", вирішили його посунути з посади "у зв'язку з незадовільною роботою".
У 2017 році Соболєв брав участь в організації протестів "за велику політичну реформу": виборчу реформу, створення Антикорупційного суду та скасування депутатської недоторканності, а також торговельної блокади окупованих територій.
Соболєв був одним із найактивніших депутатів "Самопомочі", членом її політради. Однак у квітні цього року залишив партію. Пізніше він розповідав, що вирішив розійтись з політсилою Андрія Садового ще під час протестів 2017 року, бо багато його однопартійців не підтримали тодішні вимоги.
У 2019 році Соболєв на вибори не пішов. Тепер він розповів УП, що вирішив опановувати нову професію – програмування:
"Оскільки я прийшов у політику з журналістики, то я зрозумів, що дороги назад немає. Зараз я собі поставив питання: чим займатися, щоб воно мені приносило задоволення і дохід.
Цей новий цифровий світ, в якому я уже почувався наче у 19 столітті, для мене дуже цікавий. Я вчу відразу дві мови програмування: Java і Python. Зараз я домовляюся про стажування – це досить важко, тому що на ринку величезна конкуренція, і це мені теж подобається".
Екснардеп каже, що нове захоплення йому вже навіть сниться. Але все-таки зовсім відійти від свого колишнього профілю не зміг:
"Ще одна справа – це антикорупція. До мене звернувся американський федеральний суддя Марк Вулф, щоб я приєднався до кампанії про створення міжнародного антикорупційного суду. І я погодився.
А стосовно того, що ще змінилось, то можу сказати, що я став набагато кращим батьком і чоловіком".
Читайте також: Імена Революції
Петро Порошенко
Чим запам'ятався на Майдані
До початку Революції Гідності Петро Порошенко перебував в українській політиці близько 15 років. За цей час його кар'єра радше нагадувала американські гірки, на яких Петра Олексійовича кидало політичними траєкторіями то вгору, то вниз.
Петро Олексійович розпочав свою кар'єру в лавах провладної СДПУ(о), де "рулив" майбутній кум Путіна Віктор Медведчук. Потім очолив партію "Солідарність", що згодом стала однією з частин Партії регіонів.
Вже через кілька років Порошенко опинився в опозиційному таборі, де став соратником Віктора Ющенка під час Помаранчевої революції. Після приходу останнього до влади посварився з Юлією Тимошенко, яка тоді очолювала уряд, але через кілька років працював в її новому уряді.
За кілька років до Революції Гідності працював уже в призначеному Януковичем уряді Миколи Азарова, але протести зустрічав уже як звичайний позафракційний депутат.
До пам'ятного дня 1 грудня 2013 року, який кардинально змінив життя Порошенка, його політичні амбіції обмежувались хіба що посадою мера Києва.
Все змінилося після подій першого дня зими 2013-2014 років.
Тоді Порошенко не побоявся прийти на Банкову і залізти на пригнаний туди грейдер, щоб закликати протестуючих не піддаватися на провокації і дотримуватися ненасильницького опору.
На відміну від Арсенія Яценюка, Віталія Кличка і Олега Тягнибока, які постійно представляли політиків на сцені Майдану, Порошенко більше перебував у тіні. Можливо, саме це й стало одним з факторів, що допоміг йому уникнути хвиль негативу, які з кожним разом викликали політики в очах протестуючих.
Після Майдану і зараз
Одразу після Майдану Порошенко відмовився від пропозиції приєднатися до Кабміну Арсенія Яценюка, що також дозволило абстрагуватися від дій уряду в умовах розгортання російської агресії.
На фоні безпорадності тимчасової влади під час анексії Криму Порошенко, який після перших сутичок у Сімферополі полетів на півострів, тоді в очах українців був одним з небагатьох політиків, що вдавалися хоча б до якихось рішучих дій.
А вже після віденських домовленостей, які дозволили Порошенку заручитись підтримкою Віталія Кличка на президентських виборах, він залишився ледь не головною надією українців на лідерство, що й показала переконлива перемога вже у першому турі.
Втім, наразі основну оцінку діяльності на посту глави держави Порошенко отримав на виборах президента, на яких українці не довірили йому булаву вдруге.
Після виборів експрезидент не полишив політики і, зібравши навколо себе найвірніших соратників, пішов до Верховної Ради працювати звичайним депутатом з амбіціями головного опозиціонера чинному гаранту Володимиру Зеленському.
Шосту річницю Петро Олексійович зустрічає у статусі майже підозрюваного в перевищенні повноважень за часів його президентства.
З країни Порошенко не тікає, а значить, впевнений, що йому вдасться відстояти своє ім'я в судах і продовжувати опонувати новому господарю кабінета на Банковій.
Читайте також Кращі фотографії часів Євромайдану
Отець Іван Сидор
Чим запам'ятався на Майдані
Ніч на 11 грудня 2013 року на Майдані була однією з найважчих. Загони "Беркута" наступали на барикади. Активісти у касках лавами стояли проти спецпризначенців, які тисли протестувальників з усіх боків.
У серці столиці палала пожежа з шин, безперервно лунав Гімн України, а над містом, як колись у Середні віки, розносився важкий дзвін із дзвіниці Михайлівського монастиря.
Отець Іван (Сидор), дзвонар обителі, подавав сигнал усьому місту, країні і світу, що сталась біда.
Отця Івана розбудив телефонний дзвінок з невідомого номера, у слухавці голос благав бити у дзвони. І він бив.
Після Майдану і зараз
Після Майдану отець Іван при Михайлівському монастирі довгий час збирав допомогу бійцям і добровольцям на Схід.
Пізніше, він пішов на "підвищення" і став одним зі священників, яким було довірено здійснювати богослужіння у так званій Теплій Софії, в одному з храмів Софійського заповідника, де тоді УПЦ Київського патріархату отримала дозвіл правити на свята та у неділю.
Справу дзвонарства у Михайлівському монастирі отець Іван передав своїм учням. А сам зосередився на роботі з митрополитом Епіфанієм.
Якийсь час після створення ПЦУ, обрання Епіфанія митрополитом київським та отримання томосу про автокефалію, Іван (Сидор) виконував роль помічника і прессекретаря предстоятеля ПЦУ.
Цікаво, що під час інтронізації митрополита Епіфанія на київську кафедру, саме отець Іван (Сидор) сповідав у Софійському соборі тоді ще президента Петра Порошенка та його дружину.
Читайте більше: Отець Іван Сидор: Під час війни ми побачили, яка церква за Україну, а яка – проти
Тетяна Чорновол
Чим запам'яталася на Майдані
Журналістка-розслідувачка Тетяна Чорновол стала однією з перших жертв Майдану, які постраждали поза межами центру Києва.
У листопаді 2013 біля Європейської площі, де тоді стояв "партійний Майдан", Чорновол розбила люк і заскочила в мікроавтобус СБУ, який вів спостереження за протестувальниками. Тоді сталася сутичка, і "Беркут" відбивав захоплених СБУшників.
Рівно через місяць, 25 грудня, пізно ввечері Тетяна поверталася з Майдану додому. На Бориспільській трасі її автомобіль підрізав "Porsche". Тоді Чорновол була журналісткою, яка писала викривальні матеріали про топ-посадовців режиму Януковича і пробиралась у резиденцію "Межигір'я".
Її машину кілька разів вдарили і змусили стати. Коли Чорновол зупинилась, з авто нападників вискочили двоє чоловіків, розбили скло у її машині та жорстоко побили журналістку.
Чорновол забрали у травмпункт, до неї одразу приїхало кілька опозиційних нардепів і журналісти. Тетяна мала страшні побої. Але була жива.
Громадськість і політики вимагали знайти нападників на Чорновол. У відповідь міліція Захарченка затримала фейкових нападників.
Справу довели до суду і засудили двох нападників уже після зміни влади, коли Чорновол стала народним депутатом. Ще один нападник досі перебуває у розшуку, а один підозрюваний помер.
Після Майдану і зараз
Майже одразу після Євромайдану Тетяна Чорновол пережила ще одну трагедію, 10 серпня біля Іловайська загинув її чоловік, який служиву у батальйоні "Азов".
На парламентських виборах після Євромайдану Тетяна Чорновол стала депутаткою від партії "Народний фронт".
У парламенті запам'яталась наполегливими спробами протиснути прийняття закону про так звану "спецконфіскацію". За ним мали конфіскувати на користь держави майно і активи "режиму Януковича", але процедури у законі викликали різку критику з боку Євросоюзу і громадськості.
Врешті, після кількох спроб закон про "спецконфіскацію" таки провалили.
Після програшу Петра Порошенка на президентських виборах та оголошення дострокових виборів Ради Тетяна Чорновол пішла у список партії "Європейська солідарність".
Потрапити на 27 місце у списку партії Порошенка, якого Чорновол дозволяла собі досить сильно критикувати, їй допоміг ексспікер Ради Андрій Парубій. Однак місце виявилось непрохідним.
Тож поки Тетяна Чорновол залишилась поза політикою. Сьогодні вона частий гість телеканалу "Прямий", який пов'язують із Порошенком.
Дмитро Ярош
Чим запам'ятався на Майдані
Наприкінці 2013 року на Майдані спалахнула зірка Дмитра Яроша, який очолив націоналістичний рух радикальних сил "Правий сектор". Дуже скоро прізвище лідера "ПС" стане чи не найзгадуванішим у російських ЗМІ.
Бренд націоналістів буде настільки впізнаваним, що ним лякатимуть російського глядача найближчі кілька років.
Очільник "Правого сектора" стане уособленням усіх націоналістичних сил спротиву і 20 лютого 2014 року, у найкривавішу добу Майдану, співробітники СБУ для перемовин з Януковичем покличуть саме Яроша.
Але бенефісом націоналістичного руху та його лідера стане наступний день – 21 лютого. Тоді очільники трьох опозиційних фракцій, Віталій Кличко, Арсеній Яценюк та Олег Тягнибок, підписали "мирову" угоду з Януковичем.
"Правий сектор" не погодився прийняти такий порядок справ. Під схвальні крики натовпу Дмитро Ярош зі сцени Майдану заявив, що вони не здадуть зброю та не знімуть блокаду з адмінбудівель, поки президент не піде у відставку.
Після Майдану і зараз
Після Євромайдану історія "Правого сектора" не скінчилась. На основі ПС Ярош сформував добровольчий корпус та поїхав воювати на Донбас.
Навесні 2014 року нібито знайдена у повністю згорілій автівці у Слов'янську візитка Яроша стане справжнім інтернет-мемом та символом російської пропаганди.
У цьому ж році лідер "ПС" виставляє свою кандидатуру на президентських виборах. За їхніми результатами посідає лише 11 місце, отримавши 0,7% голосів.
Наступний рік він майже не з'являється у Раді та стає чи не найбільшим "прогульником" серед нардепів. Багато часу проводить на передовій, в основному у селі Піски на околицях Донецька. Там же потрапляє під обстріл "Граду" та отримує серйозне поранення руки.
Наприкінці 2015 Ярош виходить з "Правого сектора" через ідеологічні розбіжності та засновує Українську добровольчу армію, яка продовжує воювати на фронті до осені 2018 року. 14 жовтня під час святкування Дня Захисника Ярош заявляє, що УДА відходить з передової.
"Після відходу допомагаємо в парамедичному забезпеченні "передка". Наші хлопці також співпрацюють з СБУ по різним антидиверсійним заходам. Активно працюємо над потужними ударними безпілотниками. У нас вже є своєрідне конструкторське бюро. Навіть патентуємо деякі речі", – говорив Ярош в інтерв'ю "Українській правді" на початку 2019 року.
Зараз близькі до очільника УДА люди розповідають, що більшість часу він перебуває у своєму будинку в Кам'янському на Дніпропетровщині, опікується родиною та бавить онуків. Лікує поранену на передовій руку.
Лідер "Правого сектору" Дмитро Ярош: Коли 80% країни не підтримує владу, громадянської війни бути не може
Михайло Гаврилюк
Чим запам'ятався на Майдані
Михайло Гаврилюк, уродженець Чернівецької області, став одним із символів спротиву в розпал Революції. Чоловікові було 34, коли мережу облетіло відео знущань над ним.
Силовики затримали Гаврилюка на вулиці Грушевського 22 січня, просто на морозі роздягли догола, знімали на відео і фото та били.
Сам активіст Самооборони Майдану пізніше розповідав, що потрапив у руки спецпризначенців "Ягуара", коли відступав з місця сутички:
"Вони повалили мене на землю, ставили ноги на голову і так фотографувалися. Це в них була така розвага… Били всі по черзі. А потім хтось запропонував відрізати мені чуба. Вони тримали мою голову і по частинах відрізали чуба ножем".
Цей чуб і слава незламного революціонера доповнили образ "козака Гаврилюка", яким він себе вважав. З таким прізвиськом його і запам'ятали.
Що робив далі
З початком війни на Донбасі Гаврилюк служив у батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення "Золоті ворота", створив благодійний фонд, названий своїм ім'ям, опікувався забезпеченням бійців-добровольців.
На позачергових парламентських виборах 2014 року зайшов у Раду від "Народного фронту" як мажоритарщик, обирався на окрузі на Київщині. У парламенті працював заступником голови комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю.
У Києві, вже будучи нардепом, Гаврилюк вдруге одружився, на дівчині, яка студенткою брала участь у Майдані.
Попри репутацію "простого хлопця", який читає Конституцію у перервах між засіданнями, парламентар-Гаврилюк запам'ятався також випадком, коли штовхнув блогера у кулуарах Ради. Виправдання депутата потім довго "гуляли" мережею: "Підклав свої рученята", "сорочка порвалася, лице розбилося".
Цьогоріч народний обранець знову пішов на вибори як самовисуванець у тому ж окрузі №95 на Київщині. Однак вдруге він мандат не виборов, програвши кандидату зі "Слуги народу".
"Усе своє життя я працюю. З 14 років допомагаю батькам утримувати нашу велику родину, тому не хвилюйтесь – я не пропаду", – написав Гаврилюк і жартома додав: "Дружина змилостивилась і дала мені ще один шанс знайти роботу, тому розлучення також відміняється".
Він навіть не натякнув, куди подасться, але нагадав, що пройшов шлях від звичайного будівельника до відомого революціонера:
"Тепер я займуся однією з найлегших справ. Так що посуньтесь, диванні критики, у вашому полку прибуло. Дивлячись на кількість україноненависників, які пройшли в Раду, розумію, що критикувати буде кого".
За словами колишньої помічниці нардепа, з якою зв'язалась УП, нині Гаврилюк не працює, але вчиться на юридичному факультеті, вільний час проводить із родиною.
Ігор Луценко
Чим запам'ятався на Майдані
Луценко був активним учасником Євромайдану. Однак його ім'я пролунало у всіх медіа не через це.
Рано вранці 21 січня 2014 року невідомі викрали Луценка та Юрія Вербицького із Жовтневої лікарні. Їх вивезли до лісу за місто, згодом їх запроторили у якийсь гараж.
"Потім мене повезли у машині, їхали майже годину… Мене у кульку на голові поставили лобом до сосни на коліна і сказали молитися. Я не відмовився. Поки я читав молитву, мої супроводжувачі щезли. Навіть не було чутно, коли", – згадував Луценко.
Активіст зумів пішки дійти з лісу і вийти на зв'язок. Його доправили до лікарні – Луценко мав струс мозку, вибитий зуб, синці.
Того ж дня Юрія Вербицького знайшли мертвим.
Після Майдану і зараз
На початку осені 2014 року "Батьківщина" Юлії Тимошенко запросила Луценка до свого виборчого списку.
Активіст пішов до Верховної Ради під №3 партії "Батьківщина". Однак у парламенті Луценко не був наближений до Тимошенко чи іншого керівництва фракції та чимось особливо не виділявся.
Ексдепутат запам'ятався тим, що в 2016 році під час розгляду закону про Нацкомісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, він запустив дрон просто у залі Верховної Ради.
На дострокових виборах до Ради Луценко балотувався на мажоритарному окрузі №154, де програв кандидату від "Слуги народу".
Нині екснардеп працює радником мера Києва Віталія Кличка з питань запобігання та виявлення корупції в Києві.
Дмитро Булатов
До Майдану
Дмитро Булатов приєднався до акцій протесту на Майдані 30 листопада 2013 року після жорстокого розгону студентського Майдану "Беркутом".
У той день разом зі своїм товарищем Олексієм Гриценком він організував автопробіг Києвом. У перший день акції в ній взяли участь 300 автомобілістів.
Булатов брав участь у більшості акцій "Автомайдану", він організовував поїздки до Межигір'я та до інших посадовців.
23 січня 2014 року, після початку зіткнень на Майдані, активісти "Автомайдану" заявили про несподіване зникнення Дмитра Булатова. Через кілька днів друзі Булатова оголосили винагороду у розмірі 10 тисяч доларів за інформацію про його місцезнаходження.
Через тиждень Булатов вийшов на зв'язок із друзями. Він розповів, що його спочатку викрали, а потім катували невідомі. Згодом, за його словами, Булатова вивезли за місто та викинули з машини.
Булатов дістався до найближчого населеного пункту у Бориспільському районі, звідки він був госпіталізований. Окрім численних травм, Булатову також відрізали шматок вуха. Згодом його направили на лікування за кордоном.
Обставини цього викрадення досі залишаються невідомими.
Після Майдану
Одразу після перемоги революції Булатов отримав посаду міністра з питань молоді та спорту в уряді Арсенія Яценюка.
Колишні друзі з "Автомайдану" згодом звинуватили міністра в тому, що Булатов одразу після викрадення відправився на відпочинок в Домініканську республіку за рахунок грошей, що збиралися на потреби Майдану.
За словами одного з "автомайданівців", Сергія Коби, Булатов пропонував і йому відпочити на престижному курорті. Сам активіст ці звинувачення заперечував – мовляв, у відпустку їхав, але за свій рахунок.
Через півроку після звільнення Булатова призвали до армії. Колишній міністр пішов в АТО, де влітку 2015 року отримав поранення після обстрілу українських позицій у місті Щастя. Він продовжував службу до липня 2016 року.
Після цього Булатов намагався ще декілька разів потрапити на держслужбу, брав участь у конкурсах на посади в Мін'юст, Мінінфраструктури.
Врешті влітку 2018 року він став заступником Державного агентства резерву. З посади Булатова звільнили у вересні 2019 року.
Володимир Парасюк
Чим запам'ятався на Майдані
Після десятків жертв на Майдані Незалежності Віктор Янукович пішов на компроміс з лідерами опозиції Віталієм Кличком, Арсенієм Яценюком та Олегом Тягнибоком – вони підписали угоду про врегулювання політичної ситуації.
Коли лідери прийшли повідомляти про цей компроміс на Майдан, люди обурено їх засвистали.
Раптом до сцени прорвався невідомий чоловік у камуфляжі і підійшов до мікрофону.
"Люди, я вас дуже прошу: підтримайте ту річ. Я вам кажу від своєї сотні, де є мій батько, який приїхав сюди: якщо ви завтра до 10 ранку не виступите із заявою, щоб Янукович ішов у відставку, ми йдемо на штурм зі зброєю, я вам клянуся", – вигукував чоловік зі сцени.
Це був нікому не відомий до цього Володимир Парасюк.
За великим рахунком, заклик Парасюка переламав хід Революції Гідності. Того ж вечора Янукович полетів у Харків, звідки втік у Російську Федерацію.
Після Майдану і зараз
Революція зробила з Парасюка справжню політичну зірку. Восени 2014 року він з легкістю переміг на рідному йому 122 окрузі Львівської області і пройшов до ВРУ як самовисуванець.
Впродовж всієї каденції Ради VIII скликання Парасюк запам'ятався своєю радикальністю та бійками.
Він підтримував Геннадія Корбана у суді, де бився з прокуром. Згодом він бив СБУшника Василя Пісного ногою в голову. Потім у прямому ефірі він почубився з депутатом фракції "Опоблок" Олександром Вілкулом. І ще багато разів Парасюк брав участь у штовханинах Верховної Ради та різноманітних акціях і мітингах.
Після розпуску парламенту Зеленським Парасюк планував знову піти на вибори.
Однак ЦВК відмовилася реєструвати його кандидатом у народні депутати через порушення в оформленні пакету документів. Парасюк намагався судитися, але суди підтвердили законність відмови.
Нині Парасюк веде більш спокійний спосіб життя, записує неполітичні сторіз у Facebook зі Львова та ділиться сімейними фотографіями на своїй сторінці.
Наприклад, в останньому пості він повідомляв юзерам, що став хрещеним батьком.
"Якщо ви запитаєте про хобі, то сьогодні моє хобі – це розвиток юнацького футболу на Львівщині. Я цим живу, мені це цікаво", – говорить у коментарі УП Парасюк.
"Стосовно роботи, то я допомагаю у сімейному бізнесі. У моєї сім'ї кілька магазинів одягу у Львові та області. Крім того допомагаю одній іноземній компанії, в якої рейдернули бізнес. Можна сказати, що я їх консультую: намагаюся добитися правди", – відповідає ексдепутат на запитання, чим займається після роботи у ВРУ.
Парасюк зазначає, що продовдовжує цікавитися політикою, але наразі "поставив її на паузу".
