Роман Вінтонів: Майкл Щур виник як реакція на ситуацію, коли багато г*ндонів, а всі реагують, ніби все о'кей
Роман Вінтонів – найкомічніший журналіст в Україні.
Колись Вінтонів працював на телеканалах "Інтер", ZIK, та навіть на BBC-Україна. Згодом перейшов працювати на "Сніданок" на 1+1, де приходив знімати сюжет у Верховній Раді в костюмі кролика.
Але справжню славу Вінтонів здобув завдяки образу Майкла Щура – "канадського журналіста" з українським корінням, який стежить за політичними подіями в Україні.
Спочатку в цьому образі Вінтонів тролив українських політиків прямо у стінах парламенту. Але з часом тролінг переріс у повноцінне аналітично-гумористичне шоу, яке щотижня набирає сотні тисяч переглядів у Youtube.
Ми зустрілися осіннього похмурого дня в одній із кафешок Києва.
Під час годинної розмови Вінтонів детально розповів, як працює "Телебачення Торонто", як готуються випуски його програм, пояснював, чому він не може оцінити чотири місяці президентства Зеленського та звинуватив Верховну Раду у неефективності.
"Журналісти не навчилися, напевно, оперувати всіма інструментаріями журналістики"
– Коли я домовлявся про інтерв'ю, я сказав, що мені було б цікаво дізнатися, як взагалі з'явився Майкл Щур. Але ти сказав, що ця історія не для широкого загалу. Чому?
– От хитрий (посміхається). Не скажу.
– Тоді запитаю по-іншому. Свого часу ти був журналістом, скажімо так, у класичних медіа. За яких умов або у яких умовах народжувався Майкл Щур?
– Мені здалося, що різні політичні люди перехитрили новинну журналістику. Вони навчилися вдавати з себе розумних, компетентних, красивих, стильних, змістовних. А журналістика не встигла пристосуватися до їхніх хитрощів.
Журналісти не навчилися, напевно, оперувати всіма інструментаріями журналістики, для того щоб виводити різних г*ндонів на чисту воду. І г*ндони цим користуються.
– А хто такі г*ндони?
– Люди, які роблять щось погане, дурять нас, заробляють на нас. І Майкл Щур виник як реакція на ситуацію, коли таких людей багато і всі реагують так, ніби все о'кей.
Ну, я такий думаю, ну має бути хтось, хто скаже: "Ей, чуваки, він ходить обісраний, дивіться, він обісраний і вас обмазує!" – "Та ні, то не гавно!". І це була реакція на таку ситуацію.
– Майкл Щур почався з програми "Чим живеш, Україно?". Давай поговоримо з самого початку – були 5 гострих інтерв’ю в ролі канадського журналіста з паличкою…
– По-перше, інтерв'ю не мало бути. Мали бути репортажі, як перша серія, у Верховній Раді. Але я тоді по суботах грав у баскетбол. І в суботу я травмував ногу, мені гіпс наклали, і мені взагалі не можна було ходити. Ясно, що я вже не зроблю репортаж з Верховної Ради, не побігаю там.
Ми з оператором почали думати, що робити. Він каже: "Давай інтерв'ю".
"Серед політиків є розуміння, що "цього типа" ніхто не замовляє"
– Інтерв’ю ти брав в Олега Ляшка, у колишнього голови ВРУ Володимира Рибака, екс-нардепів Павла Пинзеника, Лесі Оробець. Як ти домовлявся з ними про інтерв'ю? Як представлявся? Як вони взагалі допустили тебе до себе?
– Розумієш, я намагався якомога менше брехати. Це було важко у цій ситуації.
– Тебе дивиться політична еліта?
– Ну немає доказів, але якісь такі сигнали надходять про це.
– Тобі доносили інформацію, що, наприклад Порошенко, Тимошенко дивилися твоє шоу? І їм щось сподобалось або не сподобалось?
– Ні разу такого не було. Було інше. У нас був фідбек від опонентів через якісь треті-шості руки. Тобто якщо ми, наприклад, весело і смішно пройшлися по комусь, то нам приходив фідбек від його опонентів – типу, чуваки, круто.
А на другий тиждень уже від тих, кого минулого тижня "стібали", від них приходить інформація, бо ми вже "простібали" інших: "От, чуваки, ви молодці!".
Читайте також: Андрій Хливнюк про славу, гроші, президента Зеленського та новий альбом "Бумбоксу"
– А є політичні табори, де тебе вважають ворогом?
– Я про це не знаю. Але все ж таки мені здається, це мій якийсь висновок з того, як ми спілкувалися з різними людьми з різних політичних таборів, що серед політиків є розуміння, що "цього типа" ніхто не замовляє.
Можливо, там якесь інше розуміння, але то до мене ніколи не доходило. У нас були випадки, коли ми там "лажали", коли щось неправильно сказали або не перевірили інфу – таких було кілька випадків, це правда.
– Але ніхто не може сказати, що ці чуваки працюють проти когось?
– Ні, "проти когось" – так говорять постійно. Але не "проти когось, тому що їм хтось заплатив для того, щоб вони проти когось працювали". Такого я навіть не знаю.
Тому що це регулярно: "та ви Пороха мочите", через випуск "та ви Авакова мочите", через ще "та ви Тимошенко мочите", а то "ви Зеленського мочите". Та ви замахали, на кого тоді ми працюємо? Ми ж всіх мочимо.
Типу коли мочиш Пороха, "тобі заплатив Зеленський", коли мочиш Зеленського, "а..! порохобот!". Мочиш Авакова, там ще хтось "а... так тобі Порох заплатив". Та ми вже би мали бути монетизовані супер-пупер!
"Чого мене має парити популярність Зеленського? Це його відповідальність, не моя. Це його парить хай"
– Як ти думаєш, Зеленський дивиться вас?
– Важко сказати. Можливо. Я не отримував якихось там натяків чи інформації про те, щоб про це можна було так сказати.
– Оскільки ми вже Зеленського зачепили, уже чотири місяці він президент, і ми можемо дати йому якусь оцінку. Як ти оцінюєш чотири місяці президентства Зеленського?
– Немає оцінки.
– Ти її ще не сформував?
– Дуже багато контраверсійних речей. При чому контраверсійних типу оце 0, а оце 100% хороше, а це 100% погане.
– Наче маятник?
– Так, воно отак ходить інколи. Але ж я розумію, що це моє сприйняття, мені так здається, що це плюс, а це мінус. А комусь іншому здається по-іншому.
Це, на жаль, така громадська думка, вона працює. Але коли вже журналіст так оцінює, це не ок. І тому мені здається все ж таки, можливо, так воно десь і має бути.
Тобто один крок чи одне рішення, чи одна якась справа може бути однозначно ок, а інша справді може бути однозначно не ок. І так є. Життя складне, немає "отут добрі, а тут злі".
– Сьогодні у Зеленського неймовірна популярність серед українців. Ти не задумувався, скільки ця популярність може тривати?
– Ні.
– Тобі не цікаво?
– Так.
– Чому не цікаво?
– Так а чого це мене має парити? Це його відповідальність, не моя. Це його парить хай. Я тут до чого?
– Популярність Зеленського не заважає вам жартувати над президентом?
– Коли ми починали робити цю програму з Женею Самойленком і Андрієм Кондратенком, ми з самого початку вирішили: ми всі пішли з медіа, ми не будемо гнатися за тим, що сподобається людям, не будемо їм розказувати те, що їм вже подобається, ми будемо робити те, що подобається нам.
Це про зміст. Питання форми інше. Але по змісту – ми будемо робити те, що подобається нам.
Читайте також: Сергій Притула: Я з головою занурився у політику. Це новий челендж у моєму житті
– Тобто коли ви робите свій продукт, то орієнтуєтеся в першу чергу на себе?
– Ясно, що ми орієнтуємося на те, щоб бути більш масовими. Але ми це робимо не за рахунок того, що постійно показуємо якусь середньостатистичну хрєнь – екстрасенсів або Гордона.
Ми це робимо за рахунок того, що щось розумне чи корисне – вітамінчики чергуємо з солодким або шашликом. Для веганів – з рослинками.
– Крім того, що у Зеленського шалена популярність, він отримав максимальну владу: у нього свій парламент, свій уряд, свій Офіс. Тобі не здається, що зараз в державі з’являються елементи авторитаризму? Що поворот у сторону диктатури залежить від однієї людини?
– Що значить здається? Так і є.
– Тоді куди ми рухаємося?
– Давайте згадаємо, звідки ми прийшли.
– У нас був такий собі Віктор Федорович. Пам'ятаємо, як він тікав звідси. Потім був Петро Олексійович...
– Віктор Андрійович ще був.
– Так, і до чого ти хилиш?
– Давайте згадаємо, які умови були. Коли президенти не могли нічого зробити, їм доводилося торгуватися. Така ситуація була і в одного, і в другого, і в третього. То з Кабміном, то з Верховною Радою, то ще з кимось – торгуватись треба було постійно. Можливо, це і є політика.
Але які зміни в нас були? Ніяких. Мені здається, що це просто закономірно. Люди побачили, що за таких умов неможливо щось робити взагалі, навіть собі на користь.
– Тому що постійно треба домовлятись і шукати якийсь компроміс?
– Ну так. І нічого не робиться взагалі. Давайте подивимося, що Верховна Рада зробила за останні роки?
– Багато чого. Наприклад, прийняли електронне декларування...
– Ні, я не кажу, що нічого не зробила. Але мені здається, що у нас за 20 років в принципі мало би бути принаймні якісь різні поля вже "озаконодавлені".
Все на світі є, у нас теж є, радіо крутять, але артисти все одно ходять, на корпоративи заробляти. Тобто є повно сфер, від яких залежить державна безпека. От від артистів знаєш, як державна безпека залежить? Мовою, якою вони співають – залежить, виступають вони в Росії чи не виступають – залежить. Їх люди слухають. То чому ви так не зробите, щоб ці артисти хотіли би бути в цій країні?
На цих же артистах стоїть ваше в тому числі спокійне життя і безпека. Тому що ці артисти людям кажуть: чуваки, ми за Україну, тому що це Україна нам зробила такі офігенні правила, нам не треба гастролювати в Росії.
Читайте також: Один з керівників "Квартал 95" Олександр Пікалов: Керівництву країни потрібно отримати від нас трошки ляпаса
– Повертаємося назад. Повнота влади Зеленського – це добре для країни?
– Я за філософський підхід. Це те, що ми маємо. Я не кажу, що це краще, не кажу, що це гірше. Це те, що ми маємо.
– Це наслідок того, що ми мали раніше.
– Мені чомусь зараз здається, що ядром і джерелом всіх бід у владі є Верховна Рада. Тому що насправді там є джерело влади. Вона юридично, за законами має всю повноту влади. А на що вона її розмінювала?
– Вона її розмінювала на те, що всі глобальні закони обговорювалися на Банковій.
– Оце і є відповідь на це питання. Тому що Верховна Рада не робила свою роботу. Туди чуваки приходять для чогось іншого.
Вона і зараз її не зовсім робить.
Стоп, але я коли кажу, що Верховна Рада не робила свою роботу, я не маю на увазі, що ця робить. Я маю на увазі, що ми маємо точно підтверджений факт, що та Верховна Рада не робила.
Як зараз буде, я ще не знаю. Зараз ми бачимо конвеєр.
– Турборежим.
– Чи це добре, чи це погано – ми не знаємо, поки що немає яскравих наслідків. Наслідки від роботи попередніх Верховних Рад є.
– У тебе стриманий оптимізм стосовно майбутнього влади Зеленського?
– Оцінки залежать дуже часто від суб'єктивного настрою людини. От сьогодні я виспався, поїв добре, припаркувався нормально – ну і Зеленський нормальний. Стриманий оптимізм.
А завтра не висплюся, не дай Боже, і буду такий: "То що ж це твориться в цій країні?" Песимізм, розумієш?
"Стараюся, щоб мене не впізнавали"
– На твій погляд, наше суспільство дорослішає чи ми ще на такому собі рівні "експериментаторів"?
– Суспільство вчиться. Мені здається, що ми вчимося спілкуватися між собою. На мою думку, це найважливіше. Це зв'язки всередині суспільства. Не через депутатів, не через верхушку.
І тому, чим більше тих зв'язків, тим більше нам буде похер до того, хто зверху. Тому що ми будемо йому говорити, що робити. Тому що якщо в нас є зв'язки, то як тільки там щось не так є, ми зразу тут в зв'язках обмінялися інформацією і ми розуміємо, що, чуваки, нам треба йти на Майдан або, навпаки, підтримаємо, тут внизу пообмінювалися зв'язками.
– Нещодавно в інтерв’ю Андрій Хливнюк дуже прикольно говорив про поняття "слави". Він просто пояснив, що слава – це ніщо, це повітря. Ти усвідомив свою популярність, ти її уже пережив?
– Я ненавиджу це. Думаю, що це все в процесі ще відбувається, тому що я маю якось так ходити, щоб мене ніхто не впізнавав. Якусь таку шапку натягнути, ну я без окулярів ходжу.
– А люди впізнають тебе без окулярів? Яка їх реакція?
– Ржуть. Це дуже прикольна реакція, мені подобається така реакція, тому що іноді їду в метро, стою біля дверей. Дивлюся, якийсь чувак мене побачив і він робить отак очі великі, люди починають ржати. Це прикольно. Мені подобається, що люди сміються, що в них настрій покращується, це круто.
Але я стараюся, щоб мене не впізнавали. Мені не зовсім комфортно, коли мене впізнають.
"Справ у цьому проекті стало стільки, що одна людина його не може тягнути"
– Люди дивляться твою програму і кайфують, тому що сприймають її як розважальну. Давай проставимо дефініції: "Телебачення Торонто" – це про журналістику чи більше про розваги?
– А що ти там бачиш?
– Я думаю, що "Телебачення Торонто" – це і розваги, і журналістика, і навіть виховання.
– Кожен там бачить щось своє.
– А який сенс закладаєш ти, коли це все робиш?
– Не скажу (посміхається). Сенс простий – чуваки, давайте веселитись, have fun, у нас паті, давайте тусити. "Блін, але там є щось розумне". – "Та ні, чуваки, це випадково, сорі. Нічого розумного ми не закладали".
– З твого боку хитро все примітузувати. Якщо не хочеш розкривати "зашиті" сенси, то розкажи, будь ласка, як працює "Телебачення Торонто"? Скільки людей бере участь у підготовці програми #@)₴?$0?
– Я колись нарахував порядка тридцяти. Це всі працівники студії, які там працюють: оператори, інженери ефіру, гример, головний оператор, режисер, звукорежисер, той, що за костюми відповідає, за реквізит, редактор, потім редакційна група, сценаристи, продюсерська, продюсер, монтажер – оцих всіх людей разом десь тридцять. А ще ті, хто працюють з соцмережами – з Facebook, Instagram, Telegram.
Читайте також: Олексій Гончарук: Політичним лідером цієї команди є пан Зеленський
– Можеш описати процес підготовки програми?
– Cпочатку ми дивимося все, що відбувається у медіа. Реально хлопці передивляються дуже багато годин регіональних, центральних каналів – дуже багато.
Після того, як ми це подивилися, вибираємо теми, про що всі говорили. "Всі говорили про це" або "чуваки, всі не говорили про це! Оце зараз несеться в світі!" Або "чуваки, ніхто не говорить про Billie Eilish – це вопше! це бомба! у нас ніхто про це не говорить".
У нас є своє розуміння того, про що треба розказати людям, щоб вони щасливо жили, знали достатньо, могли приймати якісь рішення.
Потім ми дивимося картинку, як в Україні це показують, як в світі це показують і співставляємо зі своїм розумінням. Далі дивимося: ок – не ок, де чому що бракує. І все – потім працюємо над тим, щоб це цікаво розказати.
– А як жарти готуються? У вас працює якась група, яка спеціально обігрує інформацію?
– Є сценаристи, які продукують якісь "розгони". Щось звідти, щось звідти. Дуже багато залежить від того, як це обговорюєш з людьми під час написання уже фінального сценарію – тобто ми всі сідаємо, обговорюємо, щось вносимо.
– У тебе ж стендап-коміки працюють, я так розумію, ти їх спеціально взяв у команду?
– Та не я їх взяв. Є команда.
– Самі прийшли?
– Ну як самі прийшли? Дивися, в якийсь момент справ у цьому проекті стало стільки, що одна людина його не може тягнути. Я не можу сам це тягнути і тому залучав різних людей.
І все – з цим треба змиритися. І це не просто. Але вони це роблять круто. Я присутній при написанні сценарію. Ми обговорюємо матеріал, з чимось погоджуюся, з чимось не погоджуюся, змінюємо якесь формулювання, так
– Як "Телебачення Торонто" заробляє? Ви прибуткові?
– Ми не заробляли ніколи на себе, ми весь час подавались на ґранти, нас довго підтримував USAID, так само нас підтримував NED, інші організації. Ми весь час були на ґрантах.
– А зараз?
– Зараз ми теж на ґранті, але ми намагаємося протягом року вийти на нуль. І ми відкриваємо опцію для рекламодавців, що ми можемо розміщувати в себе в шоу рекламу – у себе на каналі або в Facebook, або в Telegram, або в Instagram. Зараз ми ведемо переговори з кількома великими компаніями, напевно, так правильно говорити. Подивимося, що з цього вийде.
– А Youtube не приносить грошей?
– Приносить. Але… Мені здається, щоб в Україні Yotube приносив достатньо для того, щоб забезпечувати команду з людей, це мають бути десятки мільйонів переглядів кожного відео.
І відео не раз в тиждень, а кожен день чи через день. Тоді можна прибутками від реклами на Youtube утримувати навіть команду людей.