Рябошапка пообіцяв Україні Римський статут і перехідне правосуддя. Що це таке

15 серпня заступник голови Офісу президента Руслан Рябошапка пообіцяв, що нова влада "нарешті" ратифікує Римський статут та підготує концепцію перехідного правосуддя.

Такий намір у Зеленського декларують не вперше. Ще під час парламентських виборів "Європейська правда" дізналась позицію "Слуги народу" з цього питання. Майбутні парламентарі, як і більшість їхніх колег з інших політсил, пообіцяли нарешті взятись за Римський статут.

В українській політиці ратифікацію Римського статуту супроводжують кілька абсолютно протилежних точок зору. А про перехідне правосуддя взагалі не згадують у виступах на широкий загал. "Українська правда" розібралась і з першим, і з другим та розповідає, що це таке і навіщо воно Україні.

Що таке перехідне правосуддя і Римський статут

У контексті подолання військових конфліктів часто згадують про перехідне правосуддя. Під цим поняттям об'єднують механізми, які мають повернути країну до мирного життя, відновити роботу державних структур на територіях, де тривав конфлікт.

Перехідне правосуддя має відповідати як за юридичні аспекти життя, так і гуманітарні. 

Традиційно виділяють 4 елементи: 

• відшкодування збитків для постраждалих;
• інституційні реформи;
• "право на правду", тобто необхідність розповідати населенню правду про конфлікт; 
• покарання злочинців.

Тобто перехідне правосуддя стосується не лише судів чи правоохоронної системи, а й інших суспільно-політичних інститутів і норм.

Наприклад, угода, якої дійшла влада Колумбії з бойовиками революційних збройних сил, також відомих під назвою ФАРК. Після 50 років конфлікту угода винесла на передній план права жертв, компенсації та встановлення правди. 

Одним з етапів перехідного правосуддя був спеціальний закон, який скоротив бойовикам термін ув'язнення в обмін на зізнання та участь у відшкодуванні збитків. Інший закон встановлював механізми цих відшкодувань, пошук істини та створення нових інституцій для допомоги жертвам.

ФАРК також пустили на парламентські вибори 2018 року. Заснована бойовиками партія не набрала навіть одного відсотка, однак їй все одно мають віддати по 5 місць у верхній та нижній палатах. Ця квота була гарантована мирною угодою.

Коли йдеться про покарання злочинців, перш за все маються на увазі тяжкі злочини. У найрезонансніших або найскладніших випадках такими справами може займатися Міжнародний кримінальний суд (МКС).

Він уже 17 років діє у Гаазі, де переслідує винуватців найтяжчих злочинів, таких як геноцид, злочини проти людяності, воєнні та злочини агресії. При цьому повноваження МКС не обмежують посади та політичні імунітети: відповідальність можуть понести глави держав чи урядів, військові командири, які керували злочинними операціями.

МКС має право діяти на території будь-якої зі 123 країн (у переліку, серед інших, крім України, немає США, Росії, Китаю, Ізраїлю, Ірану, Зімбабве), що ратифікували його статут, а за додатковими договорами – в інших державах. 

Роботу суду регулює ухвалений у 1998 році Римський статут. У цьому договорі – і визначення злочинів, за які береться МКС, і види покарання, і функції Асамблеї держав-учасників.

Вибір покарань у Гаазі достатньо обмежений: здебільшого тюремний термін може сягати не більше ніж 30 років, в окремих випадках – пожиттєва в'язниця. Серед інших видів – штраф або конфіскація злочинних активів.

Чому в Україні роками не ратифікували Римський статут

Україна підписала Римський статут ще 2000 року. Однак перед тим, як віддати договір на ратифікацію в Раду, тодішній президент Леонід Кучма звернувся за його перевіркою на законність до Конституційного суду.

Судді відхилили сумніви Кучми, однак у них виникли свої претензії. Служителі Феміди забракували речення на самому початку договору. У цьому реченні йдеться про те, що Міжнародний суд доповнює національні правові органи.

Український закон не передбачав такого доповнення, і Римський статут визнали неконституційним. З того часу Україна довго не поверталась до питання його ратифікації. Через це МКС роками не мав права розслідувати злочини, вчинені в Україні. 

Після Революції Гідності Україна зобов'язалась ратифікувати статут – це було однією з умов Асоціації з ЄС. 

Однак влада знову не поспішала. 

За законом, просити парламент ратифікувати міжнародний договір може або Кабмін, або президент. Ані Петро Порошенко, ані уряд так і не подали потрібний проект закону.

Соратники Порошенка пояснювали затримку кількома причинами. По-перше, кивали на неузгодженість українського законодавства, адже все ще залишались розбіжності з Конституцією.

За два роки після Революції Гідності Верховна Рада таки ухвалила запропоновані Порошенком зміни до основного закону. У Конституцію внесли пункт про те, що Україна може визнати юрисдикцію Римського статуту. Щоправда, ці зміни відстрочили на 3 роки – вони набули чинності лише менше двох місяців тому.

Віце-спікерка Ради Оксана Сироїд тоді пояснювала, що за три роки Україна може підготувати свої закони, внести до них поняття про воєнні злочини та злочини проти людяності.

Другим поясненням пасивності була загроза з боку Росії, яка нібито почне скаржитись у МКС на українців. У 2015 році саме так Юрій Луценко виправдовував відмову очолюваної ним фракції БПП підтримати ратифікацію:

"[Римський статут] може бути використаний проти нас же в цій військовій ситуації, відволікати військових держслужбовців, взагалі всю державу на абсолютно прогнозовані російські звернення щодо нас в цьому суді в той момент, коли Російська Федерація туди не збирається вступати".

Згодом заступник голови Адміністрації президента Олексій Філатов теж апелював до ризиків для українських військових. Схожої думки дотримувались в РНБО і навіть переконували в цьому народних обранців.

Водночас, попри те, що протягом двох десятків років Україна так і не ратифікувала Римський статут, парламент двічі визнавав дію Міжнародного кримінального суду на території України. 

Перше таке звернення стосувалось подій часів Євромайдану, друге – злочинів російських посадовців та керівників терористичних "Л/ДНР" з 20 лютого 2014 року. 

Нещодавно призначений постпред Зеленського у Криму Антон Кориневич пояснює, що таким чином Міжнародний суд вже може розбиратись з подіями в Україні:

"Друга заява (про визнання юрисдикції МКС – УП) має відкриту фінальну дату. По суті, на все, що відбувається на території України з початку Євромайдану, вже зважає Міжнародний кримінальний суд і вже може відкривати повноцінне розслідування без ратифікації Римського статуту".

Чому Римський статут потрібен Україні

"Зараз виходить, що ми не маємо ніяких повноважень, а маємо тільки зобов'язання".

Так Кориневич пояснює необхідність затвердити Римський статут. Міжнародний кримінальний суд вже зараз може розслідувати злочини, вчинені в Україні. 

Ратифікація дала би нам офіційний статус члена Асамблеї держав-учасників, а з ним – додаткові права. Наприклад, ставити питання на порядок денний Асамблеї, мати свого суддю, організаційно брати участь у роботі суду.

Правозахисниця з Української гельсінської спілки (УГС) Дар'я Свиридова говорить також про можливість обміну досвідом:

"Ми зможемо поділитись своїм досвідом щодо різних підходів. Не треба себе недооцінювати, в нас теж є фахівці і бачення. Ми отримаємо експертну допомогу під час національних розслідувань. Ратифікація Римського статуту задасть певного стандарту розслідуванню".

Правозахисниця вважає, що МКС буде стримувати злочинців, а ратифікація продемонструє готовність України їх карати. Адже Гаага повністю не візьме на себе всі українські проблеми. Відповідальними, у будь-якому випадку, залишатимуться наші слідчі та суди. 

Міжнародний кримінальний суд буде розслідувати найтяжчі злочини і тоді, коли Україна не матиме бажання або змоги робити це самостійно. Наприклад, у випадку з топ-посадовцями Росії. Адже багато хто очікуватиме від МКС саме покарання росіян та допомоги у деокупації.

Навіщо Україні перехідне правосуддя

Однак саме лише переслідування злочинців – не порятунок. Відновлення контролю над Донбасом і Кримом, повернення до мирного життя потребує особливого підходу – концепції перехідного правосуддя. Вона має моделювати поведінку української влади після повернення окупованих територій.

Перехідне правосуддя дасть зрозуміти, за що та як карати, як донести це місцевим, як запобігти конфліктам у майбутньому, і хто має платити за зруйновані будинки чи "віджатий" бізнес. 

Розібратись з цими та багатьма іншими питаннями Україна має до того, як доведеться втілювати їх у життя. На цьому сходяться і правозахисники, і влада.

Для тих, хто спеціалізується на проблемах окупованих територій, формування власної української концепції перехідного правосуддя – пріоритетне питання. Скопіювати вже випробувані іншими країнами схеми не вийде, зазначає правозахисниця Свиридова:

"Безумовно, в першу чергу Україні треба напрацювати свою індивідуальну модель перехідного правосуддя. Є певний досвід інших країні. Але універсальних прикладів, які б можна було взяти і перенести на Україну, не існує".

Українська гельсінська спілка опікується цим питанням вже не перший рік. Нині в організації навіть розроблений проект закону, із яким планують ознайомити нову владу. При цьому, за словами Свиридової, за деякі етапи було б доцільно братись вже сьогодні: 

"Як сніжний ком, наростає кількість проблем, які треба вирішувати. Збільшується і кількість питань, на які треба давати відповіді населенню окупованих територій".

Зокрема, деокупація вимагає підготовки законодавства, інституцій і кадрів, що будуть повертатись на території. Все це потребує часу, якого з кожним роком стає все менше.

Читайте також: Чому Україна повинна ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду

Тюрма чи амністія

Серед усього, що розуміють під перехідним правосуддям, найпопулярнішою в суспільстві є тема покарання. 

Нині за сприяння окупантам "злочинцями" може стати значна кількість місцевих на Донбасі чи в Криму. Тому постає питання, де саме можна провести межу злочину і за які дії справедливою буде амністія. 

У Гельсінській спілці, наприклад, пропонують не карати за сам факт співпраці з окупаційною владою. Такі речі можна документувати, вдаватись до люстрації, але не відправляти людей під суд без поважних причин. Поважна причина в цьому випадку – жорстоке порушення прав людей. 

Як приклад тих, кого не варто вважати злісними порушниками, правозахисники наводять лікарів, пожежників, працівників ЖКГ тощо.

Про те, що "ідеального рецепту" немає і над ним потрібно працювати вже зараз, кажуть і у владі. Там бачення наразі менш конкретне.

Антон Кориневич, якому Зеленський довірив очолювати робочу групу з питань реінтеграції, поки не дає чітких відповідей на питання, які інституції треба реформувати або яких порушників можна амністувати. Він здебільшого уникає власної думки, бо "це треба опрацювати".

Серед того, про що постійний представник Зеленського все ж каже – максимальна відповідальність Росії за збитки у Криму, безумовне покарання за найтяжчі злочини і можливість дискусії щодо дрібніших порушень. 

Ця дискусія не стосуватиметься воєнних злочинців, винних у геноциді чи злочинах проти людяності. Тут позиція однозначна – і у громадськості, і у влади, і у законодавства. Такі злочини на мають строку давності, за них найчастіше дають більше 10 років ув'язнення, а винуватці не можуть бути амністовані або помилувані.

Читайте також: Арсен Аваков: У мене є план. Умовно, взяти спочатку окремо Горлівку

Ще одне питання, яке потребує вирішення – готовність української правоохоронної системи до навантаження, яке різко зросте після деокупації. 

Минулого року у Гельсінській групі називали приблизні підрахунки осіб-потенційних фігурантів майбутніх кримінальних справ. 

У силових та "правоохоронних" структурах окупантів працює близько 63 тисяч осіб. При цьому українські тюрми розраховані приблизно на 44 тисячі засуджених. 

Крім того, треба враховувати навантаженість судів, які і нині не завжди оперативно виконують роботу, слідчих органів тощо.

Тобто правоохоронна система потребує підготовки резервних кадрів, навчання роботі з новими для України злочинами. Хоча і серед правозахисників, і в команді Зеленського звертають увагу, як за роки окупації трансформувалась прокуратура Автономної республіки Крим. Тамтешні прокурори навчились вести розслідування воєнних злочинів, з якими раніше не доводилось стикатися.

Чи загрожує Римський статут судами з Росією

Серед противників ратифікації російська загроза є популярним аргументом. Ймовірно, це було аргументом і для попередніх керівників держави, які роками відкладали у довгий ящик співпрацю з Міжнародним судом.

Як приклад часто проводять паралелі з окупацією Грузії, коли Росія вирішила скаржитись у Гаагу на "злочини" грузин.

Проте, як уже згадувалось раніше, Україна двічі "впустила" до себе Міжнародний кримінальний суд. Тобто теоретично скаржитись на "злочини" українського керівництва можна вже.

Інший важливий момент – у Міжнародному суді сидять не московські прокурори, звиклі до фальсифікацій і політичних переслідувань. Звернення до них може направляти будь-хто, але це не зобов'язує починати розслідувань чи тим більше передавати справу до суду. 

І постпред Зеленського, і правозахисники, з якими розмовляла УП, відверто називають "російську загрозу" непрофесійною думкою або результатом необізнаності.

"Російська Федерація не співпрацює з Міжнародним кримінальним судом, це їхня офіційна позиція. Ця позиція не міняється незалежно від того, що робить Україна. Усі ритуальні танці навколо того, що нам не можна його ратифіковувати, не мають жодного правового сенсу", – підкреслює Кориневич.

"Міфами" називає членкиня УГС Дар'я Свиридова острах, що судити почнуть українських воїнів.

Тут теж є кілька застережень. 

По-перше, Міжнародний суд переважно береться за військове начальство або тих, під чиїм безпосереднім керівництвом здійснювались злочини. 

По-друге, звертають увагу на систематичні, а не поодинокі порушення.

І, по-третє, суд у Гаазі створили для того, аби виконувати функції правосуддя, якщо від цього відмовляється та чи інша держава. Україну непросто звинуватити у переховуванні своїх громадян від суду: під вартою та з тюремними термінами вже неодноразово опинялись колишні АТОвці, наприклад, бійці роти міліції "Торнадо".

Тобто потреби у міжнародних прокурорах не буде, якщо українські правоохоронці виконуватимуть свою роботу. А в цьому зацікавлена і сама Україна, пояснює правозахисниця Свиридова:

"Хто б не був винний у вчиненні злочину, він має понести відповідальність. Ми зацікавлені, якщо можемо, розслідувати ці злочини, а не чекати на якийсь там страшний Міжнародний кримінальний суд і плодити міфи, які під собою мають нуль реальних підстав і загроз".

Чи зможе Україна засудити росіян

Інше, пов'язане з Росією, питання – чи може Міжнародний кримінальний суд допомогти Україні у покаранні росіян? Адже Москва так само роками не ратифікувала Римський статут. 

У 2016 році Володимир Путін взагалі підписав розпорядження про відмову Росії бути учасником договору. Та й всім давно відомо, як РФ реагує на неугодні їй рішення міжнародних інстанцій, ігноруючи, наприклад, рішення судів. 

Передбачуваною буде і реакція Кремля на спроби притягнути до відповідальності посадовців, винних у злочинах в Україні. Це не означає, що до цих спроб не варто вдаватись. Україна зацікавлена домагатись розслідувань, адже йдеться про злочини на українській території, де визнаний МКС.

Можна домагатись і видачі росіян Міжнародному суду. Так, їхня батьківщина "своїх не здає". Але правозахисниця Свиридова звертає увагу: міжнародні розслідування можуть принаймні ускладнити росіянам життя, обмеживши їхнє пересування кордонами батьківщини:

"Для нас Міжнародний кримінальний суд – це інструмент в досягненні такого важливого принципу як притягнення до реальної відповідальності винних у найтяжчих злочинах. Для цього не важливо, щоб Росія ратифікувала Римський статут".

Суд вже веде попереднє розслідування по Україні, досліджуючи порушення у Криму та на Донбасі. Розслідування триває з 25 квітня 2019 року. У грудні минулого року прокурор МКС звітував, що отримав 86 звернень від прокуратури АРК та українських громадських організацій щодо порушень за період з початку Євромайдану.

У звіті щодо розслідування, оприлюдненому наприкінці 2018 року, МКС фіксував можливі злочини у Криму: зникнення та незаконне позбавлення волі людей, захоплення майже трьохсот майнових об'єктів, утиски за політичними, релігійними ознаками тощо. Стосовно Донбасу прокурор МКС зареєстрував більше тисячі ймовірних злочинів, зокрема, вбивств, катувань, використання дітей у війську, сексуальні злочини.

У правоохоронних чи громадських колах про перехідне правосуддя кажуть давно. Європа і правозахисники неодноразово закликали Україну ратифікувати Римський статут. Для влади це питання постійно було "не на часі".

Якщо нинішні обіцянки команди Зеленського перетворяться на дії, це буде і важливим кроком у розвитку української правоохоронної системи, і сильною політичною позицією.

Соня Лукашова, УП