Блиск та злидні Шарівки. Як занепадає унікальний замок під Харковом

За 70 кілометрів від Харкова розташований Шарівський замок – одна з найцікавіших пам'яток Східної України, яка могла б стати новою туристичною Меккою.

Побудований у неоготичному стилі палац, який колись вражав своєю розкішшю, сьогодні перебуває у жалюгідному стані. На реставрацію потрібні сотні мільйонів гривень, які вже багато років не можуть знайти.

Як із процвітаючої садиби Шарівський замок перетворився на туберкульозний санаторій? А головне – чи вдасться його зберегти?

Їхати з Харкова до колись багатої та фешенебельної садиби у невеличкому селищі Шарівка – приблизно 1,5 години на автобусі.

Обласна логістика, як зазвичай, кульгає, перетворюючи банальну дорогу на справжній екстрим. Більшість маршруток прямує через Шарівку до Краснокутська, купити квитки онлайн можна тільки до кінцевого пункту. У касі квитків взагалі немає. Касир рекомендує звернутися безпосередньо до водія.

"Почекайте мене біля тих залізних воріт", – вказує водій нам і ще парі пасажирів, які згодні їхати стоячи. За 15 хвилин він підхоплює нас і тисне на газ.

Виїжджаємо з міста та прямуємо вже знайомою розбитою дорогою у бік Пархомівки, де розташований музей із картинами Пікассо та Малевича, раз-у-раз вдаряючись головою у стелю на вибоїнах та купинах. Маршрутка – ніби портал у 90-ті. Із колонок лунає група "Комбінація" та Ігор Ніколаєв. У салоні задуха. Замість кондиціонера – природний протяг.

Автобус зупиняється на повороті з покажчиком "Шарівка". Два кілометри доводиться йти пішки. Нарешті на горизонті з'являється жовто-блакитний напис "Шарівка вітає вас!"

Від харківського "Версаля" до туберкульозного санаторію

Історія Шарівки починається у 1700 році, коли козацький осавул Охтирського полку Матвій Шарій придбав землю біля річки Мерчик і побудував там хутір, а за дев'ять років отримав дозвіл заселити в нього переселенців із-за Дніпра. Власне, на честь нього селище й отримало свою назву.

У другій половині XVIII століття Шарівка перейшла до рук воєначальника, поляка за походженням, Сави Ольховського.

"Під час свого царювання Катерина II видала указ, який формував Харківську губернію, і таким чином закріпила за собою право розпоряджатися цими землями, – розповідає "УП" екскурсовод Євгенія Горденко. – Шарівку вона подарувала Саві Ольховському в нагороду за вірну службу й бойові заслуги. У 1832-1836 роках Ольховський разом із сином Петром почав будувати тут палац у готичному стилі та парк за західноєвропейськими аналогами".

Відвідавши Версаль та інші видатні європейські палаци, Ольховський-молодший вирішив створити на своїх землях щось таке, що мало вразити гостей маєтку красою та величчю. Та за легендою, у 1881-му його спадкоємці програли садибу в карти німцю Хрисанфу Гебенштрейту. Разом із братом Федором новий власник продовжив будувати замок і розширювати парк.

Тринадцять років потому син Хрисанфа Дмитро за 1 мільйон 100 тисяч рублів продав маєток "цукровому королю" Леопольду Кенігу. Для благоустрою парку новий господар Шарівки запросив модного садівника із Риги, а для зведення господарського парку – архітектора та цивільного інженера з Німеччини.

"За часів Кеніга на території Шарівки з'явилися казарма, будинок садівника з оранжереями, манеж зі стайнями, автомобільні гаражі, каретні сараї, будинок управителя, водопровід, – зазначає Євгенія Горденко. – А ще механічний ліфт, на якому слуги передавали їжу, щоб не заважати гостям, та навіть електростанція – на сім років раніше, ніж електрика з'явилася в Харкові".

Після смерті Кеніга в 1903-му році маєток перейшов його синам. Саме вони через дев'ять років нарешті завершили будівництво палацу. Оригінальний фасад замку зберігся донині. Частково вціліло й внутрішнє оздоблення – автентичний розпис, ліпнина, дубові панелі та мармурові каміни.

Найкраще всі ці елементи збереглися у величезній бальній залі з внутрішнім балконом.

Після Жовтневого перевороту родина Кеніга змушена була покинути свої володіння. Радянська влада експропріювала маєток та в 1925-му відкрила в замку туберкульозний санаторій.

У залах палацу облаштували палати й маніпуляційні, а до самої будівлі добудували веранду, щоб хворі на туберкульоз могли приймати сонячні ванни.

"Радянська влада завдала замку великої шкоди, – стверджує Валерія Попова, директор обласного КП "Знахідка", на балансі якого перебуває замок, – люди не розуміли або не хотіли розуміти цієї краси, вони всіляко погіршували стан замку: стіни з ліпниною та розписом зафарбували в совдепівські зелений, червоний, блакитний кольори, плитку оббили, панелі маріонового дуба виламали, підлоги покрили лінолеумом й дошками, вивезли безліч меблів, залишивши тільки дубовий стіл – і то лише тому, що не змогли витягнути його із замку".

Залишки колишньої розкоші

У 2008 році туберкульозний санаторій закрився. Незабаром у замку провели дезінфекцію – сьогодні палички Коха в Шарівці немає, відвідувачам ніщо не загрожує.

Незважаючи на це, останні десять років садиба стоїть пусткою, повільно руйнується, немов маєток сімейства Буендіа у фіналі найвідомішого роману Габріеля Гарсіа Маркеса. Із потрісканих стін та стелі зрадницьки визирає дранка та стирчать обірвані дроти. Вицвіла фарба й пожовкла штукатурка обсипаються, дах тече.

Частину замку зовсім закрили для відвідування.

"За часів Кеніга в тому крилі були маленькі кімнатки для гостей, при туберкульозному санаторії – просто палати, теж пофарбовані в блакитний колір, – розповідає Валерія Попова. – У нас дуже цікаві відвідувачі, хтось курив там, хтось ходив в туалет, хтось інтимним життям займався. Заради безпеки замка, щоб потім не було нестерпно боляче й не гасили його, як садибу в Старому Мерчику, ми просто закрили цю частину".

Навколишня територія також справляє гнітюче враження. Обвиті диким виноградом кам'яні огорожі на терасах розвалюються, озеро заростає тванню, фонтан не працює, а входи у вириті Кенігом підземелля засипані.

У застарілих будинках, в яких у період розквіту Шарівки мешкала прислуга та був розташований каретний двір, сьогодні живуть колишні працівники санаторію та їхні родичі.

"Живемо помаленьку в цьому будинку, двадцять год, потрапили сюди, коли санаторій був, дочки наші робили тута, – виблискує золотими зубами пенсіонерка Ганна. – Крізь порозвалено, ремонту ніякого нема. При нашій пам'яті тут лікарі нагорі жили. Коли санаторій був, персоналу було більш сотні. Магазин був, кіоск, збоку садок, а зараз нема нічого. Нагорі тільки магазин, ще машина їзде, хліб хоч нам привозить".

У червні 2018-го обласна влада похвалилася, що нарешті знайшла гроші, щоб почати реставрацію замку та підшукала інвестора.

"Виділено фінансування з обласного бюджету до 3 млн грн, також будемо залучати міжнародну допомогу, – відзвітувала губернатор Харківської області Юлія Світлична. – І сьогодні разом із компанію BASF та організацією "Знайдено в Україні" ми вже знайшли фінансування щодо першочергових робіт".

Хімічний концерн BASF виділив кошти на реставрацію заради реклами свого продукту – регулятора росту соняшнику "Архітект". У компанії пообіцяли віддавати по одному долару з продажу кожного літра препарату на відновлення Шарівки. Однак візуально ознак реставрації на території садиби майже не видно – будівельними риштуваннями закриті тільки будиночок охорони й невеличка частина із "задника" замку, а свіжий ремонт помітний лише на одній із ділянок східчастих терас.

"Вибирали з усіх об'єктів, але на ту суму, яка була закладена, – пояснює Валерія Попова, – зупинилися на будиночку охорони й одній з оранжерей, що знаходиться внизу, біля будиночка садівника. Роботи досі ведуться, минулого року не закінчили через погодні умови. Нещодавно, наприклад, виділили кошти на стіни на опорних терасах, місток й веранду".

Серед іншого реставрувати замок заважає бюрократія. У КП "Знахідка" пояснюють: щоб почати відновлювати Шарівку в повному обсязі, потрібно скласти проектно-кошторисну документацію, затвердити її у Києві та пройти низку експертиз.

Процедуру ускладнює те, що комплекс є пам'яткою архітектури. Однак головним каменем спотикання залишається брак фінансування: за оцінками архітекторів, тільки на оформлення документації необхідно 47 млн ​​грн, а підрядні роботи взагалі потягнуть на сотні мільйонів гривень. Знайти такі суми балансоутримувачу замку поки не вдається.

Читайте також:

Пікассо і Малевич у Пархомівці. Як українське село стало центром світового мистецтва

В очікуванні інвестора

Минулого року в Шарівку приїжджала праправнучка Леопольда Кеніга. Її чоловік пообіцяв дати на реставрацію маєтку 10 тисяч євро, на які, за словами Валерії Попової, можна було б відновити альтанку або фонтан. Втім, ці кошти в Шарівці досі чекають.

Деякі жителі Шарівки до ідеї реставрації ставляться скептично – мовляв, реставрувати вже нема чого.

"Ніхто ні чорта не робив, вхід брезентом тільки обтягнули, – нарікає чоловік пенсіонерки Ганни, дід Іван. – Вони гроші взяли, по кишенях спрятали. Уже нічого реставрувати. Шо там дивитися, там все повалено!".

Незважаючи на жалюгідний стан садиби й погані дороги, в погожі вихідні в Шарівці буває до 700 відвідувачів. Подружжя Андрій і Олена з дітьми спеціально приїхали до палацу з Полтави.

"У Шарівці ми вперше, – посміхається Андрій. – З Полтави приїхали, далі до Харкова їдемо до друзів, але основною метою поїздки була Шарівка. Дуже раді, що є такі місця!"

"Палац просто чудовий, ми в захваті! – підключається до розмови Олена. – От якби його ще відреставрувати... Прикро, що така краса розвалюється, це ж наша історія. Шкода, що скоро все це може зникнути".

"Так, якби виділяли гроші, щоб підтримувати все це, – вторить Андрій. – Дуже цікаво подивитися, як люди жили з таким розмахом. Багато цікавих місць знаходиться в Україні, але їх ніхто не знає. Треба карту зробити, куди можна поїхати".

Минулого літа на території садиби пройшов "Культурний хакатон" за участю одного з найвідоміших українських художників Романа Мініна, однак і це не допомогло знайти кошти для повномасштабної реставрації Шарівки.

У КП "Знахідка" не втрачають надії на допомогу великого інвестора.

"Швидше за все ми будемо створювати благодійний фонд, готові звітувати за кожну копійку, щоб відновити це чудо, – стверджує Валерія Попова. – Якщо в Західній Україні замків багато, то в Східній Україні Шарівка – єдина й неповторна. Дуже хотілося би, щоб люди приїжджали й не казали: "Ой, боже, руїни!" Я спілкувалася з багатьма архітекторами та реставраторами. Вислухавши їх, думаю, можна все відновити – аби були гроші".

Надумали відвідати Шарівку?

Час роботи: 08:00 – 19:00 без вихідних

Вхідний квиток: 30 грн.

Вартість екскурсії: 20 грн.

Виїзд із Харкова до Краснокутська через Шарівку: АС "Центральний ринок" (пров. Пискунівський, 4), з 7:40 до 20.25. Ось тут є розклад

Виїзд із Шарівки: остання маршрутка із траси приблизно о 15:30 (чіткого розкладу немає)

Час у дорозі: 1 година 20 хвилин

Вартість проїзду: 80 грн у один бік

Дмитро Кузубов, для УП

Фото – Костянтин Буновський