Бідна "сильна рука", яка посадить олігархів. Чого ми очікуємо від майбутнього президента

Ми поспілкувалися із соціологами, виокремили очікування середньостатистичного виборця і попросили знавців конституційного права перевірити їх на реалістичність та законність.

Врешті – виокремили 8 протиріч, які співіснують у головах українців.

Отже, якого главу держави бажають собі українці, і чи може втілити їхні очікування жива людина з плоті і крові?

• Президент повинен забезпечити мир

Мир – головна вимога, яку, за словами соціологів, українці адресують майбутньому президенту.

Очікувати забезпечення миру від глави держави – цілком справедливо, каже керівниця проектів із питань конституційного права у Центрі політико-правових реформ Юлія Кириченко. Адже основна сфера відповідальності президента – це безпека, оборона і зовнішня політика.

Але президент також є гарантом суверенітету і територіальної цілісності. Це означає, що він має працювати над досягненням миру, але не в обмін на незалежність або території.

"Здатися – це теж мир, але не дай Боже нам такого президента, який на це піде – здатися на милість ворога", – вжахнувся співавтор Конституції Віктор Мусіяка.

"Мир – це добре, але не за рахунок територіальної цілісності країни. У протилежному випадку це якраз і буде вихід за межі конституційних повноважень", – роз'яснив президент Києво-Могилянської академії Андрій Мелешевич.

Тобто вимагати від президента миру будь-якою ціною – неконституційно. Це перш за все стосується 16% українців, які вважають, що задля припинення збройного протистояння з Росією можна йти на будь-які компроміси.

• Президент повинен підвищити рівень життя: збільшити зарплати і пенсії, знизити ціни і тарифи

Ще одна проблема, яка турбує українців – стан економіки.

Проте у президента немає повноважень, щоб безпосередньо впливати на рівень життя – це царина виконавчої влади. Парламент впливає на формування уряду, а уряд – на порядок денний в українській економіці.

Читайте також: #УрядГройсмана

Повноваження президента у виконавчій владі є, але вони не мають бути визначальні, наголошує Юлія Кириченко. Насправді майже всі президенти втручалися у діяльність уряду, наприклад, даючи доручення. Але це не найкраща практика.

Згадаймо, яку бурхливу дискусію серед людей, що знають законодавство, викликала ситуація із відновленням теплопостачання у Смілі лише після президентського втручання. Або коли президент наказував не звільняти листонош.

Тож вимагати від президента економічних благ – майже те саме, що вимагати порушувати закон.

Віктор Мусіяка навів як приклад ситуацію з тарифами. Президенти можуть на них впливати лише тому, що всупереч основному закону в Україні діє і підпорядковується президенту Національна комісія з питань регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

"Якщо така структура й може існувати, то тільки під Кабінетом міністрів. Тому що це – структура виконавчої влади", – розводить руками Мусіяка.

Він також нагадує, що зобов'язання підняти тарифи – це одна з передумов мільярдних кредитів від Міжнародного валютного фонду, які критично потрібні країні.

І навіть якщо майбутній президент скористається неконституційною НКРЕКП для зниження тарифів, Україна втратить міжнародних партнерів.  

• Президент повинен здолати корупцію у вищих ешелонах влади та посадити олігархів

Гендиректор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) Володимир Паніотто нагадав, що українці толерують корупцію на побутовому рівні, терплять на місцевому, але вимагають нагального викорінення на найвищому рівні.

Таке завдання ставлять і президентові.

Чи повинен президент долати корупцію і саджати до неї причетних? "Ні", – кажуть знавці Конституції.

Президент зараз має важелі впливу на відбір людей на керівні посади в органах з боротьби з корупцією. Але ці повноваження, на думку Віктора Мусіяки, неконституційні.

Навіть більше – глава держави мав би утримуватися якнайдалі від органів влади, які розслідують корупційні злочини. В іншому випадку це може якраз і тлумачитись як політична корупція, пояснює Юлія Кириченко.

Запит на притягнення до відповідальності корупціонерів варто переадресувати до антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, агентства з питань запобігання корупції і судів. Це їхня парафія.

Участь президента у цих процесах може призвести не до боротьби з корупцією, а до ставання на її чолі. Тому наявні сьогодні квоти і повноваження президента в законах про спеціалізовані антикорупційні органи є такими неоднозначними.

• Президент повинен бути втіленням "сильної руки" у владі

З одного боку, більшість українців позитивно відгукуються про ідею "сильної руки" у кріслі президента. З іншого, вважають, що такий президент не мав би розпускати свої сильні руки до прав і свобод громадян.

"Як поєднується диктатура з абсолютною демократією в уявленні людей, я не знаю. Але такі суперечності є", – сказав директор соціологічної групи "Рейтинг" Олексій Антипович.

Наразі 30% українців хотіли б, щоб на чолі країни стояв диктатор. Але не тому, що їм подобається тиранія, а тому що "вождь" змінить усе самостійно.

"40% тих, хто підтримує Бандеру, одночасно ставляться позитивно до Петра Першого. Людям важлива не ідеологія, а саме уособлення сильної руки", – пояснює історик Ярослав Грицак.

Віктор Мусіяка у минулому був депутатом і працював у різних структурах влади. Тому знає, як система працює зсередини. На його думку, всі українські президенти саме й були "сильнорукими", і нам би – "нормального".

Мовляв, надто часто очільники держави намагалися в ручному режимі втручатися в роботу різних органів влади всупереч Конституції. І бракує прецедента, коли президент поводився б інакше.

Читайте також: Радянська людина. Чому ваш сусід сумує за Союзом

Втім, Україна – не президентська республіка. Тому сподівання на "сильну руку" та авторитарного лідера не мають під собою законних передумов.

Натомість, як наголошує Юлія Кириченко, цей запит може бути цілком справедливим і виправданим в умовах війни, якщо йдеться про морального, а не авторитарного лідера, що міг би консолідувати і підтримати народ. Звісно, в межах конституційних повноважень.

• Президент повинен бути вихідцем з-поза чинної політичної системи, але – впізнаваним

Ще одна тенденція, на яку звертають увагу соціологи – це запит на нові обличчя у політиці.

Ірина Бекешкіна відзначила, що більшість українців хотіли б бачити їх у владі. Але коли соціологи просили назвати прізвища, хто міг би стати таким позасистемним кандидатом, мало хто з людей знав, що відповісти. Звучали імена хіба медійно відомих людей.

"Люди завжди хотіли, з одного боку, нових облич, а з іншого – щоб ці обличчя їм були дуже добре знайомі. Якщо ж нові обличчя починають ставати популярними, і у них немає медіа-ресурсів, то немає і жодних шансів", – розповідає Паніотто.

Очільник Могилянки Андрій Мелешевич застеріг: непричетність кандидата до влади не дає гарантій, що така особа стане хорошим президентом. Навпаки, світова історія демонструє багато прикладів, коли несистемні люди приходили до влади демократичним шляхом і руйнували демократію.

"Наприклад, Олександр Лукашенко отримав свого часу якийсь корупційний компромат на верхівку держави, уміло це використав і на цій хвилі прийшов демократичним шляхом до влади. А потім зруйнував її. Схожий алгоритм мав Гітлер, хоча у нього була партія", – розповів Мелешевич.

Читайте також: Володимир Паніотто: Вибори, закон про мову і томос в один рік можуть дуже розхитати суспільство

Наосліп і, можливо, неспеціально, але українці намацали правильний шлях у виборі президента.

Андрій Мелешевич розповів, що у західній політологічній теорії є термін "політична впізнаваність", але він завжди використовується у тандемі з "політичною відповідальністю". І лише у парі ці два пункти працюють на користь виборців.

Виборці, що користуються цим підходом, очікують, що кандидат створить собі репутацію, буде нею дорожити і ризикуватиме її втратити, якщо поведеться негідно.

"Бо якщо кандидат нікому не відомий, то якої відповідальності від нього ми можемо вимагати?" – зауважує Мелешевич.

• Президент повинен мати управлінський досвід

Тут думки українців розділилися. За результатами дослідження електоральних настроїв, яке "Рейтинг" проводив у січні цього року, 43% хотіли б бачити на чолі держави людину з досвідом керування країною, натомість інші 45% чекають на нову особистість з-поза системи, навіть якщо вона того досвіду не має.

Це цілком раціональне очікування – хотіти на посаді топ-менеджера людину з досвідом.

Втім, якщо людина ефективно працювала в суспільному секторі чи бізнесі, це не гарантує, що вона одразу ефективно працюватиме як державний діяч на найвищій посаді.

"Управлінський досвід мав би передбачати розуміння, що таке держава, – пояснив Віктор Мусіяка. – Коли ти знаєш, як між собою комунікують різні гілки влади. Як ти можеш впливати на функціонування тих чи інших інституцій. Що таке держава і що таке право".

Мусіяка зауважує: управлінський досвід роботи в органах влади є бажаним, але не обов'язковим, якщо президента підсилить фахова команда. І йдеться не про Адміністрацію. Точніше, не у сьогоднішньому її вигляді.

Співавтор Конституції пояснив, що зараз працівники цієї структури поводяться так, ніби є окремим органом влади. У політичній риториці давно прижився вислів "президентська вертикаль". Досі дзвінок з адміністрації може налякати чиновників і змушувати виконувати якісь вказівки, хоч це суперечить і Конституції, і чинному законодавству.

Нещодавно журналістка-розслідувачка Дарія Степанова також з'ясувала, що Адміністрація президента не зареєстрована як юридична особа, її працівники не є державними чиновниками і навіть не зобов'язані декларувати майно.

• Президент повинен нести відповідальність за життя країни загалом

Володимир Паніотто зауважив, що в Україні проблеми держави передусім даються взнаки президентському рейтингу. Незалежно від того, що входить у його сферу відповідальності, а що – ні. На цьому неодноразово наголошував, зокрема, і чинний президент.

Цим Україна дуже відрізняється від Росії, де "цар хороший, бояри погані". За даними Левада-Центру, у лютому 2019 року 64% росіян схвалювали дії Володимира Путіна на посаді президента, тоді як рішення Дмитра Медведєва як голови уряду підтримували 32% громадян. І ця тенденція в РФ зберігається протягом багатьох років опитування.

Юлія Кириченко з Центру політико-правових реформ зазначила, що критикувати президента варто за порушення Конституції, якщо таке трапляється. Зосереджувати свою увагу – на його безпосередніх обов'язках, як-от безпека чи зовнішня політика.

В іншому випадку людина, що опиняється на посту керівника держави, може використовувати завищені очікування від народу як аргумент, щоб боротися за більшу кількість повноважень для себе і зловживати владою. Нові президенти щоразу скаржаться, що в них немає повноважень і намагаються їх собі забезпечити ще і ще.

Ось як усе мало б працювати в ідеалі: закони, які приймає ВР, мали б перевірятися на конституційність. І якщо вони порушують права і свободи громадян, президент мав би накладати вето. Якщо депутати долають вето і таки приймають антиконституційний закон, президент мусить звертатися до Конституційного суду.

Якщо ж на права людей зазіхають органи виконавчої влади, то президент має повноваження зупинити будь-який урядовий акт, але одночасно повинен позиватися до КСУ.

Президент також є ще своєрідним "кризовим менеджером", пояснила Кириченко. Наприклад, якщо Рада не може створити уряд, він має право оголосити дострокові вибори.

Натомість президентів неодноразово ловили на тому, що вони самі виходили за межі повноважень, порушували громадянські права і свободи чи силували до цього парламент. Найбільш одіозний приклад – це "диктаторські закони" Віктора Януковича.

• Президент повинен бути бідним

Ідеальний президент в уявленні виборців мав би бути чесним і бідним, зазначає Паніотто, хоча прийнятний для президента рівень прибутків соціологи не замірювали.

Юлія Кириченко сумнівається, що критерій бідності поширюється саме на президента. Втім, наприклад, за даними КМІСу, гідну зарплату для суддів українці не підтримують.

Історик Ярослав Грицак у одному зі своїх інтерв'ю зазначав, що суспільство критично реагує на демонстрацію предметів розкоші людьми із влади, бо від них чекають солідарності зі своїми виборцями.

"Якщо ти в бідній країні береш відповідальність за цю країну, ти не маєш права – ні ти, ні твоя дружина – хизуватися такими речами. Треба мати бодай елементарний мінімум солідарності з тими, хто тебе вибрав, і кого ти представляєш", – пояснював Грицак.

Андрій Мелешевич до бідності як критерію налаштований дуже скептично.

"Ми хочемо, аби наші владоможці були бідними, кришталево чесними і одночасно дуже професійними. А так не буває", – переконаний президент НаУКМА.

Він нагадує: уже був період, наприклад, після Помаранчевої революції, коли багато людей з патріотичних мотивів пішли у владу, але за рік роботи зрозуміли, що потрібно за щось жити. На ейфорії та ентузіазмі довго не протягнеш.

"Ті люди пішли. Добре, що держава схаменулася і ніби в державних службовців хоча б зарплати стали трохи вищими".

***

Олексій Антипович так окреслив збірний образ ідеального кандидата для виборців:

"Розумна людина, лідер. Це патріот – з огляду на війну патріотизм став надзвичайно важливим. Цей ідеальний президент має бути незалежним від олігархів, розумітися на економічних процесах і бути зорієнтованим на проблеми громадян".

Зазначимо, що люди рідко бувають по-справжньому відвертими із соціологами щодо своїх поглядів. Відповідаючи на питання, що впливає на вибір президента – зовнішність чи програма, вони можуть запевняти, що останнє. Хоча насправді приємне обличчя і харизма кандидата таки відіграють важливу роль. Про це завжди треба пам'ятати вдумливому читачу.