Без сварок, але з сумнівом: як київський храм переходив у ПЦУ
За півтора місяця після Об'єднавчого Собору з Української православної церкви Московського патріархату до новоутвореної Православної церкви України перейшло близько 240 релігійних громад.
Це неофіційні дані, які щодня вносять до інтерактивної карти громадські активісти.
Наразі це приблизно 2% від загальної кількості зареєстрованих парафій УПЦ (МП), але новини про переходи з'являються щодня.
У більшості громад перехід відбувається без серйозних конфліктів. Проте все-таки є чимало больових точок, де громаді рішення далося зі скандалами і навіть із сутичками.
У різних регіонах процес рухається з перемінним успіхом, а в шести областях (Полтавській, Сумській, Запорізькій, Херсонській, Донецькій та Луганській) досі не відомо про жоден перехід приходу після проведення Собору.
Прихожани УПЦ (МП) в Києві теж не поспішають з переходом. З 270 громад станом на кінець січня перейшли лише чотири столичні парафії.
"Українська правда" навідалася до однієї з них – храм Святої Катерини на Пріорці, у день зборів, коли парафіяни визначалися зі своїм майбутнім статусом.
"Інклюзивний підхід"
За рядом похмурих хрущівок по вулиці Макіївській на столичній Оболоні виростає багатоповерховий новобуд. Перший поверх – нежитловий. Замість магазинів чи офісів – акуратний ґанок, який веде до дверей без жодної таблички, але з невеличкою іконою.
На ній зображена свята великомучениця Катерина, іменем якої названо храм, що "сховався" за цими дверима.
Парафія святої Катерини утворилася ще в 1996 року. Раніше віряни молилися у будівлі колишнього Свято-Катерининського монастиря на Контрактовій площі. Приміщення належало Національному банку, який в 2001 році розірвав угоду з громадою.
А у 2006 році громадська організація "Центр богословських студій" впустила до себе парафіян, які фактично опинилися на вулиці.
Всередині домової церкви одразу вражає атмосфера – незвична для традиційного та консервативного образу храму Московського патріархату.
У великій кімнаті, де проходять служби, доволі гамірно. Триває щось схоже на фуршет – з чаєм і бутербродами в руках парафіян. Дівчата та жінки – без хусток на головах та чимало – в штанах. Хоча у храмах МП зазвичай такий одяг не вітається.
– Це ви вже святкуєте перехід ПЦУ? – питаю в одного з парафіян.
– Ні, ні, ми ще не голосували, будемо якраз після чаювання це робити, – пояснює у відповідь чоловік. Каже, що такі чаювання тут відбуваються кожну неділю після служби.
– А після чаювань проводимо ще бесіди на різні християнські теми, – додає він.
– Насправді ця тема обговорювалася задовго до Собору. Бо ми живемо в Україні, а не в "русском мире", тому нас хвилювали ці проблеми. Але відсутність канонічного статусу в іншій церкві нас зупиняла від конкретних дій, – пояснює вже інший прихожанин.
Однак зупиняв, очевидно, не лише канонічний статус – над своїм переходом громада думала півтора місяця.
– Було бажання не втратити тих членів, які сумнівалися. Тому у нас був дуже інклюзивний підхід. Ці люди, які сумнівалися, мали висловити свої сумніви, їх треба було проговорити, щоб розставити всі крапки над "і", – пояснює автору вже інший прихожанин Альберт Цукренко. Це – відомий учасник скандального гурту "Хамерман знищує віруси", після виступу якого в Івано-Франківську міський голова навіть хотів "очистити" сцену освяченням.
Сам Альберт запевнив, що жодного разу не сумнівався щодо необхідності переходу в ПЦУ. Але терпляче чекав, коли нарешті з'явиться "легальна" можливість це зробити.
На запитання, чому він від самого початку обрав парафію, яка підпорядкована Московському, а не Київському патріархату, пояснив, що, коли охрещувався в 25-річному віці в рідних Сумах, то там особливого вибору не було. А після переїзду в Київ прийшов саме сюди за порадою знайомих, бо ця парафія – "ліберальна та мистецька".
Чи вдасться зберегти її такою ж і після переходу – про це якраз говорили парафіяни на останній своїй бесіді.
– Тобто нас турбувало, чи будуть у новій церкві нав'язуватися цінності, які нам не властиві, – пояснює парафіянка Олександра Шандра, яка відвідує цей храм вже 13 років.
За її словами, людей найбільше хвилювало, чи в новоутвореній українській церкві питання політики та держави не стане вище за питання Бога.
– Раніше, ми хоч і були фактично підпорядковані Російській православній церкві, нашій парафії вдавалося зберігати автономію від політики. І зараз було питання, чи будемо ми такими ж автономними в новому підпорядкуванні. Бо у створенні ПЦУ я бачила багато політики та риторики, яка була далека від Бога та християнства. І в якій церква розглядалась ледь не як державна структура, – додає Олександра, яка попри все висловилася за перехід, бо "це питання ідентичності".
– Ми не поспішали з рішенням, бо бачили, що тут дуже багато політики, і тому нам треба було спочатку охолонути, – пояснює прихожанин Вадим, чому призначення зборів тут відкладали. Мовляв, щоб рішення не було прийнято на емоціях.
– Церква пережила не лише різних політичних лідерів, а й цілі держави та імперії. Тому важливо, щоб наш вибір був продиктований не політичною доцільністю. Адже якщо якась політична сила зійде з політичної сцени, то що тоді буде з ПЦУ? Вона теж зійде зі сцени? – додав Вадим.
"Вибір не між Росією і Україною"
– Все зарегистрировались? Будем начинать? – оголошує російською після годинного чаювання диякон храму Валентин.
На цей момент він тут єдина людина в рясі. Двох настоятелів храму – отця Олександра і Петра – немає. Вони вирішили не впливати на голосування громади щодо переходу.
Диякон зачитав українською молитву "за правдиве єднання", а далі слово взяв один з парафіян, який допомагав у проведенні зборів.
– Сегодня на приходском собрании у нас главная повестка дня – изменение ... (задумався - УП) Как там правильно? – звернувся промовець до диякона.
– Зміна канонічної підлеглості, – підказує той.
– Да. По сути, если просто говорить, у нас два выбора – оставаться в МП или присоединиться к ПЦУ. Мы бы хотели провести это формальным образом. Ну, насколько это для нас возможно, потому что мы такие люди... Как сказать…
– Творческие, – додає хтось з присутніх.
– Да. Расшатанные, творческие. Но должна быть определенная повестка дня. Нам потом, чтобы менять статут, будут нужны определенные документы. Поэтому должна быть структура.
Чоловік пропонує обрати голову зборів і секретаря, а далі – записатися усім охочим на виступ.
– Это не должна быть дискуссия. Это, если хотите, – время риторических вопросов, – додає він.
– Так мы уже раньше все обговорили, зачем опять? – не розуміє порядку денного одна з парафіянок.
– Я знаю, еще есть желающие выступить, – пояснює Валентин.
На виступ записується п'ятеро. Їм дають по 5 хвилин і виставляють секундомір на стіл.
Першим до слова вийшов один з "ветеранів" приходу Яким Берлянд. Він має у парафії неабиякий авторитет як викладач катехизму в християнській школі ("оголошувальна школа"), з якої сюди свого часу прийшло чимало майбутніх прихожан.
– Хотел бы подвести итог наших предыдущих обсуждений, – розпочав пан Яким. – Напомню, когда эта община образовалась, мы были мотивированы создать общину, которая бы была церковью Божьей, которая должна исполнять волю Божию.
І цю волю Божу він побачив саме у створенні ПЦУ. Бо раніше не міг уявити, що це реально.
– Это действительно воля Божья. Я иначе не понимаю, как это могло произойти. Церковью-матерью для ПЦУ теперь будет Константинополь, а не Русская православная церковь. Исторически это так и сложилось.
Далі промовець згадав, що 100 років тому після більшовицького перевороту церква Московського патріархату "опинилася в підпорядкуванні фактично безбожної влади".
– С тех пор ситуация законсервировалась, и мы сегодня видим патриарха Кирилла в окружении Федеральной службы охраны Российской Федерации. Я не хочу сказать, что церковь от этого стала неблагодатной. Она, вне зависимости от поведения верхушки или епископов, имеет свою благодать от Бога.
Но эта новая церковь появилась в других условиях. Здесь уже нет большевистской власти. Какой она будет, никто не знает. Но она точно не будет такой, как РПЦ в ту эпоху, о которой я упомянул ранее.
Наступним виступив прихожанин Дмитро, який закликав поки не поспішати з переходом. Цікаво, що на противагу попередньому, російськомовному промовцю, який підтримав перехід, прибічник ідеї поки залишатися в МП виступав українською.
– Дійсно, утворення ПЦУ – це діло Боже. Але, на жаль, на нашу землю це приносить нове розділення… Необхідною умовою переходу мало би бути визнання ПЦУ помісними православними церквами. Зрозуміло, що такі церкви, як Антіохійська, Сербська, Російська – вони ще довго ПЦУ не визнають. Але однією з необхідних умов є визнання ПЦУ церквами-важковаговиками стародавнього патріархату та деякими православними церквами.
Це не єдина причина, через яку, на думку Дмитра, варто відкласти питання переходу на кілька місяців або півроку. Мовляв, "наразі ми не знаємо, що таке ПЦУ", тому хай спочатку в новоутворенні оформлять всі організаційні структури, відбудеться синод, і між собою розберуться, хто там головний.
Бо і "митрополит Луцький натякав про переобрання предстоятеля", і "Філарет продовжує намагатися керувати цієї церквою".
– Хоча в ПЦУ прийнятий прогресивний та демократичний статут, але вже зараз є спроби його порушувати. Колишній глава УПЦ КП Філарет нещодавно видав розпорядження, що у храмах ПЦУ спочатку мають поминати його, а вже потім главу ПЦУ Епіфанія. Також Філарет заявляє, що він залишається керівником цієї церкви, а Епіфаній виконує представницькі функції, – пояснив додаткові сумніви щодо негайного переходу до ПЦУ Дмитро.
Певні застереження висловив і наступний спікер Юрій. Мовляв, цей вибір має бути не між Україною чи Росією, "а вибір заради Бога".
– Я хотел бы, чтобы этот выбор был не ради какой-то политической угоды – за Украину или за Россию, а ради Бога. Чтобы мы оставались братьями и сестрами, не поддерживая конкретной политической позиции, а поддерживали слово Божие. Я понимаю, что мы все люди, и тяжело отделить свою общественную и политическую позиции.
Но мне помогло принять решение понимание, что мы выбираем просто другую структуру в церкви. Община должна молиться Богу, а все управленческие структуры только для того, чтобы церковь более эффективно распространяла слово Божие по всему миру, – додав Юрій, який згодом таки проголосує "за" перехід.
Четвертим виступив прихожанин Вадим, який пояснив свої вагання бажанням не нашкодити одному з настоятелів храму – отець Олександр паралельно служить ще в одному київському храмі УПЦ (МП). І там наразі парафія не планує переходити в ПЦУ. Тому фактично отцю доведеться обирати між парафіями, з якою далі залишатися.
– Важливо, щоб наше рішення було максимально безболісне для нього і пішло йому на користь, – уточнив Вадим.
Водночас, якщо б громада проголосувала проти переходу, то, найімовірніше, втратила б іншого настоятеля – Петра Зуєва, який брав участь у Соборі 15 грудня. Він не виходив з УПЦ (МП) до цього часу і терпляче чекав рішення своєї парафії.
Останнім слово на зборах взяв диякон Валентин.
– Можно долго чего-то ждать, но изменения, они все равно произойдут, независимо от того, будем ли мы сидеть в окопе или что-то делать. Но если все будут занимать выжидательную позицию, то ничего не случится.
Диякон пояснив, що це вибір, насамперед, між культурними векторами, і що "наш вектор ближче до ПЦУ, бо тут точно буде плюралізм". Натомість, в МП будують "стальну вертикаль влади" і "руськоміровське наповнення".
Політизацію навколо ПЦУ, яка насторожувала багатьох тутешніх прихожан, Валентин попросив сприймати спокійніше.
– Понятно, что вокруг этого процесса много пены и аргументации, направленной на чье-то самоутверждение. Кому-то нужна еще одна "перемога", кто-то кого-то хочет приструнить и так далее. Это "лебединая песня" для разных людей, которых постигли разные неудачи. Но мы понимаем, что для людей, которые когда-то занимали первые позиции, для них неудачи очень травматичны. Поэтому их можно понять, – з іронічною посмішкою додав диякон. Ці слова прихожани зустріли сміхом і розумінням.
Перед тим, як перейти до голосування, диякон озвучив пріоритети, які повинні залишитися за парафією за умови переходу в ПЦУ. Ці пункти всі разом виписували на попередніх бесідах.
Серед них – збереження ідентичності як спільноти, фінансова та адміністративна незалежність, збереження внутрішньої свободи, молитовна небайдужість до суспільних процесів, але невтручання в політичні процеси – "ми як община не займаємося політикою".
Диякон нагадав, що на зборах зареєструвалося 64 особи, і врешті почав процес голосування.
– Хто "за" зміну підлеглості парафії Святої великомучениці Катерини на ПЦУ та внесення змін до статуту вищезгаданої релігійної громади. Готовы? Голосуем.
Руки підняли фактично всі присутні в церкві.
– Кто против? Один. Кто воздержался? Двое. Так что считаем, что решение принято?
Присутні зустріли ці слова оплесками.
Що тепер зміниться?
Усіх, хто проголосував "за", попросили по черзі підійти і розписатися на окремих бланках.
Один чоловік почав робити селфі на фоні людей, що ставили підписи.
– Ну все, теперь перехожу на "українську мову"! – чи то жартома, чи всерйоз додав він.
Більшість тутешніх парафіян – російськомовні. Літургійні співи теж виконують російською.
– Тут все змінюється за нашим рішенням. Щоб співати українською, треба щоб хор зібрався і вивчив нові твори. А ми вже два роки ніяк не зберемося. Такі рішення приймаються із затримкою, бо в нас панує хаотична демократія, – пояснює з посмішкою парафіянка Олександра Шандра.
Повністю переходити на українську мову богослужінь тут поки не планують. Як і раніше, настоятелі будуть служити українською, церковнослов'янською та грецькою.
"Ми притримувались грецької богослужбової традиції, коли на рівні парафії поминається лише ім'я місцевого єпископа", – пояснив автору один з настоятелів храму отець Павло Зуєв.
Рішенням перейти в ПЦУ парафія святої Катерини, ймовірно, таки втратить одного прихожанина.
Пенсіонерка Тетяна Котікова, яка голосувала проти, зараз думає, чи залишатися тут, чи шукати нову парафію. Тим паче, що сюди вона їздила з іншого району Києва і ближче до її дому є ще кілька церков УПЦ (МП).
– Я тут ще від початку, коли тут служив священик грек. Але за останні роки тут багато людей змінилося, – пояснила вона, чому її позиція не співпадає з думкою більшості.
– Я хочу залишитися в тій церкві, яка для мене має статус канонічної, і це УПЦ МП. І вона була канонічна завжди. А це нове утворення, ПЦУ, наразі не має фундаменту і не визнане всіма православними церквами. І те, що Варфоломій фактично сам прийняв це рішення (надання томосу – УП) – це неправильно і викликає недовіру, – додала жінка.
Водночас, з втратою одного прихожанина церква може здобути нових. В Оболонському районі Києва до переходу парафії святої Катерини було 8 парафій УПЦ КП, які автоматично переходять в ПЦУ. Натомість в УПЦ (МП) в районі налічується 14 парафій.
Чи зміняться ці цифри на користь ПЦУ, сказати важко.
– Ще не час робити висновки. Наразі триває становлення Церкви. Очевидно, що духовенство УПЦ (МП) "взяло паузу", бо для багатьох священиків важливо переконатися, що процес визнання автокефалії Української Церкви іншими Помісними Церквами таки розпочнеться", – висловився отець Петро Зуєв щодо пасивності киян, парафіян УПЦ (МП), у питанні переходу в ПЦУ.
П.С.: перед публікацією репортажу ми чекали, яке ж рішення прийме для себе настоятель храму отець Олександр. А саме, яку з двох парафій він для себе обере – УПЦ (МП), де також служить, чи святої Катерини, що перейшла в ПЦУ.
Громада дала йому час подумати. Наступну недільну службу довірили провести Петру Зуєву. Проте в неділю 3 лютого службу провів отець Олександр – він таки вирішив вийти з-під юрисдикції Московського патріархату і залишитися з парафією на Пріорці.
Мар'яна П'єцух
