#УрядГройсмана-3. Прем'єр і його "малий Кабмін"
Якби 14 квітня 2016 року хтось запевнив, що може точно сказати, скільки протримається щойно призначений Кабінет міністрів Володимира Гройсмана, то таку людину можна було б сміливо називати лицеміром, якщо не дурнем.
Того дня, коли спікер Ради Гройсман тільки примірявся до прем’єрського крісла, в кулуарах української політики уже прораховували варіанти, хто стане прем’єром після провалу Володимира Борисовича.
Зараз мало хто згадує, але два з половиною роки тому тодішній прем'єр Арсеній Яценюк змушений був піти у відставку через хвилю громадського обурення, викликану його тісними контактами з олігархами, таємними зустрічами з ними, кулуарними домовленостями в межах політикуму і, як би це не звучало сьогодні, уповільненням темпу реформ.
За великим рахунком, більшість із цих звинувачень мали під собою грунт. Хто і навіщо додатково "підігрівав" суспільне обурення – окрема тема. Але те, що прем’єр Яценюк, впоравшись із можливим дефолтом і економічним колапсом, не зумів пройти випробування "кулуарною величчю" – теж правда.
От тільки ще навесні 2016-го, у самий розпал кампанії зі зміщення Яценюка, стало очевидним, що і ті, хто його намагається усунути, і ті, на кого його хочуть замінити, насправді – нічим не кращі. Тож шансів, що вони протримаються на посадах довго, було обмаль.
У ті дні люди типу тодішнього глави АП Бориса Ложкіна чи його заступника Дмитра Шимківа розповідали, що відмовилися йти в уряд Гройсмана, бо вони "технократи, а уряд – політичний". Насправді ж навіть у їхньому середовищі, найближчому оточенні президента, була певність у печальних перспективах такого Кабміну.
"А чого Ложкіну йти до Гройсмана? Цей Кабінет не злетить. Його знімуть максимум за рік. Отоді-то Ложкін і з’явиться", – з елегантною посмішкою запевняв журналіста УП один із членів оточення тодішнього глави АП.
От тільки "технократи" пропустили один момент. Гройсману і не треба було злітати. Йому було досить не впасти.
Навесні 2016-го всіх учасників прем’єріади, з яких би політичних таборів вони не були, об’єднувала одна річ – зверхня поблажливість до нового прем’єра. "Мер Кабміну" чи "базарник замість риночника" – афоризми, почуті УП не на вулиці, а з вуст людей першого політичного ешелону.
У їхньому середовищі було прийнято з особливим апломбом жартувати з того, як Гройсман працевлаштував у Кабмін трьох своїх людей.
"Тепер у нас не Кабмін, а київська філія вінницької мерії", – вправлявся якось у дотепності один зі співрозмовників УП в керівництві АП.
І він мав певні підстави. Гройсман справді вибивав місця для своїх людей в уряді. Але хоч як це було схоже на стару добру дріб’язковість, розрахунок у прем’єра був стратегічний. І то не на рік.
Можливо, у великій політиці Гройсман на тоді був недовго і бюджет країни сам порахувати не міг би, як це робив Яценюк чи Порошенко, але розібратися в тому, скільки місць у Кабміні треба мати для блок-пакету, Володимир Борисович зумів.
Для старту було досить. Свій плацдарм для походу за реальною владою Гройсман вибив і зараз, з відстані двох з половиною років його урядування, розрахунок прем’єра не виглядає ні провінційним, ні простацьким.
Хто ці люди, які в галасі заміни Яценюка на Гройсмана непомітно прописалися в уряді і склали групу, яку міністри тепер між собою називають "малим Кабміном"? Хто з людей прем’єра за що відповідає, і як вони всі разом забирали в Порошенка омріяний контроль над урядом?
Про все це читайте в продовженні серії матеріалів УП про життя #УрядуГройсмана.
Попередні матеріали циклу:
#УрядГройсмана: Хто і як керує Кабінетом міністрів
#УрядГройсмана – 2. Театр одного прем'єра
"Малий кабінет"
Ставка Гройсмана була зрозуміла. Хоча це і не значить, що було легко її зіграти.
З одного боку, він розумів, що керувати урядом самостійно йому ніхто не дасть. З іншого – Гройсман мусив закрити своїми людьми хоча б критичні напрямки.
Перш за все, економіку. Це основний ресурс, мільярдні потоки, які хтось продукує, а хтось розподіляє і контролює.
Отримати свого міністра економіки Гройсман хотів, але не зміг. Це взагалі-то була одна з найбільш гострих точок під час формування його уряду. Сам він ще до оголошення складу пропонував віддати цю посаду тодішній заступниці Айвараса Абромавічуса Юлії Ковалів.
Але на місце глави Мінекономіки були свої види і в Порошенка, і в "Народного фронту". Врешті, з кандидатурою так і не визначились, поєднавши під Степаном Кубівим функції першого віце-прем’єра і міністра економіки.
Щоб зрозуміти, наскільки чутливою є позиція міністра економіки, варто зазирнути в список його заступників, кожен із яких представляє іншу політичну групу.
Максим Нефьодов відповідає за публічне "обличчя реформ", Юрій Бровченко займається питаннями оборонки в інтересах оточення президента, Михайло Тітарчук вважається близьким до Гройсмана, а Наталія Микольська, яка не так давно пішла з держслужби, була делегована в Мінекономіки за квотою НФ.
Взяти під контроль цю сферу напряму прем’єру не вдалося б, тому він вирішив вдарити з флангу. Якраз для цього Гройсману і був потрібен віце-прем’єр Володимир Кістіон, якого в кулуарах української політики прийнято вважати "правою рукою" прем’єра.
Коли на Банковій узгоджували склад Кабміну Гройсмана, то поруч з іменем Кістіона та словами "віце-прем’єр" завжди фігурувала приставочка "у справах АТО". Аж до моменту голосування за нього в Раді.
"Як тільки всі тут трохи розгреблись, збирається економічний урядовий комітет Кубіва, і виявляється, що людина, яка мала займатись АТО, ходить саме на цей комітет. А ви розумієте, це економіка, транспорт, енергетика і решта таких питань. Спершу Кістіон там не дуже виступав, але останнім часом усі зрозуміли, що коли Кістіон каже "ні", це вважай, що Гройсман сказав. Кубів таких рішень з комітету не випускає", – розповідає на умовах анонімності один із міністрів.
"Кожному прем’єру потрібен такий Кістіон. Домовився ти, скажімо, про щось з Ахметовим, пообіцяв йому щось там зробити, а Міненерго під Кононенком. Не будеш же ти просити в того. Бо нащо ти тоді прем’єр, якщо треба в когось просити? От Кістіон вирішує такі питання в енергетиці, у транспорті, на залізниці", – додає інший його колега.
Власне, саме Кістіона вважають основним економічним радником Гройсмана.
"Якщо всі кажуть, що щось неможливо зробити, а Кістіон каже, що можна, то прем’єр зробить. Принаймні спробує", – пояснює рівень взаємин прем’єра і його віце один із членів уряду.
Коли в Гройсмана є питання про соціалку, субсидії, підняття цін на газ, пенсію тощо, то він говорить і слухає, в першу чергу, Реву
По-друге, для Гройсмана була важлива соціалка. Володимир Борисович, який багато років був мером, просто звик бути об’єктом захоплених вітань восьми з десяти бабусь на зупинці трамвая. Взагалі, як зізнаються в команді прем’єра, він має особливий сантимент до живого спілкування з "простим народом".
Він може чи то на молоко до якоїсь сільської бабці зайти, чи взятися зварювати елементи моста. Тобто, так би мовити, акти прямого спілкування з народом, які були особливо болісними для прем’єра попереднього, у Гройсмана проходять "на ура".
Крім того, як показує політична історія, соціальні виплати – найкоротший шлях до серця більшості виборців. Хто з цим сперечається, той просто забув розміри черг за "юліною" чи "вітіною" тисячами.
З іншого боку – неконтрольована соціальна політика може покласти край кар’єрі будь-кого, і не лише прем’єра. Тому, цілком прогнозовано, на місце глави Мінсоцу Гройсман висунув свою людину.
Можливо, Андрій Рева так і залишився б тільки другом Гройсмана з часів мерства у Вінниці, якби він паралельно з цим не був ще й другом іншого відомого вінничанина – Петра Порошенка.
"Порошенко і Рева дуже добре знайомі, багато разів перетинались у Вінниці. Це людина була точно не нова для президента. Тому, видно, він і пройшов", – розповідає один із міністрів чинного уряду.
Але з президентського боку в уряді за соціалку відповідає і профільний віце-прем’єр Павло Розенко. Його конфлікт з Ревою був прогнозованим, але від того не менш запальним.
"Там у дечому навіть смішна історія. Рева – такий яскравий соціаліст. Він би все в "буржуїв" негайно забирав і роздавав народу. А Паша у свою чергу дуже обережно ставиться фактично до будь-яких змін. Занадто обережно, він, якби міг, то взагалі нічого б не міняв, мабуть. І коли вони вдвох, то це, що називається, найшла коса на камінь", – розповідає анонімно один із членів Кабміну.
Фактично всі в уряді, з ким УП вдалося поспілкуватись, переконані, що між прем’єром і його міністром соцполітики панує настільки повна довіра, наскільки це взагалі можливо.
Тому коли в Гройсмана є питання про соціалку, субсидії, підняття цін на газ, пенсію тощо, то він говорить і слухає в першу чергу Реву.
Прем’єр може зібрати нараду, покликати міністра, якихось інших профільних чиновників і навіть не подумати сповістити Розенка.
По-третє – точкою небезпеки для прем’єра могла стати апаратна війна.
Гройсман у великій політиці був людиною з нових. Але з багажем свого мерства і керування парламентом встиг винести урок. Як перспективний апаратник він розумів, що у великої машини Кабінету міністрів є одне вузьке горлечко – секретаріат.
Жоден документ не заходить в уряд і не виходить із нього, не пройшовши через офіс міністра Кабінету міністрів.
"Жодне рішення на Кабмін не потрапляє без візи із секретаріату. Коли міністерства ініціюють якісь рішення, то їх слід погодити з іншими зацікавленими міністерствами. Їхній список завжди різний, але в ньому завжди є секретаріат. Завжди, що б це не було. Або я як міністр видаю якесь розпорядження по міністерству, це сфера моєї відповідальності, у тому числі політичної. Але Мін’юст ніколи це рішення не заюстує без підпису кого? Правильно – міністра Кабміну", – пояснює УП інший міністр.
Читайте такожВласне, коли в останні ночі перед призначенням Гройсман збивав з посади першого віце-прем’єра Віталія Ковальчука, то робив це багато в чому через боязнь двірцевого, чи краще сказати апаратного, перевороту.
Як пояснювали тоді депутати президентської фракції, майбутній прем’єр не хотів бути переможеним у війні, яку міг і не помітити. Щоб уникнути цього, Гройсман поставив на місце міністра Кабінету міністрів наближеного до себе Олександра Саєнка.
За іронією долі, Саєнка до Гройсмана, коли той переходив із першого уряду Яценюка у Верховну Раду, привів Олександр Данилюк, якого кілька років по тому прем’єр і його міністр разом виживуть із Кабміну.
Через характер завдань, які виконує для прем’єра Саєнко, у нього з’явилось непублічне прізвисько, яке УП доводилось чути одразу від кількох міністрів, – "Саша-потеряй".
Річ у тім, що саме Саєнко може "загубити" для прем’єра певні невигідні документи або навпаки пришвидшити їхнє потрапляння на розгляд уряду.
Ще більше важливість Саєнка зросла після реформи держслужби.
З одного боку, його власна посада після цієї реформи має невизначений юридичний статус, її слід було б ліквідувати. Але з іншого – у сфері впливу керівника секретаріату Кабміну опинились конкурсні комісії, які відбирають кандидатів на вакантні посади в безліч державних органів та установ. А кадри, як говорив один сумно відомий персонаж, вирішують усе.
Щоб зрозуміти, наскільки близьким для Гройсмана є Саєнко, слід згадати, що саме цей міністр разом із наближеним до прем’єра депутатом Вадимом Денисенком став співзасновником нового політичного руху, якому пророкують стати "партією Гройсмана", – Української стратегії успіху.
До речі, згаданий депутат Денисенко, який є представником уряду у Верховній Раді, разом з прес-секретарем прем’єра Василем Рябчуком – ще дві людини, які беруть участь у прийнятті стратегічних рішень Гройсманом.
Перший відповідає за напрацювання смислів та комунікативних стратегій, другий – за їхню реалізацію.
Однак є біля прем’єра ще одна людина, без якої команди Гройсмана неможливо уявити. Власне, якби не цей психолог і політтехнолог, то, можливо, і самого Гройсмана як феномена не було б у відомому нам розмасі.
Мова про Мирослава Кошелюка. У Вінниці про нього ходили ледь не легенди, у яких Кошелюк фігурував як "московський психолог Гройсмана" та коваль більшості його перемог на виборах. Сам Мирослав родом з Дрогобича, а в Москві лише навчався.
Станом на зараз Кошелюк оформлений у Кабміні як радник на громадських засадах, хоча в першому Кабміні Яценюка був офіційним заступником міністра ЖКГ Гройсмана з питань євроінтеграції. Першим заступником міністра тоді був Кістіон.
Хоч Кошелюк і присутній на всіх важливих публічних виступах Гройсмана чи зустрічах з пресою, він є досить закритою і непублічною людиною.
У Кабміні про нього так само говорять дуже по-різному, залежно від міри знайомства з Кошелюком, про нього говорять як: від просто піарника до свого роду Распутіна при Гройсмані.
Тому описати точно суть послуг, які надає Кошелюк прем’єру, і просто, і складно одночасно. Він йому радить. У широкому розумінні слова: як говорити з пресою, як поводитись, як воювати з Порошенком, куди вести країну.
Через непублічність Кошелюка важко сказати, наскільки прем’єр дослухається до його порад.
Але, наприклад, у будівлі Кабміну кабінет прес-секретаря прем’єра розташований перед рамкою закритої частини 7-го поверху будівлі, а кабінет Кошелюка за рамкою охорони – у закритій частині поруч з офісом прем’єра.
Власне, цим і обмежується кістяк того тісного довіреного кола соратників, до якого звертається Гройсман, коли має вирішити якісь тактичні чи стратегічні задачі. Деякі міністри встигли охрестити цю команду прем’єра "малим Кабміном".
"Володя часто радиться тільки зі своїми. Часом може покликати ще когось із профільних міністрів, з ким не має конфліктів", – розповідає один із членів Кабміну Гройсмана.
"Прем’єр деякі рішення ухвалює в "тісному колі". Видно, частково не хоче розголосу чи витоку інформації завчасно, частково боїться зради. Так, наприклад, весь Кабмін до останнього не знав, чи буде підніматись ціна газ. Це питання вирішувалось прем’єром з кількома міністрами. Решта дізнались буквально перед голосуванням", – додає інший.
Цікаво, що під час згаданих таємних розмов про газ з прем’єром спілкувалися не тільки "його" люди, але й міністри, яких прийнято вважати "людьми президента". І це в #УрядіГройсмана – не дивина.
За два з половиною роки свого урядування прем’єр зумів "перевербувати" не одного міністра з команди Порошенка.
Дійшло навіть до того, що, маючи формальну більшість в уряді, президент фактично безпорадний, якщо йому потрібно провести через Кабмін якесь рішення, що не дуже подобається прем’єру.
Ця ситуація стає тим більш дражливою для Порошенка, чим ближчими є президентські вибори. Але це вже тема для окремої розмови.
Роман Романюк, УП
