Віктор Балога: Якщо Гриценко, Садовий і Вакарчук підуть окремо – це просто трата часу
Десять років тому Віктор Балога був одним із ключових гравців української політики. Тоді він очолював Секретаріат президента Віктора Ющенка.
Третій президент настільки довіряв своєму "головному секретарю", що делегував йому значно більше повноважень, ніж має типовний керівник АП.
Наочною ілюстрацією рівня довіри до голови Секретаріату стали слова Ющенка на засіданні фракції "Наша Україна" в 2009 році: "Балога – це я".
Згадуючи про ті часи, сам Балога скромно називає себе лише комунікатором між АП, Кабміном та Радою.
"Я забезпечував комфорт всієї країни", – переходить він на легкий пафос.
Та в комунікаціях Банкової і Грушевського в ті часи якраз комфорту не було взагалі. Саме тоді уряд Юлії Тимошенко активно воював із Секретаріатом Ющенка. Конфлікт дійшов до того, що Балога навіть звинуватив Тимошенко в державній зраді і писав відповідні офіційні листи до СБУ.
Та це було колись.
Сьогодні Балога – рядовий депутат Верховної Ради, обраний у своїй вотчині, у 69-му мажоритарному окрузі на Закарпатті.
З точки зору виборів, цей регіон завжди був специфічним, повністю відрізняючись від решти областей Заходу. Закарпаття досить одностайно голосувало за провладні партії, будь то СДПУ(о) чи "Партія регіонів".
Але якщо придивитись уважніше, то за цими результатами голосувань можна майже точно описати політичну кар’єру Балоги. Між тим, за кого агітує Балога, та тим, хто перемагає на Закарпатті, завжди була фактично пряма залежність.
Зараз же при його появі в кулуарах Ради журналісти не вишиковуються в черги, щоб записати коментар. Молоді журналісти часом навіть не завжди знають, хто перед ними.
Однак нещодавно про Балогу знову заговорили. Глава Секретаріату Ющенка почав асоціюватися з кандидатом у президенти Анатолієм Гриценком. Ще на початку вересня джерела в команді екс-міністра розповідали УП, що Балога фактично виконує функції керівника його виборчого штабу.
В інтерв’ю "Українській правді" Балога переконує, що не збирається керувати кампанією Гриценка, але чекає на його об’єднання з Андрієм Садовим та Святославом Вакарчуком.
"Як тільки ці три політики зберуться і скажуть "нам потрібно змінити країну на краще, у нас є розуміння й перспектива", вся країна приєднається до цього проукраїнського проекту", – із запалом говорить нардеп.
Балога згадує, як забезпечував спокій третього президента, зізнається, як домовлявся з Януковичем і Тимошенко про прем’єрство Ющенка, порівнює Петра Порошенка з лідеркою "Батьківщини", розкриваючи деталі їхнього конфлікту, а також розповідає про свої відносини з Гриценком.
"Як Тимошенко, так і Янукович були готові призначити Ющенка прем’єром"
— У часи Ющенка ви були головою Секретаріату президента. Ми приблизно розуміємо, які у вас були офіційні функції. Але які функції були неофіційними? Що ви робили в реальності?
— Насправді мої функції були такими – мати комунікацію як з урядом, так і з Верховною Радою. Це питання №1, яке було за мною закріплене. Саме від ефективності комунікації з прем'єром, з урядом, з депутатськими фракціями залежить спокій першої особи.
— Тобто ви забезпечували спокій першої особи?
— Я забезпечував спокій всієї країни. Тому що коли немає комунікації між гілками влади – немає життя. Чим більше є непорозумінь, тим менше розвивається країна.
— Опишіть, будь ласка, як виглядав простий робочий день президента Ющенка?
— Зовсім інший графік, ніж у сьогоднішнього президента, тому що чинний президент працює до ранку. Ющенко ж, як правило, ввечері лягав спати, а зранку приходив на роботу. Під час моєї роботи з ним він приходив десь між 9 та 10 годинами, але якщо в нас заплановані якісь заходи, то приходив і о 8, і раніше.
Я виходив на роботу о 6:30. Моя задача була підготувати під приїзд президента його порядок денний, тижневий, місячний. Він дійсно віддав багато повноважень на низи, на мій апарат. Він довіряв усім моїм заступникам.
У нас була гармонія в стосунках до тих пір, поки він не зібрався в президенти другий раз. Я вважав, що йому цього не потрібно робити.
— Чому?
Читайте також
— Я ж реально дивився на життя і розумів, що президентом буде або Тимошенко, або Янукович. Було добре, щоб президент Ющенко підтримав одного з кандидатів. Кого він підтримував, той ставав президентом. І Ющенко перейшов би з Банкової на Грушевського. Такий варіант я розглядав.
— На Грушевського – ви маєте на увазі прем'єрство?
— Так. І це було цілком реально. Він цю позицію втратив, на жаль, тому що не прислухався. У зв'язку з цим я пішов.
— Але в підсумку Ющенко переорієнтував усю свою команду на підтримку Януковича в другому турі.
— Давайте ширше дивитися. Ющенко мав дві опції як чинний президент. Я йому прямо сказав: "Пане президенте, ти спокійно можеш перейти на Грушевського в ролі прем'єра. Скажи, з ким тобі комфортно працювати – з Тимошенко чи Януковичем. Ти прийми це рішення, але на вибори не йди". А от що він уже зробив під час виборчої кампанії, це вже питання до нього.
— Ви це йому говорили, маючи на руках якісь домовленості з майбутніми президентами?
— Не домовленості, а розмови. У мене була розмова і з Тимошенко, і з Януковичем. Обидва були згодні на такий формат. Віктор Андрійович вибрав третій.
— Тимошенко і Янукович були згодні на Ющенка-прем'єра?
— Однозначно. Обидва були згідні. Але Ющенко обрав третій шлях – утопічний.
"Я один з тих, хто валив "ширку" Януковича і Тимошенко"
— З ким легше домовлятися – з Януковичем чи Тимошенко?
— Ні з тим не було легко домовлятися, ні з пані Юлією. Поясню. Ви добре пам'ятаєте, що в 2007 році були дострокові парламентські вибори внаслідок політичної кризи, яку спровокував Янукович, обіймаючи посаду прем'єра.
Тоді Мороз переметнувся до Януковича, через що в них дійсно могло бути 300 голосів, які відкривали дорогу до імпічменту президента Ющенка.
Тому сказати, що через такі дії можна було домовлятися з Януковичем, – ні, абсолютно. Набагато спокійніший був другий прихід пані Тимошенко до прем'єрства. Але сказати, що було добре і легко, – теж ні.
Просто Ющенко і Тимошенко – це люди з різним світобаченням і з різними позиціями на життя.
— Ми говорили з людьми, які тоді працювали з вами в команді Ющенка. Чи правильно ми розуміємо, що саме ви були тією людиною, яка від імені Ющенка воювала з Кабміном за впливи?
— Абсолютно ніколи не стояло питання про впливи, тому що функції президента – це одне, а функції уряду – це інше. Потрібно чітко розуміти, що ніхто ні на чиє поле не має заходити. Але якщо, умовно кажучи, уряд приймав певні рішення в закритому режимі, то якраз тут президент повинен був реагувати і анульовувати їх. А це зразу служило кризою в стосунках між першими особами країни.
— А хіба це не війна за вплив?..
— Ніколи не було війни між урядом і Банковою. Було непорозуміння між першою особою уряду і президентом України. Тому що коли прем'єр заходить на поле конституційних повноважень президента, то ні один президент не буде з цим погоджуватися.
— Що ви маєте на увазі?
— Я багато прикладів можу сказати, але наведу один. Наприклад, відбулися дострокові парламентські вибори. Пані Тимошенко стала прем'єром, а потім почалися переговори між Януковичем і Тимошенко про те, щоб робити "широку коаліцію". Це 2008 рік.
Президент мав на це реагувати? Чи він мав чекати, коли йому винесуть вердикт? Я думаю, що мав реагувати. Хто мав реагувати? Особисто він? Ні. Його апарат в особі Балоги. Це нормальні речі.
— Тобто ви валили "ширку"?
— Так, я один з тих, хто валив "ширку". І слава Богу, що президент допрацював до закінчення своєї каденції, і "ширка" не відбулася. При цьому, не завдяки Тимошенко, а все-таки Януковичу, який в останній момент дав задню. Думаю, на ту "задню" ми багато в чому вплинули.
— Фактично, це мала бути нова Конституція з розподілом влади на 20 років наперед. Як ви впливали на "задню"?
— Головним переговорщиком, щоб цього не відбулося, був, царство небесне, Іван Степанович Плющ. Він обіймав посаду секретаря РНБО. У нього були хороші комунікації як з Януковичем, так і з його оточенням, аж до пана Ахметова. От Іван Степанович провів серію зустрічей, і це повпливало на те, щоб Янукович цим шляхом не йшов і не готувався до управління країною на 20 років з пані Тимошенко. Тобто більше роботи було проведено не в середовищі Тимошенко, а в середовищі Януковича.
— Хто був ініціатором "ширки"?
— Ініціатором "ширки" була Тимошенко.
"Я допомагав Медведчуку. Це моя найбільша помилка"
— В інтерв’ю УП Ющенко пригадував, як Тимошенко приходила з Медведчуком до вас і просила призначити його послом до Росії. Розкажіть тепер ви, як це відбувалося?
— У мене була за дорученням президента зустріч з паном Медведчуком і Тимошенко. На цій зустрічі також був пан Григорій Суркіс. Тому Ющенко сказав вам правду.
— Яка в Тимошенко була аргументація?
— Дуже проста. Що це буде хороша комунікація для роботи з нашим стратегічним партнером – Росією. Що він буде хорошим комунікатором. Я можу погодитися, можу не погодитися, але з точки зору призначення його на посаду надзвичайного посла після Помаранчевої революції, це нікому в голові не вкладалося. Люди вважали б, що Ющенко втратив розум. Тому такі речі не можна було робити ні в якому разі.
— Ви фактично та людина, яка привела Віктора Медведчука в політику. Ви шкодуєте про це?
— Так, це правда (сміється). Я, мабуть, найбільшу помилку зробив у житті, коли це зробив. Але в деталях якщо сказати, то ви мене зрозумієте. По-перше, я був тоді по віку, як ви сьогодні – мені було 32 роки. На той час у Закарпатті я мав у громади авторитет, був на слуху, як сьогодні Нефьодов в уряді Гройсмана. Такий собі вундеркінд з підтримкою людей.
До мене приїхав губернатор і каже: "Я хотів би тебе познайомити з Віктором Медведчуком. Він буде замість мене висуватися на посаду депутата". Щоб ви розуміли, я на той час не знав, які є партії, хто є спікером парламенту. Я був абсолютно аполітичний. От прийшла людина, батьки якої вчили мене в школі (батьки губернатора) І просить мене – підтримай.
— Як саме підтримай? Вкидати бюлетені, ставити виборчу комісію?
— Піти агітувати, тому що я маю підтримку, мене люди поважають, зі мною рахуються, до моєї думки прислухаються. Я пішов у поле. Я пам'ятаю, десь 90% набрали. Одностайна підтримка. Я з цим швидко розібрався.
До речі, мене люди висували у Верховну Раду, щоб я йшов у 1998 році. Я казав: "Для чого? Мені це не потрібно, я піду мером, буду тут працювати, ходити по землі, займатися каналізацією". І я не пішов у Верховну Раду, а туди пішов по Мукачівському округу Суркіс.
— Ви за Суркіса теж агітували?
— Для чого було агітувати, якщо ми стали командою? Буквально через рік я став губернатором. Тоді вже зрозумів, що ми з різних світів, у нас різні бачення і різні цінності. Через це я почав департизацію Закарпатської області. На той час усі мери обласних підпорядкувань, районних підпорядкувань, всі міськадміністрації, губернатор, голова обласної ради – всі були членами СДПУ(о). Всі.
Протягом трьох тижнів всі голови адміністрацій районів, рад, всі вийшли з партії СДПУ(о). І я так само. Я цю помилку перед закарпатцями виправив. Після того вони не змогли пройти в парламент, ніхто ніякі голоси не набирав. Тому є такий гріх, але я його виправив.
— Що ви отримали від Суркіса і Медведчука за таку підтримку?
— Я отримав купу проблем і інтриг. Молодий хлопець, який нічим не переймався, і тут втянули в політику – тільки одні проблеми почалися й інтриги.
— Хочете сказати, що ніякої компенсації не було?
— Абсолютно. Буває таке в житті, коли ти робиш від душі. Бо ти хочеш, думаєш, що ти будеш мати хорошого комунікатора, який щось робитиме для твого краю. Вони ж прийшли з програмою, сказали, що ми будемо гроші губернатору давати для розвитку, будівництва.
— Тобто Медведчук справив на вас враження?
— Я з Києва тоді нікого не знав. Я до тих пір у Києві, можливо, п'ять разів був. То однозначно справив враження. Я думав, що оскільки мене просить пан губернатор, то так і буде.
"Конфлікт Порошенка з Тимошенко виник на рівному місці. Обоє хотіли бути прем’єром"
— У часи Ющенка був ще й інший відомий конфлікт, який розгортався у вас на очах і який тепер має всі шанси стати головною інтригою президентської гонки. Ми говоримо про війну Порошенка і Тимошенко. Як вона починалася в 2005 році?
— Коли Ющенко йшов на вибори президента, то створив велику українську команду. У ту велику команду потрапила і пані Тимошенко, яка претендувала на прем’єрство. На той час пан Порошенко теж претендував на посаду прем'єра.
Конфлікт на рівному місці, тому що команда розширилася, претендентів на другу посаду в країні як мінімум двоє. Більше того, що Порошенко, що пані Юлія – авторитарні і не терплять конкуренції. Це й послужило великим конфліктом у 2005 році, внаслідок чого відбулася відставка уряду Тимошенко.
— Можете детальніше розказати, як Ющенко пропонував і Порошенку, і Тимошенко бути прем'єрами. Наскільки ми чули, то пропозиція була обом, але, на відміну від Порошенка, Тимошенко виписала письмову домовленість із Ющенком.
— Це неправда. Він не обіцяв нічого Порошенку. Якщо Порошенко хотів бути прем'єром і просив Ющенка, то це не значить, що Ющенко йому обіцяв.
— Тоді розкажіть, як це виглядало зсередини. Фактично, тоді Порошенко розширював свої повноваження по лінії РНБО, а Тимошенко – по лінії Кабміну.
— Мене тоді тут не було, я був у Закарпатті. Але мені здається, що Ющенко дозволяв розширювати повноваження і Тимошенко, і Порошенку. Він же розумів, що від цих повноважень нічого не зміниться, адже кінцеве рішення буде приймати він. Нагадаю, що на той момент формування уряду було ще повноваженням президента, тоді була президентська форма правління. Він мав перехідний рік по Конституції, а нова Конституція набирала чинності тільки з 2006 року.
У будь-який момент Ющенко міг зняти будь-якого міністра чи прем'єра. Тому він давав їм можливість брати на себе стільки, скільки вони потягнуть. Я вважаю, що це хороша якість Ющенка, який не хотів контролювати все аж до Facebook`а і коментарів там, як деякі нинішні політики. Ющенко – це та людина, яка давала максимум повноважень, якщо ти тягнув і міг це нести. Цим скористався і Порошенко, і Тимошенко.
— Щодо цієї характеристики двох президентів – один "контролює все аж до Facebook", а інший делегує повноваження. Вам не здається, що поведінка Порошенка – це певною мірою реакція на долю Ющенка, який роздав повноваження, і їх використали, щоб його ж знищити?
— Це було досить давно. Але я впевнений у тому, що Порошенко, тягнучи на себе ковдру, так чи інакше зламає ситуацію управління в країні. Є гілки влади, і його задача — у цілому контролювати процес, бути над процесом. Якщо ти станеш символом у країні, а всі посадовці будуть робити те, що повинні, тоді ти будеш Гавелом чи Рейганом. Ні один великий політик не відбувся, якщо він на себе все тягнув. Це несерйозно.
— Повертаючись до попереднього конфлікту. Як ви думаєте, а чи може статися так, що Тимошенко і Порошенко зроблять крок назад і спробують піти на нову "ширку"?
— Цього не відбудеться ніколи. Вони генетично живуть на різних рівнях. Саме цієї "ширки" не буде.
— А чим вони відрізняються?
— Абсолютно нічим. Вони однакові типажі. Вони абсолютно не терплять конкуренції і хочуть бути в усьому першими.
"Якщо Гриценко, Садовий і Вакарчук окремо підуть на вибори – це просто трата часу і коштів"
— Давайте поговоримо про сьогодення. Більшість українців хочуть, щоб країною керував новий політик. Але з нових претендентів є лише актор і співак. Весь список кандидатів – це люди, які десятки років у політиці. Як цей дисонанс прибрати?
— Дисонанс може прибрати тільки український народ. Ви добре сказали за молодих. Мені здається, що повинен бути сплав молодих і тих, хто може керувати країною. Тоді це буде гармонія. Бо якщо ми сьогодні скажемо, що ми оберемо молодих, які не знають, як резолюцію поставити на документі – мені здається, що ми зайдемо у великий тупик, і через півроку буде імпічмент, бо ніхто й ніде не пропаде з парламенту. А в нас парламентсько-президентська республіка. Тому, на моє глибоке переконання, потрібно формувати команду молодості і фаховості.
— Наші джерела говорять, що ви в штабі Анатолія Гриценка. Ви там "молодість" чи "фаховість"?
— Я чекав від вас цього питання. У нас з Анатолієм Степановичем давня історія і давні дружні стосунки з часів Помаранчевої революції. Він не раз до мене звертався по допомогу, і я йому ніколи не відмовляв. І зараз він до мене звернувся і каже: "Допоможи". Я кажу: "Нема питань, допоможу".
Але, друзі, у мене немає задачі зробити з когось президента. Я розумію, що настав час об'єднати молодих і тих, хто вже битий у політиці.
Для прикладу, я був би радий, щоб Садовий, Вакарчук, Гриценко стали єдиною командою і визначилися для себе, хто з них президент, хто – прем'єр, хто – спікер. Визначилися ідеологічно. Коли б ці три політики зійшлись, фактично це вже доконаний факт, що цей український проект мав би право на перемогу. Я би цьому радий був. І тут абсолютно не стоїть питання штабів чи ще чогось.
Я чекаю, що таке об'єднання буде. Якщо вони цього не зрозуміють і шансом не скористаються для того, щоб розвивати країну якісно, мені здається, що я особисто і моя команда, на жаль, будемо обирати між тим, що є.
— Тобто ви займаєтесь переговорами цих трьох політиків? Ви комунікуєте з Вакарчуком?
— Ні, з цього питання я не комунікую ні з Вакарчуком, ні з Садовим. Особисто я не комунікую з ними, надіюся, що ці функції буде якісно виконувати пан Гриценко.
— Йому не вдається навіть Садового переконати про об’єднання, не те, що Вакарчука.
— По-перше, ще далеко до старту виборчої кампанії. Мені здається, що вони повинні знайти спільну позицію і спільну мову. Я говорю про те, що є шанс, і повірте, що багато активних людей будуть щасливі від того, що з’явиться такий проукраїнський проект.
— Гриценко з Вакарчуком говорять про це?
— Між ними є контакт: між Гриценком, Вакарчуком, Садовим. Вони спілкуються. Але чи вони готові вже зайти і сказати, що от ми тут троє готові взяти відповідальність за український народ і за державу, мабуть, що цього ще немає. Але я б хотів це бачити.
— Вакарчук не поспішає говорити про свої політичні амбіції. Але як примирити Гриценка і Садового?
— Повірте мені, я не знаю, хто що говорить, але довіра між ними є. Вони зустрічаються і спілкуються. Кожний приміряється. Щоб прийняти рішення, треба сім раз відміряти і один раз відрізати. Мені здається, що є платформа, де вони можуть зійтися. Але це їхні питання. Я не вірю в те, що між ними немає порозуміння. Я вірю і хочу вірити в те, що вони знайдуть порозуміння заради України.
— Якщо цього порозуміння знайдено не буде й об'єднання цих трьох людей у єдину силу не відбудеться, хтось із них має шанси?
— Ніхто не має шансів. Це просто спортивний забіг на президентську дистанцію в черговий раз. Я вам це відповідально заявляю. Разом – це точно успіх. Окремо – це просто трата часу і коштів.
— Хто, на вашу думку, зможе об'єднати навколо себе двох інших?
— Тут головне – ідеологічна платформа, програма дій, а не те, хто буде перший. Я думаю, що вони інтуїтивно між собою відчувають, хто має бути символом, а хто має бути на господарці, тобто в уряді. Вони, мабуть, навіть не розмовляючи розуміють це. Тут головне платформа, на якій розвивати країну. Це набагато важливіше.
— Ми так і не зрозуміли, чи ви в штабі Гриценка, чи ні.
— Ні. Я завжди готовий допомагати, якщо моя робота принесе користь. Але відносно штабу можете не сумніватися, я нічий штаб не збираюся очолювати.
— Ви не будете керівником штабу Гриценка?
— Однозначно.
— Але ви зараз фактично виконуєте цю роль...
— Ні.
— Ви ж приходите на наради?
— Я не знаю, як тоді з вами спілкуватися... Я багато в чому йому допоміг, але вам кажу, для мене це не ціль, абсолютно. Я вам сьогодні уже сказав, що не буду керівником штабу.
На виборчі наради я не приходжу. Якщо я зустрічаюся з Гриценком, він приходить до мене або я до нього – то це що, вже є робота в штабі? Він мені не ворог.
Я вам сьогодні кажу – так чи інакше завтра Гриценко чи команда людей, про яких ми говоримо, сформує позицію. Тоді буде створено штаб, це ж буде позиція публічна, тому що буде підписано наказ на керівника штабу. Я вам кажу, що я керівником штабу не буду, і думаю, що цього достатньо.
— Ви кажете, що треба об'єднати битих політикою професіоналів з молоддю, і під це підпишеться все громадянське суспільство. Звучить реалістично. Але чи не вийде, що ваша присутність у такому проекті може якраз відштовхнути молодих, які злякаються ваших зв’язків з олігархами і рештою?
— Ви зрозумійте правильно, не потрібно думати про те, щоб бути в проектах, щоб чогось досягти. Достатньо, щоб вони між собою порозумілися. І якщо я там не потрібний, то я там ніколи не буду і ніколи не буду тією особою, яка може завадити таким процесам.
Ми сьогодні з вами моделюємо, що може бути проукраїнський проект, де буде сплав і так званих "старих", і молоді...
— Останнє питання, яке ми ставимо всім, з ким говоримо про президентські вибори. Якщо в другий тур виходять Тимошенко і Порошенко, то ви за кого?
— Я за кого? (Від несподіванки робить довгу паузу і починає сміятися). За Порошенка. Я – за Порошенка, якщо так станеться. Але сподіваюся, що в другому турі його не буде.
Розмовляли: Роман Романюк, Роман Кравець, УП
Фото і відео: Ельдар Сарахман, УП
