"Дивна війна", або Осінні іспити прем'єра Гройсмана
Великі війни починаються з невеликих сутичок.
1 вересня 1939 року, коли німецький корабель "Шлезвіг-Гольштейн" обстріляв польську військову базу в Данцігу (Ґданськ), це мало скидалося на глобальний конфлікт.
Як повторював Гітлер, хто захоче починати світову війну через Данціг.
І хоча за два дні Англія і Франція оголосили війну Німеччині, але навіть це не виглядало чимось серйозним.
Перші місяців сім-вісім ніхто з Німеччиною не воював, союзники насправді не хотіли ув’язуватись у нову бійню.
Тож здавалося, що от зараз світові держави "пограють м’язами", покажуть силу – і домовляться.
Французи навіть встигли вигадали для цього періоду окрему назву "дивна війна" – Drôle de guerre.
Але дуже скоро її заступило інше слово, тепер німецького походження – Blitzkrieg.
З’ясувалося, що навіть "дивна війна" – все одно війна. І якщо гармати не стріляють зараз, то це не завадить їм вдарити вже наступної миті.
І неважливо, хто вистрелить першим. Важливо, що хтось обов’язково це зробить. Мусить зробити. Це неминуче, коли вже застукотіли непомітні механізми війни. Їх важко запустити в дію, але ще важче зупинити.
Ситуація в українській політиці восени 2018-го своїм набором притриманих конфліктів дуже нагадує ситуацію в Європі восени 1939-го. І особливо це стосується прем’єра Володимира Гройсмана.
Останні кілька місяців Володимир Борисович з перемінним успіхом веде дві паралельних кампанії, кожна з яких може коштувати йому не багато не мало – політичної кар’єри.
Ціна на газ: підняти не можна залишити
"Ми казали йому восени 2017-го, що, Володя, однаково доведеться піднімати. Краще зробити це зараз. Але він не захотів, сказав, що домовиться з МВФ. От тепер домовляйся", – скаржився якось УП один із "нових друзів" Гройсмана в керівництві "Народного фронту".
"І якби тоді підняли на 10-15%, то зараз би лишилось теж на відсотків 10-15 піднімати. А так світить відсотків 30-40", – додавав він.
Загалом історія з ціною газу для населення дуже проста, але і складна водночас.
Підписанти меморандуму з МВФ після Революції Гідності взяли на себе зобов’язання, що Україна відмовиться від практики двох цін, коли промисловість і населення платять за природній газ різну вартість.
Набрати чинності це рішення мало ще навесні 2017 року. Але тоді уряд продовжив дію "спецзобов’язнь "Нафтогазу" до осені 2017-го. А восени 2017-го – до весни 2018-го, тоді ще, і ще, і ще.
Востаннє уряд Гройсмана відклав підвищення ціни на газ для населення всього тиждень тому – до кінця вересня.
Але у всій цій епопеї з підвищенням цін добре проглядається одна тенденція. Перші рішення писались широкими мазками: уряд одним махом відкладав "день Ч" на півроку. Останні ж відстрочки нагадують маленькі штрихи, коли Гройсман відтягує неминуче підняття цін на газ всього на кілька тижнів.
На початку цього року прогнозувалось, що прем’єру не буде куди діватись, і він муситиме піднімати ціну на газ.
Цей пункт став однією з двох головних вимог Міжнародного валютного фонду для виділення чергового траншу допомоги Україні.
Проте Гройсман і його команда знайшли "вихід" – як дотягнути з цим мінімум до осені.
Саме під цим кутом варто дивитися на публічну гру прем’єра, якою він багатьох здивував на минулій сесії парламенту – тоді в один момент Гройсман перетворився на найбільшого адвоката ідеї створення Антикорупційного суду.
Утворення АКС було другою, і ключовою, вимогою МВФ. Без запуску процесу створення цього суду піднімати ціну на газ не було ніякого сенсу, адже грошей МВФ Україні ніхто б не дав.
На цьому Гройсман і намагався зіграти свою гру, пам’ятаючи, що противником створенням АКС на умовах Заходу є ніхто інший, як президент Петро Порошенко.
Гарант до останнього опирався головним вимогам МВФ. Це давало команді Гройсмана надію, що саме Порошенка можна буде зробити винуватцем розриву із Фондом.
Як переконують в оточенні прем’єра, паралельно з цим у Гройсмана були і цілком раціональні економічні розрахунки.
"З весни Мінфін міг виходити по міжнародні займи і залучити близько 50 мільярдів гривень. "Нафтогаз" мав перерахувати в бюджет 20 мільярдів. НБУ так само мав завести гроші в бюджет. Якби це відбулось, то нам вистачило б грошей на те, щоб спокійно собі жити і без підняття ціни", – розповів УП один із найбільш наближених до прем’єра депутатів.
"Але Мінфін нічого не позичив, Данилюк просто не хотів цього робити, а тоді звалив. "Нафтогаз" не додав 9 мільярдів, НБУ не додав 6 мільярдів. І тепер у нас немає ніякого виходу. Раніше ми могли грати, а тепер вибір простий: або підняття ціни на газ і гроші МВФ, або дефолт", – скрушно додає він.
Тож тепер прем’єр і його оточення говорять про підняття цін не в категоріях "підняти-не підняти", а виключно з позиції "15% чи 45%".
Власне, 6 вересня ці розмови стали офіційними, оскільки в Україну приїхала місія МВФ, яка і має узгодити з урядом формулу та етапність підняття ціни на газ для населення.
Читайте також
Але хоч на перший погляд ця битва Гройсмана завершується, його велика війна допіру тепер починається.
І головні опоненти прем’єра в ній – аж ніяк не посланці від МВФ. Принаймні, у команді Володимира Борисовича остерігаються не їх.
У головному кабінеті на Грушевського бояться не того, що доведеться відповідати за підняття цін на газ, а того, що робити це доведеться в абсолютній самотності.
"Ясно, що Порошенко спробує повісити на Гройсмана всіх собак. Це очевидно. І це буде робитись", – переконаний один із близьких до прем’єра чиновників.
"Порошенко по своїх каналах скаже, що це все Гройсман. Юля і решта зі свого боку підхоплять і почнуть нас полоскати на всіх каналах. А нам навіть відповісти не буде де. Нас жоден канал тепер не показує", – з неприхованою розгубленістю додає інший член команди Гройсмана.
Чим такий хід подій може обернутись для рейтингу прем’єра та його політичних перспектив, Володимир Борисович чудово розуміє. У всякому разі про це багато може розповісти віднедавна добрий товариш Гройсмана Арсеній Яценюк, чий рейтинг продовжує робити анемічні рухи в районі 0%.
За даними УП, прем’єр навіть приходив до президента з вимогою розділити відповідальність і виступити, як прийнято казати, єдиною командою.
Але однозначної відповіді не отримав.
Рівно як і Порошенко на своє прохання до Гройсмана працювати разом для переобрання президента на другий термін.
Як жорстко пожартував один із близьких до президента депутатів, "Гройсман хотів бути самостійним, то хай сам і піднімає ціну".
Кому Продан
Друга війна Володимира Гройсмана не менш напружена. Але якщо перша стосується тактичного збереження, то друга – стратегії політичного виживання.
Перші снаряди цієї війни почали непомітно вибухати всередині літа і ніяк не скидалися на частини однієї історії.
На початку червня прем’єр Гройсман заявив, що силовики готують проти нього провокації, начебто через його намагання вести боротьбу з контрабандою.
Звичайному обивателю така заява могла видатися щонайменше дивною, але опитані тоді представники силових і владних кіл розповіли УП, що така емоційна і головне публічна реакція Гройсмана була недаремною.
Начебто тоді на митницю прийшов запит від СБУ з проханням надати всі дані про один ввезений в Україну автомобіль. Гостроти цій ситуації додавало два факти: по-перше, авто було ввезене і розмитнене на ім’я дружини прем’єра Олени Гройсман, а по-друге – запит на інформацію прийшов за підписом першого заступника глави СБУ Павла Демчини, якого пов’язують з бізнес-крилом оточення Порошенка.
Одразу кілька співрозмовників УП в команді президента розповіли, що по машині дружини Гройсмана є підстави для кримінальної справи за заниження суми податків.
"Там питання десь 10 тисяч доларів. Смішні для прем’єра гроші. Але вони є. Історія така, що авто ввозили, прем’єр, видно, сказав "розмитнити по-людськи", а ті і "зекономили" йому трохи грошей. І тепер не ясно, що з цього буде", – розповів один із членів найближчої команди президента.
Щоб зрозуміти справжню вагу цієї історії, треба знати, що у світі українських можновладців є свої усталені моделі поведінки і негласні правила.
Можна вести кампанії з чорного піару, давати хабарі, фабрикувати справи тощо, але не можна чіпати членів сім’ї. Це поза межами дозволеного в середовищі українських політичних еліт.
Тобто коли невдовзі після згаданої заяви Гройсмана прокуратура і СБУ прийшли з обшуками до головного фіскала Вінницької області, недоторканої вотчини саме Гройсмана, то це був болючий, але "дозволений" прийом у війні проти прем’єра.
Коли пізніше ГПУ почала копати під в.о. голови Фіскальної служби, ставленика Гройсмана Мирослава Продана, то це так само не переходило рамок "понятійних розбірок".
Але точкою неповернення стала саме історія з дружиною і її авто.
"Коли вони пішли по дружині, то Вова, видно, зрозумів, що все серйозно. І вирішив тримати удар. Та в нього і вибору немає, якщо він зараз спасує, то його роздеруть", – пояснює логіку подальших подій один із впливових членів команди Порошенка.
Що саме за "вони" працюють проти прем’єра, він уточнювати не захотів. Хоча коло "їх" можна вирахувати, проаналізувавши список залучених в акції проти Гройсмана і тих, кому він завдає ударів у відповідь.
Перш за все, це сумнозвісне Управління по боротьбі з корупцією Служби безпеки, очолюване Демчиною, якого вважають креатурою соратника президента Ігоря Кононенка.
Власне, саме для того, щоб відтерти СБУшників від контрабандних потоків, Гройсман і глава МВС Арсен Аваков і організували свій "хрестовий похід на митницю".
Ще однією дійовою особою цієї історії є Генеральна прокуратура, яку очолює, як відомо, соратник президента Юрій Луценко.
Саме ці два відомства створюють проблеми Гройсману і його людям.
"На Продана там матеріали теж є. У нього знайшли незадекларовані вілли в Туреччині, два елітних авто. Плюс він якийсь квартал будує у Вінниці. На підозру матеріалу досить", – розповів УП співрозмовник у прокуратурі.
Як вдалося з’ясувати, багато даних слідчі здобули, отримавши доступ до переписки Продана з його дружиною в месенджері Telegram.
Продана кілька разів викликали на допити, але він жодного разу ще не прийшов.
До речі, що цікаво, Продана викликають на допити не в ГПУ, а в Антикорупційну прокуратуру, у яку справа перекочувала з відомства Луценка. Що ще цікавіше, НАБУ до розслідування цієї справи хоч і має стосунок, але значну частину слідчих дій проводять прокурори з групи САП і ГПУ.
Власне, така концентрація силовиків зі сфери впливу президента породжує запитання, чи не стоїть за проблемами Гройсмана саме Порошенко.
Як розповідають в оточенні прем’єра, Петро Олексійович неодноразово запевняв Володимира Борисовича, що це не його рук справа. Але у Гройсмана переконані, що якщо не сам президент почав кампанію проти прем’єра, то вона проходить за його мовчазної згоди.
"Але це, швидше, війна не Порошенка. Це війна за майбутню Раду, за уламки БПП. Зараз є реальних кілька фаворитів, здатних об’єднати навколо себе частини теперішньої влади, яка посиплеться після президентських виборів. І Луценко, і Гройсман можуть стати такими лідерами. І ця війна саме за це", – переконує один із найбільш довірених людей Гройсмана.
З початком нового політичного сезону відкритих дій на цьому фронті ще не було. Прем’єр зайнявся облаштуванням оборонних рубежів, знявши Мирослава Продана з посади і, що називається, з вістря подій.
Та не варто вбачати в цьому рішенні поразку Гройсмана. Бо наступника Продана Олександра Власова в оточенні Гройсмана не криючись називають "своїм" і "людиною Мирослава".
Тим паче, у Гройсмана вірять, що новий конкурс на посаду глави ДФС цілком може виграти їхній кандидат. Конкурс має оголосити Мінфін, а Олександра Данилюка, якому Гройсман не довіряв, на посаді міністра вже немає. Тож шансів через контрольований "конкурс" зробити з Продана голову ДФС уже без приставки "в.о." у Гройсмана лише побільшало.
Принаймні, так здається зараз, на останній фазі цієї "дивної війни".
Роман Романюк, УП
