Коли настане день... закінчиться війна...
Той український політик, кандидат у президенти чи громадський діяч, який заявляє, що знає, як швидко закінчити війну на Сході України, – або бреше, або лукавить.
Бреше, бо Україна зараз не має можливості одноосібно завершити цю війну.
Лукавить, тому що єдиний спосіб зробити це сьогодні – визнати програш або, іншими словами, втратити частину Незалежності. А за тим, можливо, і всю Незалежність.
Рішення про швидке припинення війни цілком і повністю залежить від тих, хто цю війну режисує – керівництва Російської Федерації.
Жодних інших причин, крім отримання політичного контролю над Україною, у них немає. Це випливає з одного неприємного, але очевидного факту: більша частина політичної еліти Росії, так чи інакше, не визнає самого факту існування України як повноцінної незалежної суверенної держави.
Можливо, ви й не почуєте від російських політиків формальних цитат, які підтверджують це (хоча деякі з них говорять вже майже прямо), але їхні дії, часто абсолютно ірраціональні з точки зору прагматичної realpolitik, однозначно говорять самі за себе.
Україну ніколи не залишать у спокої!
Пояснювати, чому так сталося, – невдячна справа істориків, але це зараз уже не так важливо. Просто треба прийняти цей факт, усвідомити його і навчитися жити з ним.
Голландці не могли самотужки змінити географію (Нідерланди розташовані нижче рівня моря) – вони навчилися будувати дамби. Море не відступило, але повеней стало менше в рази.
Японія не вміє зупиняти землетруси, але її будинки найбільш сейсмостійкі у світі, і кожен японець змалечку знає, як рятуватися від стихії та мінімізувати її наслідки.
Ізраїль з самого початку існування зіткнувся з шаленим опором багатьох країн ісламського світу (знову таки, я не оцінюватиму тут справедливість претензій сторін одна до одної), але не тільки вистояв, а й став процвітаючою державою.
Українці мають усвідомити: єдиний спосіб нам вижити як державі – стати сильними. Сильними не завдяки, а на противагу.
Ми не можемо зупинити війну сьогодні, але ми можемо створити умови, за яких продовжувати війну проти нас буде беззмістовно.
Ми не можемо враз зупинити агресію з боку ворога, але можемо звести її наслідки до мінімуму.
Ми не можемо повернути загиблих українських воїнів, але можемо зробити майбутнє їхніх дітей щасливим.
Ми маємо навчитися жити з розумінням: так, як було колись, уже не буде ніколи!
Як кожна нація, яка стає на ноги і виборює своє місце під сонцем, ми проходимо болісний шлях, який передбачає і кров, і піт, і сльози. Але іншого шляху історія не знає.
Рано чи пізно ми вибудуємо стосунки зі своїми сусідами на умовах, які будуть прийнятні всім. Але для цього, наголошу ще раз, ми маємо стати сильними! Не прийде добрий чарівник і не принесе нам безпеку.
Ні в Москві, ні у Вашингтоні, ні в Будапешті не існує ручки, чорнила якої вічні. Наші гарантії – тільки в наших руках.
Сильна боєздатна армія, готова до будь-якого розвитку подій у будь-який момент часу.
Стале економічне зростання, без якого наша обороноздатність не буде зміцнюватися.
Висока продуктивність праці і привабливий інвестиційний клімат, без яких, у свою чергу, не буде рости наша економіка.
А головне – нам потрібні чіткі, зрозумілі, передбачувані правила, які є однаковими для всіх! І для домогосподарки, і для президента.
Правила, які дають гарантію справедливості для кожного громадянина.
Правила, які роблять нас надійним партнером для всього цивілізованого світу.
Правила, які спонукають кожного українця пишатися своєю державою та щиро боронити її від будь-якого ворога.
Ось це і є наші гарантії.
Але збав нас Боже від яструбів-псевдопатріотів, які з криками "Слава Україні" потрясають списами на телебаченні, при цьому розпилюючи оборонні замовлення та крадучи військові бюджети по ночах. Покарання для таких має бути втричі суворіше, ніж для "звичайних" корупціонерів, бо вони крадуть життя наших воїнів.
І збав нас Боже від голубів-псевдомиротворців, які пропонують завершити війну за один день. Неважливо, де: у сауні, на рибалці чи на футболі. Їхні слова не менш небезпечні, ніж дії злодіїв. Вони крадуть у нас реальність. А втеча від реальності наближає нас до прірви.
Просто дай нам, Боже, мудрості, хоробрості і терпіння. Мудрості – усвідомити свій шлях. Хоробрості – не боятися ступити на нього. Терпіння – не звертати з нього в сторону.
Тоді зміни, про які ми мріємо, обов’язково настануть.
І тоді настане день. Закінчиться війна.
Святослав Вакарчук, музикант, громадський діяч
