Це тільки початок. Насильства будуть жорстокішими – Гандзюк та інші активісти про напади на себе
У перший день 2018 року на Київщині знайшли тіло правозахисниці Ірини Ноздровської, яку жорстоко вбили. Виявилося, що це був лише початок. Цьогоріч активістів у різних регіонах обливали кислотою, били, їхні офіси спалювали. Когось – убили.
Тільки за літо повішеним знайшли 23-річного активіста Миколу Бичка, застрелили колишнього добровольця батальйону "Донбас" і громадського активіста Віталія Олешка, а в Дніпропетровській області вибухнув мікроавтобус з депутатом міськради та волонтером Віталієм Чернявським. Останній встиг вистрибнути з авто і вижив.
Усі ці справи об’єднує одне – не лише замовники, а й виконавці не несуть покарання.
"Українська правда" поспілкувалася з трьома активістами, які пережили напад, – Катериною Гандзюк, Віталієм Устименком і Сергієм Стерненком. Вони розповіли, кого вважають замовниками, як розвивається слідство за їхніми справами та чому, на їхню думку, на громадських діячів усе частіше нападають.
Катерина Гандзюк, активістка, співробітниця міської ради Херсона
31 липня біля під'їзду невідомий чоловік облив Катерину Гандзюк сірчаною кислотою. Від початку справу кваліфікували як "хуліганство". Під тиском громадськості поліція перекваліфікувала її на "замах на вбивство з особливою жорстокістю". Катерина отримала близько 35% опіків шкіри.
3 серпня міністр внутрішніх справ Арсен Аваков заявив про затримання підозрюваного в нападі Миколи Новікова. Зараз він перебуває під вартою. Але в чоловіка є алібі – у той день він був на відпочинку з друзями.
Відповіді Катерини Гандзюк ми чекали протягом тижня. Активістка досі у важкому стані і через день переживає нові операції. Аудіовідповіді вона записує невеликими уривками, коли стає сил. Їй уже пересадили шкіру і перевели з шокової реанімації в септичну. 14 серпня вона надіслала нам фотографію лікарняного вікна і написала: "Вчора мене перевели в іншу реанімацію, і тепер у мене є вікно. Чомусь цей факт робить мене дуже щасливою".
"Багато кому може бути вигідно позбутися незручного чиновника, як я. Тим паче, я вибиваюся із загального ландшафту, чим дратую багатьох людей не тільки з Херсона. Але мало хто може піти на такий злочин. Тим більше в місті, де ми всі зросли разом: з кимось ходили в одну школу, з кимось виросли в одному дворі. Але навіть серед політичних опонентів такі звірства зазвичай не прийняті.
Пам'ять у людей дуже довга, тому не можна бути стовідсотково впевненим, що ми взагалі говоримо про когось з Херсона. Я майже переконана, що в замовника в гардеробі висить форма з погонами, можливо, навіть і не одна.
У мене дійсно були конфлікти з херсонськими політиками, я з 18 років у громадсько-політичному русі. Зараз мені 33. Повірте, за цей час у мене було багато різних ідеологічних, партійних, політичних конфліктів, але зазвичай усі претензії все одно зводилися до правоохоронних органів.
Як тільки я стала чиновником, у листопаді 2016 року, ми приймали справи і ставали свідками жахливих зловживань і злочинів. Правоохоронці – перші люди, з ким ми спілкувалися і говорили, що треба наводити лад. На жаль, об’єкти наших розмов дізнавалися про таке спілкування за лічені хвилини, тому це просто не мало сенсу.
Саме з правоохоронцями був цей системний світоглядний конфлікт, де неможливо домовитися. Саме від них я отримувала погрози і попередження. Вони підсилали до мене достатньо близьких мені людей з пропозиціями. Зараз я не можу говорити про всі деталі, це може завадити слідству. Але готуйте попкорн, повірте, буде дуже цікаво.
Слідством я зараз не дуже цікавлюся. По-перше, через те, що я не вірю у професіоналізм поліцейського слідства. Я співчуваю тому бідоласі, якого затримали по моїй справі поліцейські, на 99% це випадкова людина. Я розумію, що дуже швидко треба було гасити інформаційні хвилі, й це робили ціною його долі.
Мої близькі, які бачили нападника, кажуть, що це не він. Я бачила те, що й усі в інтернеті, але я не впізнаю його (підозрюваного в нападі Миколу Новікова – УП). Зі мною ніяких слідчих дій з цього приводу не проводили, видно, мої свідчення не потрібні… (Вже після розмови, 15 серпня, стало відомо, що правоохоронців до Катерини не пустили лікарі. Сама Гандзюк підтвердила УП цю інформацію, але зазначила, що раніше поліція до неї не приходила – УП).
Зараз мені складно тримати руку на пульсі розслідування, тому що я зосереджена на своєму здоров’ї і відновленні. У мене через день операції, від яких болісна реабілітація. Не хочу тішити ворогів, розповідаючи, як це боляче. Але я переконана, що коли закінчу лікування, МВС відповідатиме за кожну фальшовану довідку, згаяний день, скалічену долю у всій цій справі, за кожну невчасно призначену експертизу.
Наразі в нас відбулася якась збочена система децентралізації. Вона полягає в тому, що в регіонах замість децентралізованих громад утворилися феоди. В обмін на лояльність їм дозволено на місцях утворювати будь-які об’єднання з криміналом, правоохоронцями, політиками різного штибу, людьми, з якими не так давно було соромно стояти поруч. Фактично, вони мають мандат на подібні об’єднання аби лишень місцевий феодал гарантував той чи інший результат на виборах.
Як на мене, сьогодні місцеві феодали відчувають себе безкарними і недоторканими. І ці домовленості, які існують між ними й умовним Києвом, породжують кругову поруку в низці регіонів і, в принципі, вже почали свій шлях насильства. Київ ще думає, що щось контролює, але насправді ситуація виходить з-під контролю. Херсон, Одеса не є унікальними. Ви прекрасно знаєте історії Сергія Стерненка, харків’янина Дмитра Булаха.
Думаю, що це тільки початок. Насильства будуть жорстокішими, людей будуть залякувати. І якщо центральна вдала сьогодні не буде жорстко реагувати на таку навіженість регіональних еліт, якщо не буде судових процесів над місцевими покидьками, які собі дозволяють влаштовувати терор, спираючись на невідомо які гроші і сили, то за дуже короткий час ми опинимося в державі, де немає ні влади, ні опозиції, а суцільна громадська рада при МВС.
У принципі, я ніколи не була в безпеці. Чому я так намагалася привертати увагу до нападів на інших активістів? Тому що розуміла, що рано чи пізно я теж буду в цьому сумному переліку активістів, які постраждали. А гарантій безпеки немає ні в кого. Сьогодні будь-яка активна людина, яка здатна мобілізувати інших, бути суспільно корисною, у небезпеці. І я на цьому наполягаю.
Я хочу подякувати всім за підтримку. Це було надзвичайне шаленство, я вражена з перших секунд і не могла уявити, що стільки людей мене підтримують. Кожне добре слово, кожне побажання, мені здається, знімає біль (голос Катерини починає тремтіти – УП). Я хочу передати рідним, друзям, щоб вони не турбувалися. На щастя, лікарям вдалося зберегти мені обидва ока, і я точно впізнаватиму себе в дзеркалі. Я не жалкую ні про що. Я обов’язково одужаю. Вважаю, мені пощастило – я жива".
Віталій Устименко, лідер одеського осередку організації "Автомайдан", член Громадської ради при Національному антикорупційному бюро
"У мене фотографічна пам'ять на всіх місцевих "тітушок". Враховуючи, як професійно і швидко діяли нападники, цілком можливо, вони не місцеві.
Зараз усе загоїлося, шви познімали, я навіть уже не приймаю знеболюючі. Тому вже можу функціонувати, до того ж, у нас багато планів на це літо і на майбутнє в цілому.
Якщо говорити про замовників, то в частині слідства нічого не рухається взагалі. Я майже кожного дня телефоную слідчим із цього приводу. Якщо у випадку з Катею Гандзюк майже через кілька днів було затримано підозрюваного, то тут абсолютно інша ситуація.
Приблизно через два тижні після нападу я зловив на одному заході в Києві прокурора області. Він запевнив, що вони вже затримали або принаймні ідентифікували того, хто здійснив замах на мене. Але поки що слідство ніяким чином не інформує про результати, і ми так розуміємо, що їх немає.
Я, як і раніше, переконаний, що ніяких результатів не буде. У разі, якщо когось із двох нападників затримають, ідентифікують, то абсолютно точно змінять кваліфікацію злочину, як це вже робилось у випадку з іншими активістами з Одеси.
Усні чи письмові погрози на сесіях міської ради та від оточення Геннадія Труханова (мер Одеси – УП) – регулярні. У різний спосіб погрожують активістам, зокрема, і мені, і нашій організації. Це триває впродовж декількох років. Єдина відмінність – за місяць до нападу я виявив за собою стеження.
Я не скажу ніякої сенсації: за тим, наскільки відкрито було здійснено злочин, ми припускаємо, що це могли зробити люди, які абсолютно чітко впевнені, що їх не притягнуть до відповідальності. А в нас у місті тільки одна група може дозволити собі такий відвертий напад – це представники Труханова і Галантерника (Володимир Галантерник – мультимільйонер, якого ЗМІ називають негласним "хазяїном" Одеси – УП). Це наша перша й основна версія.
Напад здійснили на початку пляжного сезону. А цей період у нас завжди дуже гарячий з точки зору захисту територій суспільного користування від чергових забудов. Якщо ви порівняєте активність громадського сектору влітку цього року і минулого, то очевидно, що раніше наших заходів було більше. Зараз ми дуже багато відволікаємося в інформаційному та юридичному сенсі на власні розслідування щодо нападів на активістів.
Читайте також
Думаю, багато в чому організатори нападу керувалися саме цими міркуваннями, щоб відволікти нас у певний спосіб.
Через тиждень після нападу мені надали держохорону, і досі я перебуваю під нею. Не знаю, як довго це буде тривати (14 серпня стало відомо, що з Віталія Устименка зняли держохорону – УП). Психологічно, звісно, так спокійніше. Але, по-перше, це не постійний захід, а по-друге, відверто кажучи, більше схоже на контроль, а не охорону. Тому що по факту всі мої пересування фіксуються, а зустрічі очевидні для керівництва поліції.
Відчуття небезпеки для громадських активістів – це перманентний стан, це нормально з 2013-2014 року. Я кажу без пафосу, об’єктивно. Насправді, перш за все ми покладаємося на себе в забезпеченні власної охорони.
Громадський сектор – чи не єдиний суб’єкт, який може ефективно протистояти органам влади. Я абсолютно відверто кажу: громадський сектор в Одесі існує всупереч, тому що ще станом на 2015 рік він був максимально підпорядкований фінансово-промисловій групі, яка контролює місто.
Напади частково можуть бути пов’язані з тим, що громадський сектор досягає певних успіхів. З іншого боку, очевидно, що маса реформ провалені, зокрема, це стосується судів, поліції, прокуратури.
Ключовим моментом нападу на активістів є момент безкарності для нападників. І він має бути сигналом для всього громадського сектора. Вбивства чи напади, особливо перед виборами, будуть продовжуватися.
Ті нахабні бики не розуміють логіки громадського сектору. Насправді, ми лише стаємо більш ініціативні. Принаймні, це видно по Одесі. Наприклад, після нападу на мене на тому ж тижні ми зробили велику акцію на узбережжі і знищили одну з незаконних забудов. Найкраще – після нападу бути ще ефективнішими, ніж до нього. Переїхати в інше місто чи країну – не вихід".
Сергій Стерненко, екс-керівник одеського "Правого сектору"
"Я дотримуюся двох можливих версій.
Це може бути робота Російської Федерації з дестабілізації ситуації на півдні і сході України. Якщо проаналізувати географію нападів на громадських активістів, то це Одещина, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська область і Харківська. Це регіони, які у 2014 році російська пропаганда називала так званою Новоросією.
Другий варіант – це може бути помстою місцевих еліт. Але, насправді, терор проти громадських активістів виглядає дуже системно, і складається враження, що за цим може стояти одна й та сама група осіб.
Припускаю, що інтереси місцевих політичних еліт, таких як Геннадій Труханов, проросійських представників політичних партій на місцях і російських спецслужб можуть збігатися. Перед президентськими виборами ми можемо мати справу з організованою групою, добре оснащеною технічно і фінансово, котра може системно працювати проти відомих громадських діячів, волонтерів, журналістів.
Безкарність – один із факторів. Якщо ми розглядаємо версію причетності місцевих політичних еліт, котрі дуже часто пов’язані з місцевою поліцією, то треба розуміти, що правоохоронці можуть сприяти на місцях скоєнню таких злочинів. По-перше, окремі співробітники можуть допомагати інформацією зловмисникам, по-друге, не розслідувати кримінальні провадження по фактах нападів.
Замовники, організатори, а часто і виконавці уникають відповідальності. Це може провокувати рецидив. Якби правоохоронна система України працювала належним чином і шукала замовників нападів, то ці злочини якщо б не припинилися, то відбувалися б набагато менше.
Є три кримінальних провадження по нападах на мене.
По першому нападу, який стався в лютому, я не маю доступу до кримінального провадження. З огляду на те, що не було допитано основного свідка за більше ніж півроку, не було знято мої відбитки пальців, і мене навіть не викликали на слідчий експеримент, можу стверджувати, що слідство жодним чином не рухається. Не повідомлено на сьогоднішній день про підозру виконавцям, відповідно, організаторам і співучасникам.
По другому нападу, який мав місце 1 травня, нападника затримали, бо мені вдалося його наздогнати. Організатори, посередники, замовники – невідомі. Чи перебуває сьогодні під вартою нападник – не знаю, тому що слідчі, які розслідували це кримінальне провадження, не брали від мене слухавку. А коли я додзвонився на п’ятий день після нападу, слідчий мені повідомив, що судове засідання відбулося без моєї участі.
Щодо останнього провадження я не можу розголошувати відомості, які є в матеріалах. Але фактаж такий: посередники на волі, замовник на волі. Хто ці люди – ми не знаємо. Виконавець Олександр Ісайков, який залишився живим, так само на волі і перебуває під держохороною.
Натомість я, коли ставався кожен напад, звертався з клопотанням про забезпечення мене засобами безпеки, зокрема держохороною, і мені всі рази відмовляли. З формулюванням, що поліція "не встановила наявності загрози життю та здоров’ю". Також мені відмовили в можливості зареєструвати зброю для самозахисту.
У мене є приватна охорона, котру мені організували друзі. Звісно, я відчуваю себе в небезпеці, оскільки організатори всіх нападів перебувають на волі. І їм абсолютно нічого не заважає зробити ще один замах на моє вбивство, так само, як і на інших активістів.
Припускаю, що напади пов’язані з моєю громадською діяльністю, з тим, що я активно висловлюю громадянську позицію. Щоб змусити мене або мовчати, або залякати. І це відбувається не тільки у випадку зі мною. Усі публічні діячі, які пережили напади протягом року, так чи інакше дуже жорстко критикували місцеву владу і виступали проти свавілля місцевих силовиків.
Рецепту, як боротися з цим, не існує. Якщо є можливість – потрібно записатися хоча б на елементарні курси самооборони, зареєструвати або придбати дозволену законом зброю, змінювати періодично місце проживання. Як на мене, це повинен робити кожен громадянин України, щоб убезпечити себе.
Щодо громадських діячів – тут потрібен максимальний суспільний тиск, розголос, резонанс, підтримка інших активістів, щоб не дати поховати ці справи. Єдине, що зараз хоч якось впливає на представників влади, – це суспільний резонанс.
Моя рука ще відновлюється. Сподіваюся, що протягом найближчих 8-9 місяців усе вже буде нормально. Є серйозні ушкодження, у тому числі заподіяні медиками. Але я не планую припиняти громадську діяльність за жодних обставин".
Юлія Ворона, для УП
