Що таке томос і чи потрібна для нього згода Російської церкви
Що таке томос?
Томос – це в дечому унікальний вид церковного документа. Видавати його може тільки предстоятель помісної автокефальної церкви.
Зрідка томос видається з питань, які стосуються положень християнського віровчення. Але найчастіше такі документи стосуються церковного устрою.
Коли Церква-матір хоче надати автономію (без відділення) чи автокефалію (фактичну незалежність) якійсь зі своїх частин, то випускається відповідний томос.
Власне, з грецької саме слово τόμος, яке означає "шматок" або "том", походить від дієслова τέμνω – різати, ділити.
Як так сталося, що в Україні православна церква розділена?
Наразі в Україні існує три різних православних церкви.
Українська Православна Церква Московського патріархату – канонічна, визнана світовим православ’ям наступниця Київської митрополичої кафедри, заснованої після хрещення Русі.
Згідно з офіційними даними Мінкульту, станом на початок 2018 року в УПЦ МП налічувалося трохи більше 12 тисяч приходів.
Українська Автокефальна Православна Церква (майже 1050 приходів) та Українська Православна Церква Київського патріархату (близько 5 тисяч приходів) – дві невизнані церкви. Історії їхньої появи різні, але досить схожі.
Обидві церкви поставали в часи отримання Україною незалежності: УАПЦ у 1917-1921 роках, у часи УНР та гетьманату Скоропадського, УПЦ КП – на початку 90-х років ХХ століття, після проголошення Україною незалежності та розпаду СРСР.
Обидві не були визнані РПЦ та рештою православних церков. Але саме на їхній базі зараз може бути створена нова Українська церква, якій і буде надано автокефалію. Згідно з останніми соціологічними даними, незалежність Української церкви підтримує більше 50% населення.
Яка процедура надання томосу?
Томос вважається свого роду посланням патріархів, але фактично – це рішення колегіальне. Ухвалюється воно більшістю від складу Священного Синоду Церкви-матері.
У випадку з можливим наданням Українській церкві автокефалії за це рішення має проголосувати більшість Синоду Вселенського патріархату.
У його складі є давні прихильники РПЦ, які можуть не підтримати рішення про надання томосу Україні. Але вони не мають більшості в Синоді.
Тим паче, що предстоятель Константинопольської церкви Варфоломій постулює свою прихильність ідеї надання Українській церкві автокефалії.
Як тільки томос оголошується, то одразу набуває, так би мовити, юридичної сили. Він може бути скасований лише іншим рішенням Синоду тієї ж церкви, яка його ухвалила.
Чи потрібна згода Російської церкви для отримання томосу?
У Вселенського патріарха вважають Україну своєю канонічною юрисдикцією, відповідно, патріарх Варфоломій переконаний, що саме він і очолюваний ним синод Константинопольської церкви має виключне право вирішувати долю українського православ’я.
Читайте також
Виходячи з цієї позиції, згоди в Москви просити не потрібно. Тобто якщо Варфоломій таки піде на надання Українській церкві томосу, то це буде зроблено, швидше за все, без такої згоди.
Однак Вселенський патріарх не може і рубати з плеча. Тому він розіслав своїх посланців до всіх предстоятелів помісних церков, щоб вислухати їхню позицію. У тому числі, вони літали і до Москви.
В історії вже була схожа ситуація, коли Константинополь і Москва ділили територію. На початку 1996 року Синод Вселенського патріархату визнавав Естонську православну церкву своєю митрополією.
Це рішення стосувалося всього 80 православних приходів в Естонії, але призвело до того, що РПЦ на кілька місяців розірвала всяке спілкування з Константинополем.
Тому зараз у Константинополі воліють заручитися підтримкою якнайширшого кола помісних церков.
В інтерв’ю УП патріарх Київський Філарет припускав, що в разі надання томосу його визнають 12 з 15 православних церков, крім РПЦ та залежних від неї Антіохійської і Сербської церков.
27 липня посланці Варфоломія завітали до Києва на День хрещення Русі і привезли лист від Вселенського патріарха, де він публічно проголосив, що його церква "взяла на себе ініціативу відновити єдність православних віруючих України з кінцевою ціллю дарувати Українській церкві автокефалію".
Як Україна йшла до отримання церквою автокефалії?
На це запитання є дві відповіді: церковна і світська.
З церковного погляду – ініціатором отримання автокефалії Української церкви від Вселенського патріарха була УПЦ КП, яка від початку 90-х кілька разів зверталася з відповідними проханнями до Константинополя.
Однак є й політична відповідь на це запитання. У 1992 році, коли вперше почалися розмови про утворення незалежної Української церкви в незалежній державі, великим прихильником цієї ідеї, якщо не ініціатором, був тодішній президент Леонід Кравчук.
За його президентства це питання вирішити не вдалося. Леонід Кучма також виступав за створення єдиної православної церкви України. З новою силою ця тема актуалізувалася за президента Віктора Ющенка, який так само намагався допомогти УПЦ КП отримати визнання й автокефалію. Але і ця спроба була невдалою.
Нинішня церковна ініціатива Петра Порошенка є, фактично, третьою спробою отримати томос у новітній історії України.
У чому проблема з наданням томосу для Української церкви?
Проблеми з отриманням автокефалії для Української церкви так само є церковні та політичні.
З одного боку, РПЦ протестує проти того, що саме Константинополь має вирішувати це питання. Церковна Москва вважає Україну своєю канонічною територією, яка належала їй кілька століть.
Історія підпорядкування Москві Київської митрополії, яка до того входила в Константинопольський патріархат, починається після приєднання українських земель до Росії гетьманом Богданом Хмельницьким.
У самих "Березневих статтях", які підписали в Переяславі в січні 1654 року, про питання церковні не йшлося, але одразу після смерті Хмельницького Москва спробувала взяти під контроль і території України, і Київську митрополію.
У 1686 році ці спроби досягли успіху, коли Константинопольський Патріарх Діонісій віддав Москві право призначати Київського митрополита.
Відтоді Російська церква вважає Україну своєю канонічною територією.
Однак у Константинополя інша точка зору, адже в наступному 1687 році Діонісія змістили з патріаршого престолу і позбавили духовного сану, у тому числі за передачу Київської митрополії Москві.
У Вселенському патріархаті наполягають, що відання РПЦ українськими територіями було тимчасовим, а не вічним, і саме Константинопольська церква є материнською для Києва, а не Російська.
Які можливі наслідки надання томосу?
Зараз складно спрогнозувати, які наслідки матиме можливе надання томосу Українській церкві.
Перш за все через те, що він може докорінно змінити ситуацію як усередині самого українського православ’я, так і православ’я вселенського.
В Україні буде створена автокефальна церква на базі УПЦ Київського патріархату, УАПЦ та частини духовенства Московського патріархату, яка давно була готова до переходу. Гальмував цей процес лише неканонічний статус КП.
Згадана нова церква потенційно може стати найбільшою за чисельністю і, відповідно, впливом в Україні.
Така ситуація автоматично дасться взнаки на перерозподілі сил у глобальному православ’ї. Втрата України означатиме для РПЦ втрату величезного числа парафій і єпархій.
Більше того, нова Українська церква має шанси одразу стати однією з найбільших церков у світовому православ’ї, серйозно зменшивши чисельність і вплив Російської церкви. Хоча РПЦ і залишиться найбільшою у світі.
Уже зараз із Москви лунають цілком серйозні "застереження", що дії патріарха Варфоломія можуть спровокувати розкол у світовому православ’ї, бо РПЦ ніколи "не відмовиться від своєї київської купелі".
Що зміниться для українських церков, якщо томос буде наданий?
По-перше, в Україні з’явиться нова православна церква. Для цього УПЦ КП, УАПЦ і ті кілька єпископів УПЦ МП, які підписали звернення до Вселенського патріарха, муситимуть провести об’єднавчий собор і обрати нового главу.
Зважаючи на потенційні масштаби нової церкви, очолювати її має предстоятель у чині патріарха. До речі, після надання томосу Константинополь не зможе впливати на те, хто саме очолить нову Українську церкву.
По-друге, ця нова церква буде і далі співіснувати з УПЦ МП, хоча, можливо, останній доведеться змінити назву. Про це, зокрема, згадував патріарх Філарет, який виступає за те, щоб УПЦ МП називалася Російською православною церквою в Україні.
Яка доля чекає на лаври та храми УПЦ МП?
Долю храмів будуть вирішувати їхні приходи і священики. Обов’язкового і примусового переходу всіх православних у новостворену церкву не передбачається.
Але двері для цього будуть відкриті. Усі теперішні віряни Московського патріархату, як і їхні пастори, зможуть прийняти рішення і перейти в нову церкву.
Право вільного вибору має стосуватися всіх нині діючих простих монастирів та лавр УПЦ МП.
У складі РПЦ зараз функціонує п’ять українських лавр, три з яких – Києво-Печерська, Почаївська та Святогірська – розташовані в Україні.
Лаври – це не просто монастирі, а місця особливої святості і культурної ваги для будь-якої церкви. Саме питання можливого "захоплення лавр" є одним із ключових елементів медійної кампанії з дискредитації ідеї створення автокефальної церкви в Україні, яку веде російська влада.
Патріарх Філарет припустив, що рано чи пізно всі лаври, розташовані в Україні, перейдуть у нову автокефальну церкву. Але не силою, а еволюційним шляхом.
Це питання буде досить гостро стояти перед українською владою, яка обіцяє не допустити силового варіанту захоплення храмів і лавр МП.
Історичні приклади надання томосу
Історія знає чимало прикладів видавання томосів у питаннях адміністративного устрою церков. Варто згадати кілька показових, які ілюструють можливі сценарії розвитку українського питання.
"Естонський"
Паралельно з українською революцією та створенням УНР у 1917 році в Естонії так само було утворено незалежну державу. У той період маленька православна церква в маленькій Естонії відчувала небезпеку з боку агресивної влади СРСР, яка вела активну антирелігійну політику.
Тому очільник Естонської єпархії звернувся до Вселенського патріарха з проханням включити його церкву до складу Константинопольської. У 1923 році це і відбулося шляхом видачі патріархом Мелетієм IV відповідного томосу.
Такий стан справ протримався до 1940 року, коли СРСР анексував Естонію. Все церковне керівництво країни емігрувало до Швеції. А от усі єпархії та приходи, які залишилися в Естонії, стали частиною РПЦ.
Більше того, у 1978 році церковна Москва добилася того, що Вселенський патріарх скасував дію томосу 1923 року. Естонська церква стала частиною РПЦ.
Але ненадовго. У 1990 році Естонія вийшла з СРСР. Майже одразу почалися розмови про відокремлення православної церкви від РПЦ. Форматом такого відокремлення мало стати повернення під юрисдикцію Вселенського патріарха.
Константинополь і Москва почали довгі і безуспішні переговори, які закінчилися нічим. На початку 1996 року Вселенський патріарх Варфоломій, який досі обіймає цю посаду, без згоди з Москвою відновлює дію томосу 1923 року й оголошує Естонію митрополією Вселенського патріархату.
Таке рішення вивело з себе Московського патріарха Алексія ІІ, який був вихідцем з Естонії і саме там став єпископом. Він припиняє будь-яке спілкування з Константинополем, а Вселенського патріарха навіть перестають згадувати під час служб у церквах.
Однак уже за кілька місяців церквам вдається знайти компромісний варіант – в Естонії одночасно будуть діяти дві церковні юрисдикції. Естонська автономна православна церква буде підпорядковуватися Константинополю, а Естонська православна церква – Москві.
Обрати, у яку церкву йти, віряни і клір мали самостійно.
Умовно можна сказати, що це той варіант, який українська влада і Варфоломій хотіли б бачити в Україні.
Щоправда, дуже скоро виявилося, що домінуючі позиції в естонському православ’ї залишилися за Московським патріархатом.
"Чехословацький"
Історія Православної церкви Чеських земель і Словаччини – ще один можливий варіант розвитку подій після наданння томосу.
Християнство на цих теренах бере свої початки ще з ІХ століття, і принесли його сюди святі Кирило і Мефодій.
Однак якщо саме християнство як релігія незмінно присутнє в Чехії і Словаччині вже більше 11 століть, то церковне підпорядкування постійно змінювалося.
Найдовше православні чехи і словаки були підпорядковані Сербській православній церкві, яка втратила свої панівні позиції в регіоні тільки в період між двома світовими війнами. Тоді за контроль над регіоном Сербська церква змагалась із Константинополем і таки перемогла.
Після Другої світової в Югославії встановився атеїстичний режим, а в Чехословаччини з’явився новий покровитель, чи краще сказати окупант – СРСР.
Тож дуже скоро, у 1946 році, Чехословацька церква була відібрана в Сербського патріархату і передана Московському. А ще за 5 років, у 1951-му, Москва надала томос про автокефалію церкві Чехословаччини.
Але цей томос не визнав Константинополь, і як наслідок – значна частина православного світу. Тривала така ситуація 47 років – аж до 1998 року, коли нинішній Вселенський патріарх Варфоломій визнав незалежність Чехословацької церкви.
"Американський"
Можлива ситуація, коли предстоятелі церков так і не домовляться між собою.
Яскравий тому приклад – історія Православної церкви Америки. Фактично, ця церква об’єднує колишні єпархії Північно-Американської митрополії РПЦ на території США та Канади.
Щоправда, сама ПЦА з 20-х років ХХ століття не мала жодних відносин із РПЦ аж до кінця 60-х. У 1970 році Московський патріарх Алексій І за тиждень до власної смерті надає Православній церкві Америки томос про автокефалію.
Цей документ досі, уже 48 років, не визнається Вселенським патріархом та очільниками Олександрійської, Антіохійської, Єрусалимської, Румунської, Кіпрської, Елладської та Албанської церков.
Роман Романюк
