Борт №1, або На що здатний флагман флоту "Гетьман Сагайдачний"
25 років тому, 4 липня 1993 року, на "Гетьмані Сагайдачному" вперше підняли синьо-жовтий прапор. Цю дату прийнято вважати офіційним Днем народження кращого військового корабля незалежної України.
Під час анексії Криму екіпаж "Сагайдачного" не зрадив присязі. Сьогодні він залишається ядром знекровленої у 2014 році української флотилії.
Тоді Україна втратила більше половини своїх військових кораблів. У руках РФ залишилися до сорока одиниць морської техніки. У тому числі: підводний човен "Запоріжжя", протичовнові корвети "Тернопіль", "Хмельницький", "Ужгород", "Луцьк", ракетний корвет "Придніпров'я", розвідкорабель "Славутич", допоміжні судна, катери та яхти.
На початку 2018 року президент РФ пішов на поблажливий, як це намагалися подати в Кремлі, жест – запропонував Україні забрати кораблі.
Втім, збоку така пропозиція була схожа швидше на міждержавний тролінг. Путін не забарився підкреслити, що захоплені Кремлем судна перебувають "у жалюгідному стані". Керівництво ВМС України спростувало цю заяву. А прем'єр Володимир Гройсман повідомив, що Україна готова взяти техніку разом з півостровом.
"Українська правда" вирушила в Одесу, щоб зрозуміти, у чому сила ВМС України, навіщо йдуть служити на флот і на що сподіваються матроси.
Хто і як служить на фрегаті, чим відбиватимуть атаки ворога в морі, за що матросів викидають за борт і що таке "борщ по-флотськи" – у репортажі з "Гетьмана Сагайдачного".
Коптерам тут не місце
Практична гавань – невелика блакитна пляма на картах Google, що застигла недалеко від Потьомкінських сходів. Те, що в 2014-му гавань стала новим домом для ВМС України, не є держтаємницею. Але підступи до головної бази в Одесі перекриті КПП і автоматниками. Все, що відбувається всередині, заховане від роззяв.
Допитливих громадян, які вирішили зняти дислокацію ВМС за допомогою дрона, може очікувати фіаско.
– Є в нас система, називається "Рушниця", 16-го калібру ( тобто мисливська рушниця – УП), – гуморять по-флотськи військовослужбовці. – Найголовніше, що коптери сюди більше не літають.
Приблизно половина з 205 членів екіпажу "Сагайдачного" живе просто на фрегаті. Решта знайшли собі зйомне житло.
Коли немає чергування, вони проводять ніч із сім'ями на суші. У разі тривоги матросам дають не більше години, щоб вийти в море при повному озброєнні.
В автономному плаванні, далеко від зовнішнього світу, "Сагайдачний" може перебувати 30 днів.
Тут є своя хлібопекарня та опріснювальні установки. За добу вони переробляють п'ять тонн морської води в питну.
Степан Бута, як і всі матроси, знає, яке море на смак. П'ять місяців тому 22-річний львів'янин потрапив на фрегат і пройшов обряд "оморячування". За давньою традицією, йому довелося випити залпом майже півлітра солоної води. Її набирають за бортом та урочисто розливають у плафони від корабельних ліхтарів.
– Нормально пішло. Як "Поляна квасова", тільки без газу, – сміється Степан.
Є тут й інша незвичайна традиція.
Якщо в моряка на суші народжується донька, його кидають за борт, незалежно від пори року і температури води. Якщо син – щасливому батькові потрібно з'їсти брикет вершкового масла.
Коли до молодого Степана Бути прийшла повістка, він пішов служити без роздумів. Але того, що потрапить на флот, не припускав.
– Де море і де Львів?! – досі дивується Бута. – Пройшов курс молодого бійця в Миколаївській області. Потім мене відправили до Одеси, на флагман. Тепер буде що розповісти дітям й онукам. Тут мені подобається. Живу на фрегаті. Обмундирування нове. Годують добре.
Борщ по-флотськи, рис із запеченою куркою, салат з помідорів та огірків, сир, вафлі, яблука – лише один зі звичних обідів на кораблі.
– Флотський борщ – з нарізаною кубиками вареною ковбасою, – ділиться секретами камбуза 21-річний кок, киянин Ігор Аврєн’єв. – На вечерю в нас буде гороховий суп, картопляне пюре і запечене м'ясо.
Яке найцікавіше блюдо? Печінка, напевно. Потрібно постаратися, щоб вона всім сподобалася. Були в нас три-чотири людини, які її не їли. Але тепер подобається вже всім. У чому секрет? Багато цибулі кладу.
Головний калібр
Охочих служити на флагмані чимало. 19-річний Коля Конюх з Херсонської області тут уже сім місяців.
– Повістка прийшла після навчання в мореходці, – розповідає він. – У військкоматі сказав, що хочу на флот. Про "Сагайдачний" багато чув раніше і дуже задоволений, що потрапив саме сюди. Тут усе відмінно.
"Відмінно" – це перш за все колектив.
– У нас тут справжня сім'я, – стверджує Володимир Мамєдов, заступник командира корабля з морально-психологічного забезпечення.
Уродженець "сухопутної" Вінниці, Мамєдов уже дев'ять років на "Сагайдачному". Каже, море швидко затягує, і потім уже не відпускає.
Мамєдов знає фрегат, як свої п'ять пальців. Цивільних, які потрапили на корабель, попереджає: "Ніяких кнопок натискати не можна, важелі, вентилі не чіпати!".
Він може годинами розповідати про те, що "Сагайдачний" не такий простий, як може здатися з першого погляду.
– П'ять дизель-генераторів по 500 кіловат і чотири турбіни. Загальна потужність корабля – 56 тисяч "конячок".
Читайте також
Максимальна швидкість – 32 морських вузла, приблизно 60 км/год. За мірками авто – не багато. Але повірте мені, людині, яка 15 років на флоті: коли ця махина пливе з такою швидкістю, дух захоплює! – ділиться Володимир Мамєдов.
Він із задоволенням водить палубою, щоб показати арсенал.
З усіх знарядь посмішку викликає тільки невелика "сорокоп’ятка" по лівому борту – гармата 1943 року. Така ж сама, яка стояла на радянських підводних човнах.
– Вона в робочому стані, але використовуємо тільки як салютну гармату, – пояснює Мамєдов. – Наприклад, коли зустрічаємо в морі наш корабель з високопоставленою державною особою на борту, даємо певну кількість залпів.
Але інше озброєння тут більш серйозне.
Заступник командира говорить про нього з великою повагою та інтересом, так, немов дитина розповідає про улюблену іграшку.
– Ось наш головний артилерійський калібр, автоматична установка АУАК-100, – показує він на башту. – Дальність польоту снаряда до 25 кілометрів. Швидкострільність – один снаряд на секунду. Знищує надводні цілі та берегові укріплення противника або повітряні цілі на висоті до 15 кілометрів.
– Для ураження літаків і чужих ракет є зенітно-ракетний комплекс "Оса", – продовжує він. – Знаходиться в спеціальному погребі. Відкриваються два люка, виходить направляюча з двома ракетами.
З правого і лівого борту торпеди, вагою дві тонни кожна. Швидкість – 45 морських вузлів на поверхні (близько 81 км/год – УП) і 40 морських вузлів (72 км/год – УП) під водою. Дальність – до 20 кілометрів.
Є ще спеціальні установки з глибинними бомбами для знищення підводних човнів і торпед супротивника. Вони можуть як поодинці, так і залпом стріляти. Глибина ураження – до 400 метрів.
Рука не здригнеться
Під час анексії Криму "Гетьман Сагайдачний" перебував в Аденській затоці в складі міжнародної групи по боротьбі з піратством. Російські пропагандисти запустили тоді чутки, що екіпаж перейшов на бік РФ.
– Про події на півострові ми знали з інтернету та каналів спецзв'язку, – згадує Олексій Корецький, старший помічник командира корабля. – Почуття були різні: обурення, здивування. Як люди, яких ми так добре знали, могли зрадити присязі?!
Але потім уже ніколи було думати, потрібно було працювати. Дух на кораблі був бойовий.
За словами Олексія Корецького, анексія Криму стала повною несподіванкою. Хоча давно було зрозуміло, що РФ активно втручається в життя півострова.
– Військовослужбовці РФ у Криму отримували хорошу зарплату, відчували себе більш впевнено і вільно, ніж українські, – констатує старпом. – РФ фінансувала різні проекти, PR-акції. Кремль мав певну стратегію і втілював її в життя.
Про що можна говорити, якщо на центральній площі Севастополя була будівля з великими літерами "Будинок Москви" та триколорами?!
Щоб там не було, але через роки девіз "Гетьмана Сагайдачного" не змінюється – "Готові негайно".
На запитання, чи не здригнеться рука в матросів у разі морської атаки, Олексій Корецький заперечно хитає головою. Психологічного бар'єру вже немає.
– Наше основне завдання таке ж – захищати державний суверенітет, – каже Корецький. – Плюс у тому, що тепер ми, нарешті, знаємо, хто наш противник. На офіційному рівні. Верховна Рада прийняла відповідний документ (мається на увазі "Закон про деокупацію Донбасу", в преамбулі якого йдеться про окупацію Криму Росією – УП). А коли є противник, діяти легше.
Чи мрію я повернутися в Крим? Немає часу мріяти. Працювати потрібно. Якщо кожен буде викладатися на 100%, то врешті-решт все в нас буде добре.
"За мрію треба боротися"
Що тримає людей на "Сагайдачному"? На це питання тут відповідають по-різному. Але всі відповіді зводяться до того, що не можна помацати руками або покласти в кишеню.
Один із найстаріших членів екіпажу, 47-річний Леонід Мурзакой каже, що знайшов тут стовідсоткове взаєморозуміння. Мурзакой пішов добровольцем в АТО, а після здійснив свою давню мрію – пробився на флот.
– Я був у Костянтинівці, в Пісках, під Горлівкою. Можу сказати, що дружба на флоті – найміцніша. Мені тут дуже подобається. Зброю люблю. Все вивчаю. Командири допомагають, – не приховує емоцій Мурзакой.
– Бачу велике майбутнє, – продовжує Леонід. – Бачу, що буде в нас великий флот, хороший. Дочекаюся я цього, не знаю. Але я – оптиміст. Люблю свою країну.
Скаржитися на долю на "Гетьмані Сагайдачному", що пройшов "і Крим, і Рим", не прийнято. Хоча не під запис деякі зізнаються: "Зарплати підвищили. Звичайний матрос отримує 7-8 тисяч. Але гроші знецінюються. Їдеш у маршрутці, а там оголошення: потрібен вантажник, касир у супермаркеті на ті ж 7-8 тисяч. Є над чим замислитися".
У Практичній гавані Одеси сподіваються на краще: чекають, коли Кабмін хоча б вирішить питання грошової компенсації за оренду квартир, а в Одесі відкриють новий гуртожиток ВМС.
– Що б не говорили, є певні позитивні зрушення, – каже заступник командира Володимир Мамєдов. – Протягом останніх двох років прийняті на озброєння шість малих броньованих артилерійських катерів. На жаль, п'ять років ніяк не добудують корвет Володимир Великий (у бюджеті на це немає 1,3 мільярда гривень – УП).
Так, є проблема: утримувати великий флот державі, де йде війна, дуже накладно. Але я впевнений, що найгірше залишилося позаду. Потроху все зрушиться з мертвої точки.
Надія на те, що все буде добре, читається в очах контрактника Олександра Красюка. Всього кілька років тому він був звичайним курсантом Академії ВМС України імені Павла Нахімова, що базується в Криму.
Коли в 2014-му прийшов наказ іти, юні і гарячі "нахімовці", які буквально рвалися в бій, демонстративно заспівали гімн України, у той час як на флагштоку український прапор міняли на російський. За словами Красюка, тоді було гостре відчуття, ніби в курсантів вкрали мрію.
– Йшли з Криму зі злістю, – згадує він. – Чому я маю залишати українську землю, академію, море?! Я завжди мріяв бути військовим моряком, а за мрію треба боротися. Не можна так просто кидати свої принципи.
Їх Олександр Красюк не кинув. Всього за кілька років пройшов шлях від курсанта до командира електронавігаційної групи.
Ту злість весни 2014-го він не розтратив. Та разом з нею з'явилося розуміння того, з чого почати відродження флоту.
– Головний наш ресурс – люди, ті, у кого морське серце, – каже він, обводячи поглядом Практичну гавань з суднами, що доживають свій вік. – Техніку можна спроектувати, побудувати, купити, а людей треба виховати, навчити.
Але часу в нас мало. Стояти на місці не можна.
