Роман Труба: Я не всі рішення повинен погоджувати з заступниками
Конкурс з обрання керівників Державного бюро розслідувань тривав більше 1,5 року. Увесь цей час озвучувались різні прізвища фаворитів Адміністрації президента.
Буквально в останні дні перед оголошенням результатів в боротьбі за крісло очільника нової потужної правоохоронної структури несподівано вирвався колишній начальник слідчого управління Генпрокуратури Роман Труба.
Конкурс та його результати одразу назвали "договорняком", а самого Трубу – компромісною фігурою між президентом Петром Порошенком та секретарем РНБО Олександром Турчиновим.
З моменту призначення директором, Трубі вже довелось виправдовуватися за одноосібне призначення людей всупереч прописаній в законі колегіальності ДБР. Він пережив шквал критики за ігнорування думки громадськоті та отримав першого щиглика від Верховної Ради, яка провалила пакет законопроектів, необхідних для роботи ДБР.
Наразі керівник ледь чи не центральної правоохоронної структури майбутнього туляться в крихітному кабінеті на п'ятому поверсі будівлі Кабінету міністрів. У сусідньому приміщенні тісняться декілька його підлеглих. Інші тимчасово розташовані у будівлі Генеральної прокуратури. Загалом, ДБР зараз – це одинадцять співробітників.
Про те, де працюватиме ДБР, про досвід спілкування з депутатами і політиками, перші скандали і перешкоди, співпрацю з заступниками та проблеми з набором кадрів Роман Труба розповів в інтерв'ю "Українській правді".
"Я в політиці новий, багато чому мені доводиться вчитися"
– Ми з вами зустрічалися майже два місяці тому. Що з того часу зроблено? Чимось можете похвалитися?
– Етап, який ми зараз проходимо, можна назвати невидимим, проте дуже важливим. Зараз ми можемо оголосити конкурси на посади. Цей невидимий етап надав нам змогу майже вирішити питання з приміщенням.
Ми змогли повністю підготувати необхідні для нашої роботи законопроекти і спробувати їх проголосувати у Верховній Раді. А в сукупності це надає нам змогу пришвидшити запуск не лише формування, але й роботи ДБР.
– Буквально два тижні тому Рада провалила спробу внести зміни до закону про ДБР, на яких ви наполягали. Чому так сталося?
– Перед голосуванням я практично був упевнений, що один з цих законопроектів буде проголосований. В абсолютній більшості вони носили технічний характер. Я брав участь у засіданні профільного комітету, детально висловив свою думку, проаналізував кожен з законопроектів.
– Який саме з проектів ви радили депутатам?
– Урядовий і депутатський проекти схожі між собою приблизно на 80%. Проте законопроект групи народних депутатів є прогресивнішим. На мій погляд, його норми дають змогу швидше запустити роботу ДБР.
– Ви зустрічалися з усіма фракціями?
– Я зустрічався лише з тією фракцією, яка запросила обговорити проект. Це була фракція "Самопомочі". Проте я готовий до спілкування і якщо фракції будуть виявляти таке бажання, я буду йти на їхні засідання. Особисто не ініціював зустрічі з жодною фракцією. Я не вважаю, що керівник нового правоохоронного органу повинен ініціювати ті чи інші політичні зустрічі.
– Але вам все одно доведеться спілкуватися, щоб законопроекти були проголосовані.
– Я в політиці новий, багато чому мені доводиться вчитися. Я був впевнений, що один з проектів пройде. Тепер зрозуміло, що треба йти до сесійної зали та відстоювати позиції в питаннях, що торкаються безпосередньо роботи ДБР.
– Які пункти з законопроекту депутатів для вас ключові, на яких ви будете наполягати?
– Одна з найважливіших норм – статус оперативного працівника. Ми поки можемо обирати на ці посади лише державних службовців. Але в оперативному підрозділі не може працювати держслужбовець.
Оперуповноважений носитиме зброю, він має отримувати гідну зарплатню. Держслужбовцем він буде отримувати 8 тисяч гривень. Якщо це буде оперативний працівник, то зарплатня сягатиме 36 тисяч гривень.
Ще одна важлива для мене норма – обрання всього керівного складу центрального апарату, окрім начальників управлінь, оскільки ці конкурси вже запущені. Важливо, щоб цих співробітників обирали внутрішні комісії, які формуються не за політичною квотою, а безпосередньо директором ДБР.
"У мене є куми, але вони не проживають у Києві і не працюють в державних органах"
– Давайте згадаємо конкурс на посаду голови ДБР. Ви йшли на заступника, але раптом вирішили подаватися на директора. Чим це пояснюється?
– Я вважав і вважаю зараз, що всі претенденти пройшли однакові умови відбору. Ані директор, ані заступники не проходили інших. З правової точки зору я чітко розумів, що є змога подаватися на посаду першого заступника, заступника чи директора.
Я прийняв рішення вже на останньому етапі. Я не був єдиним з кандидатів, хто так зробив.
– Чи стала спонукою до такого рішення історія, в котру потрапив Олександр Горащенков, якого вважали основним претендентом напередодні голосування?
– Ми досліджували цей момент. Це відбулося в один день, але я це вирішив до обіду, коли я приймав участь на комісії. А інформація в ЗМІ по Горащенкову була озвучена в районі обіду.
– Сам конкурс вважають фарсом і говорять про те, що це просто домовленість між президентською фракцією і фракцією "Народного фронту".
– Категорично не погоджуся. Цей конкурс для таких як я, хто, не маючи жодної політичної підтримки, може бути призначений на керівну посаду.
– Тобто ви не розмовляли напередодні з жодним політиком?
– З жодним.
– Ви знайомі з Турчиновим?
– Не знайомий.
– Коли "злетів" Горащенков, заговорили про зміну концепції добору. Замість одного сильного директора ДБР зробили слабшого голову, але підсилили його заступниками. Ця інформація має під собою підстави?
– Ні, не має. Про особистості, про професіоналізм я би хотів, щоб ви та інші судили за результатами роботи. Так само я буду оцінювати своїх заступників. Для мене це професійні люди, однодумці. Я не хочу вірити жодним міфам.
– Міфам щодо чого?
– Щодо слабкого директора і сильних заступників. Міф з приводу сильних заступників – нехай це буде реалістично.
– Чим для вас стало призначення директором ДБР? Як вам здається, чому вас призначили?
– З юридичної сторони, це питання до членів комісії. Я впевнений, що в мене повірили. Враховуючи досвід, бажання, можливо, бачення стратегії, новизни, я зможу це зробити. Я знаю як. Я розумію, що люди поряд зі мною допоможуть мені.
– Якби ви не виграли цей конкурс, то на якому місці ви б себе бачили?
– (Довго думає). Я вірив у те, що я буду працювати в ДБР на одній із керівних посад. Був упевнений.
– У ЗМІ кажуть, що колишній керівник головного слідчого управління Ігор Щербина причетний до вашого призначення. Ви, правда, це спростовували. Також кажуть, що генпрокурор Махніцький, який визнав, що ви товаришуєте, ніби має на вас вплив. Ви з ними спілкуєтесь?
– Це люди, з якими я працював в Генпрокуратурі. Це люди, яких я вважаю професійними, з якими я зрідка спілкуюся.
– Вони дають вам якісь поради?
– Не у вигляді рекомендації для призначення тих чи інших людей.
– Ви дослухаєтеся до порад, якщо вони їх дають, щодо діяльності ДБР?
– Я дослухаюся до всіх порад, які мені дають. Але приймаю рішення, виходячи зі свого власного досвіду.
– Правда, що пан Щербина, з яким ви знайомі, є кумом Пашинського?
– Я не можу цього стверджувати, бо я насправді цього не знаю. Я спілкуюся з багатьма, але я не знаю їхніх особистих, сімейних відносин з іншими людьми.
У нас службові, ділові відносини, робочі. Були. Я познайомився з ним, коли приїхав у Київ. Я вперше його побачив, коли був наказ про моє призначення до Головного слідчого управління. Ми невеликий час працювали.
– Ви самі колись зустрічалися з Пашинським? Як часто? Коли?
– У такому випадку треба сказати "дивіться мені в очі", щоб зрозуміти. (Посміхається). Ні, не зустрічався. Ніколи. Я не являюся його кумом, ні він моїм.
– Ми цього не стверджували.
– Я з приводу ЗМІ. Всіх цікавить це питання.
– У вас самого є куми?
– Звичайно. У мене є діти,тому і куми є. Але вони не проживають у Києві і не працюють в державних органах, тим більше правоохоронних.
– З прем'єром Гройсманом часто спілкуєтеся?
– З прем’єр-міністром спілкуюся на робочі, професійні теми. Для нас найнагальніше питання приміщення і матеріально-технічного забезпечення кожного працівника. Це ті питання, які я час від часу доношу до відома прем'єра.
– А з міністром внутрішніх справ і міністром юстиції?
– На даному етапі в мене не було питань, які б у нас (з Аваковим – УП) пересікалися, тому такого спілкування не відбувалося.
З приводу міністра юстиції – так, у нас тісне телефонне спілкування, оскільки саме уряд виносив законопроект у ВР і на комітет. Крім того, ми приймаємо свої нормативні документи, які повинні проходити юстування в Міністерстві юстиції. І на тому рівні також є спілкування, але лише телефонне.
– З яких питань ви консультувалися з генеральним прокурором Юрієм Луценком?
– Юрій Віталійович – людина, яка перша запропонувала методологічну допомогу керівництву ДБР. Саме він тимчасово надав нам примішення в ГПУ. Ми разом обговорювали питання внесення змін до закону про ДБР, до Кримінально-процесуального кодексу та інше. Суто методологічна розмова.
– Чи часто ви з ним спілкуєтесь?
– Ні, це не назвеш часто.
– А як часто ви буваєте на Банковій?
– Не буваю. Я був на Банковій єдиний раз до цього часу – 22 листопада 2017 року під час призначення.
– У вас є коло знайомих в Києві. Друзі серед посадовців?
– Ні, немає. У мене обмежене коло спілкування. Абсолютну частину свого часу я проводжу на роботі для вирішення робочих питань.
До моменту мого призначення я вже три роки працював в Києві. Це ті знайомі, з якими я спілкувався на своїх місцях праці – це Генпрокуратура, приватне підприємство. Мої знайомі – юристи, прокурори, адвокати, судді.
– Вашу першу заступницю Ольгу Варченко часто називають людиною Олександра Грановського.
– Для мене це міф. У мене немає жодних фактів. От коли у мене будуть ці факти, можна буде про це говорити. Але я впевнений, що це не відповідає дійсності.
– А ви самі знайомі з Грановським?
– Ні. Не бачився і не знайомилися ні до призначення директором ДБР, ні після.
"У мене є певні застереження щодо онлайн-голосувань"
– Повернемося трохи назад. Ви хочете одноосібно визначати, наприклад, де саме має розміщуватися територіальне управління. Але ДБР за законом – колегіальний орган. Чи не маєте ви разом із заступниками визначати такі питання?
– Багато норм закону не мають аналогів у світовій історії, не говорячи вже про європейську. Це експеримент. Норма з приводу погодження деяких рішень із заступниками, на мій погляд, є демократичною.
Але не всі рішення я повинен погоджувати з заступниками. В законі чітко визначено, які саме рішення я погоджую. Серед таких рішень кадрові питання і розподіл використання бюджетних коштів. В усіх інших напрямках директор приймає рішення як єдиноначальник.
У законі крім того прописаний інший принцип єдиноначальства в поєднанні з колективним прийняттям рішення. Всю відповідальність за діяльність бюро – як оперативного підрозділу, так і слідчого підрозділу – несе директор. Але механізму цього погодження не було. Тому я прийняв певний нормативний документ.
– Ви не довіряєте своїм заступникам?
– Мова не про довіру, а про чітке дотримання вимог закону.
– Ви це говорите гіпотетично чи у вас вже були випадки, коли блокувалася робота?
– Ні, робота не блокувалася.
– Чи хтось із заступників тягнув час?
– Це один з таких випадків, які треба врегулювати. Законодавець цього не зробив. Тож я прописав регламент, в якому зазначається, що директор бюро несе відповідальність за його діяльність.
Відповідно до закону, я визначив моменти, які потребують погодження з заступниками. Це питання про відзначення працівників державними нагородами, питання затвердження положення про відомчі нагороди, питання призначення та звільнення з посад працівників, питання розподілу бюджетних коштів, питання заохочення працівників і дозвіл на використання коштів спецфонду. Це всі питання, які потребують погодження. Всі інші – ні.
Читайте також
Я прописав, що я погоджую питання із заступниками, а потім приймаю рішення.
Але у Регламенті вказаний термін, який встановлює часові обмеження для погодження. Наприклад, питання прийняття на роботу – 24 години.
Якщо відмова заступників обґрунтована, директор погоджується з ними. Якщо їхня аргументація недостатня, то звичайно керівник не буде з ними погоджуватися.
– Якщо ви кажете, що погоджуєте із заступниками кадрові питання, чи брали вони участь в обранні трьох людей до спеціального комітету, який визначав представників громадськості до внутрішніх комісій, які далі набиратимуть персонал до ДБР?
– У жодному законодавчому акті, в законі не прописано, що до комісій треба включати представників громадськості. Але, на мою думку, потрібно, щоб в комісії вони були. У жодному нормативному документі не передбачено, яким чином я повинен обирати представників громадськості.
Тому, виходячи з особистих, аналітичних міркувань, я запросив саме цих трьох представників (головред "LB.ua" Олег Базар, голова ГО "Антикорупційний монітор" Дмитро Остапчук та голова Центру "Ейдос", член Ради Реанімаційного пакету реформ Віктор Таран – УП).
– Цих трьох людей ви не погоджували з заступниками?
– Я особисто зробив вибір, щоб запросити цих людей до складу комітету. Це не відноситься до переліку питань, які я погоджую із заступниками.
– Так кадрові питання погоджуються чи ні?
– Кадрові – так. Прийняття на роботу. Але я нікого на роботу не приймав. Ці троє роблять це на громадських засадах.
– Наскільки відповідає дійсності інформація про можливість прямого переведення співробітників органів прокуратури без конкурсу?
– У законі написано про квотний принцип набору працівників. До 30% працівників ми набираємо з органів прокуратури. Але я категорично проти, щоб ці 30% прийшли працювати в бюро автоматично. Ці 30% повинні також пройти конкурсний відбір. Сюди повинні прийти люди, які не мають корупційного минулого.
З приводу переведення. По штату в ДБР повинні працювати 1500 людей. Запустити діяльність нового правоохоронного органу з тими вимогами, які очікує суспільство і міжнародна спільнота, насправді складно. Тому я провів консультації з приводу законності переведення працівників з інших державних органів на рядові посади в ДБР, щоб перекрити основні напрямки роботи.
Це 4-7 працівників, не більше. Для того, щоб ми могли готувати нормативні документи і погоджувати їх в Міністерстві юстиції, отримувати зарплатню, проводити тендерні процедури.
Тому було здійснено переведення кількох працівників з держструктур, які вже мають практику реалізації цих напрямків. Станом на зараз переведено аж чотири працівника.
– Чому створена тільки одна внутрішня комісія з відбору співробітників ДБР? Їх же має бути три.
– Ми не маємо змоги на цьому етапі заповнити комісію зі своїх працівників. Тому ми проводимо роботу щодо залучення працівників з інших державних органів, які професійно будуть підходити до обрання.
Для комісій необхідно знайти приміщення, робочу групу, знайти організації, які розроблять питання і все технічне забезпечення цих комісій забезпечує безпосередньо керівництво бюро. Ми практично готові і найближчим часом буде створено і запущено конкурси на всі інші посади.
– До цієї першої комісії входять представник Мін'юсту, САП, Державного бюро розслідувань, представник НАЗК і один представник громадськості. Розкажіть про представника ДБР – хто це?
– Абсолютна більшість людей, які на даний час працюють в ДБР, діляться на дві категорії. Перша – переведені з інших органів, друга – люди, які входять до патронатної служби. Це люди, з якими я не був знайомий до моменту мого призначення. На 90% це нові люди.
– Давайте поговоримо про Раду громадського контролю, яка має бути створена. Чому ви не погодились, щоб її обирали люди шляхом інтернет-голосування, як це було з НАБУ?
– Будуть проведені установчі збори. Другий момент – вони між 99 кандидатами повинні обрати 15 осіб, які увійдуть в раду громадського контролю. Я не бачу в даному випадку зовнішніх впливів. Взяти участь мали змогу всі бажаючі, які відповідали критеріям вимог.
Інший варіант, який був застосований керівництвом НАБУ – онлайн-голосування. У мене щодо цього варіанту є певні застереження. Ми не можемо зрозуміти, хто саме голосує: чи це повнолітня людина, ми не знаємо їхнього громадянства, з якої території проводиться голосування, ми не можемо бути впевнені в тому, чи з одного телефону, чи можливо, одна людина, маючи доступ до гаджетів, свій голос кілька разів висловлює.
Враховуючи, що зараз інтернет-технології впливають на процеси, які відбуваються в цивілізованих, технічно розвинутих країнах, у нас немає такої технічної можливості забезпечити правильність проведення цього голосування.
– Ви говорите, що є застереження. Але чи є рішення судів щодо інтернет-голосування у раду в НАБУ?
– (Пошепки) Так, є.
– Хтось поніс покарання?
– Я настільки детально не відслідковував. Але вони загальнодоступні. Я знаю, що з приводу обрання членів ради громадськості в НАБУ були судові спори, деякі з них ще є, по деяких винесено рішення.
– Яке саме рішення?
– Про визнання в тій чи іншій частині незаконними.
– Як ви можете гарантувати, що ці представники громадськості справді не грають на користь однієї організації і не проведуть до ради кишенькові структури? Наприклад, ваші?
– Не виключаю, що одна-дві організації можуть бути пов'язані якимись певними моментами. Тому ми опублікували всю інформацію на своїй сторінці. Ми з радістю сприймемо, коли громадськість повідомить нам, якщо помітить махінації, щоб ми могли прийняти відповідні рішення.
Але я впевнений, що ні двоє, ні п'ятеро, ні семеро пов'язаних людей не можуть вплинути на абсолютну більшість при обранні 15 людей.
А щодо вашого питання про "кишенькові структури", то мені про них нічого невідомо.
"У нас дефіцит претендентів у ДБР"
– Як просувається подача документів на конкурс в ДБР?
– Подача документів на конкурси до ДБР зараз проходить неефективно. Мені важко поки що розуміти причини цього. Одна з них, – це не є доконаний факт, на рівні чуток – що один з керівників державного органу заборонив з певними погрозами приймати участь в конкурсі ДБР.
Я би не хотів далі висловлювати свої припущення, бо це будуть припущення. Але я чітко знаю, що я не хочу, щоб такі речі відбувалися саме в Україні.
– Один керівник держоргану заборонив брати участь у конкурсі? Кому?
– Заборонив своїм підлеглим подавати документи на участь в конкурсі до ДБР. Я це чув не від однієї людини.
– Скажете хто це?
– Ні.
– Тобто у вас зараз є дефіцит претендентів?
– На цьому етапі так. Я не можу сказати, що буде через два тижні.
– Хто ставить палиці в колеса?
– (Тривала пауза). Я не хочу вірити у ті чутки, про які я сказав. Наразі у нас немає органу, який має право та повноваження розслідувати кримінальні провадження відносно високопосадовців. Тому що з 20 листопада це має робити ДБР.
Чим довше ми не будемо запускатися, тим ця прогалина буде збільшуватися. Це повинні зрозуміти всі люди, від кого залежить оперативність запуску ДБР. І це повинні розуміти народні обранці, бо без відповідного законопроекту ми тимчасово не врегулюємо питання відсутності органу, який розслідує ці питання, ці провадження.
– Виходить так, що ці ж депутати, про яких ви говорите і які мають проголосувати, є вашими потенційними підслідними. Вони можуть бути не зацікавлені в тому, щоб ДБР запрацювало.
– Здоровий глузд повинен перемогти. Цей орган потрібен не лише мені і не лише заступникам. Він потрібен Україні, міжнародній спільноті.
– Ви приїхали в Київ в 2014 році, займали посаду першого заступника начальника головного слідчого управління ГПУ. Які справи ви там вели?
– Я прийшов одразу після Майдану, після розстрілів. Якщо не помиляюся, я почав працювати 1 березня. Перед нами стояло питання – хто буде розслідувати кримінальні провадження, хто буде їх реєструвати. На той час в Головному слідчому управлінні працювали всього-на-всього 28 людей.
З них треба було зрозуміти, де люди старої системи, а де люди, які повинні працювати далі й розслідувати ці провадження. Це все лягло на моє управління. Реєстрація всіх проваджень, миттєва фіксація.
Всі кримінальні провадження, які зараз є, були розпочаті за моєї каденції начальника управління. Пішов я у квітні 2015 року. До того часу я очолював цей відділ, я працював над збором всіх доказів по цих справах.
– Чому ви пішли з Генпрокуратури?
– Все дуже просто. Генеральним прокурором став Шокін. Він з собою привів людей, які з старими стереотипами, старим мисленням. Я не хотів би називати прізвища, бо вони всі ще працюють. Я в їхню команду не вписувався, тому я сам написав заяву на звільнення.
– Наскільки відповідає дійсності інформація, що ви готували листи про відсутність претензій до Арбузова, Клюєва і Злочевського, коли йшлося про санкційний список?
– У нас були справи по них. Як би це комусь не хотілося, до написання першочергових листів я не мав відношення. Перших, які були в лютому. Я розумію, про що ви говорите. Ті, які в подальшому почали знімати обмеження. А все це відбулося на підставі цього першого листа. До першого листа я не мав відношення. Я тоді ще просто не працював у ГПУ.
"Я буду намагатися робити так, щоб робота ДБР була аполітичною"
– Давайте трохи згадаємо. Коли працювали районним прокурором у Пустомитах, у місцевій пресі вийшло інтерв’ю, де ви доволі компліментарно відгукуєтесь про Віктора Пшонку. Ви можете це прокоментувати?
– З приводу Пшонки – це був 2011 рік. Я пригадую, коли я був призначений. Я не так часто мав змогу перебувати в Генпрокуратурі і спілкуватися з генеральним прокурором. Але крім того це був той час, коли людина нещодавно була призначена на свою посаду.
Я не оцінював, по яких критеріях він був призначений на цю посаду. Для мене він був керівник, людина професійна, людина, яка до своєї посади пройшла всі щаблі – від слідчого, від прокуратури районного масштабу, обласного і генеральної. Це була людина, яку в мене не було підстав не поважати. Я в будь-якому випадку готовий підтримати кожну людину, яка в своїй роботі є професійна, незалежно від якихось певних бачень. Підкреслюю – це оцінка виключно станом на 2011 рік
– Чи є у вас взірці в роботі?
– (Довго думає). З такими людьми я стикався під час проходження моєї трудової кар'єри. Це мій перший шеф в районній прокуратурі. Це перші правила, які від початку були закладені, вони найважливіші.
У подальшому – це ті люди, під керівництвом яких я працював. Всі без виключення. Кожна людина відрізняється від іншої професійними підходами. У кожної людини є чому навчитися, що отримати і що здобути.
– Чи позначається на стосунках, коли ваші знайомі люди, товариші, які були взірцем, потім потрапляють під обвинувачення? Наприклад, прізвище Махніцького, з яким ви товаришуєте, свого часу потрапляло в усілякі історії з купівлею готелів і т.д.
– Робити висновки, базуючись на чутках, я не стану. Висновки – сукупність всіх даних, аналіз певної події, факту чи обставин. І лише після того я формую певну думку.
Я розумію, що, напевно, не зможу повністю уникнути політичного відношення до моєї посади. Але я намагатимусь це зробити. Я буду намагатися робити так, щоб робота ДБР була аполітичною.
– Ваша родина в Києві? У вас вистачає зараз часу на сім'ю?
– Ні, родина знаходиться у Львові. Бачу їх дуже рідко. Десь раз на місяць.
– Скільки часу у вас зараз забирає робота?
– Абсолютно весь, з 8 до 22-23. Після призначенням директором ДБР раніше 21-ої години ще ніколи не виходив з роботи. Те саме стосується і вихідних.
І це не лише я. У заступників так само.
– Ви говорили, що майже домовилися щодо приміщення.
– Так, ми кілька днів тому уклали договір про оренду. Це приміщення на вулиці Симона Петлюри (колишня Комінтерна – УП). Там був один з державних інститутів, але ця будівля здебільшого не використовувалась. Зараз будемо облаштовувати її.
– Коли плануєте туди в'їхати?
– До 1 вересня. У цьому приміщенні ми будемо розміщуватися в перший період. Але ми продовжуємо пошуки.
– За нашою інформацією, ви розглядали також приміщення в будівлі "Преси України" на Шулявці.
– Це приміщення за своїм технічним оснащенням, зручністю розташування кабінетів, є набагато кращим ніж те, яке ми отримали зараз на Петлюри. Проте вирішити питання щодо нього швидко складно, бо там велика кількість орендарів. Ми досі розглядаємо це приміщення на перспективу.
– Коли, на вашу думку, ДБР зможе реально запрацювати? Маємо на увазі повну передачу справ і коли ДБР стане тим органом, який буде займатися своїми прямими функціями?
– Зачепили. ДБР починає роботу з чистого аркуша. Ніяких справ ДБР ні в кого забирати не буде. Ці справи повинні розслідувати ті органи, які зараз їх ведуть. Ми не будемо ні за ким підчищати, нічого не будемо доробляти.
Ми маємо намір розпочати роботу з того моменту, коли ми наберемо певну кількість працівників, яка нам дозволить розпочати роботу. Лише по тих кримінальних провадженнях, які будуть розпочаті після нашого запуску. Ми хочемо показати результат нашої роботи. І зробимо це.
А це ми зможемо зробити тільки з тими людьми, яких наберемо, і на підставі тих проваджень, які будуть порушені, і за які я зможу нести відповідальність.
Євген Будерацький, Оксана Коваленко, фото – Ельдар Сарахман, УП
