Дмитро Сус: Порошенко сказав Луценку звільнити мене через "співпрацю" із Сакварелідзе

Спортивний рюкзак, прості кросівки, перемотаний бинтом палець на руці і телефонні розмови про майнінг. Ці атрибути радше пасують звичайному програмісту, аніж людині, поява прізвища якої в тій чи іншій кримінальній справі ледь не автоматично надавала їй статусу скандальної.

УП зустрічається з одіозним екс-слідчим ГПУ Дмитром Сусом у невеликому адвокатському офісі на Подолі. Про те, що він переживає непрості для себе часи, свідчить хіба що електронний браслет на зап’ясті.

Аксесуар періодично дає збій, через що під час розмови навіть приїжджає поліція – проконтролювати місцеперебування слідчого.

Сус відігравав не останню роль у Департаменті з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки, який ще називають "Департаментом Кононенка-Грановського". Однак відомий він не стільки посадою, як самою роботою, яку там виконував.

За період після Майдану екс-слідчий встиг засвітитися ледь не в усіх гучних справах і скандалах, які трапилися в ГПУ.

Саме Сус був слідчим у справі компанії "Нафтогазвидобування", у боротьбі за яку, за словами учасників процесу, зіштовхнулись інтереси президента Петра Порошенка та олігарха Ріната Ахметова.

Не оминув його й конфлікт екс-заступників генпрокурора Віталія Каська та Давида Сакварелідзе з Віктором Шокіним, який розгорівся довкола справи "діамантових прокурорів".

Уже за генпрокурорства Юрія Луценка влітку 2016-го року Сус опинився в епіцентрі нового гучного скандалу – між ГПУ та НАБУ. У розпал конфлікту слідчо-оперативна група на чолі з ним приходила з обшуками до НАБУ, а стеження за самим слідчим призвело до фізичного зіткнення між працівниками двох силових структур.

Однак восени 2016 року кар'єра скандального слідчого ввійшла в круте піке.

Спочатку виявилося, що його автомобіль Audi Q7 записано на 85-річну бабусю. Ця історія стала першим формальним приводом для переведення Суса на іншу посаду з подальшим звільненням з ГПУ. Але на цьому негаразди одіозного екс-слідчого не закінчились.

Уже навесні 2017 року співробітники НАБУ затримали його в аеропорту "Бориспіль" за підозрою в заволодінні чужим майном у великих розмірах.

Зараз Сус перебуває під домашнім арештом у Хмельницькому, але УП вдалося зустрітися з екс-слідчим у Києві, куди він прибував на допит у НАБУ, і розпитати про те, що відбувається в ГПУ та чим може закінчитися гучна справа компанії "Нафтогазвидобування".

Ми розуміємо, що Сус сьогодні може діяти в інтересах третіх осіб, але вважаємо оприлюднені ним факти важливими для розуміння того, як в Україні працює правоохоронна система.

– Чим ви займаєтеся під домашнім арештом?

– Біткоїнами, продаю ферми, налаштовую. Я цим займався і коли в прокуратурі працював, зараз просто більше часу.

– Що зараз взагалі відбувається зі справою?

– Так нічого ж не роблять хлопці.

– Скільки ви в статусі підозрюваного можете перебувати?

– Півроку, до 19 січня.

– У НАБУ часто ходите на допити?

– Сьогодні був перший одночасний допит з моїм заступником. Запитували його і мою версії.

– Щодо вилучених гральних автоматів?

– Так. Цю справу я розслідував, будучи слідчим ГСУ (Головного слідчого управління Генпрокуратури – УП). Коли ми прийшли в департамент, я цю справу передав за підслідністю своєму заму. І десь з кінця лютого-початку березня справою займався він.

Сьогодні вони вирішили послухати версію Павловського (заступника – УП) і мою. Ми попросили з адвокатом, щоб це все було на відео, щоб у подальшому призначити психологічну експертизу поведінки моєї та мого опонента.

Я взагалі вживу ніколи не бачив Кононенка

– Ваша історія сприймалася як те, що департамент, так званий "Кононенка-Грановського", у якому ви раніше працювали, втратив бойову одиницю. За вас боролися чи ні?

– Та як вам сказати? Ніхто не боровся. Зразу зняли, та й усе. В середині вересня 2016 року мене відсторонили. Я вже розумів, що не вийду з відсторонення, що запропонують або якусь іншу посаду, або взагалі скажуть: "Йди з прокуратури".

– Що зараз відбувається у департаменті? Хто там керує, ухвалює рішення, якою є ієрархія ухвалення рішень?

– Я звідти пішов у жовтні, рік назад. Не думаю, що там щось змінилося. Керівник той же самий – Гуцуляк. Тиждень назад я бачив репортаж про його RAV-4. Він і приймає рішення.

Взагалі мені не можна спілкуватися з моїми колишніми працівниками з того департаменту. Та й про що ми можемо спілкуватися?

– Чи насправді такий великий вплив Кононенка і Грановського на департамент?

– Та немає. З чого ви взяли про цей вплив? Я Грановського бачив у своєму житті два рази. На Різницькій. Кононенка я взагалі ніколи не бачив вживу. У нас ні разу не було на нарадах Кононенка, Грановського, ще когось. Ми ніколи не були в президента на нарадах.

Була єдина ситуація – до нас приїжджав екс-заступник глави МВС Євдокимов (працював у МВС, коли Луценко обіймав посаду міністра внутрішніх справ – УП) по депутату Рибалці (народний депутат від "Радикальної партії" Сергій Рибалка – УП).

Як це було? У нас перед тим, як кожного ранку відбувалася нарада в кабінетах, ми на вулиці обговорювали гарячі питання. Гуцуляк і каже: "Сьогодні там до нас прийде якась важна шишка, нікуди не роз'їжджайтесь". Він до нас приїхав. Це один з небагатьох випадків, коли приїжджали і розказували, що нам треба робити.

– Євдокимов був людиною Луценка?

– Я не знаю, чия він людина. Мені здається, що Луценко вже був, і в нас задача з'явилась "бомбанути" Рибалку. Для цього треба було витребувати всі провадження з областей, вивчити, чи ми можемо там щось зробити, бо багато проваджень були закриті. Ми доповіли, зробили довідку, що там немає ніяких підстав – і від слідаків, грубо кажучи, відчепилися.

Ситуації були, що люди з вулиці просто приходили з лівими питаннями

– Що маєте на увазі, коли кажете "З’явилася задача "бомбанути" Рибалку"?

– Перший раз це було наприкінці весни 2016 року. Різниця між тим, коли ми перший раз витребували ці матеріали, і тим, коли у нас на нараді був заступник міністра, – десь місяць-два.

Євдокимов розложив таку схему... У нього на схемі було просто багато проваджень, які за всю історію, мабуть, України були по Рибалці: і організація ним прослушки, і шахрайство – все, що тільки можна по ньому було. Знизу писалося – це в СБУ, це в міліції, це в прокуратурі, це закрите, це відкрите. Нам треба підняти те-то й те-то.

Я тоді сказав, що там же нічого немає по справах. У цей момент ми розслідували справи по НАБУшниках, по заміні телефону, що слухали комерса з Європи, а казали, що слухали прокурора. Я Гуцуляку кажу, що це те саме, що ми зараз розслідуємо. Це те саме через півроку буде по нас, якщо ми це зробимо.

Ми взяли паузу. Маю на увазі – я та слідчі. Ми в підсумку відморозилися.

– Хочете сказати, що ви не брали участі в цій війні?

– Ми не займалися цією справою. Жодною з них. Це вже було на закаті моєї кар'єри. Що на сьогоднішній день – я не знаю.

– Євдокимов був єдиним, хто міг брати участь у справах?

– Він не те, що міг брати участь. 100%, що він не сам тоді приймав усі рішення. Євдокимов почав ситуацію по Рибалці, а потім... У нас же не було цієї людини. Тесть Рибалки (йдеться про бізнесмена Геннадія Буткевича – УП) ще педалював питання по члену Вищої ради юстиції, по Гречківському.

– У чому був інтерес?

– Я не знаю, там якийсь конфлікт. Не вникав у цю ситуацію.

– Як часто ще надходили подібні пропозиції?

– Справа по меру Бучі ( мера Анатолія Федорука звинуватили у незаконній передачі у власність фізичним та юридичним особам 68 га земель лісового фонду першої категорії, вартістю понад 100 мільйонів гривень – УП).

– Хто ставив задачу?

– Схема та ж сама.

– Тобто тільки Гуцуляк?

– Бували ще такі моменти, що нам з Гуцуляком ставив задачі Луценко. Це якщо я потрапляв на нараду до  генерального прокурора. Ми ж розуміємо, що Гуцуляку не приснилася така задача – взяти і піти до мера Бучі. Якби Луценко не знав про таку задачу, то завтра би Гуцуляк пішов з роботи. Я розумію, що Луценко поставив таку задачу.

– У вас самого ніколи не виникало запитання, чому саме зараз хочуть ось саме цю справу?

– Як було? "Скажіть об'єктивно ваше бачення цієї ситуації". Моє об'єктивне бачення по Бучі: ніколи в житті, якщо ви піднімете судову практику по таких рішеннях, ніколи ви керівника колегіального органу не притягнете до відповідальності. Тому що він підписує рішення депутатів, які голосували. Як його суд засудить, якщо він підписав те, за що проголосували 20 депутатів? Так виписаний закон і так усе життя було.

Я це доповів. Кажу: "Дивіться, по-перше, там не 900 га, про які ви говорите". 900 га – це вся Буча. Там буде десь 100-150 га. Ми не самодури були, коли все гамузом спихнемо, а суд розбереться і буде 150 років розглядати цю справу, як зараз роблять.

Моя позиція, звичайно, не влаштовувала Гуцуляка, який пообіцяв Луценку. Він прямо це казав: "Як, я ж йому пообіцяв, що там 900 га буде арештовано". Я йому кажу: "Давайте реально. Як можна арештувати 900 га, якщо тут люди живуть у Бучі ще з 40-х років, хатки стоять?"

Ви в Бучу заїдьте і подивіться. Видно, що вкрадено, а що не вкрадено. І далі задача – нам потрібен мер. Підозра потрібна меру.

– Як часто виникали такі конфлікти?

– До мого фінішу все частіше.

– Що стало останньою краплею?

– Федорук (мер Бучі – УП) і Гречківський.

– Хто ставив завдання по Гречківському, і в чому була задача?

– Задача завжди була однакова. Ставив керівник департаменту. У Луценка я не був по Гречківському.

У "Нафтогазвидобуванні" всі один одного кидали

– А по яких справах ви були в Луценка?

– По "Нафтогазвидобуванню", після свого повернення в лютому по суддях вони ставили задачу.

– Яку задачу ставив Луценко по "Нафтогазвидобуванню"?

– Викликав, каже: "Ти ж там розбирався, давай, об'єктивно "закручуємо гайки". Знову те ж саме.

– Кому "закручуємо гайки"?

– Рінату (Ахметову – УП). Усе те саме. Законно, дивися, щоб до нас ніхто не підмахався. І поїхали.

– Коли було поставлено завдання?

– Уже коли я повернувся, в лютому.

–  Це так і звучить – "закрутити справу, щоб ніхто не докопався"?

– "Ти пам'ятаєш, що ти робив по "Нафтогазвидобуванню"? – "Пам'ятаю". – "Значить, давай, повторно закручуй, бери справу. Всі люди, які тобі треба, кажи мені список. Давай, набирай людей. Щоб до нас ніхто не підкопався".

–Як ви на той момент бачили для себе справу "Нафтогазвидобування"?

– Моя особиста думка: зібралися троє підар*сів у цій компанії: Коля, Нестор, Олег (Микола Рудьковський, Нестор Шуфрич і Олег Семінський – УП). Ця фірма ходила ще з 1997-1998 року. Один одного кидали. Хто там кого обікрав чи не обікрав – кожен цього заслуговував. Сказати, що той не винен, а той винен – так не можна.

Фірма на той день приносила гроші нереальні, а сьогодні вона взагалі приносить нереальні гроші. Я розумію, що чим більше акціонерів у бізнесі, тим недовше живе бізнес. Це є таке правило. Але я думаю, що можна було якось вжитися, а не тупо при зміні влади розмінюватися тими процентами.

Семінського (директор компанії "Нафтогазвидобування", зник у 2012 році – УП) просто вкрали, бо в Колі на той момент фірму вже реально віджимали. Колі на останні місяці щось тільки 20% платили з обороту фірми. Семінський пропав.

– Хто вам ставив цю задачу? Чи була наводка, де його ховають?

– Справу надіслали в середині літа 2014 року. Це ж нова влада – правильна, а раніше ж була неправильна. Розслідували слідчі та міліціонери з тієї влади. Я вже розкопавшись, подивившись ту справу розумів, що Семінського б не знайшли, тому що генерали розвідки і найвищі чини МВС допомагали бандитам його вкрасти. Його б у житті не знайшли, тому що справа пішла хрін знає куди. 300 томів сміття прийшло до нас.

– Це при Яремі було?

– Я не пам'ятаю, чи це вже був Ярема, чи це було при Махніцькому. Просто спихнули справу і сказали: "Розслідуй". Настільки всім ця справа була пофігу. Я був уже п’ятий чи шостий слідчий.

– Семінський в інтерв'ю нам розповідав, що коли ви його знайшли, йому пропонували зустріч з президентом, і що ви також брали участь у цьому процесі. Це так чи ні?

– Я про це взагалі нічого не знаю. Бо коли його привезли сюди і викинули в Києві, то ми займалися бандитами там, на Західній Україні. У силу наших взаємовідносин з тими бандитами була домовленість, що Семінський знайдеться. Він і знайшовся.

– Було "зелене світло" розслідувати цю справу?

– Було "зелене світло", поки я не вийшов на фігурантів.

– На кого конкретно?

– Я не можу вам сказати.

Суть у тому, що мене визвали до Яреми в грудні вже 2014 року: "Яка обстановка по справі?" Я йому розказав обстановку, що ми реально не те розслідували, у нас ситуація така – бандити такі-то, кріпляться до тих-то, замовник той-то. Наступного дня справу в мене забрали.

– Куди передали справу?

– Мені здається, що тоді створився новий відділ, якийсь структурний в ГПУ, і в мене забрали тоді і "Нафтогазвидобування", і "Укргазвидобування" – дві справи у мене забрали.

– І вона потім усе одно до вас прийшла?

– Так. Призначають Шокіна генпрокурором, проходить ще тиждень чи два, починають шукати слідчого, хто розслідував Семінського. Знаходять Романа Іллюху, це був мій начальник. Іллюха їде в ГСУ розказувати, що ми розслідували. Справу нам вернули через тиждень. Десь місяць був між тим, як забрали справу і повернули.

При Шокіні розслідування, починаємо активні дії. Виходимо на бандитів. Чим далі – ми "закручуємо гайки", там була серйозна кооперація, це все призводить до того, що в травні нам вивозять Семінського. Тепер треба далі – зайнятися самою фірмою. Як тільки ми почали затримувати людей, частина інших фігурантів поїхала з України.

Не можна сказати, що от ми знайшли Семінського і припинили роботу. Ми шукали.

Сенс весь зводиться до того, що у вересні я Луценку на стіл поклав фотографії нашого основного фігуранта – знайшов його квартиру в Парижі. Я сам був у Парижі і знайшов ту квартиру.

– Рудьковського? (Микола Рудьковський, за даними УП, з 2014 року мешкає в Парижі)

– Фігуранта. Його машини на парковці. І сказав, що або ми його кріпимо, або ми далі займаємося незрозуміло чим.

– Що вам сказали?

– Ви бачите, щоб когось затримали по цій справі?

– Ні.

– Ні, ми нікого не кріпили.

– Чому, як ви думаєте?

– Сказали "отбой".

– Хто?

– Юрчик.

– Коли це сталося?

– Вересень 2016-го.

– Ви знаєте, що Юрій Луценко, скоріш за все, діяв не у своїх інтересах, а в інтересах президента Порошенка. Багато хто говорив, що Порошенко вимагав 200 мільйонів доларів відступних за вирішення питання з "Нафтогазвидобуванням". Про це говорили, в тому числі, і суддя, й Онищенко про це говорив. Що вам про це відомо?

– Чесно, я чув, що більше він отримав. Я не отримав ні копійки, якщо вам це цікаво. Потім багато було спекуляцій, що частину він отримав, а частину – ні. Це їх проблеми, хто з кого і що отримував.

– Справу зараз офіційно поховали, правильно?

– От сьогодні мене викликали в ГПУ. Перед тим, як їхати в НАБУ, я їхав розповідати слідчому, що треба робити, бо він за півроку не спромігся навіть прочитати цю справу.

Я ніколи не пропонував співпрацю Сакварелідзе

– Це правда, що ви ходили до Сакварелідзе і пропонували йому якийсь компромат на Порошенка та його оточення?

– Ні, в жодному разі.

– Звідки тоді такі чутки?

– Так чуток не було. Коли в 2016 році я допитував Сакварелідзе по цій справі, то вже жартома, коли допит закінчився, а я якраз заповнив документи на візу в США, кажу: "Так що, мені тепер в посольство не йти до ваших друзів?" – "Нет, почему? Вы идите, все нормально. Если что, то скажете, что от меня – вам там все дадут и все сделают". У мене це навіть на відео є.

Тоді я не пішов. Пішов через рік з жінкою і дитиною. Нам сказали: "Почекайте". Проходить ще тиждень – їду і забираю відмови, де кажуть, що інтереси США не збігаються з інтересами мого візиту до США.

Я не довго думаючи, набираю телефон Давида, нагнув йому х*їв, вибачте на слові. Кажу: "Ти і всі твої друзі пі*араси разом з вашими Штатами. Мав я вас там, вертів на тому-то".

З чого він вирішив, що я планую йому розказати компромат, – я не знаю.

Для мене загадка, яким чином президенту на стіл лягли "бобіни", у яких я щось запропонував. Бо основна причина мого звільнення – Порошенко сказав Луценку звільнити мене, бо я пішов до цього пі*араса, до грузина і запропонував йому співпрацю.

Я ніколи в житті не пропонував йому співпрацю. Тим паче, я ніколи в житті не пропонував йому здати Порошенка. Що я міг здати? Я з ним не пив, не гуляв, до нього не ходив. Що я йому міг розказати?

– Це правда, що ви записували Гуцуляка, його розмови?

– Ні. По реєстратору? На реєстратор він дав гроші сам. Ми купляли його в Хмельницькому. Більше того, коли він встановлювався, то Гуцуляк сам дав ключі від свого кабінету. Мене тоді навіть не було в Києві, коли його встановлювали. 

Припустимо, що я розумію, хто його ставив, але "Гуцул" відкрив кабінет, запустив людей, вони поставили йому камери, мені поставили.

"Гуцул" це зробив і проспонсорував всю цю ситуацію, щоб не було провокацій зі сторони НАБУ. Камери мали писати, хто входить, хто не входить у кабінет.

Справа НАБУ по мені – особиста помста Ситника

– Як ви думаєте, чому НАБУ було важливо вас узяти?

– Бо я прийшов до них по Любомиру Мудрічу (громадянин Хорватії, якого намагалися поставити на прослуховування співробітники НАБУ – УП). А якщо вже дуже розгорнуто, то була справа по обухівській землі. Ситник з Калужинським (Андрій Калужинський, керівник головного підрозділу детективів НАБУ – УП) якогось дива вирішили, що я її розслідую. Я її ніколи не розслідував, вона ніколи не була в моєму провадженні.

Ще коли ми спілкувалися з Гуцуляком рік тому, навіть у вересні, то він прийшов і сказав, що Калужинський до сьогоднішнього дня ще вірив, що ми цю справу розслідуємо. Це було перше, за що можна було взяти Ситника і Калужинського.

А друга справа – це справа про мільйон, який Артьомчик (мова про голову НАБУ Ситника – УП) вимагав.

– Ви зараз звинувачуєте Ситника в тому, що він вимагав мільйон? Можете конкретніше розповісти про це?

– Хай прес-служба відповідає, щоб завтра до мене не приїхали і не сказали, що я ще й тут винен.  Можу лише сказати, що справа НАБУ по мені – особиста помста Ситника.

– Чим закінчиться ваша справа – прогнози?

– Зараз йти в суд з тим, що у них є – треба закривати справу. На фоні того, що в них нічого немає, появилася історія про машину Гуцуляка. Я думаю, що ще по цьому мені вмінять, що я гроші взяв у "Гуцула" на "Тойоту", яку потім взяв у Семінського без грошей, а гроші собі привласнив. Щось ще може добавитися.

Хоч із чимось вони мають відправити справу в суд, щоб не виглядати повними недоумками, бо ж така піар-акція. Якщо це буде їхній антикорупційний суд, то я думаю, що сидіти мені 8 років. Тут навіть нема про що говорити, незважаючи на те, що буде у справі. Якщо суддя буде ручний, то знову ж таки буду сидіти.

Якщо це буде не антикорупційний суд, а судді, на яких не буде компромату, якщо це буде об'єктивний розгляд, то це буде виправдальний вирок.

Євген Будерацький, Севгіль Мусаєва, УП