Герої не зникають? Доля сотень бійців залишається невідомою
На стіні Михайлівського собору у Києві висять фото бійців, загиблих у зоні проведення АТО.
Серед них – чорні плями з написами "Вважається зниклим безвісти", "Батьки не вірять у смерть сина", "Досі неідентифікований", "Родина не змирилася зі смертю чоловіка".
Під час заходів до третьої річниці Іловайської трагедії кореспондент "Української правди" познайомився із матір’ю Євгена Андріюка Оленою.
Її син протягом восьми місяців також вважався таким, що зник безвісти.
Євген служив у 8-му полку спецпризначення. Наприкінці серпня 2014-го потрапив у саме "пекло". 29-го серпня зв’язок із ним зник.
Пізніше жінці розповіли, що її син потрапив у полон до росіян, був важко поранений. Далі почалися тривалі пошуки. Пані Олена нарікає, що їй довелося самій "пробивати стіну".
"Штурмували 8-й полк, СБУ, військову прокуратуру, до Міноборони писала, до президента, зверталася, до кого тільки могла. Навіть їздила до 51-ї бригади, бо він був відкомандирований до 51-ї. Там зробили розслідування, по показам свідків я добилася, що він був у полоні", – розповідає Олена Андріюк.
Насправді Євгена Андріюка поховали у Запоріжжі як невідомого солдата під номером 3190. Дізнатися про це вдалося через аналіз ДНК. Щоправда, від того часу, коли жінка здала аналіз, до встановлення збігу з тілом загиблого минуло п'ять місяців. Тоді трапилася ще одна неприємна історія.
"Я вже мала їхати забирати тіло, уже про збіг ДНК сказали, а мені надійшов лист зі штабу АТО, що мій малий у полоні. Потім почали розповідати, що це так довго лист йшов, запізнився", – згадує пані Олена.
Далеко не всі історії зі зниклими безвісти бійцями завершуються тим, що рідні знаходять свого сина, чоловіка, батька.
А ось підрахунки кількості тих, що зникли безвісти в зоні АТО, розходяться.
Чому не збігаються цифри зниклих безвісти?
"Українська правда" отримала офіційну інформацію про кількість зниклих безвісти від усіх правоохоронних та силових органів. Навіть у цих даних є розбіжності.
Так, щодо зниклих безвісти нацгвардійців станом на 30 серпня МВС вказало цифру 18, а СБУ – 16. Сама Нацгвардія оперувала цифрою 18 осіб.
Також розбіжності є щодо військовослужбовців ЗСУ.
СБУ станом на 30 серпня вказало 71 зниклих безвісти, а Міноборони повідомило про 82 людини (станом на 29 серпня).
Одну з можливих причин різниці у цифрах пояснив керівник Відділу пошукової роботи Управління цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України Владислав Кравченко. За його словами, ця різниця виникає через колізію у законодавстві та внутрішніх документах відомств.
"Для нас підстави визнати бійця загиблим – це свідоцтво про смерть або рішення суду. Для СБУ та Нацполіції – це постанова про впізнання особи трупом (ідентифікація), яка виноситься слідством за результатами ДНК-експертизи. Відповідно, Нацполіція може зняти у себе з обліку зниклих безвісти, в СБУ за даними Нацполіції також знімають", – каже Кравченко.
Щодо загальної кількості зниклих безвісти, то й тут є різні оцінки.
У відповіді СБУ йдеться про 127 бійців різних формувань. Натомість у відповіді Міноборони вказується, що на кладовищах залишаються похованими 206 неідентифікованих бійців різних військових та правоохоронних формувань.
У свою чергу з відповіді Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС випливає, що в експертній службі МВС залишаються 338 ДНК-профілів невпізнаних трупів, щодо яких не встановлено збігів з ДНК-профілями родичів загиблих.
За оцінками Володимира Дорофєєва з місії "Чорний тюльпан", яка займалася пошуком зниклих безвісти, лише на Донеччині можна знайти 200 тіл українських бійців.
"Скільки наших залишилося на Луганщині, навіть не скажу. Спочатку бойових дій Луганщина була закрита", – каже Дорофєєв.
Найбільшу загальну цифру зниклих безвісти в результаті бойових дій в зоні АТО наводить Міжнародний комітет "Червоний Хрест" (МКЧХ).
За підрахунками організації за три роки збройного конфлікту на сході України зникли безвісти 1500 осіб. У цих підрахунках враховані не тільки військові, а й цивільні. Та й цю цифру не можна вважати остаточною, бо в Україні відсутня точна база зниклих осіб, нарікають у МКЧХ.
Як шукають зниклих безвісти та ідентифікують тіла
Пошукові роботи на Донеччині почалися у вересні 2014-го, згадує Володимир Дорофєєв. Саме на період найзапекліших боїв припадає найбільша кількість зниклих.
"2014-й рік – це 41-й рік в Україні. Там були десятки тисяч (зниклих безвісти – УП), а тут – сотні", – каже Дорофєєв.
Місія з пошуку зниклих в зоні АТО була започаткована з боку Міноборони, розповідає Дорофєєв. Військові звернулися за допомогою до організації "Народна пам’ять", яка займалася пошуковими роботами щодо Першої та Другої світових воєн.
"Та сторона ("ДНР/ЛНР" – УП) поставила вимогу: військові на нашу територію не поїдуть, виключно цивільні. Міноборони звернулося до нас. Ми – найбільш підготовлені люди до цієї страшної роботи з залишками, з кістками людей", – пояснює початок співпраці з Міноборони Дорофєєв.
Ця діяльність не для слабких. Під час пошукових робіт один волонтер помер від розриву серця, каже Дорофєєв. За його словами, від початку існування місія "Чорний тюльпан" вивезла близько 800 тіл.
Співпраця з Міноборони закінчилася у 2016-му.
Дорофєєв пояснює це тим, що Міноборони отримало частку з бюджету на пошук та перепоховання загиблих.
"Тендер виграла фірма, яка чи цигарками торгує, чи будівельними матеріалами. А нам сказали: спасибі, ви вже не потрібні", – обурюється волонтер.
Згідно з інформацією сайту "Прозорро", тендер на "послуги із пошуку, ексгумації та транспортування тіл (останків) загиблих військовослужбовців ЗСУ" виграла фірма ТОВ "АЛКЕМІЯ".
Основним видом діяльності фірми є неспеціалізована оптова торгівля. Конкурентів у "Алкемії" не було, договір уклали за переговорною процедурою. Пропозиція фірми була на 3 копійки меншою, ніж очікувана вартість – 900 тисяч гривень.
Автор зателефонував директору ТОВ "Алкемія" Олені Смєльчанській за вказаним номером. Жінка відповіла, що особисто пошуком зниклих безвісти не займається.
"Не я особисто займаюсь (пошуком зниклих безвісти – УП), а, скажімо так, допомагаю з цим чоловіку Євгену. Він їздить у зону АТО", – відповіла Смєльчанська на запитання УП про свою діяльність.
Жінка одразу ж передала слухавку чоловікові. Той виявився небагатослівним.
– Я не вповноважений давати коментарі. Там уповноважені особи, які можуть розказати подробиці про пошук. Ми спільно з ними займаємося, допомагаємо Управлінню цивільно-військового співробітництва у пошуку.
– А чому Ви не можете розказати, як це робите?
– Я не вповноважений давати інтерв’ю. Є Управління, яке керує усіма процесами з пошуку та доставки. І саме вони вповноважені давати коментарі…
Згідно з підписаним договором, послуги кожного представника ТОВ "Алкемія" оцінені майже у 3 тисячі гривень за добу. Минулого року ці послуги коштували державі 2650 гривень за добу кожній людині, яка виконувала роботи за договором між ТОВ "Алкемія" та Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ.
У довідці, яку ТОВ "Алкемія" подавала на тендер, вказано, що загалом за договорами підряду фірма задіяла 36 працівників.
У Міноборони пояснюють, що з "Чорним тюльпаном" там мали договір до серпня 2016 року. Потім вирішили не продовжувати співпрацю. Однією з причин називають те, що за два роки бойових дій у міністерстві сформувалася група, яка мала можливості вже працювати сама.
Але були й інші причини.
"Були ситуації ,коли люди спекулювали цим проектом. Почалися розмови "Я тисячу тіл вивіз, а ти скільки?" Хтось відверто на цьому гроші заробляв. Але залишалися і люди, які були віддані роботі, вони досі беруть участь у проекті", – пояснює Владислав Кравченко.
Також військовий додає, що тепер армії не можуть закидати, що вона не займається зниклими бійцями.
Кравченко розповідає, як нині працює проект ЗСУ "Евакуація 200". До відділу пошукової роботи з різних джерел надходить інформація про місце та обставини зниклих або про ймовірні місця поховання. Після цього готується план пошукових робіт, за яким у зоні АТО працює відповідна група.
Для виїзду на окуповану територію ведуться переговори "з тією стороною".
"Ми отримали дозвіл начальника Генштабу контактувати з тією стороною у питаннях пошуку зниклих без вісти. Через штаб АТО забезпечуємо режим тиші на визначеній місцевості для гарантування безпеки проведення пошукових робіт. Наприклад, якщо пошук має пройти у так званій "сірій зоні", то ми організовуємо режим тиші на цій території, і після цього виходить пошукова група на місце", – пояснює Кравченко.
На окуповану територію військові "нев’їзні". Тому туди вирушають цивільні у супроводі "Червоного Хреста".
Для невпізнаних тіл робиться аналіз ДНК. Також це робиться для батьків. Далі у базі ДНК програма автоматично доходить висновку, чи є збіг.
"Потрібно 99 і 4-5 дев'яток після коми (відсотків ймовірності збігу – УП), щоб це було для слідчого ознакою, що це рідні. Але бувають різні випадки, коли рідні відмовляються визнати тіло: зріст не той, зуби не такі, шамани та екстрасенси розповіли, що він живий", – розповідає Кравченко.
Також військовий пояснює, що на кладовищах цифри на хрестах невідомих бійців не відповідають кількості "невідомих солдат".
Є два числа. Перше – це цифра тіла у морзі. Друга цифра присвоюється на кладовищі під час поховання. Ці дві цифри можуть бути різними.
"На табличці – це номер, який визначає кладовище. Це не кількісний номер зниклого безвісти або неідентифікованого. Нещодавно ми були на Краснопільскому кладовищі у Дніпрі. Там ідентифікували трьох нацгвардійців і перепоховали. В одного був номер 659, у другого – 6575. Тобто це зовсім не говорить про кількість неідентифікованих", – пояснює Кравченко.
Кравченко визнає, що у 2014-му в моргах були випадки плутанини з номерами тіл. Ці помилки доводиться виправляти досі. Але, наголошує військовий, поступово кількість зниклих та неідентифікованих зменшується.
Україна ігнорує заклик ПАРЄ
Два роки тому питання зниклих безвісти на сході України розглядали на Парламентській асамблеї Ради Європи. 25 червня 2015-го ПАРЄ ухвалила відповідну резолюцію.
Документ містить окреме звернення до офіційного Києва. Зокрема, європейці закликали створити єдиний спеціалізований орган, який би координував роботу щодо зниклих безвісти, та ухвалити спецзакон, який би законодавчо закріпив статус "зниклий" і "жертва війни".
Цього досі не зроблено.
Лише наприкінці минулого року з’явився відповідний законопроект за авторством Ірини Геращенко та низки депутатів . Нардеп Мустафа Найєм вніс альтернативний документ. Досі жодний із законопроектів не розглянуто навіть у першому читанні.
Натомість військові мають до них зауваження. Кравченко каже, що документи написані без глибокого вивчення проблеми, мають багато непорозумінь та не погоджувалися з військовими.
Також він пояснює, що нині справою одного зниклого військового можуть паралельно займатися п'ять органів влади. Саме для уникнення цього і потрібен єдиний орган з роботи зі зниклими безвісти.
"По факту зникнення безвісти слідчий орган заводить справу, наприклад, у Запоріжжі. Рідні живуть у Луцьку, подають там заяву, що їхній родич зник безвісти. Уже два слідчі займаються. Плюс ідентифікація проводиться в закладах судово-медичної експертизи. В основному це МОЗівські. Отже вже маємо СБУ, Нацполіцію та МОЗ. Боєць із ЗСУ, Міноборони – уже четвертий орган, який бере в цьому участь. А якщо він потрапив до полону, то ще маємо об’єднаний центр при СБУ. Бачите, скільки органів, які займаються одним бійцем у різних вимірах", – пояснює Кравченко.
У разі утворення єдиного органу, який би займався усіма жертвами війни, робота велась би продуктивніше, переконує Кравченко.
* * *
Поки європейці чекають на виконання резолюції ПАРЄ, рідні зниклих безвісти сподіваються на повернення своїх чоловіків.
Одну з таких жінок автор зустрів у тому ж Михайлівському соборі.
Заходи з нагоди Іловайської операції вже закінчилися. Поблизу експозиції, яка символізувала "зелений коридор", стояла Галина Пугачова. Її син Павло зник під час виходу з Іловайська.
В експозиції поруч зі знаками з назвами населених пунктів були розставлені фото бійців. Хто де загинув.
Фото свого сина пані Галина тримала в руках. Вона не вірить, що Павло загинув у цьому коридорі. Його прізвище зазначалося серед полонених. І хоча нині він у списку зниклих безвісти, жінка сподівається, що син таки повернеться.
З цією надією в Україні живуть сотні родин.
Олексій Братущак, УП
