Як українські суди навчилися виправдовувати корупціонерів
У недалекому майбутньому сотні недоброчесних чиновників зможуть ухилитися від суду за приховування статків, отримання коштовних подарунків чи розподілу комунального майна на користь родичів.
Причина банальна: колізія в законі, якою вже користуються державні спритники в різних куточках України.
"Закон як дишло"
У жовтні 2014 року на Покрову парламент прийняв засадничий закон "Про запобігання корупції". Це було неабияк символічно. Без перебільшення, документ став відгуком на запит суспільства.
Даний закон запровадив такі прогресивні інститути, як НАЗК, е-декларації, врегулювання конфлікту інтересів та багато інших – з метою знизити рівень корупції в Україні, який зашкалює останніми роками. В розробці документу взяли участь вітчизняні та міжнародні фахівці, урядовці та парламентарі.
Окремою статтею закон про запобігання корупції доповнив вітчизняний Кодекс про адміністративні правопорушення тематичними статтями 172*4-172*9, які чітко окреслюють корупційні порушення чиновників та штрафи за такі порушення.
Конкретність та однозначність наведених статей підкреслюють їх основну місію: прищепити почуття невідворотності покарання за корупцію всім тим численним посадам, які розпоряджаються суспільним багатствами та виконують владні функції. А вже через невідворотність трохи знизити загальний рівень корупції.
Проте сталося не так, як гадалося.
На сьогодні фіксування порушень згаданих антикорупційних статей здійснюють новостворене НАЗК та реформоване управління захисту економіки Нацполіції, які складають протоколи на порушників.
Розгляд протоколів у місцевих загальних судах забезпечують прокурори.
І, відповідно, вже судді постановляють: притягнути порушника до відповідальності – або ж безрезультатно закривають провадження, якщо запротокольовані факти непереконливі.
Втім, є ще один технічний прийом, за якого провадження стосовно порушника закриваються, не зважаючи на залізні аргументи. А саме – закінчення через різні причини строків притягнення до відповідальності при відсутності у прокуратури права на апеляцію.
Дане питання заплутане, але в ньому варто розібратися. Бо саме через нього недоброчесні чиновники отримали шанс ухилитися від покарання і тим самим фактично нівелювати місію закону про запобігання корупції.
* * *
За даними Генеральної прокуратури упродовж минулого року місцеві суди по всій території України розглянули 765 адміністративних справ про корупційне правопорушення, з яких 253 фігурантів були звільнені від штрафів якраз через закінчення строків притягнення до відповідальності.
Тобто третина справ завершилися безрезультатно.
За перші п'ять місяців 2017 року відповідні цифри аналогічні: 323 справ – 121 посадову особу звільнено від відповідальності.
Стаття 277 згаданого Кодексу про адмінпорушення визначає чітко, що корупційний протокол має бути розглянутий судом протягом 15 днів з моменту надходження. Водночас стаття 38 визначає строки накладення стягнення з моменту вчинення правопорушення протягом трьох місяців від дня виявлення такого порушення чи протягом місяця з дня прийняття рішення про закриття кримінального провадження, у межах якого було зафіксоване адміністративне корупційне порушення.
Таким чином, якщо розгляд протоколу судом через якісь об'єктивні чи не зовсім причини затягується – час працює на порушника.
Та ж таки 277 стаття, у теорії, передбачає механізм призупинення розгляду справи за умови, якщо фігурант протоколу умисно чи за поважних причин ухиляється від судових засідань.
Проте, на практиці судді системно трактують, що строк розгляду не зупиняє перебіг строку притягнення.
Cитуацію могла б виправити апеляція.
Втім, на даний час з усіх учасників справи про адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, право на оскарження має лише правопорушник чи його захисник. Тобто, прокурори, які в судах представляють інтереси держави, позбавлені такого права на законодавчому рівні.
Відповідно, яке б абсурдне чи протизаконне рішення не прийняв би місцевий суд – прокурор не зможе його оскаржити до вищої інстанції.
"Самий гуманний суд"
Як вже було зазначено, існують певні причини, через які строк розгляду протоколу в судах затягується. Або взагалі приймаються суперечливі рішення. Серед них варто виділити наступні:
– історичні,
– політичні,
– і, назвемо їх так – неетичні.
Історичні причини полягають в хронічних проблемах місцевих судів. Це й надмірна кількість справ на одного суддю, і застаріла неефективна система розгляду справ.
Досить красномовний приклад зі Львівщини. У березні минулого року до Дрогобицького міськрайонного суду надійшов протокол на місцевого депутата Володимира Кулину, який за лічені дні до складання повноважень проголосував за відведення земельної ділянки на користь дружини, і при цьому не попередив колег про реальний конфлікт інтересів.
Суд розглядав справу близько восьми місяців. За цей час змінилося три склади суддів. Наприкінці листопада 2016 року суд закрив адміністративне провадження щодо депутата – "у зв'язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення".
Політичні причини полягають у самих фігурантах корупційних справ. Часом це досить впливові політики, які мають підтримку партії, медіа чи навіть парамілітарних організацій. Останні аргументи можуть суттєво скоригувати рішення судді, особливо коли спливають строки.
Співпадіння чи ні, та на початку березня цього року, через два тижня після отримання свого протоколу мер Івано-Франківська Руслан Марцінків очолив ефектний "Марш проти тарифів, олігархів та репресій", на якому, зокрема, закликав місцевих силовиків припинити утиски патріотів.
До слова, у листопаді 2016 року Руслан Марцінків придбав SKODA Octavia за майже півмільйона гривень. Проте не вніс на протязі 10 днів дану інформацію до е-декларації, як того вимагає закон про запобігання корупції. Як передають місцеві ЗМІ, Марцінків протягом трьох місяців регулярно не відвідує судові засідання. 15 червня знову не з'явився до суду – бо відрядився до Вінниці переймати досвід.
До неетичних причин напрошується банальний підкуп. Але це не завжди так.
У кожному місті є свій бомонд – місцеві мешканці, котрі обіймають впливові державні посади. Часом вони товаришують, засновують спільний бізнес чи стають однією сім'єю.
У січні цього року протокол за незадеклароване майно отримав депутат Черкаської міської ради Михайло Бінусов. Останній минулого року працював начальником Управління захисту споживачів Держпродспоживслужби в Черкаській області. У кінці 2016 року декларанту подарували відомий місцевий магазин "Юність" площею понад тисячу квадратних метрів. У тамтешніх медіа колишній власник магазину, теж екс-чиновник, заявляє про рейдерське захоплення приміщень та зараз про інше.
Упродовж судових засідань з'ясувався дещо неординарний факт. Суддя Володимир Орленко, котрий розглядав справу, задекларував авто Lexus RX-350, яким користується по довіреності. А от власником елітного транспорту являється Марія Бінусова, родичка депутата.
Під натиском громадськості Орленко був замінений на іншого суддю. Щоправда, схоже це вже не допомогло. На останній сесії депутат Бінусов заявив, що справа проти нього закрита. В реєстрі судових справ це рішення поки відсутнє.
"Так вийшло, співпадіння"
"Так получилося, совпадение", – прояснює на відео ситуацію багаторічний директор комунального підприємства "Шляхрембуд" і за сумісництвом депутат Сумської ради, за якої його підприємство орендувало елітний Land Cruiser у його ж дружини. І його ж діти отримують зарплати та премії на тому ж КП.
Позиція сумського політика яскраво демонструє, що на місцевому рівні чиновники не вважають корупційні дії власне корупцією.
Треба бути відвертими. Про подібні ситуації, коли посадові особи чи депутати наживаються на ресурсах громад при потуранні суддів, можуть розповісти в кожному місті.
Звичайно, для повного вирішення проблеми мають бути здійсненні кілька глобальних кроків, які потребують років. Це і остаточне очищення судів. І завершення реформи правоохоронних органів. І запізнілий перезапуск НАЗК. Та й врешті-решт, підвищення політичної культури, аби партії самостійно позбувалися "токсичних" політиків, замішаних в корупційних скандалах.
Втім, разом із глобальними кроками паралельно можна здійснити і більш практичні зміни для підвищення ефективності антикорупційної політики в Україні в найближчі місяці.
Органи прокуратури, які представляють інтереси держави, мають бути наділені правом на оскарження рішень місцевих судів по адміністративним корупційним справам, що до речі, відповідає Конституції України, яка закріплює рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Апеляція допоможе встановити додатковий запобіжник від підозрілих рішень суддів, направлених на звільнення від відповідальності політиків.
А відтак, частково втілить місію закону про запобігання – прищепить почуття невідворотності покарання за корупцію.
Гліб Канєвський, Рух "Під контролем", спеціально для УП
