"Дірки" на лінії фронту, або Як працюють нелегальні тропи в зоні АТО
"Там з зими в очереті чоловік лежить. Напевно, підірвався. Я від кількох людей чула про цього чоловіка. Але люди бояться в поліцію повідомляти, бо їх спитають: а що ви там робили? Вони ж там нелегально йшли..."
Одну за іншою розповідає історії про нещасні випадки в місцевій лісосмузі мешканка прифронтового міста Золоте. Лісосмузі, через яку третій рік люди намагаються підпільно перетнути лінію зіткнення.
"А в березні там жінці дві ноги відірвало. Ну, ніхто офіційно ж про це не каже, бо спитають, чого туди людей пропускають?" – продовжує вона переказувати місцеві чутки, не підтверджені у жодному з офіційних звітів.
Жінка, яка попросила в тексті змінити її ім'я, побажала зустрітися з журналістом, "щоб ви пояснили, що не можна так робити з людьми – відрізати останню нитку, яка зв'язувала з родичами".
Так Катерина (назвемо її так) відреагувала на перекриття в січні 2017-го нелегальної стежки в Золотому між окупованою та підконтрольною частиною міста, яке перерізано лінією фронту.
Українські військові несподівано для тутешніх ходаків перекрили тропу по всьому шляху колючим дротом.
"У результаті заблокованими виявилися люди. Якщо хтось помре, то родичі не зможуть навіть потрапити на похорон. Адже тут живе мама, а там дочка, тут брат, а там сестра",– пояснює трагізм ситуації Катерина.
"Але дехто все-одно наважується йти в посадку, якось обходить перекриту стежку – і підривається на розтяжках", – додає жінка.
"Перекриття в січні 2017 року каналу перетину лінії зіткнення у місті Золоте (поблизу шахти "Родина") було здійснено з метою забезпечення належного контролю за дотриманням належного порядку за дотриманням встановленого порядку переміщення осіб та вантажів через та вздовж лінії зіткнення", – повідомили "Українській правді" в Службі безпеки Україні.
Це пояснення було б логічним, якби до того ця стежка не функціонувала понад два роки, і "належний контроль" чомусь ніхто не поспішав встановлювати.
Маршрут виживання
"Дірки" на лінії зіткнення – явище, що існує всі три роки війни. З'являються вони у так званій сірій зоні між сусідніми населеними пунктами, які до війни жили єдиною громадою.
Попри високу небезпеку підірватися на замінованих полях та лісосмугах, люди все одно вишукують шляхи, щоб потрапити на ту чи іншу сторону. Адже для них війна – не привід розривати стосунки з родичами.
А ще такі тропи – спосіб виживання. Їх ще називають "стежками життя". В основному ними пересуваються мешканці окупованої частини Донбасу, щоб закупитися на підконтрольних Україні територіях, адже тут ціни на продукти значно дешевші.
Зазвичай, військові на блокпостах пропускають у сіру зону лише людей з пропискою у даному населеному пункті. Але можуть пропустити й тих, хто благає впустити нібито до родичів.
За даними, які не під запис озвучують УП волонтери, кількість таких "дірок" уздовж лінії зіткнення може налічуватися десятками. Кажуть, що не хочуть називати конкретні точки – щоб не нашкодити людям, які виживають за рахунок цих стежок.
"Це дуже слизьке питання. Я не хочу, щоб через це піднявся шум з вимогою усе позакривати. Ті ж самі військові можуть постраждати, які йдуть назустріч місцевим людям і пропускають їх ", – пояснює активіст-волонтер з Донбасу.
Раніше в медіа з'являлася інформація про "стежки життя" між Мар'їнкою і Донецьком, між Торецьком і Горлівкою, між Попасною і Новоолександрівкою, та про чисельні підпільні переправи по річці Сіверський Донець між селами Луганщини.
"Дірка" в Золотому мала стратегічне значення не лише для мешканців цього міста, але й для всіх навколишніх міст по обидва боки від лінії зіткнення.
Звідси лише тридцять кілометрів до нинішнього адміністративного центру Луганської області Сєвєродонецька, і ще ближче до Лисичанська та Попасної. З іншого боку лінії фронту стежкою користувалися мешканці окупованого Первомайська, Алчевська, Стаханова, Брянська, Кіровська.
Зрештою, ця тропа об'єднувала і мешканців міста Золоте, яких між собою розділила лінія фронту.
Золоте ділиться на п'ять районів, які тут називають селищами. Їх розбудовували довкола тутешніх шахт. Кожне селище має свій номер, відповідно поштовому відділенню – Золоте-1, -2,-3, -4,-5. Місцеві ці райони називають Сонячне (1), Карбоніт (2), Стахановець (3), Родіна (4) і Михайлівка (5).
Золоте-5 або Михайлівка контролюють бойовики, решту селищ – українська армія.
Катерина з братом-інвалідом з дитинства, усе життя прожила у власній двокімнатній квартирі в Золотому-5. У 2015-му через постійні обстріли та відсутність води й світла в будинку вимушена була перебратися в орендовану однокімнатну квартиру у Золотому-1.
Але в Михайлівці у неї залишилися старі та немічні тітка з дядьком. Їх Катерина перевезти не змогла – каже, що "вони б просто б не витримали дороги". Але мусить до них навідуватися з ліками та продуктами.
Протягом 2015-2016 років жінка ходила в рідну Михайлівку через стежку в лісосмузі.
Вона починає пояснювати маршрут. Але розібратися у специфічній географії міста на словах важко.
Катерина бере аркуш паперу і починає малювати.
"Отут, на дорозі між Золотим-3 і Золотим-4 треба звернути на блокпосту наліво. Пройшовши Золоте-4, буде ще один-блокпост, він останній. Військові перевіряють паспорти, сумки, записують собі в журнал і пропускають далі. Потім головний орієнтир – два 4-поверхових будинки. Біля них звернути направо на тропу в лісопосадці. По ній йти хвилин десять, поки не упрешся в залізничну колію. А за нею – вже Михайлівка", – детально пояснює Катерина.
Тутешню колію люди називають "кордоном" між Україною і "ЛНР".
Намалювавши "карту", Катерина складає аркуш навпіл і рве на шматки.
"Не дай Бог, ще знайдуть. Скажуть, що я позицію комусь здавала", – посміхаючись, пояснює жінка.
Контрабандні потоки
Водночас, такі "дірки", які допомагають виживати цивільним, ставлять під загрозу безпеку військових.
Як повідомили "Українській правді" у Службі безпеки України, станом на 14 травня 2017-го року загалом на всіх шляхах," які ведуть до лінії розмежування поза межами дорожніх коридорів", вилучено 73 одиниці зброї та спеціальних засобів захисту і активної оборони, та ще 5008 одиниць боєприпасів та вибухових речовин.
Попри це, у деяких місцях уздовж лінії зіткнення військові досі не поспішають закривати нелегальні проходи.
Одна з версій – українські силовики не хочуть наражатися на конфлікт з місцевим населенням і викликати додаткову злобу у свій бік.
Інша версія – подекуди військові "кришують" контрабанду, яка просочується через такі "дірки".
"Треба, у першу чергу, думати про безпеку. Але яким чином я міг вплинути? Я не командую військовими, а контроль там здійснюють саме військові", – коментує УП заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та колишній голова Луганської військово-цивільної адміністрації Георгій Тука.
"Свого часу я немало воював з 92-гою бригадою. Чому вони закривали на це очі? Бо їм це вигідно", – згадує Тука про нелегальні переправи через річку Сіверський Донець. Ці переправи й досі існують в районі сіл Лобачеве, Лопаскине і Трьохізбенка, де позиції тримає 92-га бригада Збройних сил України.
До речі, з 2016 року триває слідство у справі щодо причетності демобілізованого старшини 92-ї бригади до розстрілу мобільної групи, яка боролася з контрабандними потоками в районі Сіверського Донця.
Державна податкова служба майже щотижня звітує про затримання їхніми силовими підрозділами в районі вищезазначених сіл на березі Сіверського Донця автомобілів чи то з продуктами, які мали переправлятися човнами на той бік, або з безакцизними цигарками, які вже переправили з того боку сюди.
За даними податківців, нелегальні річкові "таксисти" брали з кожного кілограму вантажу по одній гривні, і з кожного пасажира – п'ятдесят гривень.
"Час від часу ми ріжемо човни. Але там ціла індустрія", – коментує УП заступник голови Луганської ВЦА Юрій Клименко.
Факти контрабанди силовики виявляли і в Золотому. Проте, якщо промоніторити звіти Державної фіскальної служби, об'єми нелегальних вантажів – сміховинні.
Наприклад, у жовтні 2016-го підрозділ "Фантом" ДФС затримав дівчину з шістнадцятьма парами зимового взуття. А в листопаді зупинили чоловіка на велосипеді зі 120 пачками цигарок без акцизів, які той віз перепродавати з окупованого Первомайська в підконтрольний Україні Лисичанськ.
У Золотому люди переконують: контрабанда тут у великих об'ємах неможлива, оскільки автомобіль просто не проїде по лісовій стежці, якою ходять люди.
"Тут хіба в 2015-му на дрезині по колії ящиками продукти переправляли, але Москаль (голова Луганської ВЦА в 2015 році – УП) ту лавочку прикрив", – каже Катерина.
Протягом 2016 року частіше, ніж контрабандистів, податківці та поліція тут затримували водіїв авто, які заробляли на перевезенні людей.
"Людей з Первомайська доставляли на автомобілі до передових рубежів сепаратистів, звідки вони вже пішки йшли так званими "мурашиними стежками" через мінні загородження до селища "Золоте-4", яке знаходиться вже на підконтрольній Україні території. Там, у заздалегідь обумовленому місці, на них чекав інший автомобіль, який довозив їх до Лисичанська, а потім назад", – пояснювали логістику нелегальних перетинів у Державній фіскальній службі.
За даними силовиків, з одного пасажира "таксисти" за весь маршрут брали від 300 до 500 гривень. Доставляли людей двома автомобілями з пересадкою, а весь процес координували спеціальні диспетчери з одного і другого боків лінії фронту.
У березні 2016-го співробітники спецпідрозділу ДФС "Фантом" затримали в Золотому 29 перевізників.
За відсутність у них ліцензій на перевезення пасажирів та свідоцтва про підприємницьку діяльність, податківці виписували адміністративний штраф "за порушення порядку здійснення господарської діяльності" – і відпускали.
А от на простих людей, що перетинали через лісосмугу лінію зіткнення, жодного правового впливу силовики не мають.
"У нас не заборонено пересуватися (територією України – УП), якщо ти маєш паспорт громадянина України", – пояснює заступник голови Луганської військово-цивільної адміністрації Юрій Клименко.
Адже Конституція гарантує громадянину України свободу пересування територією своєї держави – навіть попри те, що керівництво Антитерористичного центру при СБУ встановило тимчасовий порядок контролю за переміщенням осіб через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, який має здійснюватися виключно через офіційно контрольно-пропускні пункти або залізничні перегони.
На запитання, чому попри існування цього "Тимчасового порядку" функціонував перехід в Золотому, в СБУ "Українській правді" відповіли: "Нелегальний пішохідний пункт проходу через лінію зіткнення у місті Золоте поблизу шахти "Родина" виник у зв'язку з відсутністю до того часу в регіоні працюючого КПВВ".
Проте КПВВ не працює в Золотому й досі. Натомість тропу вже перекрили.
Місцеві переконані: стежку закрили через блокаду.
Так, ініціатори торгової блокади 25 січня встановили редут на залізниці "Луганськ-Лисичанськ-Попасна" – на ділянці Гірське-Золоте біля Золотого.
"А вже 26-го січня військові нам перекрили тропку", – пригадує Катерина.
Заблоковане КПВВ
Читайте такожЩоб розблокувати людські потоки між окупованою і підконтрольною частинами Луганщини, потрібно відкривати нові офіційні контрольно-пропускні пункти.
Так, якщо в Донецькій області працює чотири офіційних КПП через лінію зіткнення, то на Луганщині – лише один, у Станиці Луганській, при цьому він виключно пішохідний.
Кількість людей, які щодня перетинають це КПВВ, у рази перевищує його пропускну спроможність.
Незручний пункт переходу в Станиці і своїм місцем розташування – на крайньому сході Луганщини, біля російського кордону.
Від Золотого до Станиці Луганської їхати 130 кілометрів по розбитих дорогах та з численними зупинками на блокпостах. Така дорога займе приблизно чотири години.
"Я з балкону в Золотому-1 бачу свій будинок в Золотому-5. Через Золоте-4 я доберуся туди за 20 хвилин. А через Станицю доведеться їхати навколо більше 300 кілометрів. Плюс, ще постояти в чергах на КПВВ кілька годин", – пояснює Катерина, чому вона не їздить додому через офіційне КПВВ.
"Та й дорого їхати! До Станиці з людини –230 гривень, від Станиці до Михайлівки – ще 400 рублів, це 200 гривень. Разом 430 гривень на одну людину лише в один бік. А на двох з братом, якого я не можу самого залишити, вийде дуже велика сума", – додає жінка.
Ще 31 березня 2016-го року з українського боку був офіційно відкритий Контрольно-пропускний пункт "Золоте". Проте люди та авто, що перетнули лінію зіткнення, вимушені були повертатися назад. Бойовики відмовилися їх пропускати.
"А я, наївна, потягла свого хворого брата. Перетнули нашу сторону, пройшли ще пішки хвилин сорок, доходимо – і бачимо колючий дріт. А там нікого не пропускають! Я стою, плачу, показую, що от, дивіться – мій дім, а вони "Ні! Не можна! Там заміновано!" Постояли так дві години, брату стало погано, то й вернулися назад. А люди до вечора стояли і просилися. Не пустили", – пригадує перший день роботи КПВВ "Золоте" Катерина.
Бойовики свої дії пояснюють тим, що "прилегла територія пункту пропуску не розмінована і на ній багато розтяжок і фугасів, що може стати причиною смерті цивільного населення при перетині лінії зіткнення".
Люди в Золотому переконані, що насправді бойовики відмовляються відкривати КПВВ, бо в сусідньому Первомайську в них – стратегічна військова частина. Тому вони бояться, що після розмінування дороги з їхнього боку, українські війська підуть у наступ.
Питання КПВВ "Золоте" піднімається чи не на кожному засіданні Тристоронньої контактної групи в Мінську.
Проте за півтора роки результатів немає.
Виглядає на те, що самопроголошена "влада" так званого "ЛНР" свідомо проводить політику блокади цивільного населення, тим самим розпалюючи антиукраїнські настрої серед населення.
"Якби люди ходили туди-сюди, то між собою би спілкувалися. Не було б такої злоби один до одного, такого відсторонення. Ця стежка хоч якось людей об'єднувала. А після її закриття люди ображені", – каже Катерина.
Вона переконує, що дехто і зараз зважується лізти у встелену мінами лісопосадку, шукаючи нові стежки.
* * *
P.S. "Українська правда" не знайшла підтвердження слів Катерини щодо підривів людей у лісосмузі Золотого з початку цього року – тобто, вже після закриття стежки.
"Відомості щодо випадків підриву на мінах людей, як із початку поточного року намагалися скористатися нелегальним переходом у місті Золоте, не отримувалось", – відповіли нам в СБУ.
У Моніторинговій місії ООН з прав людини в Україні "Українській правді" повідомили про відомі їм шість випадків цивільних втрат поблизу лінії зіткнення в Золотому внаслідок підривів на мінах, розтяжках та інших вибухових предметах. Як наслідок, – одна смерть і п'ять поранень.
Але всі ці нещасні випадки трапилися протягом 2015-2016 років.
Мар'яна П'єцух, УП
Текст підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади
