Вибори у Старобільську: три жінки, радикал і музикант

23 лютого 2016 року на задньому дворі Старобільської міської ради на Луганщині знайшли тіло Володимира Живаги з двома кульовими пораненнями. Він встиг побути мером лише кілька місяців.

Виконавців упіймали, міськраду очолив секретар, потім інший... І лише через півтора року Верховна Рада призначила повторні вибори міського голови Старобільська на 11 червня 2017 року.

Нестор Махно і 12 стільців

– Дівчушечки, сьодня будемо весь день танцювати! – кричить продавчиня одягу до сусідки, яка навпроти продає ковбасу.

– А шо це там за празнік?

– Мера вибирають!

– Сьоооодня? А там наливати будуть? – захоплено питає дівчина, підмітаючи біля входу.

Зранку в день виборів на центральній площі Старобільська порожньо. До дільниці у будинку культури заходять поодинокі виборці, переважно жінки старшого віку. Тенденція протягом дня не зміниться: найактивніші в цей день – пенсіонери.

Баба Женя проголосувала одною з перших:

"Із п'ятьох одного можна вибрати. Але що може змінитися на хороше, якщо у нас іде війна? Робіть швидше там у Києві, щоб вона швидше закінчилась. Я у війну родилася і не хочу у війну помирати".

О 8:15 на вулицю виносять колонку. До самого вечора з неї співають Софія Ротару, Олександр Пономарьов і Степан Гіга.

У Старобільську сьогодні мешкає трохи менше 20 тисяч людей. До лінії зіткнення звідси – дев'яносто кілометрів бездоріжжя. Це тут у 1920 році Нестор Махно домовився з командуванням Червоної Армії про спільну боротьбу проти Врангеля. Ще один визначний факт, про який розповідають усі місцеві – події твору "12 стільців" Ільфа і Петрова починаються саме у Старгороді, тобто Старобільську.

На розі центральної площі міста, перед аркою будинку, у якому до революції розташовувалася двірницька в підвалі, а на балконі обідали самі Ільф і Петров, у 2011 році відкрили пам'ятник Кісі Вороб'янінову. Тепер поруч із "батьком російської демократії" постійно сидять військові. А над ними, біля вивіски "М'ясо", на балконі стоїть і сам Нестор Махно. Себто, його пам'ятник.

А поки в центрі на порожній площі, окрім нудьгуючих військових, цивільних перехожих майже не помітно – на другому боці міста у розпалі ринок. Людей тут стільки, що здається: якби бюлетені принести сюди, то явка була б, щонайменше за 50%.

Ринок у Старобільську величезний. Знайти тут можна все: від військової форми, черешень по 40 гривень за кілограм та розсади – до курчат у ящиках та кошенят "у добрі руки".

"Дівчата, беріть сало! Українське і чучуть російського!" – пропонує чоловік за м'ясним прилавком.

Про політику тут говорять рідко. Але на вибори дехто збирається.

– Ви вже ходили голосувати? – запитує старша жінка в продавчині жіночої білизни.

– Ще не ходила, але сусідка вже була.

– А я не ходжу вже давно. Мене немає у списках. Якось прийшла, а вони кажуть: "Вам треба звернутися у суд, щоб отримати право голосу". То я їм як нагнула матюків. Мені шо, немає чим зайнятися?..

Іншу частину електорату, а саме молодь, легко знайти із настанням сутінків біля центрального парку у місцевому барі "Сармат". Тут із бюлетенями можна було б назбирати ще відсотків тридцять виборців.

"У нас три сім'ї не прийде на вибори, та й це вже 7% голосів", – жартує голова одного зі штабів кандидатів.

Виявляється, що цe нe зовсім жарти. Явка на виборах міського голови склала всього 24% – що, за спогадами місцевих, є антирeкордом за останні багато років.

Три основні кандидати – жінки

Старобільськ тхне сірководнем. Він міститься у місцевій воді. Тут із міського водогону намагаються не пити. Більша частина вулиць не асфальтована або всіяна ямами – тому, прогулявшись містом, можна набрати повно піску у взуття.

Тим не менш, центральна частина міста облаштована: доглянуті дерева, квіти та гойдалки. Посеред площі стоїть сцена з банером: "Зі святом, шановні старобільчани!" Втім, з яким саме – не вказано.

Із заходу місто окреслює річка Айдар, на честь якої у 2014 році назвали добровольчий батальйон. Біля тутешнього автовокзалу відбувалися його перші бої. Тоді у батальйон приймали чи не кожного, і одразу роздавали зброю. Так розповідають місцеві – і, за їхніми словами, це врятувало місто від захоплення. Влітку 2014 місцеві міліціянти ніяк не протидіяли проросійським наступам, натомість у них забрали зброю і вивезли її до Луганська.

Основні кандидати на пост місцевого голови Старобільська – три жінки. Два кандидати-чоловіки заледве складають їм конкуренцію, маючи менше десяти відсотків прихильності населення на двох.

Цього разу в Старобільську суто жіночі вибори.

Наталія Івашко, кандидат від партії "Укроп", брала участь в АТО саме в "Айдарі". Потім пішла у політику, і тепер очолює обласний осередок "Укропу".

Розповідає, що пішла на війну разом з усією родиною: чоловіком та двома синами. Менший розпочав службу ще у "Барсі" і під час Майдану був "по інший бік барикад", однак потім, після створення Нацгвардії і реформування полку, його відправили захищати Слов'янськ.

Місцеві жителі знають Івашко як вольову і навіть брутальну особистість. Але перед виборами, здається, вона дещо опанувала себе і розповідає про роль жінки у політиці:

"Наші мужчини-захисники сказали, що передають владу жінкам. Чоловік має принести здобич, а справа жінки – зберегти дім, приготувати їжу, створити всі умови для проживання. Усі хочуть миру, а жінка завжди наведе лад і в своєму домі, і в країні. Щоправда, жінці важче, ніж чоловікові – його вдома чекає сім'я, він приходить на все готове, а для жінки це додаткове навантаження".

Напередодні виборів у штабі "Укропу" всі спокійні й невиправдано впевнені в перемозі. На питання про те, що кандидат робитиме у разі поразки, відповідають однозначно:

"Такі варіанти ми не розглядаємо, уся соціологія за нас. Ми можемо програти тільки у випадку, якщо виборів не буде".

Соціологічні опитування кожен кандидат проводив для себе особисто – і, відповідно, у них перемагав. Так само, згідно з власним опитуванням, переміг усіх своїх суперників і кандидат від Радикальної партії Олега Ляшка пенсіонер Володимир Попков.

Одна із кандидаток-фаворитів, Світлана Нємцова працює комерційним директором одного з небагатьох підприємств, що лишилися у місті, – "Старобільського заводу продтоварів". Її висуває "Блок Петра Порошенка". Місцеві кажуть, що її також підтримує народний депутат від округу – Віталій Курило.

Яна Літвінова займає посаду виконуючого обов'язки міського голови із жовтня 2016 року. У політику прийшла у 2015-му, коли стала депутатом міськради від партії "Наш край", згодом очолювала земельну комісію.

На вибори Яна пішла як самовисуванка, хоча її підтримав "Опозиційний блок". До міської ради Літвінова працювала вихователькою у дитячому садку, однак тепер має дві вищі освіти і запевняє, що в теорії знає, як у міській владі все має бути влаштовано.

На зустріч приїжджає із чоловіком на BMW Х5. На ній довга картата сукня і шкіряна куртка, у руках паспорт із жовто-блакитною обкладинкою – потім збирається на дільницю.

Літвінова зізнається, що після смерті Живаги залишилося багато проблем із документацією, втім, особливих конфліктів у міськраді не було. У разі перемоги обіцяє вирішити проблеми з дорогами та водовідведенням – Старобільськ розташований на болоті, і щороку частину міста підтоплює.

Наймолодший кандидат-музикант

Наймолодшого кандидата у Старобільську називають Хоттабич. У місті його добре знають як неформального музиканта із гурту "Пожежа у моргу". Юрій Березовський грає на барабанах.

На зустріч погоджується одразу. Юрій носить густу бороду і постійно усміхається. На ньому чорна футболка з написом Istambul, і він зазначає, що це не про Туреччину, а про музичні інструменти.

Народився і виріс у Старобільську, навчався на філологічному факультеті у Луганському педагогічному університеті. Тепер працює з дітьми – очолює розмовний клуб англійської та вокально-інструмeнтальний ансамбль у дитячій юнацькій школі "Орля".

"Мeні пропонували їхати в Київ, в Росію, казали допоможуть. Але менe тут всe влаштовує, грошей вистачає, я можу дозволити собі кудись поїхати. Для чого кидати своє місто?" – починає розмову кандидат.

Він зареєструвався на вибори в останній день і заплатив за це власні дві тисячі гривень. Агітації не проводив, оскільки вважає, що займався цим усі попередні роки.

Минулого року Юрій з друзями організував три фестивалі вуличної музики, показував у центрі міста мотивуючі фільми, робив дискотеки. Усі його ініціативи підтримують друзі та підприємці. Найбільша проблема, вважає Юрій, – бюрократія, через що він звільнився з університету. Юрій працював там інспектором у Міжнародному відділі – шукав для студентів можливості стажування та навчання за кордоном.

Сам Березовський безтурботно зізнається, що за серйозного конкурента його не сприймають. Дехто натомість підозрює, що він виступає технічним кандидатом для відтягнення голосів молоді.

"Я не пошкодував, що балотувався. Хотів, щоб ті люди, які не ходять на вибори і не голосують, бо кандидати їм не подобаються, – проголосували принаймні за мене. Мені пишуть у соцмережах, що віддадуть свій голос за мене, а якби мене не було, взагалі б не прийшли. І для мене це перемога".

Юрій часто подорожує і каже, що в Старобільську не найгірше, особливо коли є купа ідей, як покращити місто. Каже, що часто переймає досвід від різних українських та міжнародних організацій.

У найближчих планах – організувати спільнокошт для встановлення сміттєвих баків у місті. Березовський каже, що вже знайшов тих, хто їх зробить і встановить. Гроші потрібні лише на матеріал.

Чи піде наступного разу балотуватися, Юра сумнівається:

"Моя головна мета була не стати мером. Цих великих людей із фінансуванням, якого у мене немає, перемогти неможливо. Цікавий досвід: подивитися, хто справді готовий тебе підтримувати – і потім розраховувати на цих людей".

П'ятеро друзів Березовського погодилися піти від нього спостерігачами на дільниці. За просто так, без грошей. До кінця суботи один із них відмовився.

50 зайвих бюлетенів і СБУ

Олена продає лимонад у жовтій склянці біля парку. Саме такий вигляд у місті мають кіоски з напоями. У неї акуратно підмальовані брови і кучеряве руде волосся. На вибори Олена не йде. Вирішила принципово: знає результати наперед.

"Клановість у нас дуже сильна. Я була не один раз головою комісії, секретарем, і там все давно куплено! Для чого я піду свій дорогоцінний час втрачати?"

Жінка все життя прожила у Старобільську. У 2010 році востаннє була в комісії на президентських виборах.

"Хто нам гроші платив, той і став президентом", – весело розповідає жінка, вийшовши зі "склянки".

За останні три роки вона познайомилася із багатьма військовими ЗСУ і каже, що хлопців із Західної України тут ображають. А вона перед ними вибачається – за Старобільськ.

"От якби люди почали робити те, що хочуть, то ми б жили краще. Ми частина Росії, – вигукує Олена, а потім швидко виправляється, – ми слов'яни, ми сильно налякані, закриті. Головне ж, це яка людина. Якщо тут якісь проблеми виникають – я ставлю на місце, як у нас це на Донбасі заведено. Але культурно".

Самі ж військові, які базуються у Старобільську, на місцевих не скаржаться. Ніяких особливих розпоряджень з нагоди виборів не отримували.

Денис служить по контракту другий рік. Він родом із Ковеля. Там у нього родина і кохана дівчина, з якою він бачиться раз на півроку. Після того, як його призвали, захотів стати військовим. Каже, що підписувати контракт заради грошей не можна. Тільки лише якщо дійсно хочеться воювати.

"Кілька місяців ми тут, потім нас відправляють в інші місця. Хто сильно хоче – може попроситися на передову, і командир з цим допоможе. Я теж скоро попрошусь".

День виборів у Старобільську минув майже спокійно.

У суботу на одній із найвіддаленіших дільниць зафіксували 50 зайвих бюлетенів – зібралися всі 14 членів комісії, викликали поліцію та СБУ, і до першої ночі все владнали, склавши відповідний акт.

"Ностальгія регіоналівщини"

"Зараз для партій, які висунули кандидатів, мета перемогти – не основна. Важливо набрати якусь певну кількість голосів, бо це найкраще соціологічне опитування щодо вподобань населення перед виборами в ОТГ, які будуть тут найбільше через півроку", – розповідає місцевий журналіст Іван Жеведь, який у свої 27 років працював уже на десяти виборах у різних містах України.

Він не голосує, оскільки приїхав у Старобільськ із окупованого Красного Луча, який тепер перейменувано у Хрустальний.

Володимир Григоренко, приватний адвокат і член громадської організації "Воля" приїжджає на зустріч на яскраво-зеленому велосипеді з корзинкою і маленьким дзвоником. Він – один із організаторів Євромайдану у Старобільську, який взимку 2013-2014 відбувався раз на тиждень біля сріблястого Тараса Шевченка на центральній площі. Тоді на зібрання приходили 25-30 людей. Натомість регіонали збирали власний "антимайдан", куди приходили в десять разів більше людей.

Володимир впевнений, що люди ще не пережили "ностальгію регіоналівщини", тому виберуть того, хто так чи інакше пов'язаний із попередньою владою.

Скаржиться також, що у райдержадміністрації досі працюють люди, які організовували автобуси на київський антимайдан і пропонували проводити у Старобільську референдум.

"Зараз раби імітують вибори свого рабовласника. Хоча я основну проблему бачу у депутатському корпусі, а не в міському голові. Адже мер – це лише виконавець".

Тим не менш, Григоренко зазначає, що нині ситуація краща, ніж у 2013 році.

"Ситуація покращилась, але результат не такий, як хотілося б. Зрештою, це нормальна ситуація. Громадська активність не може постійно мати високий градус. Був підйом влітку 2014-го, потім усе це спало, і спеціалісти кажуть, що це нормально".

Раніше Володимир працював старшим оперуповноваженим, а тепер проводить тренінги для сільських громад про важливість контролю влади та місцевих депутатів.

"Всі за гроші, а я ні"

Всього у Старобільську – одинадцять дільниць. Одна з них – у молебному домі.

За трьома урнами стоїть великий хрест. У залі притишено лунає музика – Dean Martin "Lets It Snow". Церква дозволила комісії користуватися кухнею і чайником.

На іншій дільниці член комісії Олег скаржиться, що раніше вибори були набагато веселіші:

"У 2004-му я і ще 34 людини поїхали на вибори в Івано-Франківськ за Януковича. Так мене там хотіли з вікна викинути. А я кажу – викидайте, все одно перший поверх! З тієї поїздки я привіз дочці шубу!" – захоплено розповідає чоловік в окулярах.

За кілька хвилин до 20:00 починається обговорення – як складати столи і хто якого кандидата рахуватиме.

"Он, донька моя пішла аж на ЖД проголосувати за барабанщика! Я їй кажу: "Ти завтра в Київ поїдеш, чого було ото мучитись, так далеко йти?!" – продовжує розповідати Олег.

На цих виборах йому дійсно сумно – його кандидата зняли за кілька днів до виборів, а він уже був зарахований у комісію. Тому сьогодні Олег працює безкоштовно. Каже, інші кандидати платять членам комісії по 300 гривень.

"От всі за гроші тут, а я ні... Ну, я був би й радий! Але цього разу не вийшло, тому я чекаю, коли б скоріше вже піти звідси додому".

За підсумками, вибори міського голови у Старобільську виграла Яна Літвінова, набравши 43%.

Світлана Нємцова отримала 33% підтримки. На третьому місці – Наталія Івашко з 11%. Володимир Попков отримав 9%, а Юрій Березовський – 4%.

Із понад 15.000 виборців на дільниці прийшли 3.650 старобільчан.

Наталія Патрікєєва, спеціально для УП