Один день з Артемом Ситником. Як голова НАБУ полює на велику рибу

Аркуш за аркушем, аркуш за аркушем. Артем Ситник, директор Національного антикорупційного бюро, механічно і швидко ставить свій підпис наприкінці кожного документа.

Він сидить за довгим масивним письмовим столом, на м'якому темно-зеленому кріслі і час від часу дивиться на мене з-під лоба, повертаючись до документів.

Ми познайомилися в серпні 2015 року, під час його першого інтерв'ю для "Української правди". Тоді він, колишній слідчий та адвокат, що тільки-но виграв конкурс на посаду голови НАБУ, розповідав про свої пріоритети боротьби з корупцією, міжнародну допомогу і набір детективів.

На годиннику 9:13 ранку. Ситник прийшов на роботу трохи раніше, ніж зазвичай, і зайнятий вже повсякденною для себе справою – підписує десятки запитів на спеціальну перевірку для кандидатів, які претендують на посаду детективів НАБУ.

У цьому стосі документів, помічених різнокольоровими стікерами, є й десять звернень від нардепів.

– Коли закінчується сесія, вони починають активно писати звернення, – жартує Ситник, бере вже підписані папери і швидко йде в приймальню, щоб віддати їх секретарці.

Інколи, від спілкування з Ситником складається враження, що "не по Савці свитка". Здається, що він не звик до ролі керівника великої та нової для України структури, на яку покладені чи не найбільші надії суспільства в боротьбі з корупцією.

Не під запис він відкрита для спілкування людина, яка  може довго говорити про наболіле з усім багатим спектром міміки на живому обличчі. Однак публічно вже звик закриватися і відбивати численні атаки.

9:30

У нас є близько півгодини для спілкування перед початком першої наради Ситника з детективами.

Голова НАБУ просить секретарку зварити йому чорної кави, яку приносять у білій порцеляновій чашечці, і сідає за круглий стіл з темного дерева.

Цей стіл, як і довгий письмовий стіл, як і масивні крісла, як і важкі червоно-золоті штори з китицями, – дісталися Ситнику в спадок від міністерства промислової політики, працівники якого до 2014 року займали нинішню будівлю НАБУ.

Згадуючи тодішній стан приміщення, Ситник і сьогодні не приховує обурення.

– Усе було в жахливому стані, ми не мали навіть елементарної можливості створити перші робочі місця для детективів. Беушні меблі нам тоді дали представники посольства Канади. Четвертий поверх був єдиним придатним, щоб хоч якось почати працювати. Усе інше – жах. На другому і третьому поверсі, де зараз сидять аналітики, лежали купи сміття, поламаних меблів, – говорить Ситник, розповідаючи про плани стосовно ремонту на четвертому поверсі, щоб усе було "хоча б в одній кольоровій гаммі".

Ситник, який у 2015-му говорив, що в ідеалі йому б хотілося в перший робочий день когось затримати, сьогодні каже, що фактична підготовка до роботи бюро зайняла рік – приведення до ладу приміщень, проведення необхідних тендерів, і звісно, час для детективів, щоб ті увійшли в процес роботи.

– Ми від самого початку не страждали ідеалістичними очікуваннями. Ми розуміли, що за рік-два ситуацію у країні неможливо виправити – такі очікування були більше в суспільства.

Я багато разів розповідав про те, що 16 квітня 2015 року був призначений, а 17-го мене запитують: "Скільки людей ви посадили в тюрму?" – згадує він з посмішкою.

Час, відведений на розмову, швидко спливає. Ситник вибачається: має провести закриту нараду з детективами. На столі у нього є кілька моніторів, на яких видно, що відбувається в приймальні, тож час від часу Ситник може гукнути "заходь!" – що він і робить.

До кабінету зі стосом документів заходить керівник головного підрозділу детективів Андрій Калужинський і ще кілька працівників бюро.

Крізь зачинені двері чутно уривки гучної розмови Ситника з детективами.

11:00

Після наради з детективами зосереджений Ситник швидко крокує по коридору до зали, де з хвилини на хвилину має розпочатися зустріч із Монікою Маковей, колишньою очільницею міністерства юстиції та засновницею Антикорупційної прокуратури Румунії.

Тут на великому столі вже приготували воду, кавники, печиво і цукерки. За кілька секунд до кімнати заходять кілька людей, серед яких і Маковей – харизматична жінка з живим, трохи дитячим поглядом і зморшками навколо очей: такі бувають у людей, які багато усміхаються.

При цьому ззовні вона виглядає стриманою і трохи жорсткою, чорний костюм лише підкреслює серйозність.

Зайшовши до кімнати, з усмішкою тисне Ситникові руку.

– Володієте російською? – трохи невпевнено і незграбно перед початком зустрічі питає у неї голова НАБУ.

Маковей здивована, заперечливо хитає головою.

– Я теж, – говорить він і сміється, щоб хоч якось розрядити атмосферу.

Тож для спілкування лишається англійська. Володіння цією мовою у Ситника кульгає, і відчувається, що директор НАБУ через це комплексує.

За допомогою однієї з працівниць НАБУ, яка виконує роль перекладачки, Ситник розповідає, що один з його перших закордонних візитів на посаді директора бюро був саме в Румунію, де він вивчав досвід боротьби з корупцією.

Уважно вислухавши імпровізоване вступне слово Ситника, Маковей розповідає, як у Румунії затримували корупціонерів. Когось у перукарні під час гоління, у когось вдома були подвійні стіни, між якими були заховані гроші, хтось ховався в ліфті, думаючи, що там розмови щодо майбутніх хабарів ніхто не почує.

– За нашою Конституцією людину можна затримати на 24 години, – говорить Маковей.

– А нашим суддям і трьох днів не вистачає, – важко зітхає Ситник і продовжує: – В Україні дуже складні процесуальні процедури.

Під час розмови він кілька разів відволікається на повідомлення в телефоні, не дуже уважно слухаючи розповіді Маковей. Помітно, що Ситник чимось стурбований.

– Якщо вам потрібно зробити паузу, будь ласка, я зачекаю, – говорить вона.

– Ні-ні, – заперечує Ситник і хутко відкладає телефон на стіл екраном додолу.

Тож Маковей продовжує розмову питанням про термін призначення Ситника на посаду голови НАБУ.

– Теоретично, – говорить він, – на сім років. Але вже зараз парламент робить усе, щоб створити умови для мого звільнення. Верховна Рада може звільнити, але за результатами аудиту діяльності НАБУ щодо ефективності і незалежності нашої роботи.

Говорячи про це, Ситник має на увазі майбутній аудит, що має пройти НАБУ і він, як керівник цього органу. Для цього президент, Кабмін і Верховна Рада визначається з кандидатурами аудиторів.

Співбесіди членів Кабміну з кандидатами на посаду аудиторів проходили в закритому режимі, врешті урядовці визначилися з прізвищем Михайла Буроменського. Президент ще не обрав свого кандидата. А от депутати кілька разів зі скандалами, безуспішно намагалися проголосувати за кандидатуру Найджела Брауна, який вважається ручним аудитором Адміністрації президента і знову пробуватиме змагатися за посаду.

– Я не думаю, що оцінювати діяльність НАБУ – справа парламенту, хоча у вас така ж проблема, як і в Румунії. Люди, які це роблять, є корумпованими, – з розумінням ставиться Маковей.

На це Ситник відповідає, що таку реакцію НАБУ отримує з початком гучних розслідувань і затримань.

– Нормально, у нас теж таке було. Просто будьте сильними, є допомога і підтримка інших країн, – каже Маковей, додаючи, що готова проадвокувати потреби НАБУ перед депутатами і послами, з якими зустрічатиметься найближчими днями. Мовляв, міжнародний тиск працює.

Зустріч з Маковей затягнулася на майже дві години.

Ситник ще докладно встигає розповісти про найбільш гучні кейси НАБУ – справу судді Миколи Чауса, якого детективи НАБУ викрили в отриманні хабара в 150 тисяч доларів, "газову схему" колишнього члена депутатської групи "Воля народу" Олександра Онищенка, а також про затримання голови Державної фіскальної служби Романа Насірова, за якого внесли рекордну для України суму застави в 100 мільйонів гривень.

– Звідки у нього такі кошти? – дивується Маковей.

– У нього хороша дружина, – з усмішкою відповідає Ситник. – Багато моїх знайомих питали, де можна знайти таку дружину.

Ще кілька хвилин Маковей говорить про проблеми НАБУ – наприклад, відсутність права на прослуховування. У бюро є спеціальне обладнання і департамент, що знімає інформацію, але трафік йде через Службу безпеки України. Тож НАБУ не може самостійно знімати інформацію з каналів зв'язку.

Перебуваючи більше двох років на посаді директора бюро, Ситник не може домогтися від парламенту ухвалення законопроекту, що передбачає прослуховування для бюро. Хоча така вимога записана в меморандумі з МВФ, а посольство США, наприклад, ще минулого року направляло листа спікеру парламенту Андрію Парубію із проханням до депутатів розглянути законопроект "про прослуховування" для НАБУ.

Ще одна, найбільша проблема для бюро, яку Ситник обговорює з Маковей, – відсутність судових вироків у справах.

– Наша судова система фактично паралізована, – говорить Ситник. – Справи, що ми передаємо до суду, просто не слухаються.

Маковей зауважує, що в Україні дуже багато антикорупційних органів – Нацагентство з питань запобігання корупції, що має перевіряти декларації, НАБУ, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. На думку Маковей, НАБУ і САП варто було б об'єднати, адже між цими двома органами існують тертя.

Наостанок Ситник пропонує Маковей взяти брошуру, видану англійською мовою. Мовляв, їй буде цікаво подивитися на корупційні схеми, що були виявлені бюро. Також він пропонує їй невеличку екскурсію будівлею.

Вони виходять в коридор, де вже чекає перший заступник директора бюро Гізо Углава.

Вже після проведення "Одного дня з..." з'ясувалося, що генпрокуратура розслідує справу стосовно Углави про підозру в ухиленні від сплати податків і приховуванні громадянства Грузії. У НАБУ з відповіддю не забарилися – і порушили справу про втручання ГПУ в роботу бюро.

Але ці проблеми в Углави виникнуть пізніше. Поки що, він, усміхнений, ішов довгими коридорами НАБУ в компанії Ситника і Маковей.

Ситник показує румунській гості великий спортзал, де тренуються співробітники бюро і, поки для неї перекладають англійською, чомусь вирішує вдарити боксерську грушу кулаком.

Огляд займає кілька хвилин, і делегація крокує далі – невеличка кімната для допитів з відеокамерою, кімната, де працюють детективи з кумедними зображеннями котиків на системниках комп'ютерів, кімната з кількома потужними сканерами, придбаними за підтримки посольства США. Ці апарати призначені для швидкого сканування великих масивів документів.

– Гізо, Моніка пропонує об'єднувати НАБУ і САП, але тоді, боюся, метастази САП проникнуть в НАБУ, – напівпошепки і жартома звертається Ситник до Углави, поки Маковей уважно слухає розповідь перекладача про сканери.

– Ні, це буде той випадок, коли ми переможемо, – сміючись, відповідає Углава.

Він лишається проводити екскурсію для Маковей, а Ситник поспішає до свого кабінету, де у нього за розкладом передбачене заняття з англійської мови.

– Як вийшло, що Углава лишається працювати в НАБУ, поки багато інших грузинів, як-от Міхеїл Саакашвілі, Ека Згуладзе, Хатія Деканоідзе, пішли з державних посад? – питаю в Ситника.

– Я сказав би, усіх грузинів "пішли". Просто Гізо був єдиний, у кого були умови робити те, для чого його запросили. У мене з ним немає розбіжностей у поглядах і цінностях, ми прийшли створювати щось, – говорить голова НАБУ.

Зайшовши до своєї приймальні, Ситник розуміє, що його викладачки ще немає, і кілька хвилин чекає, спершись на стіл секретарки. Розпитую, скільки разів на тиждень у нього заняття з англійської.

– Два або три, але постійно зривається, – жалкує він.

В цей час приходить викладачка. Ситник просить нас перечекати у приймальні, аргументуючи, що не готовий вчити мову публічно.

– Соромитеся? – питаю.

– Да! – сміючись, з готовністю вигукує Ситник і продовжує: – Я зараз як та собака Павлова. Слухаєш, і так хочеться щось сказати…

Після цих слів він зачиняє двері в кабінет. Урок триває близько 40 хвилин. Поки ми чекаємо в приймальні, крізь двері чутно "She is…"

Закінчивши урок, Ситник проводжає викладачку до приймальні. У цей момент якраз прийшов голова Ради громадського контролю НАБУ Олексій Гриценко. Усміхнений, задоволений Ситник тисне йому руку і звертається до Дмитра зі словами: "Сфотографуй з шефом".

Розмова з Гриценком за зачиненими дверима в кабінеті Ситника триває кілька хвилин.

Кількома годинами пізніше в Facebook Гриценка з'явиться повідомлення про те, що колишній депутат від НФ, один із спонсорів партії Микола Мартиненко ховається від вручення підозри НАБУ в приймальні народного депутата від НФ Дениса Дзендзерського.

14:30

Поспішаючи на зустріч поза межами приміщення НАБУ, Ситник розповідає нам "інформаційну бомбу" – детективи НАБУ намагаються вручити підозру Мартиненку. Тож одразу стає зрозуміло, якого високопосадовця мав на увазі Ситник під час зустрічі з Маковей.

– Але не пишіть з посиланням на мене чи бюро, а то знову будуть звинувачувати в піарі, витоку інформації, – категорично просить він.

Тож  нам не лишається нічого іншого, як спробувати підтвердити новину в адвокатів Мартиненка.

Ситник прямує на вулицю, до службового автомобіля Škoda Superb, припаркованого у внутрішньому дворі НАБУ. Окрім авто, біля якого вже чекає водій, у дворі стоїть бронетранспортер і БТР, що були передані для спецназу НАБУ минулого року.

Директор бюро не хоче брати нас на зустріч, але пояснює, що вона стосуватиметься пілотного проекту НАБУ, САП і Антикорупційного суду, що має бути створений в рамках судової реформи. За задумом, детективи складатимуть електронні подання про обшуки і закритими каналами відправлятимуть до суду. Суддя також матиме доступ до цих закритих каналів.

Тобто, мова йде про такий собі закритий електронний документообіг між правоохоронними органами і судами.

– Я в Лондоні розповідав детективам, що в нас справа може бути і в тисячу томів. Вони дивилися зі здивуванням. У них відкрив ноутбук, показав. У нас у справі Онищенка була величезна купа паперів, для кожного обшуку копіюється купа паперу…Тож такий проект реально зменшить навантаження технічного характеру, – пояснює він і обіцяє скоро повернутися з зустрічі.

15:30

Після зустрічі в приймальні на Ситника вже чекає Калужинський із кількома документами в руках. Один із них він показує Ситнику.

– Дебіл! Що я можу сказати... Я не піду, – роздратовано кидає він, подивившись на документ, швидко заходить до кабінету, нервово знімає з себе піджак і кидає його на спинку стільця.

За кілька секунд, заспокоївшись, він запрошує нас до невеличкої кімнати відпочинку поряд з кабінетом.

Тут, на підлозі, стоїть великий портрет Тараса Шевченка. Раніше портрет висів над робочим столом в кабінеті Ситника, а тепер там стирчить лише величезний гвіздок.

– Він на цьому портреті старий і втомлений, а я хочу повісити портрет молодого і красивого Тараса, – задумавшись, говорить Ситник і запрошує нас пообідати з ним.

Кімнати відпочинку є в багатьох керівників державних органів, але в Ситника – вона чи не найскромніша з тих, що нам доводилося бачити в рамках підготовки матеріалів циклу "Один день з..."

Тут є диван і стіл, на якому лежать три піци з кафе "Челентано" (географічно найближча до НАБУ піцерія), салати і солянка в одноразовому посуді, а також кілька пляшок з колою.

Ситник пропонує налити мені коли, але я заперечую, що її не п'ю.

– Я теж. Якого чорта її взагалі купили, – буркотить Ситник, наливаючи собі у склянку газований напій.

Наразі він виглядає втомленим і трохи знервованим. Хоча протягом всього дня справляє враження людини, яка звикла відбивати напади як на себе особисто, так і на бюро.

Протягом більш як двох років, що він очолює НАБУ, таких атак було більш ніж достатньо.

Бюро критикували за дорогі шкарпетки, дружину Ситника, що у складі офіційної делегації НАБУ літала в Лондон ще 2015 року, і багато іншого. Остання історія – заява ГПУ про затримання нібито співробітника НАБУ і його спільника на хабарі в 150 тисяч доларів.

– Фактично спокійних днів, коли ми не відчуваємо атак, немає. Вже загальновідомий факт, що тільки-но ми когось високого рівня почнемо затримувати, то одразу з'являються тонни бруду, звинувачень, починаючи від непрофесіоналізму і закінчуючи якимись політичними замовленнями, – говоріть він, беручи великий шмат піци з сиром.

Але Ситник і його структура зазнає звинувачень не тільки з боку ГПУ або депутатів або людей, щодо яких тривають розслідування, але й з боку тих, хто мав би бути партнерами бюро, – а саме Назара Холодницького, очільника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Органу, що здійснює нагляд за додержанням законів з боку НАБУ під час проведення оперативно-розшукової діяльності і досудового розслідування.

Здавалося, що НАБУ і САП мали б бути партнерами і спільно боротися з корупцією в Україні. Однак на практиці Холодницький і Ситник звинувачують один одного з кінця минулого року.

Наприклад, НАБУ скаржилася Генпрокуратурі на бездіяльність Холодницького в розслідуванні так званої "справи МАУ", а Холодницький дорікав НАБУ у зловживанні піаром.

Багато місяців Холодницький не підписував підозру щодо Романа Насірова, Миколи Мартиненка, і продовжує не підписувати щодо голови ЦВК, одного з фігурантів справи про чорну бухгалтерію Партії регіонів Михайла Охендовського.

– Яка основна стратегія? "Ми вважаємо, що там немає доказів". Хто це може перевірити? Ніхто, бо ніхто не знає матеріалів. Це дуже зручна позиція для прокурора. От, "немає доказів, я так вважаю", – пояснює Ситник.

Тема відносин між НАБУ і САП болюче зачіпає його.

Ситник розповідає, що в САП навіть немає своєї канцелярії. Тож поки відправлений текст підозри надійде до САП – його прочитає половина працівників ГПУ. Така ситуація, за словами очільника бюро, була під час направлення підозри щодо прокурора АТО Костянтина Кулика, якого звинувачували в корупції.

– Мені це також не подобається, – говорить Ситник і продовжує: – Але позиція, коли ми всі працювали-працювали, публічно говорили, що скоро-скоро, а потім "немає доказів" – то так теж не можна працювати. І незалежній аудиторії перевірити ці слова фактично неможливо. Дуже зручна позиція. Тут я бачу докази, а тут не бачу. По деяких справах по дуже схожих схемах – бачать, а тут – "не бачать".

Я уважно слухаю і розповідаю, що співрозмовники УП в САП говорять про велику кількість помилок в текстах підозр. Зокрема, в тексті підозри щодо МАУ – 196.

Ситник за словом в кишеню не лізе, відказуючи на кшталт "наші друзі з антикорупційної прокуратури багато про що розповідають", і "був же час у когось порахувати".

– Я зараз можу показати документи, що складали прокурори. На жаль, є певні амбіції, не знаю причин усього цього. Але якщо ми говоримо про якість документів, то прокурори також іноді таке пишуть, що без сміху дивитися неможливо. Але ми це не афішуємо. Вони ж  нас звинувачують у піарі. Однак ми цього не показуємо, про це не говоримо. Навпаки, постійно підкреслюємо, що ми намагаємося працювати разом. Але, на жаль, адекватної реакції ми не бачимо, – зітхає він, додаючи, що НАБУ не може працювати без САП, а САП без НАБУ.

Обідня перерва добігає кінця. У приймальні вже чекає нардеп від НФ Тетяна Чорновол, яка принесла матеріали в НАБУ. Ситник пояснює, що сюди приходять небагато депутатів, але Тетяна – одна з виключень.

– У неї ще живе дух журналіста, який проводив розслідування. Іноді вона згадує свої навички, приносить заяви і доводить до відома, що вона мала на увазі в цій заяві, – каже він.

З Чорновол він говорить близько десяти хвилин, знову за зачиненими дверима свого кабінету. У цей час до Ситника заходить і один із його заступників – Анатолій Новак. Колоритний спортивний чоловік міцної статури, який майже рік провів в зоні АТО, а тепер керує спецназом НАБУ.

– Я вас врятував, – урочисто оголошує він, вийшовши в приймальню. – Вони скоро закінчують!

Ніби заграючи з нами, Новак пропонує влаштовуватися на роботу в НАБУ.

16:20

Ситник завершує  коротке інтерв'ю для World Bank Group і погоджується ще трохи поспілкуватися з нами.

Але розмова виходить сумбурною. На його мобільний весь час приходять повідомлення, які він читає, мобільний і робочі телефони дзвонять з інтервалом в кілька хвилин. В цей час приблизно за шість кілометрів від будівлі НАБУ, в бізнес-центрі Carnegie Center, де розташований офіс партії НФ, детективи намагаються вручити підозру Мартиненку.

– А чия там приймальня? – питає Ситник, відповівши на черговий дзвоник по мобільному телефону і нервово підійшовши до вікна, – Пинзеника? (нардеп від НФ Павло Пинзеник – УП).

Він повертається за стіл.

– Намагаєтеся дізнатися, чия там приймальня? – питаю я.

– Та я думав, що Пинзеника, але він на Шовковичній, – відмахується Ситник.

В якийсь момент йому телефонує і син.

– Наші виграли? 1:1? І ти гол забив? Молодець, розповіси потім, – говорить він. Здається, йому ніяково, що журналісти чують цю розмову у розпал намагань детективів вручити підозру.

Стає зрозуміло, що довго розпитувати Ситника не вийде. Він розконцентрований і схвильований.

Питаю про кандидатури аудиторів і намагання влади таким чином вплинути на роботу бюро.

– Ми не можемо собі дозволити обговорювати якісь конкретні кандидатури і говорити, що нас хтось влаштує, а хто не влаштує. Ми повинні виконувати свою роботу, – дуже сухо відповідає Ситник.

– Ви не можете. Суспільство може. І депутати можуть. Деякі з них говорять, що Браун –це креатура Адміністрації президента, – заперечую.

– На ньому такого бейджика не було, наскільки я знаю. Мене дуже часто запитують, чому так відбулося, що був такий скандал. Моя думка, що скандал був не через якесь прізвище, а через те, що процедура була якась непрозора і трохи неправильна, що були такі спроби призначити цього аудитора. Тому й була така реакція. Бо був конкурс, подавалися люди, був переможець цього конкурсу. Його рекомендували проголосувати в залі, – говорить очільник НАБУ.

Нагадую Ситнику, що за результатами аудиту його можуть зняти з посади.

– Ми не говоримо, що ідеально робимо свою роботу. Я впевнений, що, можливо, якісь зауваження в ході аудиту будуть. Питання стоїть не тільки для нас, а взагалі для всієї антикорупційної реформи – щоб висновок цього аудиту, чи негативний, чи позитивний, – щоб цей висновок був легітимним, щоб не було сумнівів в об'єктивності цього висновку. А якщо, вибачте, заходить людина і не може пояснити, звідки вона взялася, але вже знає, що у нас все погано – ну… – не закінчує відповідь він.

На питання, якщо доведеться йти у відставку, Ситник, який під час розмови кілька разів наголошував, що захист НАБУ це активісти і міжнародна спільнота, – реагує, ніби проковтнув шматочок кислого лимона.

За його мімікою видно, що можливість відставки йому не подобається. І про це він воліє довго не говорити.

– Як це можна взагалі виключити? Негативний висновок аудиту, відставку? Можливо, взагалі приймуть закон і ліквідують, як у Румунії. Конституційний Суд визнав неконституційним їхнє агентство з доброчесності – і ліквідували.

Я навіть не виключаю, що й у нас таке може бути. Що в Конституційний Суд звернуться з конституційним позовом: "Прошу визнати закон про НАБУ неконституційним". Таких варіантів дуже багато...

Я особисто, і мої колеги – ми робимо все, що можливо в цій державі, щоб антикорупційна реформа не захлинулася. Ми в черговий раз заявляємо, що бачимо, наскільки проблемною є судова реформа. Приклад по Насірову – експертиза, тиск на експертів. По Охендовському проста експертиза робилася три місяці, і висновок так і не був складений.

Тобто, таких дрібних моментів тисячі в день. Ми з цим постійно боремося, намагаємося "рити проходи". І коли все це вже вистраждано – бах, і суд. І все. І паралельно "мегаексперти" в усіх сферах одночасно, навіть не розбираючись, де зона відповідальності НАБУ, де прокурорська зона відповідальності...

Як можна так непрофесійно говорити, що НАБУ нікого не посадило? Та ми нікого не садимо! В усіх державах з демократичним режимом садить тільки суд! – Ситник майже кричить про наболіле.

Але якщо йому все ж доведеться йти у відставку, чим він займатиметься?

– Як казав мій син: "Папа, я сподіваюся, що колись знову станеш адвокатом і будеш більше часу проводити вдома", – з посмішкою говорить він.

Близько шостої години вечора ми закінчуємо. До кабінету Ситника знову заходить Новак, і вони разом виходять в коридор. Ми йдемо з будівлі НАБУ.

Зрозуміло, що вечір і ніч в бюро будуть гарячішими, ніж той день, який Ситник погодився провести з УП.

Марія Жартовська, Дмитро Ларін (фото), УП