Кандидат в керівники ДБР Матіос: Я не "біла ворона", я – сова

"Українська Правда" продовжує серію інтерв'ю з претендентами на керівні посади у Державному бюро розслідувань. Раніше нам вдалося поспілкуватися з керівником управління процесуального керівництва Департаменту з розслідувань особливо важливих справ у сфері економіки ГПУ Ольгою Варченко та народним депутатом України Юрієм Македоном.

Цього разу зустрітися з нами погодився Головний військовий прокурор Анатолій Матіос. Розмова відбувалася в офісі-"склянці" на вулиці Різницькій, 13/15, який збудував екс-генпрокурор Віктор Пшонка.

Матіос одразу привернув увагу зброєю на поясі, черевиками Louis Vuitton та годинником Rolex. "Подарунок дружини на 40-річчя", – парував генерал стосовно годинника. На запитання про черевики відповів, що це виріб модного українського бренду "Луцьк-Волинь".

Головний військовий прокурор багато жартував, давав розлогі й довгі відповіді на запитання. Проте окремих питань, які стосувалось дружини та її бізнесу – прямо уникав.

Бесіда почалась нетрадиційно: із запитань самого Анатолія Матіоса до інтерв'юерів щодо враження від попередніх співрозмовників "Української правди".

– Хто Вам більше імпонує: Македон чи Варченко?

– Імпонує? Кожен кандидат по-своєму цікавий.

– Ви що, бісексуальні якісь? Ніхто не сподобався більше?

– Нам більше мала сподобатися Варченко?

– Я не знаю, тому запитую. Я сім років пропрацював в СБУ, знаю професійний рівень всіх юристів СБУ.

– Іншими словами, на ваш погляд, Варченко значно професійніша, бо "прокурорська"?

– Чому? Я кажу про рівень професійності. Я не казав чогось більше або менше. Мені добре відома ціна слова. Ви мене в три сосни не заводьте, я ж все одно виплутаюсь.

Про ДБР

– Якщо вже почали з обговорення інших кандидатів: кого ви вважаєте своїм ключовим конкурентом?

– Комісію. Я серйозно кажу.

Комісія, яка роздвоюється між прагматизмом, політичною доцільністю і об'єктивною оцінкою. Вони, як і всі українці, – думають одне, роблять друге, говорять третє. А потім, якщо ще партія скаже, то кваліфікують і патріотично оголошують четверте.

Ось у таких реаліях ми живемо.

– То вони залежні?

– Я не можу сказати, що вони залежні. Але ви спитали, хто мій головний конкурент.

Найбільший конкурент – це той, хто тебе оцінює.

Якщо ти будеш оглядатися на тих, хто з тобою в перегонах, то ти втрачатимеш динаміку. Якби я оглядався, як пан Горащенков [інший кандидат, екс-помічник Порошенка Олексій Горащенков, – УП], що він склав іспит на 69, а я на 89, то я би вічно був у якійсь конкуренції з паном Горащенковим, чи ще з кимось іншим.

У житті я зустрічав багато людей, які во стократ були розумніші за мене. Але вони зараз ніде – вони не реалізувалися. Бо між теорією та практикою велика прірва.

І тому в мене немає конкурентів серед таких же номінантів. Я їх сприймаю як людей, які мають натхнення, віру й бажання очолити ДБР.

– Чому подалися на конкурс? Що було ключовим мотивом?

– Боже, не може в людини бути ключових мотивів! У людини є життєві принципи або засади, за якими вона живе. Хто за Заповідями Божими, хто за тим, що йому вклали батьки.

Ключового не було. Є норми закону, які придумав Реанімаційний пакет реформ, як один з кластерів європейського законодавства щодо розділення єдиної правоохоронної конструкції.

Придумано, що слідство має бути так, окремо. Я знаю і вмію це робити. ДБР – це симбіоз оперативної роботи і слідчо-прокурорської.

Тому, як є такі умови, то чому б не податися?

Якби назвали "космічний апарат, який розслідує" – то я б подавався на "космічний апарат".

Не має значення, що я думаю. Має значення, що окрім прав, ми маємо обов'язки. Мій обов'язок – виконувати для держави те, що я вмію і в чому маю певний рівень кваліфікації. Не більше, не менше.

– На наш погляд, вашим ключовим мотивом є те, що ви шукаєте посаду з імунітетом.

– Чому ви так вирішили?

– Бо заступника Генерального прокурора звільнити не важко. Шокін це довів із Каськом і Сакварелідзе.

– Люди добрі, вибачте, але ви говорите нісенітницю. Я вже котрий рік поспіль, з 2008 року, перебуваю за військовим контрактом, раніше в СБУ, і так само зараз. Навіть якби мене змістили – я все одно виконував би те завдання, яке записане в мене у контракті, у якому багато нюансів.

Який імунітет мені треба? Від кого? У Верховній Раді мають імунітет, глава держави має імунітет. Хто ще має в нас імунітет?

– Від звільнення, мається на увазі.

– Серйозно?..

НАБУ зараз пройде аудит – і ніякий імунітет не допоможе.

– У законі про ДБР немає такої вимоги, що директор звільняється після негативного висновку аудиту.

– Я не сприймаю недосконалі речі. Якщо немає ДБР, що ми обговорюємо?

Якщо так довго "народжується" імунітет, то поки доживеш до імунітету, то тебе всі "патріоти" кінчуть. Кінчуть за те, що ти робиш свою роботу, – а вона невдячна.

Коли прокурор був людиною? Ніколи. Бо він приходив до суду і просив "тюрму" або покарання. Хто його буде любити? Це є суцільний предмет для биття. Зараз ще й ноги витирають.

Держава, яка витирає ноги об свої руки, не має майбутнього.

Прокуратура і правоохоронна система – це інструменти держави, це ложка і вилка, яка змушує громадян пам'ятати, що є не тільки права, але й обов'язки.

Прокуратура – це інструмент, там працюють такі самі люди, як і в суспільстві. Звісно, воно все так перекривилося в цій державі, що не розумієш, хто праведний, хто неправедний.

Зараз така стезя: усі, хто до 30-ти – вони правильні, бо хочуть реформ. Це притаманно молоді: пам'ятаємо революцію хіпі, фанатіння від The Beatles...

– А чи були ви знайомі з членами конкурсної комісії безпосередньо до конкурсу?

– Та я всіх знаю, бо 2,5 роки на війні, а вони обралися тільки 2 роки тому.

Читайте також

• За лаштунками ДБР: кадри вирішують все
• Державне бюро розслідувань. Як кується перемога президента

Паламарчука [член конкурсної комісії від ВР, – УП] знаю, бо він працював у Херсоні в органах внутрішніх справ. Севостьянову знаю по роботі, бо вона перший заступник міністра юстиції; Стойка пам'ятаю з періоду пост-Помаранчевої революції, коли він був губернатором [обидва – члени комісії від уряду, – УП].

Фахівців з права і професорів учбових закладів не знаю і не був знайомий, бо ніколи не перетинались.

Майданик [член комісії від президента, – УП] – виважена беземоційна людина, яка нервує від будь-якої бюрократії. Особливо, коли я пишу після кожного засідання комісії: дайте мені по закону такі-то дані.

Комісія порушила все, що можна було порушити. Вони мені відповіді надсилають через 2 місяці. Тим самим дають мені втілити можливе гасло: "Так не дістанься ти ж нікому!"

– А Євгена Дейдея знали до конкурсу?

– З Дейдеєм [член комісії від ВР, – УП] познайомився на комісії. Він вічно у якійсь революції перебуває.

– На першій співбесіді ви зазначили: "Я буду чи не буду директором Державного бюро розслідувань, якщо дві фракції знайдуть порозуміння між собою".

– Ви знаєте, у нас в Україні дуже досконале законодавство. Його просто ніхто не виконує.

Буду я головою ДБР, чи не буду – знає один Бог. Коли Бог хоче покарати, то він забирає розум. Тому якщо він не буде нікого карати і дасть розум членам конкурсної комісії – вони зроблять правильний вибір.

– На вашу користь?

– Як Бог дасть. Але якщо комісією будуть порушені мої права, то я, як і будь-який громадянин, маю право звернутися до суду. Хоча, поки я звернуся до суду, патріотично-реформаторські налаштована громадськість "кінчить" і останню підвалину державності – суди.

– Так чому ви зазначили про дві фракції?

– Дві фракції – це влада і опозиція. Насправді, я хитрую. Сказав рівно те, що сказав. Так можете й записати.

Про НАБУ та прокуратуру

– Ви є послідовним критиком НАБУ, хоча у 2015 році були серед фіналістів конкурсного відбору на посаду директора цього відомства. Чому тоді комісія вас не рекомендувала, і чому цього разу має бути інкаше?

– Ну хоч у чомусь я стабільний.

Насправді, я не осмислюю минуле, воно не піддається зміні. Я маю своє судження про те, але наразі це немає жодного значення. Те публічне "горнило" я пройшов.

Для мене зараз конкурс на керівника ДБР є доведенням усім критикам, що вони не знають мене, не знають сутності моєї роботи, хоча в них склалася думка, що я людина системи.

Якби я представляв військову прокуратуру Реанімаційного пакету реформ, то я би був першим і найкращим на селі. 
Тому для мене це є іспитом задля підтвердження моєї кваліфікації.

Я жодного дня не брав відпустку, я готувався ночами. Останній раз складав іспити при закінченні університету, коли мені було 26 років. Вважаю, що іспити з новітнього законодавства добре склав.

Я готовий пройти і поліграф – на відміну від керівництва САП і НАБУ, – адже тоді законодавець не додумався вписати таке в закон про НАБУ.

– Ви публічно заявляли про безпідставність звинувачень НАБУ на адресу військового прокурора АТО Кулика. У чому проблема цього провадження?

– Я втішений вашою оцінкою роботи НАБУ. Ви кажете, що звинувачення абсурдні?

– Ні. Ми кажемо, що ви відкидаєте звинувачення НАБУ.

– Перше, у мене немає звинувачень до НАБУ. Принаймні, я про них не знаю.

Друге, я ніколи не даю оцінку здійсненим процесуальним діям інших правоохоронців.

Третє, справа в суді. Я дуже добре обізнаний в деяких речах, наприклад, що досконалість слідства втілиться у рішенні суду. Якщо воно буде обвинувальним, я його визнаю. Навіть передусім не я, а Генеральний прокурор. Оскільки повноваження про відсторонення від посади або зняття з посади є компетенцією Генпрокурора.

Я двічі звертався до нього з пропозицією "відсторонити". Якщо Юрій Віталійович цього не робить, то це його зона відповідальності.

– Іншими словами, ви висловлювали Луценку свою позицію?

– Я висловлював, але непублічно. Є робота рутинна, є процедура. Я вважаю, що однозначно треба було відсторонювати від посади. Я до нього [Кулика, – УП] ставлюся погано, але усвідомлюю і оцінюю його професійний рівень.

Моральні засади цієї людини дуже погані, а професіоналізм – високий.

– Згодні з вами, що Генпрокурор відсторонює або притягує до дисциплінарної відповідальності. Але ви, як керівник органу прокуратури, можете змінити прокурора у провадженні.

– Тільки в межах нижчестоящих прокурорів. Якщо таку постанову виніс вищестоящий прокурор, я повинен виконати його постанову.

Скрізь Кулик був визначений процесуальним керівником постановою Генпрокурора. Жодної моєї постанови в цій частині немає.

– Давайте поговоримо про угоди, які нещодавно уклала прокуратура.

– Це "про ДБР", чи це світоглядний "допит" про результати роботи прокуратури?

– Ні, ви ж сказали, що ви дуже професійний. Тому ми хочемо упевнитися.

– Якщо ви подивилися засідання кабміну, де я тонко чи грубо говорив, то там знайдете відповідь на ваше запитання про угоди. До сьогоднішнього дня уряд не прийняв рішення про перерахування коштів для АТОшників, які загинули або покалічені внаслідок війни.

Я вважаю, що коли гроші вкрали, але ми змогли повернути їх в бюджет – вони мають бути віддані тим, хто найбільше постраждав.

Невідворотність покарання й полягає в тому, що людина повинна нести адекватне навантаження за те, що вчинила.

– Ви вважаєте релевантними суми, які вони – Сухомлин, Кацуба, Головач – внесли?

– До питання підписання угоди з Кацубою жодного стосунку не маю. Це рішення приймав Генеральний прокурор.

Справу Кацуби я не розслідую, вона з різних обставин і за різних причин була передана ще в грудні іншому підрозділу Генпрокуратури. А релевантність залежить від участі людини.

Ми розуміємо, що ні Сухомлин, ні Кацуба не були вершиною цієї піраміди. Ми можемо лише здогадуватися та читати журналістські розслідування власників квартир завдяки грошам "Сбербанку Росії". Але це не є доказом у суді. Доказом у суді є роль, місце і відсоток докладених зусиль.

Сухомлин сплатив рівно стільки, скільки ми довели наявності у нього майна. Вибачте, ми можемо комусь написати: вкрали 20 мільярдів або більше. Але це треба довести. Доведено в тій частині – і при цьому людина дала покази по горизонталі й вертикалі.

Конструкція законодавства полягає в тому, що доказом є свідчення осіб. Одна справа, коли свідок каже: я знаю зі слів третього, що ніби Василь чи Петро робив те й те. А інша, коли він каже: я в цій ієрархії виконував ось такі функції, мені ставив завдання такий-то. Це абсолютно різні речі.

Найголовніше, що ці докази визнані судом і лягли в основу обвинувального вироку. Люди отримали кримінальне покарання, щоправда з відтермінуванням строку, плюс сплатили гроші.

Я не знаю жодного органу, який зміг підписати аналогічні угоди. Військова прокуратура і тут перша.

Хотілося, щоб мої колеги з Спеціалізованої антикорупційної прокуратури спроміглися досягти таких результатів.

– А хто був ідеологом підписання цих угод? Бо ви кажете, ще не було такого факту, коли хтось спромігся би підписати.

– Спроміглися дуже важкою роботою.

– Але хтось же підштовхнув прокурора підписати?

– Там працювала група прокурорів.

Ви знаєте тільки вершину айсбергу, бо ж підписано більше 30 угод про визнання винуватості.

Це не одне засудження людини, яка лише хоче уникнути відповідальності й готова на всіх наговорити. Працювала завжди група прокурорів – але угоду підписував я, як керівник цієї групи. Потім це рішення погоджував Генеральний прокурор: після оцінки і перевірки обставин та умов при заключенні угоди, а також доказів, що підтверджують вину і наявність коштів для сплати.

Наразі ці угоди затверджені судами першої та апеляційної інстанцій.

– Вас нещодавно помітили у лікарні "Феофанія", де ви нібито відвідували відстороненого керівника ДФС Романа Насірова. Як було насправді?

– У Вас є батьки? У мене жива мама. У "Феофанію" я потрапив тому, що за годину до того мою сестру з Верховної Ради забрали в реанімацію, і вона лежала в сусідній палаті з Насіровим.

Я летів туди, щоб завезти ліки, без яких її не могли реанімувати. Тепер я можу це сказати – бо її виписали з лікарні, і все добре.

Більше я пояснювати нічого не буду.

Якщо люди такі ниці, то нехай кожен пройде через реанімацію. Вибачте, мені плювати, що говорять, куди я йду. Будь-яка лікарня не є територією НАБУ, САП, прокуратури або ще когось. Я прийшов як людина, яка мала нагальну потребу. Пояснювати на той момент я не мав права з огляду людського, бо тоді би ввечері в мене була б іще одна людина в реанімації – це моя мама.

Хто б мене не зачепив, я готовий дати в пику. Я вичерпне відповів?

– Абсолютно вичерпне відповіли. Просто тоді ви нічого не прояснили.

– Я не міг відповісти.

До слова, по цій ситуації жоден з керівників відомств, що розслідують цю справу, не дав коментаря – ні Ситник, ні Холодницький. Хоча вони знали, чого я туди приїхав.

Бо коли я зайшов в реанімацію, мені одразу зателефонував Ситник, і я йому все пояснив. Він сказав: "Вибачте, я розумію". Вони [Марія Матіос та Роман Насіров – УП] лежали "стінку в стінку".

Більше того, зі мною зайшла журналістка Соня Кошкіна. Вона перед тим сказала: я хочу побачити, як ви зайдете до Насірова. Я взяв її з собою. І ми зайшли в палату, де лікарі робили реанімаційні заходи моїй сестрі. Вона [Соня Кошкіна – УП] зблідла і змовчала.

Я досі думаю: чому дуже популярний журналіст не сказав – я своєю репутацією гарантую, що Матіос йшов у зовсім інших справах, а не до Насірова?

Адміністрація Януковича

– У 2011 році ви перейшли на роботу в Адміністрацію президента Януковича. Яка у вас там була посада? Кому підпорядковувався підрозділ, в якому Ви працювали?

– З 2008 року я є офіцером Служби безпеки України. До сьогоднішнього дня законодавство передбачає інститут офіцерів діючого резерву, відряджених в інші державні органи. Людина, яка підписала військовий контракт, повинна виконати наказ.

Відповідно до наказу голови СБУ Хорошковського я був відряджений до Адміністрації президента. Підрозділ називався "Головне контрольне управління". Воно займалося перевіркою виконання указів та розпоряджень президента. Усі акти, до складання яких я мав відношення, приймалися комісійно. І я спокійний за кожен підпис, який тоді поставив. Керівником підрозділу на той час був радник президента Анатолій Балюк.

У грудні 2013–січні 2014 року, з приходом нового голови Адміністрації Клюєва, я вимушений був перейти на нелегальне становище.

Бо перше, що зробив Клюєв – це звільнив мене з посади і відрядив назад до СБУ. На мене там чекали з кайданками, тому я не повернувся на Володимирську, а переховувався в центрі міста.

Мене переслідували, як єдиного представника Західної України в АП.

До слова, мій брат під час Революції Гідності був одним з комендантів консерваторії. Це знають усі, кому потрібно.

– Колишній заступник керівника АП Андрій Портнов розповів у ЗМІ, що під час Євромайдану ви контролювали виконання доручень Януковича правоохоронним органам? Що це були за доручення?

– Не хочу коментувати слова юриста, у кожного є своє право на владу чи право на правду.

В Адміністрації президента до цього часу є Департамент взаємодії з правоохоронними органами та Головне контрольне управління. Це дві різні речі.

Тому перевірка дій правоохоронних органів під час Революції Гідності точно не була в моїй компетенції.

За правоохоронними органами наглядає Генпрокуратура. І те, що відбулося тоді, є наслідком нехтування уповноваженими державними органами – прокуратурою – надгрубих порушень закону, які стосувалися всіх громадян України. Як з однієї, так і з іншої сторони.

Бо, наприклад, за всіма статутами – не може солдат Внутрішніх військ стояти взимку більше доби в мокрих черевиках, та ще й не розуміючи, яке перед ним поставлене завдання.

Так само порушувалися й права інших українців.

Про декларацію

– Ваша дружина обдарувала вас різноманітними коштовними речами. Можете розповісти, чим вона займається?

– Я переконав її сходити на ефір телеканалу ZIK з Наталією Влащенко, щоб вона все там розповіла.

Якщо коротко, то моя друга дружина 25 років вирощує хліб. Вирощує, зберігає та продає збіжжя: зерно, сою, на орендованих полях на Херсонщині. У неї 600 працівників. І я не маю ніякого відношення до її статків.

Більше того, я ніяким чином не претендую на ці статки, бо ми з дружиною уклали шлюбний контракт.

– Видно, що вам не дуже подобаються питання про сім'ю та родинне життя.

– Якщо вас цікавить, як я живу, то ви можете переглянути годинний фільм телеканалу ICTV. Там все показано: від ранку до ночі, з будинком та родиною. Це я спеціально так "підгадав", щоб медійна атака була з усіх боків: і "Українська правда", і дружина на ZIK, і я на ICTV.

– Тобто ви спеціально відтерміновували наше інтерв'ю?

– Та ні, хлопці. Буває, що за тиждень я опиняюся в різних кінцях України: від Балаклії до Львова. Я сплю по три години на день. Як ви думаєте, чи легко мені знайти час?

Вчора я встав о 5 ранку, бо всі гарнізони військової прокуратури були залучені до обшуків по "Тедіс-Україна" [інтерв'ю записувалось на початку квітня, – УП]. Інших деталей по цій справі не можу розголошувати.

– Який підрозділ є головним у цьому провадженні?

– Департамент з розслідувань особливо важливих справ у сфері економіки Генпрокуратури. Старшим групи прокурорів є Ольга Варченко.

– Цікаво.

– А що тут цікавого? Ви думаєте, у нас багато людей, яким можна довірити відповідальну справу? Професійні здібності, досвід і якість роботи Ольги Варченко я оцінюю на найвищому рівні. Таких людей в Генпрокуратурі мало.

Окрім того, що треба вміти зробити, – треба ще мати мужність піти проти вітру.

– Ви претендуєте тільки на керівника ДБР. Ви б хотіли, щоб у разі вашого призначення директором, мати такого заступника?

– Якби так сталося, як говорите, я б лише плескав у долоні собі та Богові за це.

Але навіть Лещенко написав, що Матіоса ніколи не оберуть, Адміністрація президента ніколи не піде на це.

Я, як Гриценко – тільки "перший непризначаємий". Однак буду проходити цей шлях.

Я ніколи не був ні для кого "тлом". Я хочу мати мету в житті – мету побудувати щось. Зараз є унікальна можливість "з нуля" побудувати те, що увійде в історію. І я відчуваю в собі сили побудувати це.

Маю досвід і знання, але головне: можу дихати проти вітру. Так виглядає "біла ворона".

Але я не "біла ворона", я – сова. Зараз покажу, що маю на увазі.

Олександр Лємєнов, Володимир Петраковський, для УП