У черзі в "ДНР". Як виживають в ізоляції

"Майорськ!", "Кому на Майорськ?", "Є одне місце, виїжджаємо вже!" – жваво закликають людей таксисти на вокзалі Костянтинівки, яка вже понад два роки є кінцевою залізничною станцією усіх потягів, що прямують до Донецької області.

Бадьорим тоном зазивали пропонують за чотириста гривень з машини або сто з одного пасажира відвезти в місце підвищеної небезпеки – на контрольно-пропускний пункт біля селища Майорськ, розташоване на околицях окупованої Горлівки.

14 грудня тут на КПВВ від кулі загинув пенсіонер. Ще одного чоловіка куля зачепила плече. За повідомленням Держприкордонслужби, трагедія сталась внаслідок обстрілу КПВВ з боку бойовиків.

– Хто вам сказав, що там стріляли з боку "ДНР"?! Брехня! Усі знають, що це український солдат вистрілив, – "просвічує" таксист гостю з Києва.

– Там люди в черзі щось не поділили, почався конфлікт. Щоб їх втихомирити, солдат вистрелив у повітря. А потім якось куля попала по людях. Кажуть, що він не спеціально, напевно, на запобіжник забув поставити. І, в результаті, два трупа, – продовжує таксист.

– Як два? Хіба не один? Другий живий.

– Ну хрєн його розбереш, хто ж правду зараз каже.

Як переповів автору чутки вже інший таксист, стрілянина вранці 14-го грудня виникла якраз унаслідок конфлікту людей з водієм, що оминав чергу. Сталося це з іншого боку КПВВ – у черзі з Горлівки на Бахмут.

Адже вранці найбільші черги формуються якраз у бік підконтрольній Україні території – коли люди виїжджають з дому за пенсіями та продуктами.

– Зараз тривають слідчі заходи. На даний час відомо, що близько дев'ятої години ранку пролунало два постріли. У результаті чого один громадян був поранений, інший загинув. Вони стояли на тій стороні, у так звані сірій зоні за "нулем", – коментує "УП" комендант оперативно-бойової прикордонної комендатури Андрій Кулєш.

Тобто йдеться про чергу, яка вранці вже пройшла КПВВ і блокпост бойовиків і впритул підійшла до нульового блокпосту з українськими військовими – чоловік загинув за 50 метрів від нього. Українське КПВВ знаходиться за вісімсот метрів далі від цього блокпоста.

Місцеві таксисти – найбільші розповсюджувачі чуток, які вони збирають від пасажирів, що мешкають по різні сторони від лінії фронту. Завдяки таксистам тут ефективно працює так зване "сарафанне радіо".

Проїжджаючи біля райвідділу поліції міста Бахмут, найближчого райцентру від Майорська, таксист раптом видає:

– А ось тут українські солдати зґвалтували місцеву дівчину. Взяли її одразу після втечі "денеерівців" як сєпарку. Вона хотіла писати заяву, але попередили, що краще мовчати, а то гірше буде.

"Страшилка" про масові ґвалтування місцевих дівчат українськими солдатами тут доволі поширена. При тому, розповідаючи її, люди посилаються на "знайомих у лікарнях", куди нібито потрапляють жертви.

Водночас, як розповідав раніше автору на умовах анонімності співробітник однієї з лікарень в зоні АТО, про жоден такий випадок їм не відомо, не говорячи про масові госпіталізації "зґвалтованих" у лікарні. "Таке враження, ніби хтось навмисне масово запускає в народ ці небилиці",– вважає місцевий лікар.

– А отут на моїх очах "денеерівці" розстріляли квартирного крадія. І правильно! А як по іншому чинити? Одного розстріляли, інші боятимуться!" – емоційно пригадує таксист події тих місяців, коли Бахмут утримували бойовики.

Жінки на задньому сидінні, відчувши цікавість автора до здобутків "ополченців", не втрималися: "А як вони пияцтвом боролися! Всі, хто увечері по вулиці п'яний йшов, затримували і на різні роботи відправляли. У нас всі самогонні пункти позакривали".

– Де "у вас"?

– В Макіївці (окупована нині бойовиками – УП).

– А зараз? Забирають п'яних?

Жінки принишкли, зрозумівши, що їхня попутниця, яка їде в бік "ДНР", насправді не місцева.

– Не знаємо. Не бачили. Але на вулиці п'яних не видно.

– А ви сюди часто їздите?

– Ні, рідко. У справах були.

"Справи", за якими мешканці окупованих територій їздять на контрольовані Україною території, – це, зазвичай, зняття готівки з банкоматів та закупка продуктів. Одна з попутниць їздила зняти пенсію, а її дочка – допомогу по догляду за дитиною.

Попри боротьбу уряду з "пенсійним туризмом" та припинення виплат фіктивним переселенцям, тисячі мешканців окупованих територій знаходять спосіб, як обійти заборону.

Кожні півроку соціальні інспектори проводять перевірки за місцем тимчасової реєстрації людей – чи дійсно вони тут живуть. Зазвичай, коли людину, що претендує на допомогу чи пенсію, не застають за вказаною адресою, залишають повідомлення про необхідність ідентифікації протягом трьох днів. Тобто в людей є час, щоб приїхати з окупованої території та "відмітитись".

Але така схема підходить лише тим, у кого є реальна адреса, за якою можна зареєструватися. Власники квартир одразу телефонують прописаним у себе "переселенцям", повідомляють про перевірку – і ті приїжджають.

Ті ж мешканці окупованих територій, які раніше писали у заявах вигадані адреси, залишилися без можливостей отримувати пенсії та допомогу.

За салом і шоколадом

Майже на всі зняті з банкоматів кошти люди одразу отоварюються. Адже ціни на продукти на підконтрольних Україні територіях нижчі, ніж на окупованих.

Звідси в "ДНР"/"ЛНР" люди в основному везуть сало, м'ясо, ковбаси, цукерки та ліки.

– Російський шоколад несмачний як пластилін. І російські ліки – дуже погані, – розповідають попутниці з таксі, які по дорозі попросили таксиста зупинити біля аптеки, щоб купити немовляті знеболюваний гель для прорізання зубів.

– Але зате в нас комуналка дешевша, а тут втричі підняли! – проводять паралелі мама з дочкою.

Використовуючи велику різницю в цінах на продукти, тут з'явилися свої "човники": купляють тут і перепродають там.

Схожа схема існує на західному кордоні України. Там мешканці українських прикордонних територій завозять в Польщу та Угорщину цигарки та горілку, які в країнах Євросоюзу значно дорожчі.

Щоб обмежити торгівлю з окупованими територіями, Україна встановила норми у вазі та вартості продуктів, які можна провезти через КПВВ. Так, одна людина не може провезти харчів більше ніж на суму в п'ять тисяч гривень і вагою не більше 75 кілограм (до грудня-2016 обмеження було до 50 кілограм).

– "Я вас благаю! Платиш на КПВВ тисячу-дві – і ніхто твою машину не оглядає, везеш скільки хочеш! – переконує таксист в наявності корупційних схем на митних постах на лінії розмежування.

Для профілактики корупційних дій на КПВВ повсюдно встановлені відеокамери.

Останнє гучне затримання за корупційні дії на КПВВ (тоді ще розташоване біля селища Зайцево) відбулося 31 травня. На гарячому на хабарі за позачерговий прохід і проїзд без черги – взяли 14 прикордонників.

Як оминути чергу

"Човники" вигадують схеми не лише як провезти товару побільше, але й як пошвидше перетнути чергу. Допомагають їм цьому також таксисти.

Ще до відкриття КПВВ одна машина тут займає чергу, у якій отримує пропуск з порядковим номером в черзі. У талончику записують номери авто і прізвище водія, щоб він не зміг нікому вступити чи то продати своє місце.

Водночас напарник цього водія на іншій машині збирає людей по авто- та залізничних вокзалах, пропонуючи проїхати в Горлівку або Донецьк без черг. Далі привозить людей до КПВВ, де вони пересідають у порожню машину, яка вже знаходиться максимально близько до лінії перетину умовного кордону.

Загалом вартість такої поїздки з попереднім займанням черги коштує від 500 гривень з пасажира.

Працює ще одна схема: щоб машина не простоювала в черзі, легковик чи цілий мікроавтобус займає чергу, отримує талончик з порядковим номером, і їде назад на один з вокзалів за пасажирами.

Перевага другої схеми в тому, що пасажирам обіцяють поїздку без пересадки на КПВВ.

Попит на такі перевезення чималий. Часто за день-два до поїздки уже неможливо забронювати місця (хоча оголошень про бронювання місць в Донецьк чи Горлівку в інтернеті чимало). Ці схеми неабияк дратують інших водіїв у черзі, коли вони бачать, як зліва їх об'їжджає одне авто за іншим.

Сварку з такими перевізниками автору вдалося застати в черзі на КПВВ. При тому люди сварилися в різних місцях черги.

Градус емоцій особливо зростає після обіду, коли люди починають хвилюватись, що не встигнуть перетнути "кордон". Адже КПВВ працює до настання темряви, оскільки саме увечері та вночі активізуються обстріли. Взимку дедлайн – п'ята вечора, влітку – восьма.

Той, хто не встиг проїхати, буде вимушений або ночувати на КПВВ в машинах чи в наметі для обігріву, або повертатися до Бахмуту на ночівлю.

Щоб вгамувати емоції тих, хто боїться не встигнути, на місце конфліктів підходять військові та приїжджає поліція. Це дещо заспокоює людей.

За дві години до закриття КПВВ "Майорське" сварки виникали й у пішій черзі. Адже завжди знаходяться найхитріші, хто намагається пройти першими. Інколи вони обходять чергу під приводом, що хочуть попити чаю, який волонтери роздають трохи далі попереду.

– А ну, вернись у чергу! – кричить бабця до дівчини, яка з сумками і кравчучкою намагається пройти вперед, "щоб попити чаю". – А навіщо тобі пити чай з сумками!? Залиш їх комусь і йди пий.

Кілька пенсіонерок фактично організували живий кордон, щоб не пропускати хитрунів.

Найдовше тривала сварка між пенсіонерками і мамою з дитиною, яка намагалася пройти першою. Адже з дітьми ту пропускають поза чергою.

– Скільки дитині років? Десять? Вже велика, може й постояти! Я після операції – і стою уже другу годину! Холодно дитині? Ось намет з буржуйкою, йдіть грійтеся. Знаємо ми таких, спеціально тягнуть дітей з собою, щоб без черг проходити, – сваряться пенсіонерки з мамою.

Проте батьків з дітьми дошкільного віку тут пропускають без скандалу.

В цей час біля намету з обігрівом починається штовханина. Люди розбороняють двох чоловіків. Тут виявили чергову схему: хтось під приводом "попити чаю" проходить вперед без сумок, а його напарник через когось передає сумки.

Але якщо порівнювати атмосферу пішої черги на західному короні з Євросоюзом, де стоять, здебільшого, торгаші з горілкою та цигарками – тут все-таки менше агресії.

В людях відчується зневіра, втома – але присутня взаємопідтримка. У наметі для обігріву люди один одному уступають місце. Гріються по черзі, міняючись у черзі.

Зовсім поруч лунає автоматна черга.

– В Зайцевому стріляють, – спокійним тоном про себе промовляє пенсіонер у черзі. Решта не звертає на звуки уваги. Звикли.

"Здалась тобі та ковбаса?"

Про політику тут краще не починати говорити. Люди бояться: солдат з автоматами, співрозмовника, який невідомо звідки й на кого працює, і врешті, бояться вголос визнати, що повелися на порожні обіцянки, що після референдуму жити стане "як у Росії".

– У Росії мінімальна пенсія вісім тисяч рублів. А в нас що? Нещасних дві тисячі рублів – це 500 гривень. Ну як вижити?! Хоча би зробили пенсію, як в Україні – 1200, – жаліється пенсіонерка, з якою ми розмовляємо в наметі для обігріву.

– А люди ще вірять, що пенсію зроблять, "як у Росії"? – перепитую.

– Ха-ха, дадуть вони пенсію вісім тисяч!.. Доженуть і ще раз дадуть, – не витримує дід з довгою сивою бородою, що сидить поруч.

Пенсіонерка починає плакати.

– Ми вже нічому не віримо. Ми живемо сьогоднішнім днем. Думаємо, як до ранку дожити. Мріємо тільки про мир.

– А що треба, щоб закінчилась війна? – питаю.

– Звідки я знаю… Напевно, треба, щоб домовилися, – каже жінка.

– Хай вони ще раз на референдум сходять, і буде мир, – продовжує іронізувати дід, але врешті зривається з місця:

– Я краще вийду! Ви такі витання задаєте, що ну вас в баню. Не провокуйте.

А моя співрозмовниця тим часом вже заливається сльозами.

– Новий рік на носі, а мені страшно, щоб внучок в гості зайшов. Я не маю за що йому навіть цукерку купити. Чим я його буду пригощати?

– Вона ще ниє, дві пенсії отримує , і тут і там, і жаліється, – знову не витримав дід, зупинившись на порозі намету.

– Я вже півроку не отримую українську пенсію! Україна заблокувала! А її заробила, усе життя на заводі працювала. А тепер вже й забула, коли востаннє ковбасу їла, – жаліється пенсіонерка.

– Здалась тобі ця ковбаса?! Тепер от, маєш, – огризнувся дідок наостанок та вийшов з намету.

Надію отримати "зароблене" пенсіонерка таки має. Нещодавно зареєструвалася в Бахмуті як переселець за адресою, де живе її дочка з зятем.

– Чому я з ними не виїхала? А куди мене туди? Вони поїхали до батьків зятя. Я залишилася сама в Дебальцево, та й квартиру треба охороняти, – знову пускається в сльози жінка.

Умови на КПВВ по різні боки лінії фронту

Розпитую в людей про умови на КПВВ. Дякують, що є безкоштовний чай та намет для обігріву. Влітку також стоять накриття, де можна сховатися від спекотного сонця. Волонтери міжнародних гуманітарних місій ще роздають картонні панамки.

– На тій стороні взагалі нічого нема. А туалети такі загиджені, що страшно зайти, – розповідають люди про КПВВ бойовиків.

Проте неприбрані туалети інколи бувають і на українській стороні. Проблема в тому, що в комунальних службах найближчих райцентрів немає жодної штатної одинці, яка була б закріплена за КПВВ. Тому прибиранням тут займаються волонтери з найближчих населених пунктів.

Загалом на КПВВ "Майорське" працює 24 особи. Принцип роботи тут не відрізняється від будь-якого прикордонного контрольно-пропускного пункту.

Спочатку люди проходять митний огляд: перевіряють багажники авто та сумки. Далі – паспортний контроль, де запитують про ціль поїздки та адресу проживання. Тут людей також пробивають по базі "Миротворця", чи бува нема серед них причетних до терористичних угрупувань.

– Пріоритет ми надаємо пішоходам. Бо холодно, в авто можна погрітися. Та й у пішій черзі більш незахищені верстви населення. Прямо зараз – пік потоку, тому ми на автомобільний канал вивели людей з пішої черги, щоб швидше пропустити", – розповідає "УП" комендант оперативно-бойової прикордонної комендатури Андрій Кулєш.

За його словами, в одному напрямку працює по вісім коридорів. Проте люди часто скаржаться, що не завжди працюють всі коридори.

Значно б розвантажило роботу КПВВ "Майорське" відкриття контрольно-пропускного пункту в Золотому, що на Луганщині. Адже 40% пасажиропотоку в "Майорське" – це мешканці Луганщини.

Переговори щодо КПВВ в Золотому тривають у Мінському форматі вже не один місяць. Але бойовики невпинно гатять по Золотому з мінометів.

Така ж історія раніше була з Майорськом. Щоб перенести сюди КПВВ з околиць селища Зайцево, тобто ближче до лінії розмежування, домовлялися про припинення вогню довелося майже рік.

Перенесенням КПВВ вдалося скоротити відстань між двома контрольно-пропускними пунктами (українським і "денеерівським") на двадцять кілометрів.

Це значно полегшило життя чотирьом тисячам мешканцям шести населених пунктів, контрольованих Україною, які фактично жили у цій буферній 20-кілометровій зоні між Зайцево і Майорське.

Адже живучи на підконтрольній території, їм все-одно доводилося вистоювати в черзі по кілька годин.

Гра в російську рулетку

Ризик обстрілів Майорська далі залишається.

Через тиждень після відкриття КПВВ 27 жовтня його обстріляли. Довелося зупиняти роботу на день.

"Якщо починається обстріл, людей в терміновому порядку евакуюють", – каже Кулєш. Їх садять у наявні поруч автобуси і відвозять на безпечну відстань.

Автобуси між КПВВ "Майорське" та Бахмутом курсують регулярно. Проте графіку руху немає: відправляються, коли повністю завантажують пасажирами.

Ціна проїзду від найближчого райцентру, Бахмута, сюди – 25 гривень. Ще 5 гривень треба заплатити за проїзд півтора кілометри між двома КПВВ. Далі – 50 російських рублів від КПВВ бойовиків до Горлівки. Ціна видається явно завищеною, бо Майорськ – це вже околиці Горлівки.

По півдня та по кілька сотень гривень щоразу витрачають люди, щоб проїхати від одного райцентру до іншого – від Горлівки до Бахмуту та назад. Хоча між містами всього лише сорок кілометрів.

У пікові дні КПВВ "Майорське" перетинає до восьми тисяч осіб і до півтори тисячі авто. Щоб встигнути до закриття – кожен з 24-х працівників КПВВ має обслужити за годину 25 осіб.

– Їхати тут – це як гра в російську рулетку: невідомо, коли прилетить, – каже про дорогу від Майорська до Зайцевого таксист, з яким повертаюся назад.

– І кому це все треба було? – питаю.

– Та не кажіть! Дали б людям фінансову незалежність, щоб донбаські гроші Київ би не забирав, тоді все було б нормально.

– Ви знаєте, що насправді регіон дотаційний?

– Так це зараз так! А раніше ж не так було!?..

З таксистом сперечатися не хотілося. Тут людей роками переконували з місцевих телеканалів, газет і методом "сарафанного радіо" у тому, що "Донбас годує Україну" і вони бідні, тому що всі гроші звідси йдуть на Київ і західну Україну.

Йдучи на референдум, люди вірили, що так зупинять відтік грошей з їхніх кишень. Тепер побираються в чергах на лінії фронту.

І не знають, як вийти з цього тупику.

Мар'яна П'єцух, УП

Фото автора

Текст підготовлено в рамках проекту, що здійснюється за фінансової підтримки Уряду Канади через Міністерство міжнародних справ Канади