Криве Озеро. Що "не так" із миколаївською поліцією
"До момента, пока негативный имидж МВД не изменится на позитивный, не переименовывать милицию в полицию, чтобы не дискредитировать хорошее слово "полиция".
Дмитро Гройсман, правозахисник, 2012 рік
1. Хронологія
Із того, що відомо на даний момент щодо дій поліцейських під час "затримання"-вбивства в Кривому Озері:
На виклик жінки, ймовірно через загрозу домашнього насильства (версія ГУНП, яка підтверджується матір'ю вбитого 31-річного Олександра Цукермана), приїхав наряд поліцейських, троє осіб. Також, за версією поліції, був ще один виклик – від таксиста, за тою самою адресою, стосовно поведінки все того ж Цукермана.
Імовірно, це була так звана "група швидкого реагування" – підрозділи патрульної поліції для маленьких містечок. З показів одного із цієї групи, підозрюваного Олександра Причипойди, вже вони викликали СОГ, слідчо-оперативну групу – це ще троє поліцейських.
Матір загиблого, яка була очевидицею подій, каже, що поліцейські витягнули Олександра з автомобіля, надягнули наручники, кинули на землю і почали бити. Ось так вона описує події тієї ночі:
"Били всі шестеро, ногами, кулаками, кийками, він лежав, вони його кинули на землю, просився до них, каже "Я вже харкаю кров'ю" – вони ще дужче били… по голові, по всьому тілу… наступив на шию… Зупинились, коли вже затих, покинули його – пішли писати акти… А коли медсестра сказала, що мертвий – просто втекли".
Тобто з її слів випливає, що всі шестеро поліцейських, перевищуючи свої службові повноваження, закатували її сина до смерті. Наразі є інформація про взяття під варту лише трьох із них.
Прокуратурі й працівникам внутрішньої безпеки, які проводять розслідування і службову перевірку, варто зацікавилась: що робили усі шестеро поліцейських, а також черговий і начальник відділку в Кривому Озері у проміжок часу між тим, як поліцейські втекли з місця злочину, залишивши труп на вулиці (побиття, за словами матері, відбувалося о третій ночі) – і моментом, коли ще одна, інша СОГ таки приїхала проводити огляд місця злочину близько 11-ти ранку?
Можливо, вони втекли, щоб після звістки про смерть недозатриманого погоджувати версії? При чому не тільки між собою, а ще й із керівництвом.
Наприклад, домовитись, щоб той, хто стріляв – у разі, якщо випливе факт пострілів, – бере все на себе і вбивство, і побиття. Логіка проста: навіщо всім шістьом страждати, якщо один все одне сяде за вбивство?
Однак, якщо це припущення й вірне – версії погодили не до кінця.
На суді щодо обрання міри запобігання, один з підозрюваних поліцейських, Хоменко стверджував, що наручники на Цукермана вдягнули вже після пострілів. Також він додав, що ще один підозрюваний поліцейський, Денис Ляхвацький, після того як здійснив постріл, підійшов та бив палицею лежачого Цукермана.
Тобто, Денис Ляхвацький і стріляв, і бив – звідти й усі тілесні ушкодження. А інші – непричетні.
Однак відповідно до більш благородної, але ще менш реалістичної версії Олександра Причипойди виходить, що побитим Олександр Цукерман був вже тоді, як приїхали поліцейські. Звідки взялись наручники – незрозуміло.
Позиція головного підозрюваного, який стріляв, Дениса Ляхвацького – поки що невідома. Він відмовився давати свідчення.
Про інших трьох поліцейських із СОГ взагалі ані слова.
Хоча зі слів того ж Причипойди, усі події відбувались принаймні в їхній безпосередній присутності. А мати Цукермана, нагадуємо, стверджує про побиття її вже лежачого сина всіма шістьма поліцейськими.
2. Експертиза
Отже, лише о 10:52 24 серпня, на сайті ГУНП в Миколаївській області з'явилося повідомлення про подію.
"Поліцейські намагались вгамувати порушника, але останній продовжував чинити опір. Враховуючи ступінь громадської небезпеки та з метою забезпечення публічної безпеки, поліцейські застосували заходи фізичного впливу та кайданки. Чоловіку, який продовжував чинити опір, у певну мить стало зле. Правоохоронці викликали карету швидкої медичної допомоги, але медики вже констатували смерть домовласника."
За результатами судово-медичної експертизи, "стало зле" Цукерману через принаймні два постріли в серце, здійснених із нетабельної зброї одним із тих, хто "забезпечував публічну безпеку".
Автор має надію, що хоча б цей факт буде розслідуваний, і винний буде притягнутий до відповідальності. Адже "застосувати заходи фізичного впливу і кайданки з метою вгамувати порушника та забезпечення публічної безпеки" – і бити лежачого, катувати закутого в наручники, "поки не стихне", на очах жінки, матері й дитини – це дві абсолютно різні речі.
Навіть якщо до того цей правопорушник бігав з лопатою за шістьма поліцейськими, як стверджує Причипойда. Слушна репліка судді на ці слова: "А ви взагалі поліція, чи хто?"
Згідно 7-ї частини 42-ї статті закону про Національну поліцію, поліцейський зобов'язаний негайно зупинити застосування певного виду заходу примусу в момент досягнення очікуваного результату.
Негайно – тобто прямо після того, як забрали лопату і наділи кайданки.
А "бити лежачого", бити закутого в кайданки – це очевидне порушення цієї норми, очевидне перевищення владний повноважень – друга частина 365-ї статті КК, а в залежності від наслідків може мати місце третя частина тієї ж статті. Крім того, тут також очевидні ознаки катування, які вже підпадають під статтю 127 КК (тортури).
Зауважте, мова йдеться не про кваліфікацію дій того, хто здійснив постріли в область серця. Це стосується всіх, хто приймав участь у побитті. За словами матері – усіх шістьох поліцейських.
Також згідно 43-ї статті цього Закону, поліцейський зобов'язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів, а вид та інтенсивність застосування заходів примусу визначаються з урахуванням конкретної ситуації, характеру правопорушення та індивідуальних особливостей особи, яка вчинила правопорушення. Крім того, поліцейські зобов'язані надавати невідкладну медичну допомогу особам, які постраждали в результаті застосування заходів примусу.
Знову ж таки, той факт, що до моменту застосування до нього "заходів примусу" постраждалий від цих "заходів" "бігав за ними з лопатою" – ніяк не звільняє поліцейських від обов'язку надати йому невідкладну допомогу.
Згідно другої частини 44-ї статті цього ж закону, поліцейський зобов'язаний письмово повідомити свого керівника, а той зобов'язаний повідомити прокурора про завдання особі тілесних ушкоджень унаслідок застосування фізичної сили.
Як бачимо, оперативна інформація про застосування фізичної сили та заходів примусу до прес-служби ГУНП якимось чином надійшла.
Залишається відкритими декілька питань:
1) Чи написав хтось з тих шістьох рапорт про те, що від його дій, або в його присутності правопорушник, до якого застосовували фізичну силу і спецзасоби (кийки, кайданки), отримав тілесні ушкодження, ба навіть помер?
2) Чи повідомив керівник ГУНП про це прокурора?
3) Коли ймовірному правопорушнику "раптово стало зле", і до приїзду швидкої – хоча б ті, "хто не стріляв" або навіть "не чув і не бачив пострілів", спробував надати постраждалому від дій колег невідкладну медичну допомогу, як це передбачено частиною 4 43-ї статті закону "Про нацполіцію"? Зі слів матері вбитого – ні. Хоча це також прямий обов'язок кожного "учасника інциденту". І його невиконання, окрім всього іншого, може утворювати склад злочину, передбаченого 135-ю статтею КК (залишення в небезпеці).
На фото вбитого Олександра Цукермана видно, що в нього на тілі численні гематоми, зокрема в області шиї, верхньої частини грудей, ключиць, на голові, крім того, на голові також рани.
Тут варто нагадати 4-й пункт 44-ї статті ЗУ "Про Нацполіцію": "Поліцейським заборонено наносити удари гумовими (пластиковими) кийками по голові, шиї, ключичній ділянці, статевих органах, попереку (куприку) і в живіт".
Доречи, це добре, що СМЕ встановила причину смерті Олександра Цукермана: від травматичного ураження серця, вогнепальні поранення пострілами впритул. Але поки ні слова про інші тілесні ушкодження.
Чи зафіксовано СМЕ численні сліди катувань, які були спричинені вірогідно до настання смерті, і які чітко видно на фото та відео? Адже саме це – базовий доказ для притягнення до відповідальності усіх інших поліцейських.
Сподіваємось, питання щодо тілесних прижиттєвих ушкоджень, а не лише тих, що спричинили смерть, були принаймні поставлені експерту слідчим. Щоб не довелось потім експертам по фото і відео встановлювати наявність ушкоджень, як у справі Ігоря Індило.
3. Симулякр
Друга частина 18-ї статті закону "Про Національну поліцію" передбачає, що поліцейський на всій території України, незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби, у разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій – зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Спостерігання побиття затриманого своїми колегами як раз і є "безпосереднім виявленням". А прохання того, кого б'ють, припинити побиття – є саме таким повідомленням, як передбачено в цій статті.
Це означає, що всі поліцейські – "учасники інциденту", які наче "не били і не стріляли", – зобов'язані були припинити очевидно злочинні дії своїх колег, застосувавши до них, при необхідності із врахуванням правил і обмежень, передбачених ЗУ "Про Нацполіцію", заходи примусу, табельну зброю, викликати допомогу.
Зобов'язані були на місці в порядку ст. 208-ї КПК затримати своїх колег-правопорушників і доправити їх до найближчого відділку.
Зобов'язані були надати першу медичну допомогу постраждалому.
Зобов'язані були повідомити про злочин.
Самі зупинити правопорушників, самі затримати, самі повідомити.
Так. Самі. Своїх. Як це комусь дико не звучить.
Але оскільки ніхто з поліцейських-учасників інциденту нічого з переліченого не зробив, навіть в разі якщо буде доведено їх непричетність до побиття, катування і вбивства – вони мають бути звільнені з лав поліції за порушення присяги і невиконання ЗУ "Про національну поліцію" і притягнуті до кримінальної відповідальності за ст. 367 КК (службова халатність).
Якщо поліцейські не можуть зупинитись після того, як затримуваний перестав чинити спротив – то це говорить щонайменше про їхню психічну нестабільність, а максимум – схильність до садизму. Тобто знову ж таки – професійну непридатність, яку мали виявити психологи.
Над цими питаннями варто замислитись ідеологу створення цього сурогату патрульної служби – груп швидкого реагування. За деякою інформацією, це заступник голови нацполіції Костянтин Бушуєв. Маємо надію, що цей трагічний випадок відкоригує принцип формування таких ГШР.
Групи швидкого реагування, ГШР – це дешевий замінник патрульної служби. Вони виїжджають на виклики 102 у маленьких містечках, де немає нової патрульної поліції. Ці групи формують із колишніх ДАІшників, ППСників, чергових – часто тих, хто не проходив, або завалив атестацію, або ж пройшов її "заочно". Без прозорого відбору, Без навчання.
Квінтесенція старої міліції. Тільки форма нова, ззовні схожа на нову патрульну поліцію.
Член атестаційної комісії Ольга Худецька дуже чітко підмітила головні вади симуляції реформи поліції.
Дуже сподіваємось, що все, що написано вище, – вже проаналізовано, "по кісточках" перебрано Центральним апаратом, керівництвом ГУНП, юристами, кадровиками, психологами, тренерами, інструкторами нацполіції – і доведено до відома не тільки особового складу Миколаївській поліції, але й усіх поліцейських в Україні.
І кожний дільничний, водій чи непереатестований ДАІшник, якого з взяли в ГШР, тепер чітко зрозуміють, як не можна робити ні за яких обставин.
Крім того, сподіваємось, що буде розроблено або удосконалено алгоритми дій поліцейських при викликах за фактом домашнього насильства, проведено тренування ефективного та безболісного затримання осіб, зокрема у стані алкогольного сп'яніння, в стані афекту, "озброєного лопатою/граблями" тощо. А розбір цього випадку, а також тренінги з домедичної допомоги буде включено до програм навчання та підвищення кваліфікації поліцейських.
Маємо надію, що на пальцях буде роз'яснено кваліфікацію дій і подальшу долю всіх подібних поліцейських, "непричетних" до злочину, що вчиняється на їхніх очах, тих, які "з боку стояли і нікого не били", злочин не зупиняли, правопорушників не затримували, потерпілим допомогу не надавали.
Натомість поліцейським буде надано чіткий законний алгоритм дій на цей випадок.
Існує велике побоювання, що таких "непричетних", які може й самі б не били, якби колеги не почали, і раніше зупинились, або дійсно "поруч стояли" – більшість.
Скорегувати саме їх поведінку дуже важливо.
Саме від того, як така більшість поводитиметься у подальшому, який алгоритм дій в них буде "закладено на підкорці" – залежить і ступінь зухвалості більш небезпечних і схильних до садизму, і можливість виявлення подібних фактів силами самої поліції.
І поки "захистом честі мундира" серед таких середнячків вважається кругова порука – такі злочини повторюватимуться. Нажаль, значно частіше, ніж ми про них будемо чути.
Подолати це можливо, лише якщо більшість усвідомить, що "просто стояти поруч" – майже так само небезпечно, як і безпосередньо бити. І що за таке "стояння" ти гарантовано і назавжди вилетиш з поліції.
А можливо – і сядеш у в'язницю.
Євгенія Закревська, для УП
