Ювілейне. Що відбувається і чому так повільно?

Ювілей країни спонукає ще раз поставити собі запитання: що з нами відбувається? Куди прямує країна і коли прийде? Чому все так повільно і що треба, аби пришвидшити рух?

1. МОДЕРНІЗАЦІЯ

Час від часу ті чи інші країни постають перед викликом, який називається модернізація.

Модернізація — це комплексний процес переходу країн, умовно кажучи, до вищої ліги націй. Цей процес відбувається в економіці, політиці, суспільних відносинах, масовій свідомості, культурі та в інших сферах життя — не синхронно, але взаємопов'язано. Результатом успішної модернізації є багатша, більш справедлива, більш демократична країна, врешті — заможніші, освіченіші, здоровіші, щасливіші люди. Всі найбагатші країни світу, окрім нафтових експортерів (чиє щастя скоро закінчиться), свого часу пройшли модернізацію.

Перелік цих країн фактично співпадає зі списком членів Організації міжнародного співробітництва і розвитку: це країни ЄС, США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, а також Японія, Південна Корея, Ізраїль, Чилі та, хай нас це не дивує, Туреччина.

Тим, хто читав праці провідних мислителів сучасності, модернізація відома під різними іменами. Френсіс Фукуяма називає це встановленням верховенства права та відповідального урядування, Дуґлас Норт — переходом до відкритого порядку, Дж. Робінсон та Д. Аджемоглу — переходом від екстрактивних до інклюзивних систем.

Найважливіше, що для модернізації мусять скластися передумови.

Переважна більшість країн не може навіть мріяти про модернізацію. Є багато таких, що стояли на порозі, але так і не змогли скористатися умовами, деякі навіть не один раз. Успішне проходження модернізації — це радше виключення з правила. Однак так чи інакше, за останні триста років більше 30 країн змогли скористатися своїм шансом.

Інша хороша новина: найчастіше модернізація незворотна, бо створені в її процесі політичні та економічні інститути захищають самі себе.

Процес цей не легкий і буває розтягнутий на ціле сторіччя. Франція, наприклад, розпочала модернізацію Великою революцією 1789 року, а завершила у 1870 встановленням Третьої республіки. Модернізація країн Балтії була брутально перервана радянською окупацією на півсторіччя. Часто у процесі доводиться проходити через війни і революції, об'єднання і роз'єднання, тож успіх не гарантовано.

Що є ознакою країни, яка успішно пройшла модернізацію?

1. Відкриті (інклюзивні) економічні інститути, що дозволяють збагачуватися всім, а не лише вузькому колу еліт, та стимулюють інновації. Найчастіше це називають "вільний ринок", але, на відміну від "дикого капіталізму", де переважає право сильного, відкриті системи передбачають активну роль держави у захисті прав власності, захисті конкуренції та обмеженні монополізму, захисті інтелектуальної власності тощо.

2. Відкриті (інклюзивні) політичні інститути, що дозволяють всім брати участь політичному житті. Важливо не плутати це з демократією: вибори не обов'язково означають, що виборці на щось впливають. Відкрита політика — це реальний доступ громадян до вироблення публічної політики на місцевому та державному рівні.

Зазвичай, коли говорять про модернізацію, оцими відкритими економічними і політичними інститутами й обмежуються. Ми з вами не повторимо цієї помилки і згадаємо й інші сфери життя.

3. Модерне мислення. Історія доводить: неможливо встановити відкриті економічні та політичні інститути без критичної маси модерного мислення — раціонального, логічного, критичного.

Закриті економічні та політичні інститути не стимулюють таке мислення, натомість елітам вигідніше тримати маси у полоні патерналізму, популізму і невігластва. Але всіх так тримати неможливо: хтось мусить опанувати новітні технології, щоб заробляти для еліт гроші. Так формуються перші соціальні групи з модерним мисленням.

4. Національна держава. Модернізація неможлива без створення національної держави, бо модерне мислення неухильно формує національну ідентичність. Там, де під тиском імперій формування національних держав неможливе, — там неможлива і модернізація економічних та політичних інститутів. Наслідком, як правило, є національно-визвольна революція та війна за незалежність.

Для повноти треба згадати ще модернізацію й інших сфер життя — культури, релігії тощо, але ці аспекти змінюються пізніше і повільніше, тож ми їх оминемо, щоб сконцентруватися на основному.

2. УКРАЇНА

Наприкінці ХХ сторіччя склалися передумови для модернізації України. Розглянемо їх.

1. Розпався Радянський Союз. Причини і передумови цього ми не будемо обговорювати. Стало можливим формування держави Україна.

2. Україна як частина Російської / Радянської імперії пройшла технологічну модернізацію, що мало необхідною умовою накопичення певної маси людей із модерним мисленням.

3. Національно-визвольні змагання ХХ сторіччя заклали підвалини української національної ідеї, створили рамку українського націоналізму. І хоча ці ідеї захопили порівняно невелику частину населення, важлива їх наявність у суспільній свідомості.

Ці передумови створили підґрунтя для модернізації, але їх замало для того, щоб вона розпочалася. Потрібен був стрес величезного масштабу, після якого суспільство або руйнується, або прокидається.

Перші роки незалежності не створили такого поштовху. Саме тому ніщо не заважало місцевим елітам встановити закриті (екстрактивні) політичні та економічні інститути, а сусіднім імперським елітам — міцно тримати молоду країну на гачку економічної, енергетичної, безпекової та культурної залежності.

Однак за ці роки були значно підсилені передумови для модернізації.

Був створений державний апарат, хоча й на постколоніальній основі. Виросло нове покоління зі значно більшою часткою модерного мислення. Поширилися новітні технології, що стимулюють це мислення. Незважаючи на помірність та обмеженість, українізація сприяла поширенню національних ідей і культури.

Важливим аспектом подальших подій було посилення закритості (екстрактивності) політичних та економічних інститутів (фактична концентрація влади в обох сферах) в часи президента Януковича. Без цього суспільство могло ще довго перебувати у теплій ванні помірно закритих інститутів. Це перший із двох факторів стресу.

Міліцейське насилля було лише приводом для Революції гідності, а вимога підписати Угоду про асоціацію з ЄС — початковим поштовхом. Вже у перші дні Майдану основна вимога була сформульована хоч спочатку і невиразно, але щоразу чіткіше: перезавантаження системи. Вимога євроінтеграції однозначно асоціювалася у значної частини суспільства із відкритістю економічних та політичних інститутів.

Майдан сколихнув мільйони людей, піднявши на прапор ідеї свободи, освіживши підзабуті національні гасла та поширивши їх у середовищах, які ніколи раніше про це навіть і не думали.

Другим фактором стресу стала російська агресія. Вже підігріта Майданом, пробуджена активна частина суспільства сформувала добровольчий та волонтерський рухи, що стало запорукою зупинки агресора. Якщо б вторгнення сталося, скажімо, на рік раніше, України у нинішньому вигляді вже б не існувало.

Паралельно з поширенням новітнього націоналізму (важливо, що це націоналізм політичної нації, а не вузько етнічний) поширювалися вимоги щодо реформ та боротьби з корупцією — фактично це співпадає з вимогою встановлення відкритих (інклюзивних) інститутів.

3. ТЕМП ЗМІН

Згадаймо: необхідною передумовою успішної модернізації є модерне мислення громадян.

Модернізацію гальмують не лише старі еліти (політичні, економічні, медійні, релігійні, військові тощо), які намагаються забезпечити собі збереження закритих (екстрактивних) систем — монополізм в економіці, корупційні схеми, закритість політики від нових людей тощо.

Модернізацію гальмують також мільйони пересічних громадян — продаючи свій голос на виборах, підтримуючи популістів, продовжуючи корупцію не лише у вигляді хабарів, але й через дрібні особисті преференції та крадіжки, а також тримаючи вірність імперській культурі та радянському мисленню.

Було би дивно, якби така більшість привела би до влади на виборах нову політичну еліту, що кардинально змінила би країну за 3 роки. Подивіться на склад парламенту, він повною мірою відображає стан суспільної свідомості.

Ми бачимо, що значна частина громадян високо цінує Сталіна (незважаючи на Голодомор), не бачить впливу війни на своє життя (на третьому році війни), толерує корупцію (хоч на словах ганьбить її) і досі шукає політичного лідера, який негайно і безкоштовно дасть всім хороше життя.

Закон соціальних трансформацій неухильний: активна меншість встановлює напрямок руху, пасивна більшість визначає темп.

Активна меншість зробила свій вибір. Хочеться вірити, що він остаточний, і країна вже не зможе звернути з цього курсу. Тепер залишилося пришвидшити темп.

Головне завдання на сьогодні — поширення нових цінностей.

Свобода, гідність, патріотизм, чесний добробут, громадянська активність, самозайнятість, усвідомленість, критичне мислення, соціальна відповідальність, довіра, любов до освіти та пізнання, здоровий спосіб життя, повага до інших, толерантність, відкритість… перелік можна продовжувати.

Важливо, що без поширення цих цінностей в суспільстві далі ми не рушимо. Ось на чому треба сконцентруватися найближчим часом.

Пам’ятаймо: напрямок руху ми з вами вже визначили. Тепер потрібно створити такий темп, аби досягти бажаного ще за нашого життя. Ми не маємо права передавати проблему подолання минулого наступному поколінню.