Український ТРАМПлін для Манафорта
Українська корупція підкорює Америку. Несподівано для самої себе, українська політика зуміла увірватись у найголовнішу подію в житті США – президентські перегони. Виборча кампанія у Штатах незворотно наближається до своєї розв’язки 8 листопада. Але 14 серпня у ній поруч із "російською", міграційною, "ісламською" та іншими суперечливими темами з’явилась і ще одна – українська.
Зазвичай на Заході про нашу країну знають небагато речей, і то малоприємних: Чорнобиль, війна, революції і, звичайно ж, масштабна корупція.
Проте історія з головою виборчого штабу скандального Дональда Трампа Полом Манафортом показала, що справжній масштаб нашої корупції мало хто оцінив.
Виявляється, вона може впливати і на такі речі, як вибори президента США.
Принаймні в американських медіа після скандалу з "чорними" грошами Януковича пролунало чимало гучних заяв і щодо самого Манафорта, і щодо його шефа. Дійшло навіть до закликів Трампу знятись із виборів.
13 "чорних" мільйонів
Наприкінці травня 2016 року уже звільнений з посади заступника глави СБУ Віктор Трепак передав Антикорупційному бюро так звану "амбарну книгу ПР".
У цих документах зафіксований весь рух коштів з "чорної каси" партії Януковича на загальну суму близько 2 мільярдів доларів.
31 травня УП опублікувала незначну частину цих документів, але і вона засвідчила розмах, з яким діяла ПР часів Януковича.
Більше у публічну площину дані "чорної бухгалтерії" не потрапляли, хіба тільки у повідомленнях прес-служби НАБУ про допити свідків у цій справі.
Публікація "амбарних книг ПР" спричинила низку внутрішніх скандалів в Україні, дала підтвердження низці здогадок про "методи роботи" режиму Януковича та і всіх політичних гравців. Проте ніхто не сподівався, що ця історія матиме своє продовження у США.
14 серпня одна з найвпливовіших газет світу The New York Times вийшла із сенсаційною для американської публіки статтею, де йшлося, що глава штабу Трампа Манафорт може бути замішаний у брудних фінансових справах з режимом Януковича, для якого американець працював з 2005 року.
Журналістам видання вдалося з’ясувати, що в "амбарних книгах ПР" з 2007 по 2012 роки ім’я Манафорта згадується 22 рази. Сума, яку ймовірно отримав американський консультант за п’ять років з "чорної каси", загалом сягнула 12,7 мільйона доларів.
Для України, де судді і прокурори на одній справі "зароблять" сотні тисяч доларів, сума може здатись не такою і значною. Але в головах американської публіки просто не поміщаються разом голова виборчого штабу президента і майже 13 мільйонів "чорного" кешу. М’яко кажу, у них так не прийнято.
Після виходу статті глава НАБУ Артем Ситник офіційно підтвердив, що прізвище Манафорта справді фігурує в "амбарних книгах" з 20 листопада 2007 року по 5 жовтня 2012-го. Але є одне "але".
"Наявність прізвища Манафорта не означає, що він дійсно отримував ці кошти, оскільки там стоять підписи від імені інших осіб. І не конкретизовано, на які саме цілі видавалися ці кошти… Зараз триває збір доказів, щоб довести, що це дійсні списки, довести, що певні люди ставили там свої підписи, і довести, що ці кошти були отримані", - пояснив глава НАБУ.
"Що стосується Манафорта – тут трохи складніше, бо там немає конкретизації, на що виділено кошти. І він не займав жодних посад в Україні. Це трохи довша історія", – окреслив Ситник перспективи справи проти американського політтехнолога.
Шеф же Манафорта Трамп підтримав свого соратника постом у Facebook, де побідкався, що це ніяка не "свобода преси", коли газетам та іншим можна писати, що заманеться. Навіть якщо це повна неправда".
Сам Манафорт вирішив також все спростовувати і назвав публікацію NYT "атакою на репутацію".
"Я ніколи не отримував ні одного "неофіційного платежа готівкою" про що неправдиво повідомляє The New York Times. Я не працював на уряди ні України, ні Росії", - заявив Манафорт.
І злукавив.
Українські "подвиги" Манафорта
Пол Манафорт в Україні до певної міри особистість легендарна. Його ім’я майже ніколи не лунало з екранів телевізорів, але це не заважало йому спокійно розціловуватись в щоки з найвпливовішими людьми країни. Як кажуть, Манафорт був широко відомий у дуже обмежених колах.
Правда, самі прізвища людей із цих кіл досі змушують чиновників по всій країні мимоволі витягуватись у позу "струнко".
Привіз Манафорта в Україну не хто інший, як найбагатша людина країни Рінат Ахметов. Сталося це під час першого Майдану у 2004 році між другим і третім турами президентських виборів. Тоді Манафорта, який уже вигравав вибори для режимів у Конго, Анголі, Філіппінах та інших країнах "третього світу", попросили подивитись, чи можна ще Януковичу таки стати президентом. Але цього не міг добитись навіть Манафорт.
Вдруге він з’явився в Україні уже як політтехнолог Партії регіонів на виборах у Раду 2006 року. До цього він консультував Ахметова щодо справ його холдинга СКМ і на роботу в ПР потрапив саме за протекцією головного донецького олігарха.
Завдання перед Манафортом і його командою стояло не те що складне, а майже нереальне – ПР через рік після Майдану мала виграти вибори. І вона це зробила.
Прихід американців спровокував кілька конфліктів в середовищі самих регіоналів, головним із яких було протистояння за вплив Януковича-Ахметова. Першим публічним виявом цієї тихої війни стала відставка глави виборчого штабу ПР депутата Василя Хари. Як пізніше він зізнається в інтерв’ю УП, він не захотів бути "весільним генералом", адже він мав стати просто ширмою для прикриття роботи американської команди.
"Вони змінили філософію виборів в країні. Вже не треба йти до людей. Потрібно включити "ящик" і говорити, і кудись кидати гроші – на тушонку, на печінку, на інше.
Ми сьогодні обираємо за допомогою "ящика". Ось це американці здійснили революцію у нас тут", – пояснював Хара свою позицію.
Весільним генералом тоді став Василь Джарти, який слухняно виконував свою роль. Доходило навіть до того, що глава штабу особисто звітував перед Манафортом про те, як подав ЗМІ отримані від американців тези.
Але "дресурі" піддавалися всі, включно з представниками першої десятки списку і самим Януковичем. До останнього був приставлений особистий консультант Філіпп Гріффін, який вчив його одягатись і навіть махати руками. Тоді ж була вироблена практика "ховання" Януковича від преси, щоб він не наговорив зайвого.
Саме команді Манафорта ПР завдячує більшості своїх лозунгів та тез, включно з темами НАТО та "пригнічення" російської мови.
У підсумку системної роботи ПР тріумфально виграла ті вибори і, переманивши до себе з "помаранчевої" коаліції соціалістів, посадила Януковича у крісло прем’єра. Щоправда, не надовго.
У 2007 році БЮТ всією фракцією склав мандати і анулював свій список, чим спровокував дострокові парламентські вибори. На них команда Манафорта робила із Януковича демократичного лідера, здатного працювати з Ющенком. Для цього навіть пом’якшили риторику щодо НАТО та інших гострих питань.
Головне завдання було не дати Тимошенко відмежуватись від провалу "помаранчевих" і знову взяти 150 голосів в Раді. Але з цим завданням команда Манафорта не справилась. Після виборів 2007-го у головному кабінеті на Грушевського надовго прописалась саме лідерка БЮТу.
Але це була остання поразка Манафорта і його команди.
У 2010-му на інавгурації нового президента американський технолог радісно розціловувався на вході в Український дім з Рінатом Ахметовим. Вони мали привід для радощів – Янукович всього за п’ять років після Майдану таки зумів обратися президентом. Цього разу у Манафорта, на відміну від кінця 2004 року, час для цього був. До речі, головний лозунг тієї кампанії Януковича – "Покращення життя вже сьогодні" –був вигаданий теж американцями.
Перемогли "регіонали" і на виборах в Раду у 2012 році. Правда, сказати точно, що зіграло більшу роль для тієї перемоги – робота консультантів чи жорсткий андмінресурс – дуже складно.
На той час диктаторські схильності Януковича уже розкрились.
Найпомітніше це було по тому, що у залі Верховної Ради була відсутня Юлія Тимошенко, яка пересіла із крісла прем’єра на лаву підсудних.
Роль Манафорта і його партнерів у цій історії також до кінця не зрозуміла. Він завжди був "адвокатом" друзів Януковича на Заході. Але для виправдання перед США політики репресій Януковича "регіонали" найняли, все ж, а іншу компанію. Пізніше Тимошенко включить Манафорта у свій позов проти Фірташа, але американський суд не знайде його вини.
Про те, чим займався Манафорт в Україні під час Майдану відомо хіба з неоднозначного інтерв’ю Ганни Герман, де вона переконувала, що американський консультант до побиття студентів "давав досить мудрі поради, з якими Янукович не часто погоджувався".
Після того ж, як в Україні стало на Януковича менше, перед Манафортом постало нове, насправді надскладне, завдання. Провести у Верховну Раду рештки Партії регіонів, які з країни не утекли.
І він з цим завданням впорався. Як захоплено ділився враженнями після тих виборів депутат Юрій Павленко, результат Опоблоку фактично повністю забезпечили політтехнологи.
"Нашу кампанію можна вивчати в університетах, як приклад приголомшливої роботи політтехнологів. У нас буквально по днях розписано, що робити, аби зростав рейтинг", – радів тоді депутат.
Правда, це був останній "подвиг" Манафорта в Україні. За даними співрозмовників УП в Опоблоці, що підтверджує і сам Манафорт, після тих виборів він в Україні більше не працює.
"Ми залишились друзями і підтримуємо контакт, але більше не працюємо разом", – розповів УП один із впливових членів ОБ.
За нашими даними, Опоблок повністю розрахувався з командою Манафорта за попередні вибори, але нових оплат не робив.
Офіційних контрактів ні з Манафортом, ні з його "підрядниками" в Україні ніхто ніколи не бачив. З неофіційних розмов з представниками ОБ відомо, що послуги американських консультантів коштували близько 35 тисяч доларів на місяць. Чи саме ці гроші згадуються в "амбарних книгах ПР" як виплати Манафорту, сподіваємось, покаже слідство.
Не даремно ж НАБУ з помпою підписувало угоду про співпрацю з ФБР.
Можливо, цікавість американських слідчих до темної діяльності такого впливово тепер у США діяча, яким став Манафорт, посприяє тому, що й українська складова "чорної бухгалтерії ПР" буде ретельно й ефективно вивчена. Дуже хотілося б, щоб ця історія про загальну безкарність перетворилася в історію про невідворотність покарання.
Роман Романюк, УП
