П'ять промов, які змінили Україну

Історія твориться конкретними людьми. І хоч здається, що там, де діють тисячні і мільйонні маси, роль однієї людини мало відчутна, але часом рух історичних подій залежить від рішень саме одиниць.

"Українська правда" пропонує згадати п'ять поворотних промов, після яких країна з'явилась і змінювалась, вчилася боротись і виживати.

Україна: Слово про Незалежність

Україна на серпень 1991-го уже півроку жила в умовах проголошеного державного суверенітету, але насправді залишалась частиною величезної радянської системи. У першу чергу це відчувалося в економіці та армії.

Коли 19-20 серпня путч ГКЧП у Москві вийшов на свій кривавий пік, до Києва приїхав посланець від заколотників, генерал Чичеватов. Він порадив голові Верховної Ради Леоніду Кравчуку особливих рухів не робити, утриматися від акцій непокори і мітингів, пригрозивши в протилежному разі запровадженням надзвичайного стану в Україні.

Телевізор показував "Лебедине озеро", газети потихеньку передруковували заяви путчистів. Лідери української опозиції вимагали від Ради і Кравчука негайно оголосити путч антиконституційним, як це уже зробила Львівська обларада. Інша частина країни вагалась, частина областей симпатизувала путчистам, а війська навколо Києва поступово переводились у бойову готовність. У Києві запахло московським сценарієм.

22 серпня президії Ради зважилась таки на скликання надзвичайної сесії, яку призначили на 10 годину ранку суботи, 24 серпня.

Атмосфера в залі під куполом була нервова і напружена. Під Радою зібрався велелюдний мітинг в очікуванні головної події української історії.

УКРІНФОРМ

Голова ВРУ Леонід Кравчук:

…З Борисом Миколайовичем Єльциним ми мали розмову щодня, двічі, а то й тричі на день. Справа в тому, що телефони ВЧ у парламенті РФСР не працювали. Працював лише один телефон, тому що він був поставлений в останню мить і не був зареєстрований... Я навіть пам'ятаю його номер: 57-422...Ми домовлялися, Єльцин, Назарбаєв і я, координувати кожен свій крок. Я мушу вам сказати, що Назарбаєв подзвонив Міністру оборони Язову і сказав: "Я прошу вас, ви пройшли війну. Не заплямуйте себе, виведіть війська з Москви. Я прошу вас".

…Неодноразові спроби дозвонитися в Крим до Михайла Горбачова були марними. Телефоністка ніжним голосом відповідала: "Михайло Сергійович просить його не турбувати". Безуспішною була й пізніша спроба пробитися до Горбачова з допомогою нашого КДБ… Ніхто не може пройти в резиденцію без згоди самого президента. Є охорона, до якої входить до 32 осіб… І нас ніхто не прийняв би, якби ми приїхали.

Депутат Дмитро Павличко:

Я хочу, щоб ми знали і відразу настроїлися на три головні рішення, без яких звідси не повинні вийти.

Перше – проголошення повної незалежності України. Друге – передача всіх військових одиниць, дислокованих на території України, під командування президії ВРУ. Третє – повна департизація державних органів України.

Депутат Ігор Юхновський:

Як же виглядала Україна, її Верховна Рада і уряд в час і після перевороту? Україна була абсолютно оголена. Вся сила, що офіційно носила зброю, була проти закону, підтримувала переворот.

Однак найтрагічніше виглядали офіційні засоби масової інформації республіки. Вони повністю служили перевороту, вони надавали перевагу КПУ, надають ще й зараз, служачи йому…

…У чому ж формальна суть перевороту? Арештований законно визнаний цілим світом президент СРСР Михайло Сергійович Горбачов. Чи є вина Горбачова в перевороті? В усіх варіантах – по його волі чи проти його волі – безумовно, є.

…Фактично зараз Союзу як держави немає. Республіки "де факто" є незалежними державами, вони мають брати усю повноту влади в свої руки. Росія це робить.

Суперечки тривали до вечора, сам "Акт…" кілька разів змінював свій текст, але, все ж, у якийсь момент пролунали слова Кравчука:

"За" - 346. Прийнято.

Таким чином, постанова і Акт проголошення незалежності України прийняті конституційною більшістю".

	УКРІНФОРМ

Так між сварок, суперечок, взаємних образ і закликів Україна промовила до світу своє головне слово – незалежність.

Чорновіл: Прозріння "кримської авантюри"

В українській політиці рідко трапляються люди, здатні думати стратегічно, поза межами власної вигоди. Одним з таких був В'ячеслав Чорновіл. Він чітко і повно передбачив проблеми, з якими Україна неуникно зіткнеться після того, як Верховна Рада у лютому 1991 року пішла на "задобрення" Криму і Москви, давши півострову статус автономної республіки.

У 1992 році російські сепаратистські настрої в Криму набрали нової сили, місцева Верховна Рада проголосила "незалежність", призначила референдум з цього питання, а згодом дійшло і до обрання "президента Криму".

В умовах загальної розгубленості і нерішучості, втручання Росії у справи уже незалежної України, центральна влада не знала, що робити із Кримом. Саме у такій атмосфері на початку 1993 року Чорновіл виступив у Раді зі своєю знаменитою "кримською" промовою.

У виступі Чорновола, проголошеному незвичною для нього російською мовою, пролунали усі прості, але у той же час неспростовні, аргументи, чому успішним Крим може бути тільки тоді, коли буде з Україною.

В'ячеслав Чорновіл:

Неужели вы, крымчане, не видите, что Крым сегодня стал самым консервативным уголком Украины, подлинным заповедником партократии, зоной бюрократического беспредела. Багрову (на той час – голова ВР АРК), Грачу и их соратникам нет дела до интересов не только крымских татар, украинцев, но и русских. Им хочется удержаться на плаву.

Назовите мне политические решения, способствующие решению крымскотатарского вопроса, или сделавшие что-нибудь для местного самоуправления. Назовите мне экономические решения, облегчившие положение трудящихся. Не было таких решений… Неужели кто-то всерьез верит, что Крыму помогут щедрые миллиарды соседа, который сам терпит экономическое бедствие и не в состоянии разобраться со своими же многочисленными автономиями?

…Где же выход? В признании Верховной Радой Украины неконституционности акта Верховного Совета Крыма от 5 мая (про оголошення самостійності – ред.). В отмене сверху и в бойкоте снизу референдума, который в современных условиях Крыма объективного результата не дает, ибо попросту будет фальсифицирован.

В признании крымскотатарского Меджлиса как полномочного органа крымскотатарского народа вплоть до прямых выборов крымского двухпалатного органа власти.

В лишении нами же данного Крымскому облсовету статуса Верховного Совета Крыма и в скорейшем проведении прямых выборов Верховного Совета автономной республики.

Уже в березні 1995 року Київ здавалося погасив сепаратистські настрої в АРК, посаду "президента Криму", як і Конституцію, скасували. Однак, як показала історія, до 2014 року Чорновола в Україні насправді не почув ніхто.

Ющенко: "У вас не вистачить куль…"

Україна часів Кучми була місцем моторошним і непередбачуваним. Один за одним помирали чи зникали помітні політичні діячі і навіть журналісти: 1998 - Вадим Гетьман, 1999 – В’ячеслав Чорновіл, 2000 – Георгій Гонгадзе…

Промисловість ударними темпами переходила у руки кримінально-олігархічних груп. Усі ЗМІ тотально котролювалися Банковою через систему так званих темників: виданням не лише вказували, на що не можна звертати уваги, але й жорстко пояснювали, як і хто говоритиме про дозволене.

На президентських виборах 2004 року Кучму мав замінити "амбітний і цілеспрямований" донецький "проффесор" Віктор Янукович. На початку вересня того року по країні прокотилася новина, що отруїли головного опозиційного кандидата Віктора Ющенка.

Якби Ющенко здався і вийшов із перегонів, то шансів на перемогу над створеною Кучмою олігархічною системою залишалось зовсім мало. Але він повернувся.

На його першому після отруєння виступі 18 вересня Ющенка можна було впізнати лише по силуету і голосу, він подовгу не міг говорити, мусив постійно обтирати понівечене обличчя хустинкою.

Але слова Ющенка для тих, хто зібрався того дня на Європейській площі, звучали, як грім. Так в Україні пізнього Кучми могли говорити лише сміливці.

Віктор Ющенко:

…Хотів би сказати окремі "компліменти" до влади: ви нас не отруїте! У вас не вистачить куль та КАМАЗів! Нас вам не зламати! Будуть знаходитись не один і не тисячі, а десятки тисяч нових Вадимів Гетьманів, Вячеславів Чорноволів, Гій Гонгадзе і багатьох-багатьох добрих людей України!

…Ми хочемо змін! Ми, громадяни України, прагнемо жити по-людськи. Ми, народ України, вимагаємо того, що належить нам по праву. Люди хочуть спокою і достатку, миру і справедливості… Нас ділять на "східняків" і "західняків", ділять за національністю і мовою, ділять історією і вірою. Не вийде!

…Я побував у вас всюди і бачив – нинішня влада в агонії. Проте цього не можна побачити на телебаченні. За одне слово правди відключають канали і закривають газети... Влада боїться нас. І недаремно. Бандити при владі розуміють: вибори стануть вироком цій владі, який винесе сам народ. Бандити сидітимуть у тюрмах!

ПОВНИЙ ТЕКСТ ПРОМОВИ ЮЩЕНКА ЧИТАЙТЕ ТУТ

Усі сказані слова не були вигадані Ющенком, чи його спічрайтерами, це були бажання людей, зібрані і озвучені усі разом. І хоча за спиною Ющенка уже тоді стояли люди, котрі дуже швидко перетворяться із простих соратників у "любих друзів", того вересня українці навчилися вірити. У себе.

Порошенко: Тримати порох сухим

Другий український Майдан мав свою складну і трагічну історію. Але головною причиною, через яку люди вийшли і боролись, було не просто бажання вигнати Януковича. Друга революція вимагала гідності. Люди вийшли на площі для того, щоб нагадати політикам з усіх партій, хто насправді є владою у цій країні, і що вимоги, які висуває суспільство, - це не просто слова, які можна послухати і забути.

Першою інституційною перемогою Майдану стало обрання нового президента. І коли Петро Порошенко прийшов у Верховну Раду отримувати атребути влади, він був не просто черговим главою держави, він був першим, за чиєї спиною абсолютна більшість виборців цієї країни.

Тож не дивно, що в інавгураційній промові нового президента були зібрані усі головні вимоги, висунуті під час Революції гідності і трагічних подій після неї.

Петро Порошенко:

…Країна зробилася інакшою. Іншими стали люди. Настав час невідворотних позитивних змін.

… Досі багато хто думав, начебто Незалежність дісталася нам без жодних зусиль. Це – неправда! За нашу незалежність, самостійність боролися цілі покоління українських патріотів. За неї полягли герої Небесної сотні. За неї гинуть українські воїни та мирні громадяни.

…Повноважень і рішучості не забракне. Я не хочу війни. Я не прагну помсти. Хоча перед очима – великі жертви, принесені українським народом. Я прагну миру і доб’юся єдності України. Тому розпочинаю свою роботу з пропозиції мирного плану.

… С чем я как президент приеду к вам (на Донбасс – ред.) в самое ближайшее время? С миром. С проектом децентрализации власти. С гарантией свободного использования в вашем регионе русского языка. С твердым намерением не делить украинцев на правильных и неправильных. С уважительным отношением к специфике регионов.

…Свобода не дається раз і назавжди. За неї треба постійно боротися. Мир, якого ми сподіваємося досягти найближчим часом, не буде тривалим, якщо ми належним чином не зміцнимо нашу безпеку... Ми повинні тримати порох сухим.

…Росія окупувала Крим, який був, є і буде українським. Вчора під час зустрічі в Нормандії я саме так і сказав Президенту Путіну – Крим є українським. І крапка.

… Хотів би наголосити на відданості ідеї парламентсько-президентської республіки. Ніякої узурпації влади! Європейська демократія для мене – найкращий спосіб державного правління, винайдений людством.

…Забезпечення людей роботою та гідною оплатою – це перша гарантія внутрішнього миру та національної безпеки… Президент як гарант Конституції зобов’язаний забезпечити умови для інноваційної економіки та соціальної справедливості.

… Угоду ж про асоціацію ми розглядаємо лише як перший крок до повноправного членства України в ЄС. Ніхто не має права вето на європейський вибір України.

…Маємо постійно тримати в пам’яті суворі уроки національно-визвольних змагань сімнадцятих-двадцятих років минулого століття. Тоді наші політики не змогли об’єднатися, спільно протистояти агресії... Ми не сміємо повторити старі помилки і маємо забезпечити злагоджену роботу президента, Верховної Ради та Кабміну.

Можливо, сам Порошенко не до кінця усвідомлював, що виголошуючи свою промову, він насправді говорить до іншої країни: вона змінилась уже. Ніхто більше не буде покладатися на політиків. Цей народ доріс до того, щоб вимагати.

Савченко: Майдану в Росії бути

Після неоголошеної агресії Росії одним із символів боротьби України за своє існування роковано було стати Надії Савченко. Після захоплення у полон луганськими бойовиками її передали під показовий і цинічний російський "суд". Але ставка російських спецслужбовців на те, що зламати жінку і змусити її на весь світ повторити російські тези про "каральну операцію" і "геноцид", виявилась провальною.

Савченко своєю непоступливістю і твердістю перетворила гадану російську перемогу на грандіозне фіаско.

Вона витримала все, на що була здатна російська силова система: викрадення, ізоляцію, тиск і залякування, маніпуляції і брехню, примусове годування і знущання.

Але навіть після оголошення моторошного вироку знайшла в собі сили співати. А її останнє слово, зачитане у суді, ще довго не йтиме з голови не лише українцям, а й росіянам:

Надія Савченко:

…Я хочу, щоб весь цивілізований демократичний світ зрозумів, що Росія - це країна третього світу з тоталітарним режимом і диктатором-самодуром, в якій плюють на права людини і міжнародне право.

…Апеляції не буде... Через десять днів я оголошу сухе голодування, і тоді в Росії є не більше десяти днів, щоб повернути мене в Україну, звідки викрали! І мене не хвилює, яким чином вони будуть це обгрунтовувати... І поки за мене будуть торгуватися, життя мене буде покидати і Росія мене всеодно поверне в Україну живою чи мертвою! Але поверне!

Майдану в Росії бути! Я хочу показати своїм прикладом, що в Росії тоталітарний режим можна скрутити в баранячий ріг. Ось моє останнє слово!

Випадок Савченко символізує набагато більше ніж ув'язнення однієї людини: насправді, ми всі – полонені, але це ще далеко не привід здаватись.

Часом здається, що слова, які ми вимовляємо, нічого не варті. Але саме вони роблять нас людьми, здатними взяти в руки себе, країну чи навіть історію. Всього, здавалося б, слова.

Роман Романюк, УП