Кого ж обрали на Донеччині? Аналіз депутатського складу міськрад
Згідно із січневим опитуванням соціологічної групи "Рейтинг", проведення місцевих виборів на Донеччині визнано українцями одним з найуспішніших кроків влади – 43% громадян респондентів підтримали цю тезу. Рівень підтримки виборів обійшли реформу поліції, зміцнення обороноздатності і рух влади до безвізового режиму з ЄС.
Ситуація ж на Донбасі виглядає дещо іншою – з чесністю і справедливістю волевиявлення погодилися лише 26% громадян.
Причиною такого стану є, скоріш, не опозиційна налаштованість мешканців до влади, а складність у проведенні виборів на контрольованій Україною частині Донбасу. Також на результати сильно вплинуло перенесення волевиявлення у Красноармійську, Маріуполі і Святогірську, що разом із довгим часом невизначеності щодо проведення виборів у регіоні вдарили по довірі до влади.
Не сприяли високим результатам опитування й складність у розумінні, де саме вибори таки проведуть. Наприклад, у Костянтинівці, що знаходиться далі ніж Маріуполь від лінії зіткнення – і дотепер діє місцева влада, обрана ще у 2010 році.
Незважаючи на це, у більшості населених пунктів вільної частини Донеччини вибори все ж відбулися.
Не дивлячись на ряд проблем, Україні вдалося забезпечити умови для демократичного обрання влади в регіоні. Це посилило і внутрішню стабільність, і, що не менш важливо, дало сигнал міжнародному співтовариству щодо наявності демократичних і вільних умов розвитку на Донбасі. Це й дало змогу Україні зарекомендувати себе демократичним партнером, що тільки посилило доказ штучності конфлікту і розгортання його з боку Російської Федерації.
Тож кого обрали на Донеччині? Команда руху "Сильні громади Донеччини" Центру UA вирішила проаналізувати депутатській склад новообраних міських рад регіону, аби показати зміни та важливі тенденції, якими живе регіон сьогодні. У дослідження увійшли 21 міська і 10 районних рад області, де відбулися місцеві вибори.
Оновлення чи перестановка?
Важливим наслідком виборів стало тотальне перезавантаження рад регіону – більше 50% депутатів у кожній раді районів і міст Донеччини оновилися. А кожна третя рада отримала більше двох третин нових представників.
Основною причиною такого стану є менше використання адміністративного ресурсу в регіоні у порівнянні з минулими виборами. А також відсутність централізованої і монопольної політичної структури, зрощеної з владою на всіх рівнях у вигляді Партії регіонів.
Відсутність такого централізованого тиску повністю віддала ініціативу у політичній боротьбі місцевим бізнесовим і владним елітам. На результат виборів вплинув і вищий рівень прозорості. Також серйозно відбилася і заборона комуністичної партії, представники якої на минулих виборах увійшли чи не в кожну раду.
Такі чинники привели до перезавантаження громад регіону. Звісно, про докорінну зміну політичних платформ говорити зарано, адже нові депутати Донеччини часто й надалі є представниками кланових структур на місцях.
Та найголовнішим є те, що разом з відсутністю тотального впливу колишньої Партії регіонів, окрім платформ зрощеного бізнесу, чиновників і місцевих політиків – у ради зайшли політичні сили, що характеризуються дійсно якісно іншими підходами у своїй роботі.
Отже, загальний висновок: на Донеччині відбувається повільна демонополізація місцевої влади.
Надлом політичної монополії
Згідно з результатами виборів 46% депутатів міських і районних рад області пройшли за списками Опозиційного блоку, який справедливо вважають спадкоємцем ПР.
І хоча в багатьох міських радах ця партія змогла сформувати більшість, ситуація ж загалом явно відрізняється від минулого скликання. Тоді на Донеччини ПР мала тотальне представництво безпосередньо у всіх радах. На сьогодні ж одноосібно більшість вдалось сформувати лише у 9 з 20-ти міських радах та лише в одній з 11 районних рад, у яких пройшли вибори на Донеччині.
Другою за представництвом депутатів стала партія "Наш Край", що отримала 23% мандатів. І хоч ця політична платформа часто включає в себе представників колишньої ПР і в більшості є підтримкою для Опозиційного блоку у створенні більшості ( яскраві приклади – Селідово, Димитров, Дружківці, тощо), та ситуація все ж відрізняється.
У 2010 році основним сателітом ПР була КПУ. Депутати цієї партії були молодшим партнером Партії регіонів і не чинили жодного опору місцевим кланам. Щодо "Нашого Краю", то все залежить від місцевих тримачів партії, які інколи використовують бренд як "франшизу".
Наприклад, в Краматорську ця партія веде себе досить опозиційно до Опоблоку. Адже в місті сформовані дві потужні промислові групи, які конкурують між собою за право контролювати місцеву владу. Одна з них згуртована навколо нардепа Максима Єфімова і в основному концентрується в "Нашому краю", а інша сформована навколо генерального директора "Новокраматорського машинобудівного заводу" Георгія Скударя і концентрується в Опозиційному блоці.
Серйозний результат показала президентська партія "Солідарність", депутати якої не представлені лише в трьох радах міст Донеччини: Маріуполя, Святогірська і Красноармійська. Загалом її представниками на сьогодні є 12% депутатів.
Важливим є проходження 5-відстокового бар’єру великої кількості нових для регіону партій: "Самопомочі", "Демократичного Альянсу", "Сили людей", Радикальної партії та інших. Усі вони відрізняються між собою, та головним спільним є чітка відокремленість від уламків ПР і достатньо ефективна опозиційна робота на місцях.
Також пройшли партії, які хоч і були раніше представлені у радах поодинокими депутатами, однак теж не мають зв’язку з колишньою монополією: "Батьківщина", Радикальна партія, Партія захисників Вітчизни та інші.
У партійному зрізі потрібно зазначити і про осередки партій, які отримали серйозний результат, але всього у декількох населених пунктах. Так, партія "Відродження" зайшла лише у три міськради області – Красноармійськ, Димитров і Родинське, а у першому з них взагалі отримала абсолютну більшість. Цікаво, що у Родинському одноосібну більшість взяла інша політична платформа – Молодіжна партія.
Така ситуація тільки доводить тезу про розпад загальної монополізації регіону на "місцеві монополії".
Висновком з вищевказаного є те, що разом із розбиттям Партії регіонів на різних політичних представників, розбилася й монополія всього регіону, що перейшла у райони й міста області.
Та разом з цим нарешті намітилися тенденція до справжньої конкуренції. Доказом цього є не тільки значне представництво інших, відмінних від колишньої ПР партій – але й теперішні зміни в політиці міськрад.
Новообране самоврядування робить значно більше кроків до відкритості й комунікації, ніж попередники: місцеві ради змагаються між собою, хто раніше перейде на систему Prozorro – депутати проголосували за впровадження електронної процедури закупівель в Краматорську, Красноармійську і Маріуполі. Відкрито підіймається питання щодо прийняття такого рішення в Слов’янську, Лимані і інших громадах.
Це свідчить про початок справжніх змін в регіоні.
Хто ж депутати?
Окрім оновлення складу місцевих рад, варто говорити і про зміни інших ознак депутатів. Значною часткою серед них є діючі чиновники, керівники різних установ та представники бізнесу.
Найбільша кількість депутатів-чиновників є у міських радах Красноармійська (19%), Лиману (18%), Сіверська (19%) і Святогірська (21%). В районних радах найбільше у Волноваському (34%), Костянтинівському (23%) і Мар’їнському районах (19%).
Бізнесмени (більше 19% від всього складу) найбільш активно представлені у містах: Святогірську, Слов’янську, Димитрові, Гірнику, Сіверську і Красноармійську.
Серйозна кількість керівників різних установ і підприємств є у Лимані (аномальні 50%), Красноармійську (42%),у Володарському, Красноармійському, Добропільському і Костянтинівському (38%) і у Волноваському районах (34%).
Цікавою є інформація про віковий склад депутатів Донеччини. Найстарішими є депутати Дружківської міської ради – 53 роки, а наймолодшими є депутати Слов’янської міської ради, середній вік яких складає 44 роки.
В осінньому опитуванні групи "Рейтинг", 51% жителів Донбасу погодилися з тезою, що "Політики не дослухаються до потреб та думок жінок". Згідно із нашим дослідженням гендерного складу міськрад області, в 31-й районній і міській раді регіону 36% жінок, що на 5% більше від минулорічного скликання.
"Найжіночнішими" виявилися ради Українська (53%), Селідово (50%), Сіверська (46%), Новогродівки (46%), Костянтинівського (47%) і Мар’їнського (46%) районів. Найменше жінки представлені у Вугледарі (16%), Слов’янську (19%) і у Першотравневому районі (18%).
У порівнянні з результатами виборів 2010 року позитивні зміни відбулись в Маріуполі, де жінок-депутатів стало в 2 рази більше, з 10 до 20 відсотків.
Результати виборів на Донбасі вкотре підтверджують початок процесу трансформації регіону після розпаду основного політичного монополіста ПР, а отже й штучну його монополізацію в минулому.
Звісно, наявність місцевих політичних монопольних платформ у вигляді партій "Відродження" чи Опозиційного блоку, свідчить про серйозні внутрішні перепони до розвитку політичної конкуренції, котрі сповільнюють даний процес.
Тому Україні ще багато треба зробити у напрямку демократизації регіону, особливо у процесі його економічної демонополізації і підтримки демократичних течій.
Валентин Краснопьоров, спеціально для УП
