Приїхали морпіхи РФ, стало спокійніше. Репортаж з Мар’їнки
На в’їзді в Мар’їнку питаємо першого зустрічного, "як проїхати до міліції". Чоловік пенсійного віку чистою українською вказує дорогу.
У центрі міста невеличкий ринок, де торгують менше десяти продавців.
Тишу порушує лише прибиральник льоду. Чоловік припиняє розбивати лід, коли бачить журналістів. Починає слухати розмову з продавцем, який представляється Анатолієм.
Анатолій розповідає, що є пенсіонером. Однієї пенсії у 1174 гривень не вистачає навіть на ліки, тож доводиться бодай якось заробляти копійчину. На ринку торгує овочами. Цибуля та морква у нього по 12 гривень, буряк – 10. Запевняє, що усе своє з городу.
Виглядає Анатолій оптимістично, намагається жартувати.
– Та мне ничего не страшно. Я, вот, купил колоду карт, – показує дві нові колоди. – Вечером надо соблюдать режим тишины. Приходят соседи – играем в карты. Карты стираются, не выдерживают. Тут бьют так: если дом подскакивает – значит, близко. Дома окна закрыты мешками, стены толстые. Но если прямая наводка, то, извините, мало не покажется.
Кілька разів під час розмови Анатолій повторює, що нічого не боїться. При цьому посміхається. Каже, йому навіть нудно, коли по місту не стріляють.
– Вообще нас это не интересует. Война – это не для нас. Если б мне было лет 20, я б еще повоевал. Но у меня инфаркт, вторая группа. По телевизору говорят, что Марьинка – мертвый город. Все это чушь! Живут люди. Некоторые, у кого деньги есть, убежали куда-то дальше. Осталось 5-7 тысяч.
До початку бойових дій у місті проживало близько 10 тисяч мешканців.
Анатолій трохи розповідає про умови, у яких доводиться жити. Жоден банк не працює. Пенсію люди отримують на пошті. Нещодавно пустили маршрутку з Мар’їнки до Курахового, а по місту почали їздити таксі.
Ринок працює щодня. Щоправда, лише у першій половині дня – після 15:00 стає надто небезпечно.
Під час розмови з Анатолієм десь у глибині території, яку контролюють українські військові, чутно постріли та вибухи. Анатолій вважає, що це працює САУ. Він уже встиг навчитися розпізнавати зброю за звуками. Пізніше військові пояснюють, що це на полігоні перевіряють працездатність мінометів після морозів.
На прощання Анатолій просить переказати родичам та знайомим, що він живий-здоровий, щоб не хвилювалися.
– Это мы шутим. А сейчас тут рванет метров через 5, то мы все ляжем, – каже Анатолій і бере пакет, щоб насипати крупи покупцю.
На позиції 14-ї бригади на околиці Мар’їнки прямуємо у супроводі військових.
Ті розповідають, що під Донецьком перебувають вже 7 місяців. З останніх новин, що почули від місцевих – указ Порошенка скасувати Різдво.
– А що ви хочете? У них тут одне "Новоросія ТБ" і показує. То ми вже не дивуємося, що вони живуть у якійсь паралельній реальності. І переконати їх хоч якось важко. Телевізору вірять більше, ніж нам.
Побачивши журналістів, на зустріч виходить військовий. Представляється як "Шорник". У житті – Степан Нестерович, одесит.
У 2000-му "Шорник" придбав будинок на Фонтанці, за 4 км від Одеси. Купував під дитячий будинок сімейного типу. Чоловік має лише рідних 7 дітей. Будинок стоїть на ставку. Земля належить місцевій владі. Нещодавно отримав листа від відповідних інстанцій: звільнити будинок. Обурюється. Згадує, що вже невдовзі у нього дембель.
– Вернусь, буду разбираться. Это не то, что "новороссы" и сепары – это непонятно какие люди. Я сам замкомандира взвода. Я просто приеду домой, просто разберусь с ними.
Заборону на застосування зброї спростовує командир взводно-опорного пункту з позивним "Гео".
Він просить не поширювати "цю дурню, бо через неї у Києві з’являються істеричні настрої".
– Последние дни у нас тут тихо. Крупных боев не было больше недели. А так – постреливают. Они, если начинают по нам стрелять, и это не провокация, а прицельный огонь плотный ведется, – мы отвечаем. Что, мы будем смотреть, как нас убивают? Нет, конечно. Если это провокации одиночные, на это не отвечаем.
Під час спілкування чутно, як пролітає куля. "Снайпер", – ідентифікують військові й радять сховатися за будівлю. Одразу згадують дві історії.
Перша – з місцевим електриком. Три тижні тому в нього поцілив снайпер. Чоловік вижив. Куля потрапила у ключицю, зачепила легеню, але пішла на виліт.
Друга – з журналісткою ТРК "Україна". Вона намагалася записати стенд-ап на позиціях. Попри попередження пригинатися, стояла у повний зріст. Щойно її смикнули за руку присісти, як за мить почули постріл і проліт кулі.
– Они развлекаются, – пояснює "Гео" постріли з боку супротивника. – Тем более, у них за посадкой снайперский центр подготовки. Они их поднатаскают, а потом, давай же, по мишеням. А "мишени" – ходят здесь.
Позиції супротивника у кількох сотнях метрів.
Військові 14-ї бригади роздивляють бойовиків навіть без біноклів. Щовечора на тій стороні – ротація. Рівно о 19:00. Щодня у цей час українські бійці думать: чи бій зараз почнеться, чи це просто чергова зміна бойовиків.
У Мар’їнці 14-а бригада з вересня.
Останнім часом терористи так званої "ДНР" поводяться спокійніше. "Гео" пояснює це тим, що на позиції вивели регулярні війська РФ, які підкоряються наказам не "гавриків "ДНР", а російським полковникам.
– Сюда регулярные морпехи с Дальнего Востока приехали. Они уже недели полторы стоят, – каже "Гео". – Они приехали, пару дней были бои – они пристреливались, выясняли где точки, – а потом угомонились. Ходят в маскхалатах белых, оружие лучше, бой ведут по-другому. Пока были наемнички, сброд весь этот, сборные каши – те фестивалили вообще.
Журналіст запитує про ставлення до чергових переговорів у Мінську. Командир небагатослівний.
– Если коротко, то у меня есть своя задача, и мы ее выполняем здесь. Не даем им проскочить на Марьинку. Есть маленькая тактическая задача, вот мы сидим и выполняем её. Стоим здесь, и независимо от того, какие решения принимаются в Минске, у нас есть вот эти хлопцы против нас – им, видать, не очень эти Минские соглашения, поэтому они в любой момент могут начать по нам стрелять. Мы отвечаем. Мы делаем наше маленькое дело. Независимо от того, что там наверху принимается.
"Гео" пояснює, що його бійці не з голими руками стоять проти ворога. Каже, що вже навчилися розрізняти, коли у супротивника "пьяный сепар вышел пострелять", а коли починається справжній бій.
У другому випадку військові не соромляться відповідати.
– Иногда даже родственники не верят, что мы можем открывать огонь в ответ, когда есть угроза жизни.
Він переконує, що усе необхідне у військових є: забезпечення армії значно покращилося у порівнянні з 2014-м, усе необхідне видали: форму, берці, каску, бронежилет. А от, наприклад, налокітники та наколінники він купив собі сам.
Покращилося й харчування, тільки умови проживання залишилися польовими. Гарячий душ так і залишається розкішшю.
Окремо цікавимося стосунками з місцевими – чи проводять якусь роз’яснювальну роботу за умов відсутності доступу до українських ЗМІ. "Як такого, спілкування не виходить", – каже "Гео".
З мешканцями Мар’їнки українські військові "на різних хвилях". Адже в декого з місцевих рідні воюють "за ДНР".
– Мы подчеркнуто вежливые с местными. А вступать в какие-то политические споры? Еще этого нам тут не хватало. Поэтому – здравствуйте-досвидания, если что, обращайтесь за сгущенкой-тушенкой, какой-то крупы – пожалуйста, всего хорошего, до свидания.
Окреме побажання "Гео" переказує на Київ.
Коли він читає коментарі в інтернеті щодо "зрад", каже, що це "на голову не налазить". Закликає не піддаватися закликам "скидувати усіх, хто при владі". І ніяких "третіх майданів", – бо "ці настрої на руку лише Кремлю", і будь-якими внутрішніми конфліктами радо скористається Путін.
Їдемо на передові позиції.
Тут переміщення лише навприсядки. До ворога усього 400 метрів. На одному з териконів видно прапор так званої "ДНР".
Військові показують, де розташовані вогневі точки супротивника: "Он там кулеметник сидить, он там – бліндаж".
Напередодні Старого нового року в українців посилений режим.
– Ми готові адекватно, – каже військовослужбовець з позивним "Сафарі". – Тут усі повністю готові. У нас підсилені наряди. Відсіч дамо, у разі чого. Ми постійно в режимі очікування. Тут нема такого часу, коли ти розслабляєшся. Просто на свята наряди ще більш посилені. Адже вони люблять в ці моменти нападати.
Один із таких нападів стався у новорічну ніч. Бій тривав три години.
Близько 15:00 ми виїжджаємо з Мар’їнки. Вулиці міста на цей час вже майже спорожніли.
Наступного дня дізнаємося, що тихої святкової ночі на передовій таки не було. Чергової домовленості у Мінську щодо припинення вогню під Мар’їнкою не дотримались навіть кілька годин.
Олексій Братущак, спеціально для УП
