Назар Холодницький: Я розумію, що я для всіх – темна конячка

Перший в історії України антикорупційний прокурор Назар Холодницький любить показувати журналістам будівлю нової прокуратури: все виблискує чистотою і порядком, нові килими в коридорах, акуратні меблі та чисті туалети з дорогим кахлем.

"Навіть є рідке мило!" - хвалиться Холодницький.

Він радіє красивому офісу, бо не розраховував на такі, майже царські, умови роботи.

Та й журналісти тут ще рідкісні гості, толком ніхто не знає, де обкопалася спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Пустує поки чотириповерхова будівля - зайнято всього кабінетів 10, не більше.

У цій будівлі на вулиці Ісаакяна мали працювати прокурори Дніпровської екологічної прокуратури, яку в 2012 році з помпою відкрив тодішній прокурор країни Віктор Пшонка. Він підглянув ідею в Росії, де є окрема прокуратура на Волзі, і хотів створити щось схоже на Дніпрі. Але Україна, як відомо, не Росія, толку від цієї прокуратури не було, тому генеральний прокурор Ярема в 2014 році її ліквідував.

Антикорупційним прокурорам дісталася майже недоторкана нерухома спадщина Пшонки. На цьому зв'язок з минулим, сподіваємося, закінчується.

Після інтерв'ю Назар Холодницький відводить до свого першого заступника, "кіборга" і основного конкурента у конкурсі на посаду керівника – Максима Грищука.

Тепер вони не конкуренти, а товариші по боротьбі, підкреслює Назар і веде знайомитися до другого свого заступника Володимира Кривенка.

Охоче погоджуються втрьох сфотографуватися.

Так і назвемо це - "три богатирі української антикорупційної прокуратури".

Прославитися подвигами вони ще не встигли, немає і місяця, як їх призначили, але вони вже взяли в роботу кілька справ разом з детективами НАБУ.

Поки Холодницький зайнятий вибиванням грошей з уряду на фінансування прокуратури. Вже кінець грудня, а з державного бюджету на нову структуру ще не виділили ні копійки. Прийшов час оголошувати конкурс і набір прокурорів, проводити тестування та відбір, а грошей поки немає.

Але амбіції і енергія б'ють у молодих прокурорів поки через край.

Вони явно рвуться в бій.

*   *   *

– Ви вже тут освоїлися у новій будівлі?

– Так, у будівлі вже освоїлися. Мене радує, що вже потихеньку заповнюємо людьми порожні кабінети. Тому що перші три дні це була мало не трагедія, коли на 4 поверхи ти один, і більше нікого. Зараз потихеньку вже люди є, начальники відділів вже освоюють свої кабінети, готують кабінети для своїх підлеглих.

– Ви не ходите по ефірах і всі інтерв'ю записуєте тут, у кабінеті. Побоюєтеся, чи вам просто затишніше розмовляти з журналістами в своєму кабінеті?

– Я тут не живу, я тут тільки працюю. По-перше, у нас суспільство зараз надміру розпіарене в тому розумінні, що хто більше на екрані, той і правий. Я не хочу, щоб робота антикорупційний органів – і НАБУ, і прокуратури – перетворилася на якийсь піар-серіал: "Що буде в наступній серії?".

У мене зараз дуже багато організаційних питань. Зараз раптово стало питання фінансування, звідки я не чекав. Фактично зараз ми змушені, крім того, щоб займатися безпосередньою рутинною прокурорською роботою, ходити і починати свій робочий день з питання, чи будуть у нас гроші, чи люди підуть на конкурс, і я їм дам обіцяні й передбачені законом зарплати.

Чесно, немає часу просто ще ходити на ефіри. Я хочу, щоб наша робота були не ефектною, а ефективною.

– Вас не ображають розмови про те, що ви стали антикорупційним прокурором випадково, що були більш достойні кандидатури, але через якісь політичні інтереси ці достойні кандидатури посунули?

– Була створена комісія з представників ГПУ і громадянського суспільства, були активісти, заслужені авторитети. І це був їхній вибір. А те, що з самого початку створювалася така PR-картинка про фаворитів… Вона показала лише те, що конкурс в Україні вже можна проводити чесно, прозоро, відкрито.

І моя перемога в цьому конкурсі – це просто один крок у досягненні чогось більшого. Тому що ейфорія закінчилася, і починаються важкі будні, важкі сподівання, які треба реалізувати.

Запитайте тих, кого почали вважати фаворитами, чому сталося так, що вийшли на людину, на яку ніхто не міг показати… Ну, зараз будуть говорити, що випадково, але я думаю, що, можливо, це Божа воля, а не якоїсь комісії чи особи, яка призначає антикорупційного прокурора розчерком пера.

– Але поки що всі говорять: "От "кіборг" би був – оце так. А цей хлопчик, хіба він справиться? Він взагалі нічого серйозного не зробив". Ці розмови переслідують вас?

– Ну так. З "кіборгом" ми, в принципі, однолітки. Так що рахувати дні й місяці, хто старший, а хто молодший… Розмови будуть завжди. Коли не можуть знайти якогось компромату, його вигадують. Якщо його не вигадують, то намалюють на когось іншого, на тебе його накладуть. До цього треба бути готовим.

А з "кіборгом", я сподіваюся і впевнений у цьому, у нас є просто співпраця. Фактично перший заступник керівника має не набагато менше повноважень, ніж керівник. Буквально трішечки. І, не дай бог, якийсь грип, нежить, кашель, і він стає виконуючим обов'язки. Тим більше, я його зараз залучаю до всієї нашої роботи.

Він без роботи не сидить жодної секунди. І в мене на нього також є сподівання, оскільки я його поважаю як людину, яка в важкий для країни час пішла на війну, пішла зброю в руки і зі зброєю захищала нашу незалежність, наш суверенітет. Це людина, яка бачила смерть в очі.

І його світогляд, який вже вибудувався там, я думаю, що буде корисний тут. Тому що його вже не заманиш якимись пряниками, йому не розкажеш про якісь високі матерії. Він знає, що треба для держави, він знає, як держава повинна розвиватися. І моя задача – йому також допомогти в цьому. Я хочу, щоб всі нас сприймали не як конкурентів, а як колег по роботі, як взаємодоповнюючі елементи.

– На вас тисне, що будь-яка ваша помилка для суспільства буде виглядати як злочин? Те, що тому ж "кіборгу" пробачили б, сказали "він ще недосвідчений, не все розуміє", вам не пробачать, скажуть: "А ми ж попереджали".

– Звичайно, скажуть. Це скажуть ті, хто буде лобіювати інтереси тих, кого ми будемо виводити на чисту воду. Така особливість української реальності, така особливість української політики. Бо у нас корупція в дуже значній мірі заполітизована.

І коли (а цей час прийде, побачите) ми візьмемо за слабке місце одного корупціонера, він буде 100% прив'язаний до якоїсь політичної сили. І вже білі будуть розказувати, що це замовлення чорних, а чорні будуть розказувати, що це замовлення білих, і все – прокурор такий-сякий, виконує партійні замовлення. Це реальність, до цього треба бути готовим. Але моя задача – не боротьба з політиками, а боротьба з корупціонерами.

– Ваш батько давно помер, нещодавно і ваша мама пішла з життя. Кого ви вважаєте своїм хрещеним батьком в українській прокуратурі?

– Батько помер у 2007 році, мені вже був 21 рік, я вже був сформований. А мати – дійсно, 22 грудня буде півроку, як її немає. Вона померла 22 червня. Таке життя.

Говорити про "хрещених батьків"… Я 7 років пропрацював у прокуратурі Святошинського району. У мене був перший керівник – прокурор, який був моїм наставником. Потім, коли я вже сам підріс, я став наставником інших.

Потім після революції виявилася можливість перевестися в Генеральну прокуратуру, бути старшим помічником у першого заступника генерального прокурора, тоді це був Голомша.

Потім в Криму я рік працював. Перший заступник прокурора – це вже керівна посада, яка вимагала самостійності в прийнятті рішень.

Фактично як таких назвати "хрещених батьків" у прокуратурі я б не наважився. Є люди, яким я вдячний за досвід, яким вони поділилися.

Кожна людина в своєму житті дала мені якийсь поштовх, але говорити про те, що є хтось один, кому я зобов'язаний, я б не став. І хай не ображаються ті, хто так думає.

Зараз, коли я став прокурором, з'явилося дуже багато тих, хто хоче прив'язати мене до того, що саме вони зіграли вирішальну роль в моєму житті. Це життя.

З'являється дуже багато людей, коли є якась посада, і потім вони так само швидко зникають, коли ти з цієї посади йдеш. Я це вже побачив у Генеральній прокуратурі, коли був старшим помічником… Наприклад, мій телефон Nokia тримає заряд 3-4 дні, тоді він розряджався за день. Зараз він знову за день розряджається.

– Багато пишуть про те, що ви були якось пов'язані з прокурором Гайсинським…

– Брехня. Поясню, чому. В 2006 році, коли я отримав направлення на роботу від університету, мене Генеральна прокуратура направила в Київську область. Тоді прокурором області дійсно був Юрій Гайсинський. Він дійсно тоді після численних співбесід із керівниками відділів, управлінь і прокуратури області підписав наказ про призначення мене стажером в прокуратуру Києво-Святошинського району. І це все. Потім він ще близько півроку працював, потім у нього закінчився строк. Після того я його не бачив.

Оцініть, де рівень прокурора області, генерал-полковника, а де рівень стажера, в якого ще погонів немає. Він таких, як я, стажерів щороку брав близько сотні.

Він авторитет в правовому полі, він людина досвідчена і викликає повагу. У нього була така фішка, інакше це не назвеш: коли йдеш на роботу, він змушував усіх писати автобіографію на 5 аркушів письмово. Я не знав, що можна написати свою автобіографію на 5 аркушів за перші 20 років життя. Але написав все. Потім уже я зрозумів, що він це змушує робити для того, щоб подивитися, як людина викладає думку, чи вона правильно коми розставляє, чи вона просто грамотна.

Він дійсно викликає повагу як грамотний досвідчений юрист, якщо хочете, патріарх української юриспруденції. Але жодних особистих відносин з Гайсинським у мене ніколи не було. Я його в житті бачив тільки, коли йшов на роботу, і декілька разів у прокуратурі області зустрічалися, коли були якісь масові заходи.

Я був не старшим помічником Голомші і мене на роботу приймав не Гайсинський, мене на роботу приймав прокурор Київської області. Це треба розмежовувати. Але в нас така українська традиція, у нас всі повинні бути від когось.

І коли я виграв цей конкурс, повірте, в дуже багатьох людей було запитання: "А хто ж він?". І починають зараз приплутувати до тих чи інших людей.

– А ви вже стали чиїмось кумом?

– У мене три похресника. Один похресник 2010 року, Богдан, я кум мого однокурсника у Львові. Також у 2010 році я став хрещеним у колеги з Києво-Святошинського, кума моя. Святославу теж уже 5 років, я навіть не привітав, бо з тими конкурсами забігався. І третій кум – це теж мій друг, з яким ми хрестили дитину в 2015 році.

– Теж прокурор?

– Ні.

– Тобто два прокурори, один не прокурор?

– Так. Цей друг проживає біля Вишневого, ми з ним вже з 2009 року просто дружимо. Людина займається бізнесом. Не хочу уточнювати, яким, щоб не накликати на нього…

– А Шокін…

– …Шокін – не кум, зразу кажу.

– ...коли він вас відправляв сюди, він вам щось таке говорив на зразок: "Не відривайся від Генеральної прокуратури, пам'ятай, хто тобі дав путівку в життя"?

– Ні. Я вам скажу навіть більше. Для Віктора Миколайовича я досі залишаюся загадкою. Так само як і для багатьох інших людей. Те, що я помітив – дуже багато людей намагаються розказати, що всі мене дуже добре, багато і давно знають. Причому такі люди, яких я не бачив роками.

У мене є коло спілкування, це 5-7 людей, троє кумів і ще плюс четверо людей, з якими я можу в суботу і в неділю піти попити каву, з'їсти піцу, відпочити. Зараз із генеральним прокурором була розмова перед призначенням. Він і Грищука викликав. Загальні теми для розмови були: "Чи ви розумієте?" "Та все прекрасно розумію". Але таких розмов, що "не відривайся", не було.

Можливо, ще будуть, але станом на сьогодні таких розмов не було. Є настороженість. Я розумію, що я для всіх – темна конячка, як мене називають. Ну, хай так собі люди думають. Моя задача – просто робити роботу.

– Ще говорять, що ви м'який, не дуже сміливий, слабкодухий і, мовляв, саме тому вас обрали.

– Можна зараз багато говорити. М'який, слабкодухий – чому? Ви знаєте, що в Криму на мене заведено кримінальне провадження? Я про це дізнався в липні. Ну, хай слабкодухі спробують повоювати з ФСБ!

Коли я йшов у "прокуратуру Криму в екзилі", всі насміхалися: "Ну що це за віртуальна прокуратура? Там нічого не зробиш". Це теж вияв характеру – погодитися на цю роботу і підняти цю прокуратуру з тим колективом, з яким я працював. Це також ознака і організації, і можливості.

Тому що подивіться інтерв'ю того самого Чубарова, якого я поважаю. У нас із ним дуже нормальна співпраця вийшла на кримському напрямку. В інтерв'ю за лютий він чітко каже: "Ви знаєте, що у нас є прокуратура Криму? Я не знаю, чим вони займаються". Уже у вересні-жовтні, чітко заявляється, що фактично прокуратура АРК – це єдиний чи один з небагатьох органів в системі державної влади, який по кримському напрямку хоч щось робить.

– До речі, щодо блокади. Зараз багато розмов, що проти тих, хто організував блокаду Криму, громадських активістів і деяких військових, членів тих чи інших підрозділів, зараз будуть якісь кримінальні справи чи якесь переслідування. Як ви до цього ставитеся?

– З чийого боку переслідування?

– З боку української влади, української прокуратури проти тих, хто з українського боку проводив цю блокаду.

– Моя позиція взагалі по факту блокади була висловлена, ще коли вона починалася. Кожен громадянин України має право на мітинги, якщо вони проводяться в законному порядку. Рішень судів про незаконність цієї акції не було.

Водночас, під час цих мітингів повинен бути забезпечений правопорядок. І коли на сайті президента з'явилася петиція про підтримку блокади, я, коли прийшов додому, зайшов на сайт і ту петицію підписав як громадянин України. Це мій вияв.

Знову ж таки, чи міг би слабкодухий, тим більше прокурор, піти в контр з державою і висловити публічно свою позицію? Я цю позицію повторював не менше десятка разів, і був на Чонгарі на цій блокаді, і там це не раз говорив: "Хлопці, напевно, що ви все правильно робите, тільки не порушуйте громадський порядок, не переходьте межу між мітингом чи громадянською акцією і криміналом".

Тому задача яка? Дотримання правопорядку там. Як там з тими опорами, я вже не готовий казати, бо я не знаю, які там підводні течії. Але по блокаді моя позиція чітка – я як громадянин її підтримую, і я бачу, що вона дає свої результати. Може, не такі швидкі, але результати є, народ в Криму починає тверезіти, і це головне.

– Як до вас тепер чіпляються українські корупціонери? Ви говорили про те, що телефон тепер розряджається буквально за день. Чого вони хочуть від вас?

– Не дзвонять корупціонери. Принаймні, я не знаю, що вони корупціонери.

– "Нові друзі" дзвонять?

– Так, "нові друзі". Спочатку всі хочуть нагадати, як ми давно дружили, чому я на стільки років пропав з видимості і т.д. Бувають і такі дзвінки, які я розцінюю як провокативні. Наприклад, пару днів тому мене набрала якась людина з невідомого мені номера: "Здрастуйте, це Олександр Іванович. Ми ж із вами знайомі". Кажу: "Хто ви?". "Ми з вами знайомі. Здрастуйте, я вас вітаю. Потім зідзвонимося". І кинув трубку.

Якісь такі розмови ні про що. Таких теж вистачає. Дуже часто зараз на незнайомі номери я просто не відповідаю. І так часу немає, щоб його ще гаяти на якісь безглузді розмови.

– Ви напевно вже познайомилися з Артемом Ситником, главою Антикорупційного бюро. Як він вам?

– Артема Сергійовича я наглядно знав ще з 2009 року, коли він був начальником слідчого відділу прокуратури Київської області. Я був помічником прокурора Києво-Святошинського району в тій же області. Зараз доля нас знову звела з ним для роботи разом. Те, що я зараз бачу – це людина, яка хоче і має бажання, так само, як і я, щось змінити в цій державі.

– Але до цього ви не були з ним знайомі персонально, свята разом не проводили, справи не розслідували?

– Ні. Артем Сергійович тоді вже був начальником відділу, він належав до керівного складу прокуратури області. Я знав, що такий є. Так само, як і всі інші заступники прокуратур областей, начальники відділів. Я не питав, чи він знав, що я є такий, тому що нас більше 400 людей в прокуратурі Київської області. Навряд чи він тоді знав. Свята ми не святкували, навіть якихось спільних знайомих треба ще пошукати.

– А зараз як ви з ним вибудовуєте стосунки?

– Дуже просто. Наші відносини – це відносини, які повинні бути в рамках кримінально-процесуального закону як прокурора і керівника підрозділу, який розслідує злочини. У нас є співпраця, у нас є спільне розуміння і бачення, що треба робити. Зокрема, і наші походи разом на комітети, по тих змінах КПК, тому що процес гальмується зараз. У нас є єдина позиція.

У нас фактично один результат. Як можна розділити мене і Ситника? Результат повинен бути один.

– Вас неможливо розділити навіть процесуально, тому що НАБУ нічого не може зробити, поки ви не поставите свій підпис. Вони все чекали, коли ж вас призначать, і говорили, що вже є якісь напрацювання: "Тільки прийде прокурор, тільки він поставить свій підпис, і ми зразу почнемо розслідування". Ви вже щось підписали з їхніх справ?

– Так, вже НАБУ почало 12 проваджень, самі почали. Враховуючи, що не був укомплектований штат, я особисто почав здійснювати процесуальне керівництво. І клопотання в суди вже мною підписувалися, близько 30, і негласні слідчі дії санкціоновані. Тобто процес почався.

– Можна говорити конкретно, про що вони? Коли ми дізнаємося публічно про результати роботи?

– Дізнаєтеся тоді, коли будуть перші затримання. Я думаю, це вже буде публічно. Зараз поки що не хочу і не маю права щось говорити, але процес пішов. Він, звичайно, не такий швидкий, як нам хочеться.

Я розумію, що суспільство чекало, але є низка обставин, які ми зараз намагаємося побороти. Зокрема, те, чого я не чекав – це фінансування, яке треба просити для своїх майбутніх підлеглих, щодо яких ще тільки конкурси почалися. Є питання елементарні організаційні – комп'ютери і таке інше. Але в Ситника в тому полі була фора, тому що він почав працювати в липні, вони собі могли серпень-вересень-жовтень проводити конкурси, в них був час. Ми цього часу не маємо.

– Михаїл Саакашвілі проводить Антикорупційний форум. Він вже навіть перший здав у НАБУ заяву по якихось справах. Як ви ставитеся до активності Саакашвілі?

– Я не хочу, щоб робота сприймалася як якась піар-агенція. Те, що Саакашвілі під прицілом купи камер зайшов у НАБУ – це добре, це його право. Він написав заяву, звернувся. Але треба розібратися по суті.

Написати одну заяву на два аркуші і вимагати через 2-3 дні когось посадити в тюрму – це трошки неправильно. Якщо є докази, дайте ці докази, і хай НАБУ розслідує. Ми їх підтримуємо повністю у всіх їхніх слідчих діях. Але ж нам потім іти в суд з тими документами. І зробити ефектну роботу, під камерами взяти заяву, або, як було в 2015 році, під камерами в Кабміні когось затримувати чи у Верховній Раді, і потім цю ефектність показати як неефективність…

Я цього не хочу, і не хочу, щоб НАБУ перетворилося на такий орган. Я цього не допущу. Як прокурор я не дозволю, щоб такі піар-кампанії переводилися на територію нашої відповідальності.

Тому – є докази, є звернення, є факти – будь ласка, подавайте. Це стосується не тільки Саакашвілі, хай усі подають. А у нас зараз починається така піар-акція – хто перший крикне, хто перший добіжить до НАБУ, хто перший кине заяву, а потім той, на кого кинули заяву, кидає заяву на того, хто кинув…

Суспільство намагаються знову завести в якісь медійні рамки, щоб усі чекали, чим закінчиться наступна серія нашого серіалу. А це проблема, тому що так не можна.

– Ви багато пишете у Facebook, завели собі сторінку, і вам там багато пишуть, дають різні наводки дають на корупціонерів. Ви все це розглядаєте, аналізуєте, чи просто ставитеся до цього як до писанини в інтернеті?

– Сторінка в Facebook у мене вже довший час. Вона стала популярна після 1 грудня, і 5 тисяч друзів за півдня там назбиралося. Раніше, коли я був у Криму, то якось заглядав у Facebook щодня, моніторив.

Зараз уже трошки важко з цим, тому що багато різних звернень, на Messenger багато пишуть, причому пишуть про різне – як про корупціонерів на рівні Соцстраху району, де там комусь допомогу по безробіттю чи допомогу по народженню дитини не виплатили, так і пишуть, що "син закінчує юрфак, влаштуйте на роботу".

У мене зараз немає часу все це читати. Чесно скажу, більшість того, що там пишуть, я просто не бачу. Там просто вал такий іде, сотнями. Якщо є якісь заяви, твердження про корупцію, це треба все ж таки оформлювати якимось законним шляхом, а не через Facebook, WhatsApp чи Telegram.

– Ви почуваєтеся в безпеці по відношенню до президента, прем'єр-міністра, міністрів, чи можете злетіти з цієї посади в будь-який день, якщо комусь із них не сподобаєтеся?

– Рано чи пізно я комусь із них не сподобаюся. Це просто питання часу. На те і прописані гарантії широкої автономії Антикорупційної прокуратури, що не так просто звільнити. Водночас у мене немає мети триматись за це крісло, але є бажання щось змінити.

Тому, звичайно, коли почнуться такі серйозні перші провадження проти чорних чи білих, то відповідно та сторона буде незадоволена. І це буде видно як із публікацій, якихось вкидів у ЗМІ, активістів, які будуть під прокуратурою пікетувати…

Останні події показали, як у нас політика і корупція пов'язані, і як звичайних корупціонерів роблять чомусь народними героями. Сотня, дві сотні активістів, які мають вже це як постійне місце роботи.

– Про кого ви говорите?

– Ви знаєте, про кого я говорю. Це події, які цього року відбувалися в державі. Всі дорослі люди, всі розуміють. Це нас також чекає, до цього треба бути готовим.

Щодо питання безпеки, на даний час, в принципі, немає підстав відчувати себе в небезпеці фізичній. Як складуться обставини, побачимо. Але я до цього готовий. Треба буде охорону, будемо просити. Якщо ми покажемо результат для держави, я думаю, при тих зарплатах, які ми пропонуємо не тільки мені, а тим прокурорам конкретним, тому що на них буде великий тягар…

Ми зараз проводимо конкурс на людей, які безпосередньо будуть процесуальними керівниками кожного провадження. Це ті потенційні прокурори, яких будуть за галстуки тягати в судах - я умовно паралелі проводжу, яких будуть намагатися побити в перервах між засіданнями, в тому числі, й недоторкані народні депутати. Але вони повинні бути готові до цього. Вони будуть отримувати нормальні зарплати. 50 тисяч гривень – це нормальна зарплата навіть для Києва, яка дозволяє працювати на державу, не думаючи про якісь елементарні побутові проблеми.

І люди повинні бути до цього готові. Я до цього готовий, тому що я як керівник за всіх відповідаю. І, в тому числі, треба бути відповідальним за те, щоб ці прокурори, які будуть в мене, самі не влазили в якісь корупційні схеми.

– Ви починаєте відбір прокурорів. Як цей процес іде? Чи подають люди документи? Коли ми вже побачимо остаточно сформовану Антикорупційну прокуратуру?

– Ми 16 грудня оголосили початок конкурсу, 33 вакантних посади – 30 процесуальних керівників і 3 прокурори в статистично-аналітичний відділ, аналітики, грубо кажучи. З п'ятниці вже почали збір документів. За 3 дні прийшло більше 50 охочих взяти участь у цьому конкурсі.

Нічого нового ми не вигадували, цей конкурс майже подібний до конкурсу на адмінпосади. Тобто буде тест на законодавство, тест на general skills, у проведенні якого нам в останній момент погодилися допомогти американські партнери, і співбесіда.

Важливе питання – щоб дійсно набрати людей достойних, професійних, бо тут більше буде ставитися питання професіоналізму, і тих, які не побояться викликів, які очікуватимуть їх під час роботи в цій прокуратурі.

Ми розуміємо, що зараз прокуратура реформується, зараз багато людей позвільнялося. Когось звільнили, бо не пройшли конкурси, скорочення. І логічно, що ці люди будуть намагатися зараз пройти в цю прокуратуру. Наша ж задача – відібрати найкращих. Конкурс триває, документи ми приймаємо ще до кінця тижня, до 27 грудня.

Враховуючи, що починається новорічний цикл свят, ми не можемо почати зразу, бо 2 січня проводити тестування після Нового року – скажуть, що це спеціально зроблено, щоб ніхто не прийшов. Тому перший конкурс, законодавство, ми запланували провести 9-10 січня. Після Різдва якраз вистачить часу, щоб і кутю спробувати, і підготуватися до тестів.

Другий етап ми плануємо на 16-17 січня, тобто в наступні вихідні після 9. І десь 18 числа ми будемо починати співбесіди з тими, хто пройде перші два етапи. Таким чином, щоб десь до кінця січня, до першої декади лютого вже попризначати прокурорів, щоб вони почали свою роботу.

Тобто ми плануємо, що 100% прокуратура буде укомплектована близько 10 лютого.

– Ви дуже швидко все робите.

– А в нас немає часу. У нас немає цієї фори, яка була в НАБУ.

– Ви кажете, що грошей також немає. Може, вас обмануть? Обіцяють по 30 тисяч гривень, а скажуть, що є тільки 10. Що робити?

– Вимагати гроші, які нам відведені законом. Ви ж самі розумієте, робота нелегка. І якщо на мільярдних корупційних справах людина буде отримувати 200 доларів зарплати, ми корупцію не поборемо. Це об'єктивна істина, і з цим погоджуються всі, навіть самі завзяті противники прокуратури, які вважають, що їм взагалі не треба платити будь-які гроші.

Дешеві правоохоронні органи завжди дуже дорого обходяться державі. Тим більше, про те фінансування прокуратури, і антикорупційної, зокрема, ми чули від перших осіб держави, причому всіх, бачили запевнення. І Байден приїжджав, всі запевняли.

Я сприймаю це як загрозу не тільки для прокуратури, а й для бюро, тому що без прокуратури бюро не буде працювати. І якщо тут будуть сидіти люди за 200 доларів, то вберегти їх від витоку інформації, від цих спокус я не зможу.

Я людям навіть на конкурсі буду всім казати: "Хлопці, у нас не буде, як було при Пшонці, що ми зберегли чистоту рядів, ми вас заднім числом звільняли, коли когось зловили. Я не буду нікого заднім числом звільняти. Зловлю на якихось перемовинах, чи десь там в закутках будете інформацію зливати – ЄРДР, суд і вирок. Не буду звільнювати заднім числом, і не треба потім плакатися, що у вас сім'я, троє дітей, двоє інвалідів і т.д".

Бо як іти на роботу, коли попереджаєш, то всі все розуміють. Але все одно лізуть. І потім, коли попадаються, випадково виявляється, як і всі топ-посадовці – всі такі сміливі, такі бойові, а як в СІЗО приходять, так зразу всі хворіти починають і всім треба лікарів. Причому незалежно від фракції, від опозиційності чи приналежності до влади.

Так само і в нас, я не виключаю, що буде таке. Буде суд, буде вирок, не буде звільнень за власним бажанням, не буде "зжальтеся, бо в мене троє дітей". Люди повинні розуміти, на яку відповідальність вони зараз йдуть.

Тому що якщо, і дасть бог, прокуратура і бюро запрацює, це для кожного прокурора, який є частиною цього, це буде старт для подальшої кар'єри, для керівних посад і т.д. Це буде дуже хороший старт – показати реальну боротьбу з корупцією. Сказати: "Я був прокурором в тій чи іншій конкретній справі".

– Ви дійсно можете увійти в історію, можете написати цю історію. З одного боку, я вам заздрю, бо ви починаєте будувати цю державу в дуже молодому віці. А з іншого боку, якщо ви допустите якусь помилку або здійсните злочин, то ви вже не зможете відмитися, тому що все життя будете жити з цим клеймом. Це психологічно потужний тиск.

– Це не тільки психологічно потужний тиск, а це й морально дуже сильно підтримує це прагнення досягти результатів. Коли йдеш по вулиці, і тебе люди впізнають і кажуть: "Ми вам віримо"... Як мені пише в друг: "Не зрадь Майдани обидва". Це треба також розуміти.

Це не тільки якесь вирішення матеріальних питань… Зарплата висока. В мене як керівника планується десь 70 тисяч. Якщо рядовий 50, то в мене близько 70. Для мене це досить великі гроші. Маючи житло в пригороді, маючи недорогу, але машину, пішки не ходити…

Цих коштів достатньо. Навіть коли, дасть бог, буде сім'я. Плюс психологічний і моральний тягар, бо кредит довіри – це і тягар водночас.

Мої колеги, з якими я працював, зараз до мене звертаються і пишуть: "Чи є сенс подавати на цю прокуратуру?". Я кажу: "А що для тебе сенс подати на цю прокуратуру?". Більшість із них кажуть: "У мене діти підростають. Може, мені вже якось до лампочки, що буде, а я хочу, щоб діти жили в нормальній державі. Я хочу не домовлятися за дитячий садок ще до народження дитини. Я хочу не домовлятися за школу, ще коли дитина тільки починає перші кроки робити. Я хочу не нести хабар, щоб попасти на бюджетну форму в університет, я хочу заплатити контракт, щоб я знав, що дитина буде вчитися. Я не хочу після закінчення з дипломом носити хабарі, щоб на якусь роботу влаштуватися".

І оці "я не хочу" їх також стимулюють можливістю показати все це. Тому що, чесно, мені… Я наводжу багатьом цей приклад. Як можна в Еміратах при +50 побудувати хокейну арену посеред піску, а в нас зима завжди раптово приходить в січні?

– Тому що мрії у всіх гарні, але мільйон доларів у чемодані все одно більше.

– Не завжди. От я як живу в Вишневому, так і буду там жити. Єдине, що також стимул – у мене, на відміну від інших багатеньких дітей багатеньких батьків, немає нерухомості закордоном, мені немає куди тікати. Мені жити в цій державі, і є бажання щось змінити. Оце головне. Хочеться щось зробити, щоб потім людям просто в очі дивитися.

Навіть коли ти виходиш в магазин за буханкою хліба, тому що тебе в обличчя всі знають. Я завжди заздрив зіркам: "От їм класно, їх всі знають, такі всі круті", а коли йдеш, і тебе впізнають, воно якось не так вже й круто. Я тепер розумію, чому деякі зірки не витримують, усамітнюються на островах і т.д. Тому що це тягар.

Слава - це не тільки позитив, це дуже великий мінус, який не дозволяє тобі робити ті речі, які ти хочеш зробити в повсякденному житті, які ти раніше міг зробити. Я тепер не можу спокійно піти в ресторан з родичами, з кумами чи з кимось іншим, тому що хтось впізнає, зразу: "А за які ти гроші в ресторані? А що ти замовляв? А, кальмара чи лобстера? Ай-ай-ай, не деруни і не вареники власного виробництва".

Хоча я їх люблю, я завжди деруни замовляю, це моя улюблена страва. Але будь-які походи такі елементарні… От в суботу в МакДоналдз зайшов – троє впізнало, підійшли: "Ми вас знаємо".

– І 5 фотографій...

– Ні, спасибі, що немає такого як "селфі з копом". І за це я вдячний. Але це є повсякденний тягар, коли тебе впізнають. Зараз добре, що є кредит довіри. І його не втратити – це дуже важка ноша. Тому що сьогодні впізнають, дякують, а завтра впізнають і каміння в спину кидають.

Павєл Шеремет, УП