Павло Жебрівський: Спроба зробити Придністров'я-2 – це ключова позиція Росії по Донбасу

Голова Донецької області Павло Жебрівський минулого тижня відзначив 100 днів на своїй посаді.

Він вже керував областю – у 2005 році Жебрівський протягом 10 місяців очолював Житомирщину. За плечима в нього досвід роботи міліціонером патрульно-постової служби, слідчим, старшим слідчим в УВС Києва.

На початку 90-тих він подався у підприємці, почав займатися фармацевтичним бізнесом. Двохтисячні ознаменувалися для Жебрівського походом у політику. Ще на початку десятиліття він став першим заступником голови партії "Солідарність" Петра Порошенка, який тільки-но тоді розірвав зв’язки з СДПУ(о).

У 2002 році Жебрівський як самовисуванець був обраний депутатом в одному з округів Житомирщини, входив до фракції Віктора Ющенка "Наша Україна", звідки у 2005 відправився керувати Житомирщиною, а потім знову повернувся у ВР. Наприкінці двохтисячних створив власну партію, яка навіть після об'єднання з УРП "Собор" не здолала прохідний бар'єр, а тому за тиждень до виборів вийшла з перегонів.

На кілька років політик випав з публічного життя.

Про нього знову почали говорити, коли журналісти побачили його в зоні АТО – у серпні 2014 він пішов добровольцем і по січень 2015 був розвідником у збройних силах.

Вже потім – робота в Генеральній прокуратурі. Він створив і очолив управління з розслідування корупційних злочинів, скоєних високопосадовцями. Жебрівський не приховує, що в цей час спілкувався з президентом по робочих справах. А на початку літа отримав довге відрядження на Донбас.

Як розповів "Українській правді" заступник голови АП Віталій Ковальчук, який курує регіональні питання, вибір пав на Жебрівського, бо той "перебував у кадровому резерві". З того резерву його обрала спеціальна комісія. Виходили з "великого досвіду, в тому числі публічної діяльності і боротьби з корупцією".

За словами Жебрівського, все вирішилось за лічені дні: "Президент запропонував: якщо я не заперечую – завтра вилітаємо. Я не заперечив". Між першим дзвінком з АП, співбесідою там і представленням минули лише два дні.

Свою родину політик на Донбас вирішив не перевозити. "Вони тут живуть, про всяк випадок, щоб не ризикувати, про всяк випадок".

Ми зустрілися в Києві в офісі його компанії "Фармація-2000" на Подолі, де базується також партія "Республіканська платформа", яку Жебрівський очолював до свого походу на війну. Інтерв'ю почалося о 7:50 ранку. При цьому на столі Жебрівського вже стояли дві порожні чашки від кави.

"Там в області я починаю роботу о 7 годині ранку, закінчую не раніше 9 години вечора", – пояснює Жебрівський.

Під час розмови Жебрівський не юлив, відповідав на зручні і не дуже питання про вибори, скандальне призначення його заступниці, донецьких олігархів, орендований дім в Донецькій області.

– Давайте почнемо з вашого оголошення про призначення вашим заступником Євгенії Гогітідзе. У людей це викликало обурення – в минулому її звинувачували у корупції, вона обиралася місцевим депутатом від проросійської партії. Чи не вважаєте ви помилковим таке призначення?

– Я не вважаю такий крок помилкою, бо Євгенія Гогітідзе є ефективним менеджером і знає, як поставити апарат, щоб він працював ефективно.

Звинувачення в корупції – цікаво, що великими буквами писали, що проти неї була порушена кримінальна справа, а маленькими – що справа закрита за відсутністю складу злочину.

Щодо проросійських партій. Так, Гогітідзе співпрацювала із Вітренко. У 2010 році працювала на Тимошенко. Тобто вона скоріше аполітична, ніж має політичні уподобання чи погляди. Але на неї вилилося стільки бруду, що вона підійшла до мене наступного дня і відмовилась працювати на цій посаді, бо не хоче, щоб те, що ми робимо, було знівельоване.

Тому на сьогодні Гогітідзе немає на робочому місці, розпорядження про її призначення скасоване за її ініціативою.

Фото Оксани Коваленко

– Ви вже три місяці працюєте в області, куди прийшли після генерала Олександра Кіхтенка, чи вдалось щось кардинально змінити?

– Область у психологічно розірваному стані. Є проблема сприйняття людьми поточної ситуації. Соціологія по неокупованих територіях показує, що люди поки в однакових пропорціях звинувачують у негараздах та війні і Януковича, і Майдан.

За один день їх переорієнтувати неможливо. Змінити настрої людей – це важка робота не одного дня. Я вичленив п’ять блоків питань, над якими сконцентрував свою роботу.

Перший блок – це відновлення самоідентифікації дончан як українців, утворення єдиної політичної нації. Безумовно, відмінності будуть: півночі від півдня, сходу від заходу – але це той стрижень, на який мають нанизуватись реформи.

Ми почали підтягувати патріотичне ядро, яке було загнане в маргінес за часів Януковича.

У Краматорську на річницю звільнення від терористів, на День незалежності прийшли десь 5 тисяч людей – це не бюджетники, не організовані кимось, а люди з дітками, у яких на щічці намальований прапорець України, і вони йдуть, їм це потрібно. Це патріотичне ядро потрібно розширювати, формувати.

– Cкільки часу, на вашу думку, потрібно для формування такого патріотичного ядра?

– Важко сказати, тому що це цілий комплекс питань: і економічні, і питання успішності реформ, як у Києві, так і на місцях. Патріотичне начало не тільки в тому, що вони мають любити Україну, але вони мають все більше і більше пишатися Україною.

Друге питання, яке я в блок поставив, це відновлення інфраструктури. Мене у Києві запитують: "Павле, як до тебе там ставляться на місці?". "У принципі, більш-менш нормально. Але, чи вірять мені повністю? Ні".

Поки я не почну відбудовувати інфраструктуру, повернути довіру, що Україна прийшла відбудовувати Донбас – безперспективно.

Ми зараз робимо реєстр інфраструктурних проектів. Ми підрахували, що в приблизно 600-700 млн грн обійдеться тільки відбудова мостів, які зруйнували терористи, дороги, особливо там, де їздили танки…

Це реально важка робота. А будинки в тій Мар’їнці, Авдіївці! Це як я по Пісках і по Широкіному на зустрічах увесь час говорю, що відновленню вони не підлягають…

– Так, саме ці ваші заяви тоді викликали обурення в людей.

– Тому що журналісти обрізали фразу. Бо далі я казав, що треба бульдозером все згребти і побудувати нові будинки. І з проханням допомогти я звернувся до послів, до міністра закордонних справ Данії, а журналісти просто обрізали: "Відновленню не підлягають".

– Ви вже отримали якусь відповідь щодо допомоги у відновленні?

– Поки що ні. Але я хочу кожній країні нашому партнеру з Євросоюзу запропонувати: "Друзі, є перелік проектів. Будь ласка, візьміть якийсь. Не треба грошей обласній державній адміністрації, не треба Києву, напряму, через свої фонди".

На зустрічі з представниками 28 посольств я говорив, що найближчим часом я хочу таке роуд-шоу зробити і показати, наприклад з 400 млн євро, що виділені на інфраструктуру Донбасу німецьким урядом, ми отримали тільки 4,7 млн євро…

– На що ви плануєте витрачати ці гроші з Німеччини?

– На 4,7 млн. євро – це відбудова деяких шкіл і дитсадків, це Артемівський район, це Краматорськ, найбільше Маріуполь. Я вже один раз прийшов з проектом постанови до Кабміну, де було передбачено на фінансування тимчасово окупованої території 6,5 млрд грн – на охорону здоров’я і освіту. Там передбачалося в тому числі підвищення зарплатні.

Я пояснював прем’єру: "Арсенію Петровичу, сьогодні вояки отримують в два рази більшу зарплату в зоні бойових дій. А вчителі в Мар’їнці виконують державну справу? Під обстрілами кожного дня. Чому однакову зарплату ми їм не платимо?".

– Ви отримали якусь відповідь з цього приводу?

– Ні, на жаль, ні. Два рази ми подавали. Навіть було завдання Міністерству фінансів. Воно на сьогодні сказало, що ці всі гроші пішли: а) на армію; б) на підвищення соціальних стандартів по всій Україні.

Станом на 1 серпня на рахунках Донецька, Єнакієвого, Тореза знаходиться 1,7 млрд гривень. На сьогодні є підприємства, які працюють на тій території, але зареєстровані на великій Україні і відраховують гроші.

Оскільки в нас дуже багато переселенців звідти, ми хочемо, щоб ці гроші ми могли витратити на роботу з переселенцями.

Третій блок завдань – це демонополізація економіки. От чому на Донбасі такі проблеми? 24 роки тут не було української влади – спочатку комуністи, потім бандити, потім фінансово-промислові групи. На сьогодні з понад 16 тисяч юридичних осіб зареєстрованих в області, 120 підприємств, які в основному мають одних і тих же власників і дають 80% валового продукту. Тобто фактично економіка монополізована до безтями. Є 5-7, ну 10 фінансово-промислових груп…

– Тобто ви хочете забрати у Ахметова, наприклад…

– Ні, я ні в кого нічого не хочу забрати. Хоча, там де "награблено непосильным трудом", то треба забрати, однозначно. Зараз ми працюємо над тим, щоб ліцензії і відведення, які були віддані фірмі МАКО на вугільні поля, були скасовані. 

– Чи це законно?

– Це законно! Тому що МАКО не розробляє ці вугільні поля, вони в принципі не інвестують нічого. Мало того, це все було зроблено з порушеннями. І оскільки орган, який давав дозволи, має право їх анулювати, це абсолютно законно.

Тобто ми формуємо зараз три таких точки росту. Перше – це задача повернути вугільні поля державним шахтам, повернути центрально-збагачувальні фабрики державним вугільним компаніям.

І я дуже хочу сформувати державний вугільний холдинг, в який би входили 11 шахт державної власності, три центрально-збагачувальні фабрики, і тоді б це була достатньо серйозна державна структура.

Зараз ми працюємо над морпортом, який у державній власності. У 2016-му році у КК "МІГ" ("Маріупольська інвестиційна група", кінцевим бенефіціаром якої є Світлана Савчук - вдова Олександра Савчука, який був співвласником ПрАТ "Азовмаш" разом зі структурами екс-нардепа від Партії регіонів Юрія Іванющенка - УП). "МІГ" орендувала судноремонтний завод у Маріуполі, закінчується оренда судноремонтного, ми хочемо їх об’єднати і зробити державне підприємство.

Фото: АПУ

І третя точка росту: ми працюємо по "Азовмашу", бо тільки 120 млн грн боргів по заробітній платі, не кажучи про те, що 7 заводів не працюють на території "Азовмашу". Ми формуємо кулак державних підприємств, які будуть альтернативою фінансово-промисловим групам.

Друге завдання, яке ми поставили собі: зараз працюємо з місцевим "Ощадбанком", щоб почати мікрокредитування дрібного і середнього бізнесу через Світовий банк, через ЄБРД. Поставили таку задачу на 10 років: 67% валового продукту в Донецькій області має давати дрібний і середній бізнес.

Четвертий блок – це повернення на кордони. Звичайно, є декілька шляхів – це тиск міжнародної спільноти на Росію, це президент, військо, яке має бути потужне, добре озброєне. Ми робимо ще такі речі, як ниточки, які пов’язують громадян України, які живуть там, і громадян України, які живуть у "великій" Україні, ми зв’язуємо ці ниточки, щоб підтягнути.

Наприклад, сьогодні ми почали будувати логістичні центри. Один запустили, наступний буде у Новотроїцьку. Сподіваюся, відкриємо його не пізніше 1 жовтня. На додаток, там ще утричі більше машин будемо пропускати.

Ми в так званій сірі зоні даємо можливість для сім'ї, не для перепродажу дешевше купити продуктів на суму до 5 тисяч гривень. На тиждень, на два вони для сім'ї зможуть купити.

– Крім логістичних центрів ще якісь програми є?

– Ми поставили собі таку амбітну мету – для школярів, які проживають на тимчасово окупованій території, започаткувати дистанційне навчання. Українська історія, українська мова. Щоб дітки навчалися, два рази на рік приїжджали на контрольовану територію, на сесії, здавали, і по виходу отримували український диплом.

Тобто комплекс заходів – продукти харчування, ліки, навчання, контакти з тими людьми, нашими патріотами. Це дуже важлива річ, щоб ми не втратили зв'язок.

Ми зараз також відновили роботу щотижневої газети "Вісті Донбасу", працюємо на відновленням телевежі на горі Карачун.

– Що робиться для того, що припинити мовлення радіостанцій бойовиків на вільній території Донецької області? У Красноармійську все ще можна почути їхнє "Новоросія-рокс".

– На жаль, боротися з тим дуже важко. По лінії розмежування більше російських телеканалів, канал "Новоросія", радіо.

Вирішення цього питання лежить в площині Києва, а не Донецької ОДА. Фінансового ресурсу у нас на це немає.

П'ятий блок – це боротьба з корупцією. Є проблема з драйверами так званими. Це начальники управлінь, департаментів і т.д. Я оголосив мобілізацію патріотів-професіоналів на Facebook. Досить багато анкет прийшло.

І коли я кажу, що хабарів брати не можна, до бюджетних грошей доторкатись не можна, з бізнесу брати не можна, мені кажуть: "Ок, добре. Але житло даєш?" "Ні", – кажу. "А яка зарплата?" Ну, в керівника департаменту – 4-5 тисяч гривень. "А скільки коштує зняти в Краматорську квартиру?" Ну, вбиту тисяч за 3. "Павло Іванович, а на що я жити буду?".

От, власне, якщо ми хочемо почати боротьбу з корупцією, то ми маємо дати людям зарплатню, на яку людина може прожити.

– Чи вдалося вам добитися підвищення зарплат?

– Поки що ні. Хоча ми шукаємо механізми. Зараз ми працюємо над запуском електронних торгів. Потім – так звані будинки юстиції. До речі, зголосився вести цей проект Ігор Прасолов (екс-міністр економ розвитку в уряду Азарова, близький до Ахметова – УП), він сам запропонував, при тому він готовий інвестувати, в тому числі, й свої гроші. Як він мені сказав: "Я хочу щось для Донецької області зробити".

По боротьбі з корупцією ми працюємо з Родіоном Шовкошитним – куратором по мобільних групах по контрабанді. Але, ви знаєте – я не ловлю фури особисто. Я взагалі вважаю, що це не задача голови ОДА – сидіти в засідці і ловити одну-дві-три фури.

Завдання – зорганізувати процес, а не ловити. Звичайно, це картинка класна для суспільного сприйняття – глава ОДА зловив дві фури. Але це не вирішує проблему контрабанди.

Проблема законодавчо не врегульована. От я сварився з суддями, які відпускають машини. А мене питають: "Павло Іванович, а назви правову підставу арешту цього майна".

Законодавець має внести зміни до законодавства, мають бути підстави. Поки їх немає, ми бачимо блукаючі танки, які розстрілюють контрабанду.

І друге питання – це величезний фінансовий ресурс. Якщо перевезти машину через лінію розмежування коштує до 200-250 тисяч, то спокуси дуже багато.

– Чомусь зазвичай при згадці про мобільні групи кажуть про Луганщину, а в контексті Донецької області вони не звучать?

– А ми особливо не піаримо. У нас буквально минулого тижня блукаючий танк розстріляв одне "Рено". Що ми хочемо? Ми хочемо картинку показати? Можемо. Ми ловимо більше, ніж на Луганщині, але не робимо піар.

Нам потрібно інформувати, в тому числі, ту сторону, про те, що у нас робиться. Наприклад, в Артемівську відкрився басейн, школа олімпійського резерву Сергія Бубки. В Краматорську відкрився басейн. На мій погляд, отих 5 блоків, про які я сказав, є більш важливими, більш засадничими, ніж просто затримання п'яти фур.

– А що робиться для безпеки мобільних груп, які борються з контрабандою?

– Зараз суттєво підключилися аеромобільні війська, вояки, які пройшли всі гарячі точки.

– Ще один момент – перетин через пункти пропуску. Нам дуже багато людей скаржаться, що з них вимагають гроші. Що ви робите для того, щоб це викорінити?

– По грошам – важко. На сьогоднішній день потрібно чітко усвідомлювати, що це робота правоохоронних органів. Тут мають працювати і внутрішня безпека Служби безпеки, і внутрішня безпека прикордонників, і внутрішня безпека фіскалів.

У нас багато структур, які є придані до Донецької області.

У серпні 2014 Жебрівський пішов добровольцем.  Фото з його сторінки у FB

– Навколо Донецька є три сектори і лише один з них позначається в пропуску, через нього жителі і мають право пересуватися. Місцеві скаржаться, що наприклад, якщо в тому секторі починається бій, люди не можуть через нього виїхати.

– У кожного своя сфера відповідальності. От я можу формувати пункти пропуску, а от перепустками обласна державна адміністрація не займається. Це рішення антитерористичного центру, це їхня сфера відповідальності.

Ми це питання озвучували. Я думаю, що ми вирішимо, прийдемо до якогось спільного знаменника.

– Чи можна стверджувати, що ви зараз контролюєте всі вільні від бойовиків райони Донецької області?

– Так.

– Наприклад мешканці Великої Новосілки повідомлють нам, що насправді всі питання там вирішує колишній керівник того району – Валерій Шира.

– Його немає, він в бігах. І це насправді банщик Януковича.

– А як ви вважаєте, Опоблок зможе зараз перемогти на місцевих виборах у вашій області? Принаймні на парламентських виборах вони лідирували.

– Я дуже хочу, щоб патріотичні партії працювали. Бо наразі вони в хорошому змагальному режимі не працюють в Донецькій області.

Не секрет, що Партія регіонів в минулому купувала франшизу патріотичних партій і ставила своїх людей. Тобто, під гаслами патріотичних партій проходили сателіти Партії регіонів. Чому я просив два роки без виборів?

Потрібно, щоб ця розірваність в мізках людей зупинилася, щоб сформувались партії. Якщо партії є всі українськими по духу, то, в принципі, для голови ОДА неважливо, яка з них переможе, вони будуть працювати на українські інтереси. А в нас сьогодні дуже багато тих, хто дуже хоче реваншу.

– У підсумку в області коли будуть вибори? Бо ви підписували рішення про іншу дату…

– Я робив все для того, щоб вибори не відбулися. Я про це говорив відкрито, не ховався. Я досі вважаю, що моє звернення було правильним. Але ЦВК оголосило, що 25 жовтня мають відбутися вибори.

– Не так давно була акція переселенців, які кажуть, що вони не мають змоги проголосувати. Чи може бути для них якесь рішення у вигляді електронного голосування, наприклад?

– Ми маємо розрізняти. На виборах президента і Верховної Ради повинні голосувати всі. А на виборах місцевої влади мають вибирати постійні жителі тої чи іншої територіальної одиниці. Голосувати, на мій погляд, мають люди, які постійно проживають на цій території.

– Добре. Але ж є такі населені пункти, як Широкіне, яке вважається українським, проте там вже не лишилося мешканців.

– Не вважається, воно є українським, контролюється українською владою. Але там виборів не буде.

– До речі, адміністрація мала надати рекомендації ЦВК про те, де саме в Донецькій області мають проводитись вибори. Які ще райони залишаться без виборів?

– Ми подали три варіанти непроведення виборів. Перше – це по всій території Донецької області. Друге – це 30-35-кілометрова зона, щоб не діставали в тому числі, реактивні снаряди під час виборчої кампанії. І третє питання – це по лінії зіткнення.

В Артемівському районі не буде виборів, це ЦВК подав. Не буде виборів в Дзержинському, в більшості населених пунктів Костянтинівського, Мар'їнського, Володарського, Першотравненського і Волноваського районів, а також в самому місті Волноваха. Хоча в Курахово вибори наче мають бути. Це така лінія.

– Але Маріуполь також знаходиться в тій зоні, де тоді теж не має бути виборів.

– Так. Я думаю, що це було політичне рішення – проводити там вибори. Ми пропонували не проводити. В усіх трьох поданнях Маріуполь входив туди, де вибори не треба проводити.

Я думаю, це сталося через багато речей. У мене було достатньо багато зустрічей і з європейськими послами, і з послом США. Я їм казав: "Вам форма чи суть? Якщо форма, то вибори, мабуть, пройдуть. Намагатимемось зробити їх максимально чесними, прозорими і безпечними. Як вийде – ну, як спрацюємо. Але, по суті, вибори не будуть ні чесними, ні прозорими, ні демократичними". Але у них враження, що люди мають обирати.

– Будинок в якому ми з вами спілкуємось у Києві, значиться як адреса партії "Республіканська платформа", якою ви керували до того, як пішли на війну. Ви зараз повернулися до партійної діяльності?

– Ні, я не повернувся в партію. Як ішов на війну, я призупинив членство в партії. Поки що його не відновив.

І на сьогоднішній день ви не побачите, що Республіканська платформа йде на вибори до донецьких міських рад. Я не виключаю, що на якомусь етапі ми все відновимо. Але сьогодні це не на часі. Хоча, безумовно, комунікую з її представниками, партія для мене рідна, партійці мені телефонують.

– А як вийшло, що ви пробули в АТО менше півроку, хоча всі – і мобілізовані і добровольці мають відслужити щонайменше рік?

– Ще в кінці травня 2014, в червні, в липні я виходив на посадовців і казав, що в мене є досвід, у мене є бажання, і я готовий, якщо є потреба в моїх послугах, в Донецькій, Луганській області працювати в будь-якій іпостасі. Відповіді я не отримав. І тоді я 1 серпня пішов і добровільно мобілізувався.

Коли я пішов туди, я був, мабуть, єдиним екс-народним депутатом, який був старшим сержантом розвідбату. І, зрозуміло, що коли журналісти мене там бачили, то почали в мене брати інтерв'ю. Тоді побачили, що я небайдужа людина, і мені запропонували двічі, перший раз в грудні, а потім в січні: "Дядьку, досить з автоматом бігати". Насправді є якийсь досвід, є якісь знання, і їх можна більш ефективно використати.

– І так ви потрапили до Генпрокуратури?

– Так, це була пропозиція президента. Я пішов до Генеральної прокуратури.

– А як швидко ви отримали учасника бойових дій?

– Два тижні тому. Хлопці йшли на дембель, оформлювали хлопця мого призову, і разом мені оформили учасника бойових дій.

– Ви написали в Facebook, що все, що ви робили в Генпрокуратурі, знівельовано.

– Є проблема в цьому напрямку. Насправді управління як такого вже фактично не існує. Мені важко сказати чому так. Я президента просив, коли йшов, щоб це було підпорядковано Сакварелідзе. Підпорядкували Віталію Каську. Чому так зробили – не знаю. Мені не хотілося б думати про погане.

Ми починали справи по Мосійчуку, по Мельничуку, по "Дельтабанку", по деяких заступниках міністрів до підозри подоводили, і багато іншого. На жаль, без розвитку і завершення…

– Коли ви окреслили 5 питань, над якими ви працюєте, ви говорили про боротьбу з фінансово-промисловими групами. Чи намагався хтось виходити на вас, домовлятися? Ахметов, наприклад?

– Ні, жодного контакту з Ринатом Ахметовим не було. Із Борисом Колесніковим один раз спілкувались по телефону, коли він говорив, що хоче, щоб його хокейний клуб тренувався і мав базу в Дружківці. Я не заперечував. Про якісь економічні речі ми не говорили.

Євген Геллер якось телефонував. Ми мали зустрітися, але так і не зустрілись. Там Ігор Шкіря час від часу спілкується. Спілкувались декілька разів із Георгієм Скударем.

– Як відбувається такого роду спілкування?

– Я озвучував правила гри: робочі місця, зарплата, податки. І все. Тоді ви мені партнери. Якщо ні – вибачте мене, нічого особистого.

– Вони погодилися? Чи дотримуються обіцянок?

– В принципі, так. Принаймні активної протидії я не бачу.

Хоча сьогодні, під час виборчої кампанії, деякі фінансово-промислові групи… Наприклад по Маріуполю. Там "Метінвест" Ахметова  виставляє на вибори свого hr-директора. Я казав, що це неправильно. Має бути рівновіддалена фігура.

Так, 52 тисячі працює на МК Ілліча і на "Азовсталі". Але в Маріуполі живе 500 тисяч людей. Якщо група отримає економічну і політичну владу – це буде монополізація. Ні до чого хорошого це не призведе.

Те ж саме і з Скударем я розмовляв. У Краматорську є Скудар і Максим Єфімов. Я казав: "Хлопці, давайте третю фігуру виберемо, рівновіддалену від вас. Не можуть власники бізнесу контролювати місцеву владу".

Це моє принципове бажання, і я буду виступати категорично проти того, щоб всю повноту і економічну, і політичну мала та чи інша фінансово-промислова група. Це небезпечно, це відсутність демократії.

– Ви з Ахметовим не спілкувалися, тобто до нього ви не змогли донести цю позицію?

– Принаймні через Сергія Таруту я цю позицію доніс.

– Бойовики також оголосили вибори, збираються їх проводити. Як ви думаєте, це спроба шантажу чи вони все ж таки проведуть ці вибори?

– Я думаю, що оскільки вони на етапи розбили ці всі речі – це перевірка на міцність Євросоюзу. В першу чергу вони мають вибирати глав адміністрацій, як оголосив Захарченко. Проведуть, побачать, яка реакція буде. Якщо реакція буде квола, будуть далі домагатись.

– Зараз так виходить, що деякі люди, які живуть на окупованих територіях, отримують пенсії як у нас, так і там. Чи є можливість це контролювати? Чи є бажання з цим боротися?

– Важко, але Пенсійний фонд це відслідковує. Якщо тільки з’являються докази, що хтось отримує російську пенсію, то безумовно такі пенсії анульовують. Сказати, що дуже яросно, дуже цілеспрямовано ведеться така боротьба – ні, але коли стає відомо, то таких людей пенсії позбавляють.

– Чи схоже, що війна завершиться найближчим часом, адже кількість обстрілів зменшилась, у Мінську домовились про відведення зброї?

– Не думаю. На моє глибоке переконання, спроба зробити Придністров'я-2 – це ключова позиція Росії по відношенню до частини Донбасу. Тобто цілісна європейська Україна – це погибель режиму Путіна.

Його мета – зробити все, щоб частина Донбасу впливала на зовнішню політику України, і, в тому числі, не давала постати єдиній цілісній відреформованій Україні. І через це Путін не зупиниться. Ти йому звідти по носі даси, він через іншу шпаринку буде залазити.

– Тобто військові дії можуть відновитися?

– Можуть. Я з острахом чекав на завершення сесії Генеральної асамблеї. Ми ж розуміємо, що на сьогоднішній день на передку стоять російські регулярні війська. Тому що так звані ополченці або обдовбуться, або нап'ються і бабахкають, що не попадя. Через це частковий режим суттєвого припинення вогню, а не неповного забезпечують якраз російські регулярні війська.

– Місцеві кажуть, що нібито за Донеччиною закріплений "смотрящий" від БПП, і він є народним депутатом. Нібито він наперед визначає результати тендерів, наприклад. Наскільки це відповідає дійсності?

– Керівники департаментів і інші, всі – від секретарки до керівника – попереджені, що до них прийде прокурор. Коли я з усіма департаментами зустрічався, я сказав: "Я попереджаю. Жодних завдань керівнику департаменту я не даю. Жодних питань з визначення, з якими компаніями працювати, скільки треба давати нагору… Це не те що не обговорюється, це забороняється. І я попереджаю – пройде один тендер, можете пропетляти, пройде другий тендер, можете пропетляти, але на третій вас обов'язково хлопнуть, якщо ви будете займатися непотребними речами".

Прокуратурі, СБУ, МВС я сказав досить серйозно відслідковувати всі ці процеси.

Я не виключаю, що під час тендерів можуть бути маніпуляції. Можуть виписуватися різні умови тендеру … Начебто все прозоро, але тендери виписуються під одну компанію, просто компанія не називається. Може таке бути.

– Питання про гроші. Яка у вас зарплатня на цій посаді?

– Я чітко не знаю, десь до 8 тисяч гривень. Я як головний сержант розвідбату отримував таку ж саму зарплату, як зараз отримую як голова ОДА. Я живу за рахунок дивідендів, інакше я б на ці гроші не прожив. І це дозволяє мені бути незалежним і не шукати якийсь фінансовий ресурс.

Я не хотів ніколи бути мільярдером – не цікаво. Я недавно порахував, що зі своїх 35 років робочого стажу я 23 роки працював на державній службі – армія, міліція, народний депутат, голова ОДА одної, голова ОДА другої, Генпрокуратура, знову армія. Тільки 12 років я працював в бізнесі. Його дуже серйозно в 2004 році порвали. Але він дозволяє мені не думати про фінансування свого життя.

Мій опонент в одному з інтерв’ю розказував, що в Донецьку область я приїхав у Щурове, там такі 5-поверхові будинки… Там, де я живу, там будиночок на дві частини. В одній частині живе мій перший заступник, в другій частині живу я, посередині якась кухонька, маленький такий зал, метрів 10-12, спальня метрів 8 і душова. Але це неправильно.

Я зараз шукаю нормальне житло. І соромитись я точно цього не буду. Якщо я працюю по 14 годин на добу, я маю прийти додому і нормально відпочити. Просто знайти житло зараз не можу.

Жебрівський був розвідником у збройних силах.  Фото з його сторінки у FB

– А де ви шукаєте?

– У Краматорську. Якби в Маріуполі, було б легше знайти. А в Краматорську дуже важко знайти пристойне житло. Я хочу в пристойному житлі жити, я на це заробив, у мене є легітимні, після сплачених податків, гроші. Я прожив 12 років у гуртожитку. Але зараз я маю нормально відпочивати для того, щоб працювати.

– Днями хакери опублікували "зливи" про те, що Ахметов досі впливає на "ДНР", що він їздив туди на зустрічі. Чи є у вас якісь відомості, які підтверджують цю інформацію?

– В мене багато інформації є, але не всяка інформація повинна бути публічною. Я не спростовую і не підтверджую.

– Існує точка зору, принаймні серед деяких закордонних політиків, які в неформальних бесідах називають Ахметова єдиною людиною, що може керувати Донбасом. Ви теж так вважаєте?

– Я думаю, що хтось хоче зайняти страусину позицію. Економіка і політика на Донбасі монополізовані. Така монополізація привела до тих трагедій, які нині відбуваються на Донбасі. Через це я думаю, що Ахметов – людина, яка достатньо ефективно і широко займається бізнесом, має це робити.

Але має бути демонополізація економіки, політики, створення малого і середнього бізнесу і тільки. Хто б це не був, Ахметов чи хтось інший, якщо хтось збирається вручити ключі одній людини від тої чи іншої території – це фактичне заморожування ситуації, а не її вирішення.

Якщо є такі наміри, я не знаю про такі думки, але якщо вони є, то хочуть вирішити ситуацію по формі, а не по суті.

– Які у вас стосунки з мером Маріуполя Юрієм Хотлубеєм?

– Нормальні стосунки з Хотлубеєм. Він не захотів іти в міські голови.

– Це під тиском чи…

– Ні, навпаки я казав, що, можливо, на два роки потрібно було б, щоб він залишився як більш-менш рівновіддалена фігура. Я казав, що я вітав би його похід на ці два роки, щоб він став міським головою. При всіх мінусах, при всіх скелетах в шафі.

– Патріоти не дуже позитивно до нього ставляться. Так само, як до секретаря Маріупольської міськради Андрія Федая. Патріоти кажуть, що він такий затятий сепаратист.

– По багатьох позиціях я з патріотами погоджуюсь. Тільки у Польщі є таке поняття, як "усрамсь, но не дамсь". Питання стоїть в наступному: ми можемо більш-менш серединну фігуру мати на два роки і виростити з патріотичного середовища серйозну людину, яка реально може стати міським головою. А можемо виставити патріота, він набере 2%, і віддати місто якійсь фінансово-промисловій групі.

І ось сьогодні я вимушений, вибачте мене, враховувати усі ці речі. Через це я більш-менш нейтральну фігуру готовий підтримувати на перехідний етап.

Зараз дуже багато говорять: "Той мер сепаратист, той мер сепаратист".

Я, коли взяв Житомирську область, думаю: "От прийшли б сепаратисти, гіркіни в Житомирську область, то скільки б мерів порвали на грудях сорочку за неньку Україну, а скільки б петляли?" От просто хто з якої області, нехай візьме і порахує, що буде, якщо до нього в місто зайшов Гіркін. І скільки таких насправді патріотів, які б отак Рубікон не перейшли?

– В інших областях, на вашу думку, керівники вчинили б також?

– Меня терзают смутные сомнения. Нам сьогодні потрібно вибудувувати, потрібно готувати людей, формувати підґрунтя. У нас сьогодні гречка, адмінресурс міських голів, маніпуляції – побільшості в містах, тобто там, де мери вже працюють по три-чотири терміни. То так і хочеться сказати "вкради в бабусі паспорт".

Тому що цей мер заграє перед тими, хто йде голосувати, а молодь на вибори махнула рукою. Партії думають, що це вони мера використовують, а це він, як правило, використовує партії. Одна партія при владі – картуз такий, друга при владі – картуз такий. І він при всіх владах, бо може забезпечити результат виборів...

Я чітко знаю, що у мене два роки перехідного етапу. За ці два роки я маю виростити плеяду нової української донецької еліти. Далі починає працювати префект.

До кінця жовтня 2017 року ми маємо провести децентралізацію. Тому голови обласних державних адміністрацій будуть працювати до завершення виборчої кампанії 2017 року. Після цього президент призначає їх префектами, або не призначає, або вони не погоджуються.

– Чи існує взагалі план повернення окупованих територій?

– Є декілька речей, які потрібні. Потрібно максимально зробити так, щоб наші громадяни на тимчасово окупованих територіях максимально отримували інформацію зі сторони України. Сьогодні вони відрізані від такої інформації.

– Як цього досягти?

– Думаю, потрібно будувати телевежі, встановлювати фідери. Ми маємо запустити туди сигнал.

– Але вони можуть просто вимкнути і не слухати те, що буде транслюватися з вільних від бойовиків територій.

– Вони все одно будуть. У більшості тут є діти, родичі, тому їм це все цікаво. Друге питання – це формування якісного життя, інакшого життя на території, що контролюється українською владою.

А третє питання – це формування боєздатної армії, добре озброєної, навченої, – "мы мирные люди, но наш бронепоезд...". Я не виключав би силового варіанту повернення кордонів України, при всіх загрозах з боку російської регулярної армії.

Але це не може бути тільки військовий шлях, тільки наведення порядку тут, тільки мовлення туди. Це має бути мікс. Тоді ми виходимо на якийсь результат.

Оксана Коваленко, УП