Не відкриті не списки не виборчої реформи

Минулого четверга парламент підтримав за основу проект закону № 2831-3 про місцеві вибори.

У проекті закону передбачено, що "Вибори депутатів Верховної Ради АРК, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за пропорційною виборчою системою в багатомандатному виборчому окрузі за виборчими списками місцевих організацій політичних партій, блоків місцевих організацій політичних партій з висуванням кандидатів в територіальних виборчих округах, на які поділяється багатомандатний виборчий округ, що співпадає з територією відповідно АРК, області, району, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм або територією відповідної об’єднаної територіальної громади, району в місті".

Вищеозначену систему виборів автори законопроекту позиціонують як пропорційну з відкрити списками, яка відповідає вимогам коаліційної угоди.

Моніторингово-аналітична група "ЦИФРА" проаналізувала запропоновану виборчу систему на відповідність задекларованій назві, а також на предмет ефектів, які вона може спровокувати.

Виборча система проекту № 2831-3 передбачає два рівні територіальної організації виборів – багатомандатний виборчий округ, межі якого співпадають із межами адміністративно-територіальної одиниці, в якій відбуваються вибори, а також територіальні виборчі округи, кількість яких дорівнює кількості депутатів відповідної ради.

Політичні партії/блоки формують єдиний список кандидатів у багатомандатному окрузі. Ці ж кандидати "розквартировуються" партіями по відповідних територіальних виборчих округах.

Кожна партія може номінувати в окрузі жодного, одного або максимум двох кандидатів.

Відповідним чином виглядатиме і виборчий бюлетень. В залежності від того, яку стратегію номінації обере партія в конкретному окрузі, виборець зможе проголосувати або лише за партію, або лише за визначеного кандидата від цієї партії, або ж обрати одного з двох визначених партією кандидатів.

Право на участь у розподілі мандатів одержать ті політичні партії і блоки, які подолають 5% і 7% бар’єр відповідно. Розподіл депутатських мандатів між кандидатами конкретної політичної партії відбуватиметься на основі рейтингового показника.

Цей показник визначається шляхом множення персональної кількості голосів виборців за конкретного кандидата на спеціальний коефіцієнт вирівнювання, що розраховується окремо для кожного територіального округу.

Чи є вищеозначена виборча система відкритими партійними списками? На етапі голосування – для виборця – вона такою не є. Адже назвати двох кандидатів списком можна лише умовно.

Особливо тоді, коли ця норма – щодо, власне, двох кандидатів, не є обов’язковою, про що йшлося вище.

Однак, слід зауважити, що на етапі встановлення результатів виборів розподіл депутатських мандатів майже повністю, якщо не враховувати коефіцієнт вирівнювання, залежить від волі виборців.

Тобто, виборці впливатимуть на місце розташування кандидатів у загальному списку.

Як же означити цю виборчу систему? Відповідь на це питання є важливою, оскільки сьогодні серед експертного середовища немає єдиної думки з цього приводу. Деякі аналітики та коментатори апелюють до тези, що запропонована виборча система є "прихованою мажоритарною".

Це не відповідає дійсності з декількох причин. Мажоритарна (від англ. majority – більшість) передбачає, що переможцем у одномандатному окрузі є той кандидат, який здобув на свою підтримку найбільше голосів – відносну, абсолютну, кваліфіковану більшість.

Так само за умов багатомандатної мажоритарки депутатами стають ті, за кого проголосувало найбільше виборців. Несвідома плутанина розуміння і понять, очевидно, виникла через норму законопроекту, яка передбачає що кількість територіальних виборчих округів дорівнює кількості депутатських місць у відповідній раді.

Однак, з одного боку, ці округи не є одномандатними, а з іншого – встановлення результатів виборів відбувається не у територіальних, а у єдиному багатомандатному виборчому окрузі.

Депутатські мандати розподіляються між кандидатами партій, які подолали виборчий бар’єр. А це далеко не завжди будуть ті кандидати, які у відповідних територіальних виборчих округах здобудуть найбільшу підтримку виборців.

Тож передбачена у законопроекті № 2831-3 виборча система не є ні "прихованою", ні "злочинною", ні навіть "збоченою" мажоритаркою.

Цю виборчу систему можна означити як пропорційну – за способом розподілу мандатів з територіальними виборчими округами значна частина яких буде багатомандатними по факту.

Про жодні відкриті списки у тому розумінні, на яке посилаються автори законопроекту, звичайно, не йдеться.

Одним із основних ефектів, які провокуватиме ця система виборів – це диспропорції у представництві. В першу чергу, це стосуватиметься обласних і районних рад, які, згідно Конституції, повинні представляти спільні інтереси територіальних громад.

Це підтверджують симуляції результатів виборів, спроектовані МАГ "ЦИФРА". За умов обрання 52 депутатів місцевої ради третина територіальних округів може залишитись без представництва.

З іншого боку, 25% територіальних округів будуть представлені в раді більш ніж одним депутатом. У деяких випадках – навіть трьома. З повним алгоритмом розрахунків можна ознайомитись тут.

Клікніть на зображення, щоб подивитися повну таблицю

Також можливим є цілий ряд ефектів, пов’язаних із партійними стратегіями номінації кандидатів. Іншими словами – в яких округах і скільки кандидатів висуватимуть партії.

Активно пропагується думка, що політичні гравці зможуть легко маніпулювати процесом висунення, щоб створити "тепличні округи" для потрібних кандидатів.

Проте, це не настільки легко, як видається на перший погляд. Для того, щоб такі маніпуляції дали бажаний результат, партіям потрібно буде володіти детальними соціологічними зрізами не лише на рівні багатомандатного, але й кожного територіального виборчого округу.

Тільки тоді можна буде більш-менш коректно розрахувати шанси на перемогу тих кандидатів, яких би партія хотіла бачити депутатами. І, відповідно, підібрати їм комфортний для балотування округ.

Ціна питання – фінансова спроможність політичних партій і їхня готовність витрачатись на вартісні соціологічні дослідження в умовах, коли ці ж фінансові ресурси можна буде витратити на агітацію та пропаганду.

Тож одним із основних ефектів, який спровокують партійні маніпуляції із висуненням кандидатів стане вищий рівень непередбачуваності результатів. До того ж як для партій, так і для виборців.

Через тиждень цей законопроект розглядатимуть у другому читанні. Чим ближче до розгляду, тим більше дискусія загострюватиметься навколо питання, який закон є кращим – діючий чи новий?

Сьогодні автори і громадськість активно готують правки до законопроекту. Однак, правки не можуть торкатись принципової речі, серцевини проекту – виборчої системи. Якщо цей елемент залишиться незмінним, тоді про перелічені вище ефекти можна буде говорити як про доконаний факт.

У британців є прислів’я "better the devil you know than the devil you don't know".

Іншими словами, чи не розумніше мати справу з небажаною, але відомою ситуацією, ніж ризикувати зі змінами, які можуть привести до ще гіршої ситуації?

Незважаючи на те, чи приймуть закон № 2831-3 в цілому, вже сьогодні можна констатувати дві речі. Перше, парламентська коаліція не виконала пункту своєї програми щодо запровадження відкритих партійних списків на місцевих виборах.

Друге, виборча реформа в Україні не відбулась. Адже зміна виборчого закону за декілька тижнів до початку виборчого процесу – це не реформа, а відчайдушна спроба імітації.

Назар Бойко, керівник Моніторингово-аналітичної групи "ЦИФРА", спеціально для УП