Політичні бої за антикорупційну прокуратуру: програють усі

Навколо створення спеціалізованої антикорупційної прокуратури розгорнулися справжні політичні баталії.

По один бік цього протистояння – активісти та міжнародні кредитори України, які прагнуть максимальної незалежності нового органу.

На іншій стороні  –  Адміністрація президента, яка намагається залишити за собою вплив на спецпрокуратуру та слідство Національного антикорупційного бюро.

Хто переможе – стане зрозуміло уже наступного сесійного тижня, коли законопроект– з правками, що рятують нову антикорупційну спецпрокуратуру, або без них - голосуватимуть у другому читанні в парламенті.

Початок військових дій

21 травня Верховна Рада у першому читанні ухвалила зміни до закону "Про прокуратуру".

Напередодні голосування громадські антикорупційні експерти заявили про небезпеку прийняття законопроекту в чинній редакції.

Причина – норми, що регулюють створення спеціальної антикорупційної прокуратури, зокрема, процедура формування конкурсної комісії, що обиратиме голову та співробітників.

Квотний принцип формування конкурсної комісії, закладений в законопроекті, перетворює обрання антикорупційного прокурора на фактичне призначення його Президентом України та нівелює політичну автономність всього інституту.

Експерти з антикорупційних організацій стверджують, що у разі підтримки парламентом законопроекту, створення антикорупційної прокуратури буде провалено. Закон фактично дозволить Генпрокурору, призначеному Президентом, та самому Президенту контролювати обрання її керівника та співробітників.

Перш, ніж розібратися в законодавчих маніпуляціях та аргументах обох сторін, автори спробували дати відповідь на питання:

Незалежний прокурор – міф чи реальність?

У прокурора  – одна з ключових ролей у досудовому розслідуванні кримінального провадження. Він може давати обов'язкові до виконання письмові вказівки слідчому, або самостійно проводити будь-які слідчі дії.

Як диригент у злагодженому оркестрі, прокурор має спрямовувати слідчу команду, визначати характер і напрямок проведення процесуальних дій, необхідних для розкриття злочину.

У той же час широкі повноваження прокурора по нагляду за слідством відкривають нечесним на руку правоохоронцям широкі можливості для заробітку.

Прокурор, мотивований перспективою матеріальної вигоди чи перебуваючи під політичним тиском, може усунути слідчого від розслідування або взагалі, обрати такий вектор слідства, що дозволить затягнути весь процес, а потенційним підозрюваним – знищити доказову базу або убезпечити від арешту власні корупційні статки.

Варто згадати кількість варіацій на тему "як унеможливити розкриття злочину", що демонстрували колишні керівники ГПУ Олег Махницький та Віталій Ярема. За часи, поки вони очолювали  ГРУ жодного з поплічників Януковича не було притягнуто до відповідальності, а деякі, як Микола Злочевський або Юрій Іванющенко, взагалі отримували "прокурорські індульгенції".

Уявімо тепер, що детектив Антикорупційного Бюро, обраний шляхом відкритого конкурсу, отримує процесуального керівника, призначеного "з системи" Генеральним прокурором, а не головою спеціалізованої прокуратури. Чи будуть нові слідчі НАБ вмотивовані працювати над розкриттям злочинів в команді з представниками старої корумпованої системи? Навряд така співпраця призведе до результату - розкритого злочину та вироку суду.

Саме для цього і потрібна незалежна спеціалізована прокуратура та відкритий конкурс добору до неї, в першу чергу, прозоре обрання її керівника - антикорупційного прокурора.

Така прокуратура, за умови жорстких критеріїв відбору кадрів, зможе ефективно та на належному рівні виконувати одне з основних завдань Кримінально-процесуального кодексу — швидке, повне та неупереджене розслідування злочинів, та притягнення винних осіб до відповідальності.

Ще одним аргументом "за" створення такої прокуратури є необхідність спеціалізації прокурорів саме на корупційних злочинах, які є в підслідності саме Національного антикорупційного бюро.

Розслідування злочинів такої категорії та доведення вини підозрюваних потребує відповідальності, підготовки та професіоналізму. Особливо коли підозрюваний — високопосадовець, що має політичну вагу та засоби тиску на слідство та суддів.

Незалежність спеціалізованої антикорупційної прокуратури має стати ключовою метою при її створенні та може бути реалізована шляхом особливих механізмів, закріплених законодавчо.

Це – призначення та звільнення спецпрокурорів, самостійність голови у призначенні співробітників, у прийнятті та розробці наказів адміністративного характеру, достойний рівень заробітної плати тощо.

Більшість з переліченого зникло з проголосованого у першому читанні проекту закону, хоча реальної редакції потребувала тільки одна норма, що регулює утворення антикорупційної прокуратури - про формування конкурсної комісії з обрання голови спецпрокуратури.

Оборудка з конкурсною комісією

Диявол, як завжди криється в деталях, тобто, в перехідних положеннях проголосованого законопроекту, який пропонує незбалансовану модель формування конкурсної комісії для обрання та призначення голови Антикорупційної прокуратури й прокурорів.

Конкурсна комісія має складатися з 10 членів: по 5 осіб від Ради прокурорів України та Верховної Ради. Комісія вважатиметься повноважною у складі 5 осіб.

Однак, такого інституту, як "рада прокурорів" не існує в природі! Її появу, як і багато іншого, передбачала реформа прокуратури, з тріском провалена екс-генпрокурором Віталієм Яремою.

А тому в перехідних положеннях законопроекту автори передбачили, що призначення п'яти членів конкурсної комісії делегується – від Ради прокурорів до Генерального прокурора.

Фактично, замість самостійної, позбавленої будь-яких зовнішніх впливів та тиску, спецпрокуратури, буде створено черговий антикорупційний підрозділ ГПУ – колодязь, в якому топитимуть справи корумпованих високопосадовців.

В Україні Генпрокурор призначається президентом і затверджується парламентом, де президент має велику політичну фракцію.  Саме її члени поряд з іншими фракціями коаліції, визначатимуть кандидатів до комісії від Парламенту.

Це означає, що президент матиме прямий політичний вплив на більшість членів комісії, а отже – і на призначення голову антикорупційної прокуратури та спеціалізованих прокурорів.

Такий підхід суперечить основному принципу стримувань і противаг, що має бути дотриманий під час формування незалежних державних інститутів. Особливо – правоохоронних, та підриває основоположний принцип політичної автономності Антикорупційного бюро, що повинне неупереджено розслідувати випадки корупції високопосадовців.

У той же час, Бюро не зможе ефективно запрацювати та розслідувати жодного кримінального провадження допоки не буде обрано та призначено її керівника.

Незалежність антикорупційної прокуратури очима експертів

Аби збалансувати вплив на призначення членів конкурсної комісії, антикорупційні експерти пропонують формувати конкурсну комісію з 10 членів наступним чином:

• три особи від Ради прокурорів, появи якої треба чекати не раніше грудня, та
• сім осіб - від ВР за поданням антикорупційного комітету.

При цьому важливо, аби конкурсна комісія була повноважною за умови входження до її складу не менше шести осіб.

Окрім того, конкурсна комісія має обрати лише одного кандидата на посаду голови антикорупційної прокуратури, якого формально призначить своїм наказом Генпрокурор.

Наразі законопроект надає можливість конкурсній комісії направити 3 кандидати Генпрокурору на підпис.

Також експерти наполягають на звуженні повноважень Генпрокурора щодо звільнення з адміністративних посад зі спеціалізованої антикорупційної прокуратури, в тому числі - її керівника.

Керівник спеціалізованої прокуратури, а не Генпрокурор, має брати участь у підборі кадрів та особисто призначати на адміністративні посади нижчого рівня (своїх заступників та керівників підрозділів, їх заступників). Також він може призначати прокурорів спеціалізованої антикорупційної прокуратури за результатами конкурсу, який буде проводитись комісією без включення до її складу представників Генерального прокурора.

Якщо діяльність Антикорупційного Бюро – напряму або опосередковано – через спеціалізовану прокуратуру контролюватиметься будь-якою політичної силою чи гілкою влади, орган перетвориться на потужну зброю в політичних інтригах та іграх, за допомогою якого можна буде вибірково переслідувати опонентів або, навпаки, створювати касти недоторканих.

І в такому випадку переможців у цій війні "за незалежність" не буде. Програють усі.

Олена Щербан, Тетяна Пеклун, спеціально для УП