Гроші партій: як залишити олігархів без "політичного таксі"

Найбагатші партії парламенту – "Опозиційний блок" та "Народний фронт" – взагалі не мають майна, а Радикальна партія не оприлюднила інформацію про своє фінансування.

І це при тому, що за діючим законодавством всі ці партії зобов'язані публікувати у будь-якому загальнодержавному ЗМІ інформацію про доходи і видатки, а також надавати звіт про своє майно.

Ось як зараз виглядає інформація про партійне фінансування провідних політичних сил парламенту за минулий рік.

Для збільшення зображення натисніть на фото

Відзначимо, що першими на запит відповіли "Батьківщина" та "Самопоміч".

Блок Петра Порошенка повідомив, що інформацію оприлюднено в "Урядовому кур'єрі". В "Україні молодій" надрукували дані про фінансування "Опозиційного блоку".

В останній момент звітність на своєму сайті опублікував "Народний фронт".

"Опозиціонери" виявилися найбагатшими. Їхня партія отримала понад 110 мільйонів гривень пожертв від невідомих донорів.

БПП опинився на 2 місці й поступився "Опозиційному блоку" на 10 мільйонів. На третьому – "Батьківщина", офіційна передвиборча кампанія якої виявилась найдорожчою.

Радикальна партія відповіді на наш запит не надала, проте Олег Ляшко повідомив, що "декларація про доходи та витрати партії вивішена відповідно до закону".  На жаль, на сайті ВРУ, як і на сайті Радикальної партії, на які посилався Ляшко, знайти звітність не вдалося.

"Проблема в тому, що законотворці – представники партій у парламенті, не передбачили чітку форму звітності й не надто зацікавлені у тому, щоб це робити. Тому досі невідомо, хто саме фінансує партії та на що витрачаються кошти. Попередній моніторинг фінансової звітності за 2013 рік робив журналіст Сергій Андрушко", – додає керівник проекту "ЧЕСНО" Андрій Круглашов.

Рухаємося до нових правил

Правила фінансової підзвітності для партій діють у 125 країнах світу. Україна – не виняток. За більшістю показників України нібито наслідує світову практику, але є декілька нюансів.

Дані взято з бази даних політичного фінансування IDEA. Для збільшення зображення натисніть на фото

Скажімо, в Україні немає обмеження максимальної суми внеску. Це один з критеріїв, який дозволяє позбутися залежності від олігархів, що через законодавчий орган лобіюють свої інтереси.

Втім, як ми вже бачили з партійної звітності, навіть ті законодавчі механізми, що вже існують, діють радше формально або є надто недосконалими.

Норма про докладніше звітування вже була закладена у законопроекті №4846, який депутати ВР минулого скликання успішно відкликали. Відмову підтримати цей акт депутати обґрунтували просто: законопроект, на їхню думку, "не дуже вдало виписаний".

Зробити процес звітування принаймні формально прозорим, доволі легко. У багатьох країнах, як і в Україні, порядок надання звітів коротко визначається у загальному законі про політичні партії.

Достатньо лише кількома реченнями прописати необхідність вказувати у звітах імена або назви донорів, роблячи ці дані публічними, і громадськість отримує певну можливість контролю за відповідним фінансуванням.

Нові ж законопроекти – лише на стадії обговорення. "Очевидно, що від прозорого і детального фінансового звіту про спонсорів партій виграють звичайні українці, які голосують за ті чи інші партії і сподіваються, що їхні депутати будуть відстоювати і дбати про їхні інтереси, а не донорів – великих грошових мішків", – зазначає журналіст Сергій Андрушко, автор попереднього моніторингу фінансової звітності за 2013 рік.

У Чехії, законодавство якої лише на півкроку попереду України в питаннях прозорості політичного фінансування, активісти створили сайт.  Там розміщується інформація про донорів усіх партій.

Виявити надмірно зацікавлених у політиці олігархів тут можна за 30 секунд. Більше того, є інформація і про компанії, які надають гроші партіям, а потім отримують кошти через процедури державних закупівель.

Всі індивідуальні пожертви розміром від 5 мільйонів чеських крон із сайту http://www.politickefinance.cz/. Для збільшення зображення натисніть на фото

Якщо  втілити чеський досвід, ми б могли перевірити, і прізвища переможців тендерів пов’язані зі спонсорством політичних партій.

Також став би очевидним вплив іноземного капіталу.  За умов війни з Росією є стратегічно важливим не лише для безпеки держави, а й для усвідомленого вибору громадян під час голосування.

Загалом заборону іноземного фінансування нескладно обійти. Кошти можна провести через дочірні підприємства чи місцевих топ-менеджерів – але такий шлях є більш небезпечним для партій і може мати широкий суспільний розголос.

Інколи в потугах залучення додаткового фінансування з-за кордону партії вдаються до особливо оригінальних рішень. Не так давно у Чилі розгорівся скандал за участі найвищого політичного керівництва.

ЗМІ стало відомо, що під час виборчої кампанії 2013 року чинний міністр закордонних справ Еральдо Муньйос організував вечерю на розкішній яхті, куди були запрошені не лише місцеві багатії, але й кілька латиноамериканських дипломатів.

Вхід на захід коштував $1000, а гроші пішли на підтримку майбутнього президента – кандидатки від Соціалістичної партії Мішель Башеле.

Найпоширенішим засобом зменшення впливу великого бізнесу є обмеження максимальних річних або передвиборчих внесків. Але без адекватної системи контролю та ефективної діяльності контролюючих органів цей захід не має сенсу.

Ніщо не заважає розбити суму внеску на кілька дрібних та провести їх через підставних осіб.

З цієї ж причини не варто обмежувати корпоративні внески на користь партій, хоча ця норма і діє у 40 країнах.

Аналогічна проблема із анонімними внесками. Зробити їх відкритими можна лише проводячи гроші через спеціальний банківський рахунок.

Але як бути з дрібними пожертвами, які партія збирає на своїх передвиборчих заходах?

Зазвичай проблему вирішують встановленням певного бар’єру, нижче якого анонімність донора зберігається.

В обох випадках важливо не прорахуватися із межею, аби маніпуляції зі штучним подрібненням внесків стали невигідними. Із цим стикаються по всьому світу, в тому числі і в розвинутих країнах.

Наприклад, у Новій Зеландії суд встановив, що колишній кандидат у мери Джон Бенкс анонімно отримав $40 000 від скандального підприємця, засновника сайту Megaupload, Кіма Доткома.

У банку Доткому порадили розбити рахунок на дві частини, аби приховати дані про донора. Зрештою, через фактичну підробку фінансової звітності Бенкс, на той час депутат, змушений був покинути парламентське крісло.

Наразі законодавство Нової Зеландії в цьому аспекті змінилося, хоча такі великі анонімні внески все ще можна проводити через ЦВК.

Остання, але водночас найважливіша проблема – тіньові внески. Навіть якщо у партії є прозорий банківський рахунок і бар’єр для анонімних внесків достатньо низький, далеко не факт, що через нього проходять всі зареєстровані кошти.

Скажімо, якщо під час передвиборчої кампанії будуть дозволені знижки на послуги партіям, відкривається пречудовий простір для тіньових розрахунків: від партії тіньові гроші, а від компанії – "безкоштовна" послуга. Втім, це можна обмежити законодавчими нормами, коли послуги можуть надаватися лише за середньо ринковою вартістю.

Існує ще один варіант – створити тіньовий банківський рахунок. Ця тактика використовується повсюдно, але вловити партії вдається досить рідко.

Один із найвідоміших випадків трапився 15 років тому.

У 1999 році під час розслідування щодо ухиляння від сплати податків одного із колишніх скарбників партії виявилося, що в ХДС (німецька консервативна партія  Християнський демократичний союз – УП) існувала ціла система тіньових розрахунків, які проводилися через неофіційні банківські рахунки та не відображалися у партійній звітності.

У результаті партію оштрафували на рекордну суму – 41 мільйон німецьких марок, а тодішній очільник ХДС Вольфганг Шойбле поступився своїм кріслом Ангелі Меркель.

Стівен Байерс. Фото GQ Magazine

Як показують численні приклади, жодна система прозорості не може позбавити партії та продажних політиків спокуси отримати додаткові фінансові вливання, незалежно від того, наскільки це легально.

"Я чимось схожий на таксі по найму" –  зізнався депутат британського парламенту Стівен Байєрс журналістам, які  видавали себе за лобістів вигаданої міжнародної компанії у відповідь на пропозицію просувати їхні комерційні інтереси.

Нагадаємо, Британія – це країна, де з політичною корупцією почали боротися ще у 19 столітті.

Вочевидь, повністю викорінити політичну корупцію навряд чи вдасться. Проте, коли ми дізнаємося тарифи на вітчизняні політичні таксомотори, то зрозуміємо, що інколи краще користуватися громадським транспортом, утримуючи партії за власний кошт.

Лише тоді українське суспільство матиме змогу робити більш усвідомлений вибір серед плеяди настільки гарних на телеекрані, наскільки й "прогнилих" зсередини, політичних проектів.

Наразі робоча група у Верховній Раді розробляє новий законопроект про політичні фінанси. Але ухвалювати остаточне рішення знову ж таки будуть нардепи, яких фінансує невідомо хто.

Олександр Лємєнов, юрист ЦПСА, Остап Кучма, експерт "ЧЕСНО", для УП

Надія Кельм (інфографіка)

Жора Ключник (карикатура)