Злочинна організація суддів
Звичайні нарікання на суди в Україні – корумпованість та керованість. Ці факти в суспільній свідомості не потребують доведення. Достатньо згадати участь судів у спробах придушення Майдану та політичних переслідуваннях часів режиму Януковича, рейдерства на користь керівників держави та наближених до них осіб. Від "куплених" суддів та їхніх рішень постраждав мало не кожен українець.
Усе, що вирішують суди, можна розділити на дві частини. Перша – "хлібні справи", у яких вирішальний вплив відіграють вказівки судді ззовні та гроші, що заносяться суддям у якості хабарів. Друга категорія – справи без лобі та спонсорів, які цікаві виключно заявникам.
Якщо з лобійованими та корумпованими справами все зрозуміло – тут править бал той, хто має більше коштів та впливу, – то другі становлять цілковитий "баласт" для суддів. Тому практикується тяганина й бюрократія.
Український суддя не зацікавлений у масі невеличких справ, а зацікавлений у справах із великими хабарами.
На них він спрямовує свої зусилля, що виявляється в підлещуванні до керівництва, відповідального за розподіл справ, побудові партнерських відносин з іншими суддями за принципом "ти мені – я тобі"; при цьому професійність полягає в здатності "викрутити" справу на користь сторони, яка заносить хабар.
За наведених умов, правосуддя, яке все-таки чинять суди у великій кількості невеличких некорумпованих справ, є побічним продуктом від основної бюджетоутворюючої діяльності – рішень на замовлення.
Середня зарплата українського судді "трудового" рівня – близько 12.000 гривень. Розмір хабарів – від кількох до багатьох тисяч доларів. Тож суддя, залежно від регіону та суду, має солідні "чаєві".
Деяких керівників судів, суддів вищих судів сміливо можна поставити в один ряд з олігархами. Вони теж мають солідні статки, закордонну та вітчизняну нерухомість, дорогі авто, речі, бізнес, не пов'язаний з суддівством. Як правило, предмети розкоші судді не реєструють на себе особисто. Останнім часом навіть не дозволяють собі реєструвати на родичів, віддаючи перевагу хитрим схемам, із застосуванням іноземних фірм, юридичних осіб та інше.
Чи є в Україні чесні судді? Звичайно, є. Проте, щоб знайти чесного суддю, потрібно добряче пошукати.
На жаль, чесноти в суддів не в честі. Тому, наприклад, успішно сформована практика продажу суддівських посад.
Хочеш бути суддею – давай хабар. Чи зможуть такі судді "відбити" ці гроші чесно?
Так формувалася сучасна судова система України, яка й дотепер є незмінною. Саме поняття "система" передбачає її організацію та керованість. Про принципи її функціонування згадано вище.
Сучасна організація судової системи – мафіозна. З відповідними неформальними правилами та неписаними законами, кодексами поведінки, корпоративною культурою.
Звичайно, з такими судами Україна не знайде місця серед європейських країн, а отже, ситуація в судочинстві потребує негайних та докорінних змін. Інакше нам годі мріяти про іноземні інвестиції та побудову будь-яких стосунків з іноземцями як у бізнесі, так і в приватному житті.
Зміна судової системи – одна з вимог людей на Майдані. Одна з головних умов євроінтеграції. Одне з основних очікувань суспільства від нової влади країни.
Ключі до змін – у руках народних депутатів, президента, уряду.
Опирається змінам лише суддівська мафія, на користь якої слугують пасивність влади, бажання зберегти контроль за судовою владою, відволікання суспільства більш нагальними проблемами – зокрема, воєнними діями на сході країни.
Під тиском Майдану, громадських активістів Верховною Радою було ухвалено Закон "Про відновлення довіри до судової системи", що мало бути першим кроком до очищення суддів. Законом передбачалося звільнення голів судів та їх заступників та обрання нових людей на ці посади за вибором самих суддів. Це був великий шанс суддівській громаді продемонструвати бажання змін, чи відмовитися від цих змін.
На жаль, судді у своєму загалі залишилися прихильними старих принципів функціонування, притаманних "суддівській мафії". На посади голів судів та заступників були обрані на 80% ті ж самі особи.
Там, де кадрові зміни відбулися, вони відбулися за участі громадськості, зокрема, громадських рухів Майдану, які пікетували збори суддів, направляли своїх представників, робили збори прозорими. Натомість судді почали збиратися таємно, уникати "втручання" громадськості та продовжують намагання залишити старі кадри й принципи функціонування.
Крім того, суддівська мафія через своїх лобістів, переважно із числа наближених до колишньої влади депутатів Партії регіонів, вносять різноманітні законопроекти, якими намагаються нівелювати спроби змін та оскаржують уже ухвалені закони в Конституційному суді.
Так, і досі тривають спроби оскарження закону "Про відновлення довіри до судової системи". "Кукловоди" суддівської мафії намагаються зберегти контроль і над Вищою кваліфікаційною комісією суддів, Вищою радою юстиції, що є ключовими органами в питанні переформатування суддів та кадрового очищення.
Потураючи саботажникам судової реформи, український парламент навіть не спромігся до цього часу виконати вимогу закону "Про відновлення довіри до судової системи" та не призначив свою квоту з п'яти представників громадськості до складу Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, яка покликана розслідувати участь суддів у політичних репресіях влади, що призвели до кривавих подій на Майдані.
У результаті комісія розпочала роботу в складі, де більшість мають судді у відставці, а не представники громадськості.
спроби реформування судової системи та очищення суддівського корпусу, що є основним принципом функціонування суду в цивілізованих країнах, судді називають посяганням на незалежність суддів. Усе це є результатом солідарності суддівської спільноти, яка не бажає змін, та хоче не тільки залишити все як є, але й здобути ще більшу незалежність від суспільства.
Але не про незалежність у здійсненні судочинства насправді піклуються українські судді. А про те, щоб їм і надалі не заважали заробляти на розкішне життя хабарами.
Ця система була сформована переважно за часів Януковича, вона відповідала інтересам усіх гравців – як влади, так і самих суддів.
Організатори та виконавці побудови існуючої судової системи відомі. Прізвища та обличчя Портнова, Ківалова знають усі. І якщо перший утік з України, то другий – Ківалов, – не тільки продовжує працювати, але й поки-що успішно налагоджує супротив реформам, намагаючись свої послуги продати новій владі країни.
Проте ситуація змінилася, життя йде, пріоритети змінюються.
Час змін для судової влади настав. Судова реформа неможлива зсередини, неможлива руками тих, хто побудував те, що зараз потрібно знищити.
Проведення реформ, зокрема судової, є не тільки потребою суспільства, але й вимогою з боку ЄС. Так, відповідно до рекомендацій Ради Європи, реформи в Україні мають здійснюватися органами влади не тільки на виконання вимог міжнародних інституцій, але й у тісному зв'язку із громадськими інституціями.
Сьогодні питаннями реформи судової системи опікуються ряд громадських активістів, експертів, що представляють різні наукові, правові та політичні інституції, народжені Майданом, та об'єдналися в межах громадської ініціативи Реанімаційний пакет реформ, РПР.
Спільно з фахівцями Мін'юсту РПР розроблено проект нової редакції закону "Про судоустрій та статус суддів". Більшість експертів вважає, що суддівський корпус потребує повного переформатування шляхом звільнення усіх суддів та набору нових з числа тих, хто посади суддів раніше не обіймав та відповідає вимогам до судді як за моральними та професійними якостями, так і за відповідністю рівня статків та способом життя.
Кабміном затверджено план першочергових заходів із подолання корупції, одним із важливих пунктів якого є найшвидше внесення до парламенту проекту закону "Про судоустрій та статус суддів". Від того, як швидко це буде зроблено, та як відреагує парламент, залежить продовження очищення суддів та подальшої побудови судочинства в Україні.
Очевидно, що за півроку після революційних подій на Майдані та змін політичного режиму процес реформ майже не зрушив із мертвої точки.
Активність виявляють окремі міністерства та громадські ініціативи. Будь-які реформаційні законотворчі ініціативи проходять у Раді під тиском громадськості. Без цього тиску, якісно-нового складу парламенту й справжньої волі очільників виконавчої влади почати реформи в Україні неможливо.
Громадськість уже демонструє згуртованість, ефективність дій. Але їй не під силу самостійно знищити суддівську мафію.
Черга за владою.
Анастасія Симуха, журналіст, Тарас Шепель, експерт РПР, спеціально для УП
