"Айдар". Передова біля Металіста

...У казармах "Айдару" чутно віддалені вибухи. Від протяжних "бабаахх" ми зіщулюємось.

"Чуєш? Наші б'ють. Боятись не треба, працюють далеко", – каже Зола, командир роти "Захід" батальйону "Айдар". Він посміхається, розводить руками й додає: "Це музика".

По дорозі на "передок". Тут і далі - усі фото Дмитро Ларін, УП

Зола в казармі не затримується надовго: на "передок" – так тут називають передову, лінію під "Металістом", яку тримають бійці батальйону – він ходить зі своїми хлопцями через день, а то й частіше. Фактично там живе.

Неподалік міста Щастя, яке айдарівці відвоювали у сепаратистів, уже місяць точаться бої. Хоча це більше схоже на взаємний обмін вогняними "привітами" – з обох сторін летять снаряди, айдарівці поступово відтісняють терористів до лінії впритул до Луганська.

Броня на старті

Зола збирається на передову з нами. Ми хвилюємось, Зола ж виглядає так, ніби йде в магазин по морозиво. Нас вдягають у форму й бронежилети, Зола йде без каски й в улюбленій бейсболці.

Командир роти "Айдару" Зола

"Якщо я кажу з машини – швидко відповзаєте й падаєте долілиць, не бігти. Коли чуєте "в укриття!" – тікаєте в траншею. І голову не піднімати. Один із наших бійців загинув від кулі крупнокаліберного кулемету, бо підняв голову. Тепер на тому місці стоїть солдатський хрест", – інструктує командир.

Машини айдарівців усі з українськими прапорцями, іноді – написами "Слава Україні", і навіть "Путін х**ло"

Машина з жовто-блакитним прапором, що зав'язаний на боковому дзеркалі, швидко минає блокпости й колонки техніки військових – "Айдар" вклинився попереду, його траншеї найближчі до Луганську.

По дорозі на передову. Збройні сили України в тилу "Айдару"

Дорога пуста, укрита слідами від бронетехніки, на стовпах і автобусних зупинках помітні сліди обстрілів. На узбіччі помічаємо хрест, про який раніше говорив командир роти. А за ним - ще один.

Хрест на місці втрати бійців-десантників

"Далі пішки", – командує Зола. З обох боків дороги поля – "зеленка", як їх тут називають, – тому йдемо один за одним, зменшуючи тим самим видимість інших для снайпера.

Зола з АКС у руках

"Дивись, ось окопи, які наші хлопці рили штик ножами під час бою, не було саперних лопаток. А це – свіжий слід від попадання граду", – показує командир яму в асфальті.

Поряд із нею – шматок снаряду. Їх тут чимало, нові падають обабіч дороги. Із часом починаємо звикати до подвійних вибухів: "вилетів" – "приземлився".

"Привіти" від Путіна. Шматки від снарядів "Граду" прямо на дорозі

Залетіло в середу. Ще один шматок "Граду" по дорозі на передову

Сліди війни. Згорілий БТР прямо на дорозі

"Он, попереду бачиш БМП? Там сепаратисти сидять і дивляться на нас", – каже айдарівець Саша.

Айдарівець Саша заряджає підствольник (зброя, яка стріляє гранатами "вогами")

Саша – один із тих, хто дійшов від Майдану до "Айдару". Каже, що піде до Луганська, а Зола уточнює: "Безкоштовні путівки в Крим на оксамитовий сезон ніхто не відміняв". Хлопці сміються, Саша не проти.

Бліндаж на передовій

Наслідки потрапляння снаряду. Усе, що лишилось від палатки після артобстрілу

Ми йдемо вздовж траншей і бліндажів, біля них видніються палатки. Одна з них – повністю зруйнована снарядом. Зовсім поряд – саморобний душ, такі ж столи й стільці. Іноді айдарівці живуть там по 4-5 днів беззмінно, відпочивають у окопах.

Так відпочивають айдрівці на передовій

"У траншею!" – раптом каже Зола, поки ми намагаємось зорієнтуватись, з якого боку почувся постріл. Швидко зістрибуємо у виритий рів.

Втеча в укриття під час обстрілу ворожої артилерії

Командир рахує вголос: "...17,18. Усе, впав. Тепер можна виходити".

Айдарівець Саша каже, що артобстріл закінчився – можна виходити із траншеї

У мирному житті Зола – адвокат, а тут командує ротою бійців.

"Я офіцер, але звільнений у запас за групою", – пояснює чоловік і показує руку, у яку вставлена штучна пластина. Раніше Зола служив у трьох арміях – радянській, російській і українській. Тепер він доброволець, за його голову сепаратисти обіцяють десятки тисяч.

Горець. Боєць "Айдару" на передовій

За кожного айдарівця сепаратисти обіцяють 3 тисячі, за офіцерів – 10, а за декого – набагато більше. Зола з категорії тих, за кого готові дати набагато більше. Але Зола цим не дуже переймається.

"У мене із собою завжди є БК (патрони, РГД-5, ПГ-40). У полон айдарівцям здаватися не фен-шуй. Тому в кожного при собі є "ефка" (граната Ф1 – авт.) Розумієш навіщо?" – каже Зола, посміхаючись.

"Є військові, а є – воїни. От ми – воїни", – додає він, поки ми рухаємось далі.

Збоку дороги помічаємо артилерію, яка обстрілює позиції "сепараторів" – саме так називають тут своїх противників айдарівці. За якийсь час приходить коротка "відповідь" – ми падаємо на землю, сховавши обличчя.

Гаубиця Д30

Зола показує вдалині дачу комуніста Спиридона Кілінкарова, де айдарівці два дні тому знайшли два гранатомети "Мухи" російського виробництва і "ефку".

Починає смеркати, Зола натякає, що варто рухатись назад до казарм. Розповідає про полонених сепаратистів.

"Вони вважають мене чеченцем, мого друга – "Правим сектором". Просто тому, що в нас чорні рукавиці чи чорна футболка. У мене таке враження, що в них ніколи не було інтернету, і крім Кисельова нічого не дивляться. Вони вірять, що захищають свою батьківщину від фашизму. Нам держава дає зброю. А їм?.." – риторично запитує ротний.

Ще один обстріл артилерії – ми знову в траншеї

Зола в траншеї не лякається обстрілу. На відміну від нас, сміється й жартує

У командира роти айдарівців на розгрузці (жилет із боєкомплектом) – жовто-блакитна стрічка

"Будемо повертатись. По дорозі підвеземо Дєда", – каже Зола. Він має на увазі 55-річного Іллю, який уже чотири дні провів на передку, тож треба забрати його хоч трохи відпочити.

Поки ми йдемо назад до машини, Зола жартує: пригадує, як розповідав мамі, що він то на рибалці, то п'є пиво із друзями, то на боулінгу – коли в слухавці можна було розчути звуки вибухів. Він тут такий не один – батьки більшості бійців не знають, що їхні сини на передовій.

Я помічаю, що мої руки досі тремтять.

"Скажи, тобі не страшно?" – задаю бійцю цілком дівчаче і наївне питання.

"Нам набридло боятися, ми знаємо, за що ми тут", – відповідає він.

Відповідь сепаратистам. Робота нашого "Граду". Допомога айдарівцям від збройних сил

Уже на в'їзді в Щастя зупиняємось біля невеликого магазину, аби купити морозива. У цей час до Золи підходять двоє місцевих хлопців.

"А де тут зараз можна порибалити?" – чогось запитують вони. Зола стає серйозним (він і сам рибалка) і відповідає: "Я тут за вас воюю, а ви про рибалку? Зараз дам дві лопати й підете траншеї копати".

У хлопців більше питань нема.

Журналісту вже не страшно. Біля найближчого магазину після передової

Усі фото – Дмитро Ларін, УП

Галина Титиш, УП