Петро Порошенко виходить на роботу

Петро Порошенко шукає главу адміністрації президента. Як людина з бізнесу, на місці СЕО він хоче бачити розумного, але водночас ретельного при виконанні доручень, який не ставитиме під сумнів правоту Порошенка, але зможе доповнювати його працездатність системністю та перфекціонізмом.

В українських реаліях глава адміністрації президента має попрощатися з власною політичною кар'єрою. Немає жодного прикладу в історії, коли ця посада додала рейтингу або просто народної любові.

Ця людина приречена забирати на себе негатив суспільної думки, відтіняючи собою "доброго президента". За усталеною традицією, усе гарне, що буде зроблене, асоціюватиметься з главою держави, а все погане – з інтригами глави його канцелярії.

Єдиним, хто вийшов більш-менш неушкоджений з-під руїн, виявився Олег Рибачук, який при цьому завершив політичну кар’єру та зосередився на громадській діяльності.

Станом на п’ятницю ім'я глави адміністрації президента Порошенка не анонсувалося.

У розмові з "Українською правдою" екс-спікер парламенту Володимир Литвин, який є близьким до Порошенка, назвав п’ять прізвищ претендентів на цю посаду, яку на межі 2000-их років доводилося обіймати і йому.

"Я чув, що обговорюються Володимир Гройсман, Віталій Ковальчук, Юрій Луценко, Роман Безсмертний і Олександр Домбровський. А обирати треба того, хто становитиме органічне ціле з Петром Порошенком", - порадив Литвин.

З огляду на рекомендації Литвина, найменш імовірним є Віталій Ковальчук, який хоч і був керівником штабу Порошенка, але представляє іншу політичну силу - УДАР - а, відповідно, має конфлікт інтересів.

Окрім того, Ковальчука останнім часом надто часто називають агентом впливу Дмитра Фірташа в команді Віталія Кличка, а також закидають йому кулуарне призначення людей по всій вертикалі влади, не гребуючи навіть такими політично маловпливовими, але грошовоємними посадами, як Держсільгоспінспекція.

Найчастіше у кулуарах, коли обговорюють потенційних керівників адміністрації президента Порошенка, називають прізвище Володимира Гройсмана - колишнього мера Вінниці, яка є політичною батьківщиною нового президента.

Але, за інформацією "Української правди", сам Гройсман не палає бажанням іти у адміністрацію, розуміючи ризики втрати політичного майбутнього. Він як віце-прем'єр радий займатися питаннями житлово-комунального господарства та запровадженням передових практик Вінниці у всеукраїнському масштабі. Успіх у цих починаннях може дати поштовх для політичної кар’єри Гройсмана у всеукраїнському масштабі. "Українська правда" звернулася до Гройсмана, але він не став коментувати інформацію щодо можливої роботи в адміністрації президента.

Колишній губернатор Вінницької області Олександр Домбровський потрапив у перелік кандидатів швидше як людина, що давно входить до команди Порошенка та розуміється, як функціонує влада на місцевому рівні. Обласні та районні адміністрації, за новою-старою Конституцією, залишаються у підпорядкуванні президента.

Порошенко і Гройсман (праворуч). Фото "Welcome to Vinnytsya"

Роман Безсмертний має великий досвід роботи в адміністраціях президентів Кучми та Ющенка, але саме це може зіграти з ним злий жарт - він, як і Порошенко, знає надто багато політичних входів та виходів та був пов’язаний з надто великою кількістю людей протягом свого політичного життя.

На Юрія Луценка в Петра Порошенка інші плани. Він є головним претендентом на посаду лідера президентської партії "Солідарність". Умову, яку він озвучив Порошенку при обговоренні цих перспектив - це збереження за Луценком права вето на одіозних постатей, які гарантовано бажатимуть доєднатися до цього проекту.

Сам Порошенко, ставши президентом, не матиме права входити до жодної партії. Тому він потребує людину, органічно комфортну для себе, яка при цьому зможе стати лідером списку на виборах до парламенту.

Окрім зазначених Литвином п'яти прізвищ кандидатів на пост глави адміністрації, "Українська правда" почула про ще одну людину, яка має шанси переїхати на Банкову. Прізвище дещо неочікуване для вітчизняної політики. Але, з огляду на бізнесову звичку Порошенка робити нестандартні кроки, це призначення не виглядає аж таким неймовірним.

Ідеться про Бориса Ложкіна - колишнього керівника та співвласника "Українського медіа-холдингу".

Ложкін був бізнес-партнером Петра Порошенка, коли вони разом придбали компанію KP-Media (журнал і сайт "Кореспондент", портал Bigmir) в американського підприємця Джеда Сандена.

Окрім того, Порошенко передавав Ложкіну в управління свої радіостанції. А продаж Ложкіним медіа-активів Сергію Курченку за неймовірно завищеною ціною влітку минулого року вважається однією з найбільш успішних угод на ринку, яка не могла не залишити задоволеним і Порошенка як одного із співвласників групи.

Недоліком Ложкіна може вважатися відсутність досвіду державної служби, але, з огляду на низьку якість урядового апарату, це, навпаки, може стати і його сильною рисою. Сам Ложкін відмовився коментувати "Українській правді" своє можливе призначення на адміністрацію президента.

Порошенко і Ложкін. Фото журналу "Фокус"

ПОЛІТИЧНА НАДБУДОВА ПЕТРА ПОРОШЕНКА

Окрім призначення керівника своєї адміністрації та переналаштування консервативної машини під виклики часу, Порошенко має розвивати свій політичний проект. Його передвиборчою обіцянкою було проведення дострокових виборів до парламенту - і чим швидше він реалізує це, тим вище буде результат партії Порошенка.

Політична партія Петра Порошенка називається "Солідарність", хоча це відомо невеликій кількості політично активних громадян. Але, коли в анкету при проведення соціологічних досліджень включають "партія Солідарність", лідер Петро Порошенко", вона має один з найвищих результатів. У травні 2014 року цей бренд вийшов на перше місце за популярністю з рейтингом 16,8%.

Насправді, попри те, що Порошенко уже 16 років у політиці, жодної партії - "Солідарності" чи будь-якої іншої - в нього немає. Є лише пакет документів з такою назвою на титульному аркушу та ряд наближених людей, які входять до керівних органів фантомної політичної структури.

Політична кар'єра Порошенка почалася в 1998 році, коли він балотувався до парламенту одночасно за списком СДПУ(о), а також за мажоритарним округом у Вінницькій області.

Тоді Порошенко переміг в окрузі, випередивши лише 56 голосів місцевого бізнесмена Володимира Скомаровського, якого після помаранчевої революції пролобіював на посаду голови Державної митної служби.

У парламенті третього скликання Порошенко вступив до фракції СДПУ(о) та став членом політради партії, але згодом його шляхи з Медведчуком і Суркісом розійшлися.

Декілька орієнтованих на Порошенка депутатів створили групу "Солідарність" - разом з перебіжчиками із "Громади" та членами Селянської партії, яка балотувалася на парламентських виборах 1998 року за списком Олександра Мороза. Подейкують, що відхід "селян" від ненависного Кучмі Мороза до Порошенка було однією з ідей адміністрації президента, яку тоді очолював товариш Порошенка Володимир Литвин.

Ставши лідером депутатської групи "Солідарність", Порошенко почав думати над політичною легалізацією свого проекту.

Перша партія, яку очолював Порошенко, називалася Партія солідарності України. Саме нею він увійшов до числа засновників Партії регіонів.

Партія регіонів була утворена в листопаді 2000 року шляхом об'єднання п'яти партій - окрім Порошенка, своїми проектами пожертвували Черновецький, Рибак, Ландик і Партія пенсіонерів. Порошенко отримав посаду заступника голови Партії регіонів.

Але з регіонами в Порошенка не зрослося. В 2001 році він зажадав стати співзасновником блоку "Наша Україна" та очолити штаб. Щоб отримати квоту на своїх депутатів, Порошенко мав увійти у число засновників своєю партією. Вивести Партію солідарності з Партії регіонів він не зміг - тому спробував оперативно очолити існуючу на той момент партію, таємно засновану за його дорученням. Вона мала співзвучну назву - партія "Солідарність".

Тоді Порошенко був набагато менш досвідчений і впливовий - і задум з першого разу не здійснив. У жовтні 2001 року відбувся з'їзд "Солідарності", присвячений обранню Порошенка лідером, але він завершився його поразкою.

Перед голосуванням за його кандидатуру 10 делегацій залишили зібрання, зірвавши кворум. Вони пояснювали це тим, що Порошенко не може бути лідером партії "Солідарність", бо досі є членом Партії регіонів. На що Порошенко повідомив, що буквально напередодні з'їзду подав лідеру регіоналів Азарову заяву про вихід та складення повноважень заступника голови Партії регіонів. Але делегати були непохитні - заяву про вихід Порошенка з Партії регіонів протягом 14 днів мав розглянути осередок, де він стоїть на обліку.

У підсумку, Порошенко очолив "Солідарність" тільки наступного місяця, в листопаді 2001 року.  Інформовані люди пригадують, що за цією інтригою стояв Віталій Гайдук. Але, зрештою, партія стала повноцінним співзасновником "Нашої України" та отримала свою квоту у виборчому списку.

Після помаранчевої революції народилася ідея фікс про створення єдиної партії на базі "Нашої України". У 2005 році Порошенко брав зобов'язання розпустити "Солідарність", оскільки він був одним із засновників єдиної партії. Але в Ющенка нічого не вийшло з його проектом, і Порошенко хоч формально й залишив посаду в "Солідарності", але приберіг статутні документи.

У 2013 році партію "Солідарність" реанімували з небуття.

Порошенко не наважився її очолювати самостійно - керівником став медіа-менеджер Порошенка депутат Юрій Стець, який після того за квотою "Солідарності" увійшов до політради "Батьківщини".

Але в жовтні 2013 року за позовом Мінюсту відбулося засідання суду, який наказав ліквідувати партію "Солідарність" як таку, що протягом 10 років не висувала своїх кандидатів у президенти або в народні депутати - що є підставою для анулювання реєстраційного свідоцтва, згідно з законом "Про політичні партії". 30 грудня 2013 року партію "Солідарність" було викреслено з державного реєстру.

Зараз оточення Порошенка називає це рішення політичною розправою над конкурентом з боку Януковича, хоча насправді процес з анулювання "Солідарності" почався тоді, коли рейтинг Порошенка був мінімальний.

Готуватися до ліквідації "Солідарності" влада почала ще в березні 2013 року, коли ЦВК передала Мінюсту докази того, що "Солідарність" десять років не бере участь у виборах. Швидше це була помста влади за те, що Порошенко після парламентських виборів 2012 року відмовився працювати міністром економіки на Януковича.

Порошенко і майбутній лідер його партії Юрій Луценко? Фото з фейсбуку Луценка

Після того, як 16 жовтня 2013 року реєстраційне свідоцтво "Солідарності" було анульовано рішенням суду, Порошенко міг оскаржити це в апеляції. Але замість цього, аби не гаяти час, він пішов іншим шляхом - купив нову партію та перейменував її в потрібний бренд.

У 2014 році сталася чергова реінкарнація "Солідарності". Для створення своєї вже п'ятої партії Порошенко використав документи партії з дивною назвою "Національний Альянс свободи та Українського Патріотизму "НАСТУП", яку перейменували в партію "Всеукраїнське об'єднання "Солідарність".

У керівні органи включили довірених осіб Порошенка - його багаторічних соратників Юрія Стеця, який став головою партії, Ірину Фриз, Владислава Синяговського, Сергія Березенка, Володимира Федорчука (за іронією долі, його батько Ярослав Федорчук багато років є головним орговиком у партії-конкуренті "Батьківщина").

"Всеукраїнське об'єднання "Солідарність" - це партія є фантом, у неї немає офісу, куди можна прийти та записатися, а реєстраційною адресою є одне з приміщень бізнес-корпорацій Порошенка на Рибальському острові.

Окрім негараздів з реєстрацією партії, Петро Порошенко має невідповідність між назвою партії та її наповненням. Він багато років має потяг до назви "Солідарність", яка є типовим брендом лейбористських, трудових партій. Це походить ще з гімну американських робітників "Solidarity forever", створеного в 1915 році, а початок руху "Солідарність" на Гданській судноверфі остаточно закріпив це слово за лівою ідеологією.

При цьому сам Порошенко є політиком протилежного консервативного типу, який представляє великий капітал та називає своїми кумирами Рональда Рейгана та Маргарет Тетчер.

Але такі деталі, як невідповідність між назвою партії та її наповненням, ніколи не обходили вітчизняного виборця. Так само на це не зважатимуть і зараз, хоча в цивілізованому суспільстві партійна ідеологія є предметом постійної уваги громадян.

Петро Порошенко має шанс змінити Україну. Але для цього він має змінитися і сам.