Андрій Садовий: Я не можу все життя працювати мером

Андрій Садовий націлився на велику політику. Почав із Києва.

31 березня львівський мер повідомив про участь його маловідомої на всеукраїнському рівні партії "Самопоміч" у виборах до Київради. І вже за два місяця непопулярна досі політсила набирає вдвічі більше голосів, ніж вимагає виборчий бар'єр.

Четвертий результат партії Садового, який залишив позаду навіть "Батьківщину" Юлії Тимошенко, став одним із сюрпризів позачергових виборів до Київради. При тому, що це перша виборча кампанія "Самопомочі", яка була зареєстрована лише наприкінці грудня 2012 року й, крім самого Садового, інші її члени залишались невідомими широкому загалу.

"Самопоміч" соціологи навіть не включали в київській чи всеукраїнські соціологічні опитування, не розглядаючи як конкурентоспроможну на даному етапі партію.

Безперечно, такий успіх – це наслідок персональної популярності Садового. Хоча він не балотувався до Київради, саме його обличчя фігурувало у всій рекламній кампанії "Самопомочі", що, певним чином, могло дезінформувати виборця – мовляв, сам львівський мер буде працювати в Київраді.

Команду в Київраду Садовий формував у своєрідний спосіб – через власний блог закликав киян пропонувати своїх кандидатури. Тих, кого "найчастіше пропонуватимуть", Садовий обіцяв особисто "переконувати йти на вибори". А потім серед них провести "рейтингове голосування для визначення місць у списку".

Проте це був швидше популістський крок, ніж реальний механізм формування списку. Бо як такого рейтингового голосування не відбувалося, а із запропонованих, згідно з офіційною версією, двохсот осіб, список яких так і не оприлюднений, за незрозумілим принципом Садовий обрав самостійно двадцять. Усі вони – не члени партії "Самопоміч".

Це авторитетні особистості в професійний середовищах, але не є відомі широкому загалу киян, що ще раз доводить – на результат зіграв особистий рейтинг Садового.

Очолила список науковець-біолог Наталія Шульга, директор ГО "Український науковий клуб". Другий – столичний ресторатор Сергій Гусовський. Третій у списку співзасновник інтернет-мережі із продажу одягу Андрій Логвін. Четвертий – фінансовий директор страхової компанії Максим Гапчук. П'ятий – гендиректор ТРК "Люкс", куди входить "24канал", Роман Андрейко, багаторічний друг Андрія Садового й партнер у медіа-бізнесі – у них у спільній власності "24 канал" та ТРК "Люкс".

Представництво в Київраді – це лише початок. Наприкінці лютого Садовий заявив про намір "Самопомочі" брати участь у дострокових парламентських виборах, якщо такі будуть.

Не випадково, що ця заява пролунала після подій на Майдані. Рейтинг Садового стрімко зростав разом із розгортанням революції. Львів зіграв величезну роль у київських подіях: львів'яни безперервно їздили в Київ, а сам міський голова регулярно виступав із заявами на підтримку Майдану .

Друга причина популярності Садового – зростання туристичного потоку у Львів. Звідси гості з різних регіонів повертаються захопленні не лише старовинною архітектурою, але і європейською туристичною інфраструктурою, яка розвинулася саме за часи керівництва нинішнього мера.

Третій фактор – це імідж чиновника європейського зразка, здобутий, зокрема, вдалою піар-кампанією й власними медіа-ресурсами.

Так, чи не всі знають: на роботу мер ходить пішки – точніше, його авто припарковується за сто метрів від Ратуші, куди під'їзд на транспорті заборонений. У період аномальних снігопадів бургомістр персонально вийшов із лопатою прибирати сніг, хоча практичного сенсу в тому було мало.

З початком анексії Росією Криму Садовий перейшов на один день на російську мову, хоча двома роками раніше ті, хто аплодували такому кроку, критикували мера за його "підлабузницьку" російську мову в спілкуванні з Борисом Колесниковим, який приїхав інспектувати Львів на готовність до Євро-2012.

Скептики так і називають Садового – "королем піару", а його відкритість вважають награною й штучною.

Наприклад, міський голова, підтримуючи репутацію відкритої влади, організував журналістам показ свого нового будинку, який лише будувався. Хоча роком раніше журналісти запитували в мера про той самий будинок, але тоді міський голова відмовився підтверджувати, що будується він для нього і його сім'ї.

Та й власне прихід Садового на посаду міського голови став можливим завдяки вдало проведеній піар-компанії .

В 2004-му році після консультацій із польськими політтехнологами Садовим була створена громадська організація "Самопоміч". Вона працювала за принципом гарячої лінії, куди львів'яни скаржилися зі своїми комунальними проблемами, які не хотіла чи не могла вирішити тодішня місцева влада. Активісти організації разом із журналістами з медіа Садового вирушали на місце події, а ввечері мешканці з телеекранів і радіо дізнавалися про погану владу й хорошу "Самопоміч" із коментарями самого Садового.

За вісім років каденції Садовий продовжує тримати високий рейтинг як міський голова, його потенційні конкуренти навіть не набирають 10%.

Хоча журналісти й опоненти неодноразово звинувачували Садового в причетності до тіньових чи корупційних схем: це і продаж комунального готелю в центрі міста за 16 мільйонів гривень при ринковій вартості в рази вищій, і "зникнення" десятків метрів рейок на будівництві трамвайної колії, і непрозорі умови конкурсу на будівництві стадіону у Львові для Євро-2012, у результаті якого перемогла компанія, що не виконала своїх зобов'язань.

Але на фоні тотальної української корупції у владі – керівництво Львова виглядало ледь не ідеальним. Тому не всі львів'яни готові ділитися Садовим із решту Україною. Проте перехід мера Львова у велику політику – питання лише часу.

Маючи таку всеукраїнську популярність, дивно було би нею не скористатися.

З більшістю людей, які потрапили в список, я познайомився за місяць до виборів

– Ви особисто не балотувалися в Київради, однак саме Ваше обличчя було на виборчих білбордах. Наскільки це коректно: використовувати своє відоме ім'я, просувати в Київраду для більшості невідомих людей?

– Я несу певну відповідальність за цих людей. Бо я за них закликав голосувати. І це дійсно авторитетні люди, які мають репутацію й своє ім'я. Ніхто з них не хотів іти в депутати, я їх переконував. Усі вони дуже сильно мучилися, бо до політики ставлення в суспільстві неоднозначне. Крім того, багато хто не погодився, бо перевантажені своєю роботою.

– От всіх-всіх переконували?

– Усіх! Член партії "Сапомоміч" з'являється аж на 21-му місці в списку.

– І навіть свого давнього партнера по медіа-бізнесу й друга Романа Андрейка переконували?

– Так, навіть його. Він опирався до останнього, я йому казав: а хто краще тебе зробить публічною роботу КМДА, щоб журналісти могли контролювати роботу влади?

– Ви нібито збирали людей у список за рекомендаціями на сайт "Самопомочі". Вам могли таким чином порекомендувати кота в мішку. Який був принцип відбору людей у список?

– Ми отримали більше ніж двісті пропозицій. Звісно, були різні: хтось сусіда, хто маму-тата рекомендував. Але були й люди, що врешті потрапили в список. Я почав про них дізнаватися, далі почав зустрічатися й переконувати.

Реально, з більшістю людей, які потрапили в список, я познайомився за місяць до виборів, раніше їх не знав. Вони всі кияни, усі успішні, самі себе зробили. Вони зрозуміли, що ніхто за нас порядок у Києві не наведе, що треба братися самим. І я гордий, що їх до того змотивував.

– Візьмемо, до прикладу, ресторатора Гусовського, другий номер у списку. Вам його прізвище хтось на сайті написав, ви йому подзвонили й сказали: ось, вас рекомендують до нас, давайте балотуватися?

– З Гусовським було простіше – мене з ним познайомив Ігор Діденко (президент Медіагрупи "Автоцентр", №13 в Самопомочі" – авт). Тоді я подзвонив Гусовському, зустрівся, почув, які в нього позиції, подумав, що він би був гідним кандидатом. Після цього ще раз зустрівся й запропонував місце в "Самопомочі".

– Скільки треба було рекомендацій, щоб людина потрапила в список, щоб знову ж таки, не підсунули кота в мішку?

– Це був такий броунівський рух, чесно кажучи. Багатьох людей, з якими я працюю, а раніше й не знав. Просто бачу – класні люди й запрошую.

– А який був принцип розподілу кандидатів за номером у списку?

– Принцип алогічний (посміхається – авт.)

– У списку більшість – гендиректори. Бізнес і політика – сумісні?

– Вони, у першу чергу, громадські активісти. Але, щоб вести активну громадську діяльність, вони повинні заробляти гроші, а не просити. Усі вони ризикували на Майдані. У будь-якій міськраді мають бути активні авторитетні люди з різних сфер. Якщо людина займається підприємницькою діяльністю – це що, злочин? Тим паче, що депутатство в міськраді – це громадське навантаження. Але якщо людина йде в парламент, то, звісно, людина має відмовитися від бізнесу. 

Керувати містом складніше ніж керувати країною

– Про участь "Самопомочі" в можливій парламентській кампанії: наскільки партія готова до неї? Поки виглядає, що "Самопоміч" – типова партія одного лідера, яких і так багато в Україні. Скільки зараз членів партії?

– Ми дуже молода партія, яка лише починає формувати свої структури по Україні. На сьогодні це кілька сотень активістів по всій Україні. У нас немає задачі кількості, у нас є задача якості.

Але, нагадаю, що "Самопоміч" як громадська ініціатива почала працювати в 2004 році. Її головні принципи – самоврядність, самоорганізація, самодисципліна. Це відрізняється від того, до чого нас привчили при комуністичній ідеології: громадяни мають сидіти тихенько й чекати що їм зверху скажуть робити.

Саме ідеологія "Самопомочі" дозволила нам вивести Львів на ту орбіту, яким він є сьогодні. Ця ідеологія дуже успішна. Переконаний, вона буде такою й для країни. Тому що тут працює принцип: люди обирають собі подібних.

– Маєте намір брати участь у достроковій парламентській кампанії, якщо така буде?

– Сьогодні передчасно говорити про парламентські вибори. Але я за те, щоб вони були якомога швидше. Бо рівень до влади нульовий, а без довіри до влади жодні реформи не провести. Повинні прийти люди, які готові спалити свій рейтинг і зробити реформи.

– Чому ви відмовилися від посади віце-прем'єра, у вас стільки ж реформаторський ініціатив з приводу місцевого самоврядування?

– Бо в такий складний час для нашої держави Львів надзвичайно важливий, і покидати його було би некоректно з багатьох причин. У першу чергу, тому що я маю довіру львів'ян і не маю права сьогодні піти.

– А заради парламентського представництва "Самопомочі" залишите посаду міського голови?

– Сьогодні я працюю міським головою Львова, я виконую свою роботу, і це для мене велика честь. Звичайно, я не можу все життя працювати на цій посаді. Є дуже багато людей, які, переконаний, будуть цю роботу якісно робити в майбутньому.

Коли я йшов на посаду мера, у мене була чітка мета; збудувати місто, у якому хочеться жити. Сьогодні я прекрасно розумію: щоб у повному об'ємі цю мету зреалізувати, треба спочатку збудувати країну, у якій хочеться жити.

–Тобто все-таки будете йти в нардепи?

– Я сьогодні працюю міським головою й маю намір працювати на цій посаді, бо маю зобов'язання перед громадою. Якщо будуть парламентські вибори, я буду приймати окремо рішення, і воно буде максимально логічним.

– Ви сказали, що не можете все життя працювати міським головою? Чому? Закон це дозволяє.

– Бо це фізично неможливо. Це велике фізичне навантаження. Це нереально.

– Працювати в парламенті – це менше навантаження?

– Керувати містом є набагато складнішим, ніж керувати країною.

– То, можливо, за п'ять років на чергових президентських виборах ви таки наважитеся балотуватися, якщо рівень довіри до вас буде зростати, або принаймні не падати?

– Це все: розмови зі сфери "якби". Ми говоримо про сьогоднішній день, я реаліст. Коли ми говоримо про такі серйозні речі, то має бути покликання, це щось особливе, це зв'язок між людиною й Богом, і треба це відчувати.

Київ треба банально прибрати

– А вам не пропонували балотуватися на міського голову Києва?

– Пропонували. Дуже багато різних пропозицій було. Але в Києві мають бути обрані ті, хто там живе, хто знає проблеми міста, і хто вважає Київ своїм містом. Мером столиці має працювати та людина, яка готова наступних вісім-десять років присвятити Києву, тобто щоб це не була площадка для кар'єрного росту. У Києві треба закатати рукави й наступних десять років дуже важко працювати.

– Участь "Самопомічі" у виборах до Київради ви колись пояснювали "бажанням долучитися" до того, щоб столиця "почала свій рух у напрямку сучасних, динамічних і комфортних європейських столиць". Як я розумію, таким вважаєте Львів. А чого, на вашу думку, немає в Києві, що є у Львові?

– По-перше, Київ банально треба прибрати, зробити його чистим, щоб було багато квітів, щоб місто почало дихати. Треба позабирати ці незрозумілі МАФи, яким заполонене все місто, особливо центр. Тобто Київ треба почистити, після чого ми побачимо його зовсім іншим.

Друга важлива річ – генплан міста: що й де має будуватися. Бо спонтанна забудова старих двориків убиває Київ, який ми пригадуємо ще 10-20 років тому.

Також має бути стратегія розвитку міста. Що важливо, ця стратегія має бути написана в тому числі людьми, які працюють в органах місцевого самоврядування, і які потім будуть її виконувати щоденно. У багатьох містах робили помилку, коли наймали сторонню структуру, замовляли стратегію й отримували за якийсь час готовий документ. У результаті ніхто його навіть не читає, не те що не виконує.

– А яким чином ви будете ділитися досвідом, змінювати щось у Києві, якщо самі далі працюватимете у Львові?

– З Віталієм Кличком знайомий з 2006-го року. Крім того, майбутній мер буде членом Асоціації міст та громад України. Я, як віце-президент Асоціації, буду готовий ділитися досвідом.

Також із моєю командою в Київраді ми будемо проводити сесії стратегічного планування. Таким чином передаватимемо практичний досвід. Бо в Києві є багато добрих теоретиків, ініціаторів цікавих і корисних проектів. Але їм потрібно буде зіткнутись з реаліями роботи в місцевому самоврядуванні. А вони дуже непрості.

– Чи будуть передані Києву практики Львова з обмеження продажу алкоголю після десятої вечора? Їх навіть у "культурному" і консервативному Львові не всі підтримують.

– Це хороша традиція й, думаю, вона має право на життя. Звісно, вирішувати повинні кияни.

Львову таке рішення дало дуже великий плюс. Зокрема, знизився рівень дитячого алкоголізму та злочинів, які кояться вночі напідпитку. Часто люди, вживаючи алкоголь, входять в азарт, їм завжди мало, і ця остання доза часто призводить до трагедії.

– Але окремі магазини часто порушують цю заборону. Як це контролюється?

– Є порушники, вони працюють під прикриттям міліції. Час від часу ми їх штрафуємо, але проблеми не вирішити, поки міліція, міське ДАІ не будуть підпорядковані місту.

Гроші дають тим, кого знають

– Туристи часто залишають Львів із величезним захопленням і вважають, що тут ледь не рай. Водночас, місцеві мешканці завжди знайдуть чим дорікнути. А на вашу думку, чого не вистачає Львову, у першу чергу, щоб стати ідеальним містом?

– Роботи є дуже багато, бо де є люди, завжди є проблеми й завжди їх треба вирішувати. Безперечно, треба будувати нові дороги та ремонтувати старі. Необхідно створити великий індустріальний парк, тобто нові робочі місця. Нам потрібен також IT-парк, оскільки Львів має дуже хорошу динаміку розвитку IT. Потрібні нові заклади медицини, де буде зовсім інший рівень якості обслуговування. Загалом має бути гармонійний розвиток міста.

– Одне з найболючіших місць львів'янина – громадський транспорт. Тут лише можна Києву заздрити: є хоча б метро. Натомість, романтика Львова закінчується одразу, коли із красивого центру треба добиратися некомфортними й забитими вщент маршрутками, про європейськість міста тоді не доводиться говорити. Неодноразово озвучувалися наміри замінити некомфортні маршрутки великими автобусами. Однак, цих автобусів поки зовсім мало. Коли це стане реальністю?

Так, ми поставили мету повністю перейти на великі автобуси. Але не забувайте, що є таке поняття, як економіка. Проїзд у Львові на автобусі – 3 гривні, а порівняйте ціни хоча би в Польщі (від 2,8 злотих – за нинішнім курсом, це від 10 гривень – ред.).

Крім того, у цьому році ми реалізуємо великий проект – будівництво трамвайної колії на Сихів (спальний район Львова – ред.). Тобто ми стоїмо на позиції максимального розвитку електротранспорту. Наш львівський завод "Електрон" виготовляє електробус, також ми орієнтовані на закупівлю наших трамваїв, і додаткову закупівлю автобусів. Це все є в планах, але на це треба мати кошти.

– Тобто, треба піднімати вартість проїзду до рівня польського, щоб оновити автобуси?

– Не як у Польщі, бо там інший рівень зарплат. Якщо держава буде нормально розвиватися, а кредитна ставка буде на рівні європейської, тоді можна говорити про кредити, бо за таких умов реально спрогнозувати свою діяльність на десять років уперед.

– Попри скрутну економічну ситуацію в державі, Львів подав заявку на проведення Олімпіади-2022. Чи доречно було її подавати в такий час?

– Безперечно, бо це відомість. Гроші дають тим, кого знають. Якщо говорити про Львів, Карпати й ту спортивну інфраструктуру, яку треба збудувати, то це для нас прибутковий проект, він не буде збитковим. Для мене аналог – це зимова Олімпіада в Канаді, де під час самого проведення турніру отримали чистий плюс 2,5 мільярди доларів.

В Україні на 46 мільйонів населення є тільки один зимовий спорткомплекс в Україні – Буковель. Нам треба десятки таких комплексів, якщо ми хочемо дорости, наприклад, до рівня Австрії, де ціни на гірськолижний курортах дешевші ніж у нас. Якщо біля Львова в Тисовці такий комплекс збудувати, плюс спортивну інфраструктуру у Львові, то це в майбутньому дуже великі надходження до державного бюджету.

– Росії довелося вкласти рекордні 50 мільярдів доларів у свою Олімпіаду. Де Україні взяти хоча би половину? Згадуючи Євро-2012, теж була мова, які це прибутки дасть країні, що прийдуть інвестори й вкладуть. Але сталося інакше, майже ніхто не прийшов, а заробітки від Євро не виправдали очікувань.

– Повторюся: ми прорахували цей проект, він буде прибутковим.

Із приводу Євро-2012 була інша проблема. Коли ми тільки отримали право приймати чемпіонат, я зініціював зустріч мерів міст-господарів із президентом Ющенком. Там запропонував вирішити проблему фінансування поетапно, а саме на ці чотири роки підготовки залишити містам-господарям 50% податку на прибуток. Президент погодився.

Але міністр фінансів сказав – ні, у жодному разі, ми вам дамо більше (із держбюджету – ред.). Але не дали ні копійки, дотягнули до останньої межі. У результаті, уже при Колесникові деякі конструкції возилися літаками з Америки, бо ми не встигали. Але якщо робити все своєчасно, з максимальним контролем і відкритістю, то це зовсім інші гроші.

– Олімпіаду має фінансувати держава чи чекати невідомих інвесторів?

– На сьогодні є дуже серйозні фаворити на зимові Олімпійські ігри 2022 року – це Краків, Осло, Алмати й Пекін. Дуже важко в такій конкуренції вийти в наступний етап. Але цей досвід, який зараз отримуємо, є надзвичайно цікавий, бо з нами працюють кращі фахівці світу, які робили заявки для успішних проектів зимової Олімпіади в інших країнах. Тому вже від самої участі ми будемо в плюсі.

Коштів потратити треба менше, бо у Львові є вже готовий стадіон (на ньому планується відкриття і закриття Олімпіади – ред.), аеропорт, розроблена і освоєна інфраструктура. Будувати лижний курорт Тисовець – це може й бізнес зробити за власні гроші. Головні державні інвестиції потрібні на транспортну інфраструктуру.

– Крім лижної траси в Тисовці, у самому Львові в проектах є великий комплекс льодових арен та інших спортивних споруд. Напередодні Євро йшли розмови про велике майбутнє новозбудованого стадіону, але в результаті минулого року навіть ішли розмови про доцільність його демонтувати через збитковість.

– Таких пропозицій ніхто не давав, це заявив один не сповна розуму чоловік, і чомусь про це всі почали говорити. Стадіон – прекрасний, він розрахований на наступні п'ятдесят років і на ньому буде якісне життя.

– Він досі збитковий?

– Він вийде на прибуток, коли там буде грати футбольна команда. Чекаємо, коли державне підприємство "Львів-Арена" домовляться з футбольним клубом "Карпати", ідуть переговори. Думаю, що домовляться.

– У березні директор Євробаскету-2015 Маркіян Лубківський запропонував перенести турнір, який відбуватиметься й у Львові, на два роки пізніше через економічну кризу в державі. Чи є в цьому доцільність?

Євробаскет є економічно вигідним державі. Міста-господарі Євробаскету вже мають готові аеропорти та інфраструктуру. Єдине, треба збудувати спортивні комплекси, а вони будуються за кошти інвесторів: тут держава має тільки компенсувати процентну ставку. Але це вигідно, оскільки надходження від збільшення кількості робочих місць, які створені під турнір, є набагато вищими, ніж ця різниця процентної ставки, що буде покрита державою.

Крім того, Євробаскет важливий саме зараз через інформаційну війну Росії проти нас. Світу треба показати, хто ми є. Коли до України приїдуть десятки тисяч гостей з усього світу, вони побачать красиву Україну, красивих людей – і ви не купите це за гроші. Це коштує надзвичайно дорого.

Не бачу проблеми, щоб у Львові представники ісламу мали місце, де молитися

– Усі визнають, питання іміджу й піару Львова вам вдається чи не найкраще. Свого часу ви були проти називання стадіону імені Бандери, потім аеропорту імені провідника ОУН. Вважаєте, це б зашкодило іміджу Львова?

– Не цілком коректно порівнювати велич короля Данила з іншим героями України. Король Данило народив це місто. Тому я пишаюсь, що наш аеропорт носить його ім'я.

Якщо говорити про "Арену-Львів", то саме слово "Львів" уже капіталізоване, його знають у всьому світі, тому використати його в назві стадіону було важливо.

– Щодо коректності й іміджу Львова як "колиски бандерівців". Ви підтримали акцію деяких львівських активістів розмовляти один день російською після скасування скандального мовного закону. Водночас, туристи з русифікованих міст, навпаки, захоплюються Львовом за те, що тут звідусіль чути українську, це одна з родзинок міста. Чи є сенс в оцій показовій толерантності, ви ж спілкуєтеся українською насправді? Тому опоненти акції називали її показухою, а кримські сепаратисти лише сміялися.

– Львів – це місто, відкрите до світу. Коли до нас приїжджають туристи, вони можуть почути вишукану українську, порозумітися російською, польською, італійською, англійською, німецькою. І це є нормально, бо чим більше мов людина знає, тим вона освіченіша.

Крім того, українські громадяни обов'язково повинні знати мову своїх сусідів. Якщо на сході люди знають російську, галичани мали б усі знати польську. Знати російську – це також важливо, я того ніколи не соромився. Це процес об'єднання країни, яку політики ділять 23 роки. Треба це припиняти.

Для цього українці між собою повинні спілкуватися. І завдяки цій акції люди на Сході на один день переходили на українську, ось результат.

– Ви за те, що задля профілактики сепаратизму залишити російську в статусі регіональної, що передбачає досі чинний закон Колесніченка-Ківалова?

Я за те, щоб ми прийняли новий закон, щоб цей закон підтримали громадяни України й щоб він не ділив Україну. Бо лід можна розтопити тільки теплом.

– Ще один тест на толерантність. У зв'язку з масовою міграцією кримських татар може стати питання, де їм молитися. Якщо вони попросять у Львові землю під мечеть, яка буде ваша позиція?

– Земельні питання – це виключно прерогатива міської ради. Саме депутати, які представляють львів'ян, мають вирішувати, а я підтримаю думку громади Львова. Особисто моя позиція – я не бачу жодних проблем у тому, аби представники будь-якої релігії, тим більше такої давньої, як іслам, мали у Львові місце, де молитись.

– Загалом, наскільки Львів, куди найбільше приїхало біженців із Криму та продовжують утікати люди з Донбасу, готові приймати нових кримчан? Чи ресурси дозволяють?

– Ми приймаємо людей, бо вони нам як рідні, це наші, українці. Але ми очікуємо, що держава розробить чітку програму фінансової підтримки. 80% гостей поселилися в сім'ях людей, але тимчасово. Якщо йтиме мова про постійне місце проживання, можливо, будівництво нового житла – то тут уже проблеми держави, вона має виділяти на це кошти.

Тому уряд та парламент повинні прийняти відповідні законодавчі акти, щоб люди були захищені. А ми будемо в цьому допомагати.

Львів самодостатній

– Сьогодні можна почути часто тезу, у тому числі з вуст галицьких інтелектуалів, що немає смислу гинути за Донбас, якщо він нас усі роки тягнув у Росію? Мовляв, позбудемося баласту, і підемо в Європу швидкими темпами. Ви не відчуваєте, що Донбас тягне Галичину назад?

– Донбас – це Україна. Але треба проводити велику роз'яснювальну роботу серед тамтешнього населення, люди там дезорієнтовані, вони роками отримували дезінформацію.

– При цьому, чимало люду на Донбасі далі переконані, що вони годують Галичину. Можете навести кілька безапеляційних аргументів, чому Львів від Донбасу не залежить?

– Львів є самодостатнім. Тут активно розвивається харчова й легка промисловість, машинобудування. Той самий трамвай, електробус, трамвай. А які 25% розвитку в рік? Це індустрія туризму, яка дала більше 10 тисяч місць за останні роки. Чому Європейський банк має найбільше проектів у Львові серед усіх міст України? Бо є довіра.

– Чи можна говорити про наявність мікросепаратизму у Львові, що заживемо краще без великої України? Адже відомо, що у Львові існує невелике інтелектуальне середовище, яке себе ототожнює більше з Галичиною, ніж з Україною, має ностальгію за Австро-Угорщиною, та дехто навіть принципово послуговується латиною, а не кирилицею.

– Його (сепаратизму – авт.) немає. Є жарти. Якась кав'ярня може оголосити незалежність, але хай собі оголошує, якщо це дасть їй більше клієнтів.

– Але туга за часами Австро-Угорщини є?

– Це не туга. Це реальні приклади, бо в ті часи Львів отримав найбільші інвестиції. Увесь центр і вся ця краса – це сотні мільярдів, які були інвестовані в місто.

Розмовляла Мар'яна П'єцух, спеціально для УП