Сила Конституції, або Як жити по-новому

Першопричини

У 1991 році більшість українців занадто легковажно поставились до здобутої незалежності, вирішивши, що національно-визвольну боротьбу завершено.

У свою чергу, Росія залишилась при думці, що багатовікова залежність України лишень перейшла в іншу форму, і status quo буде легко відновлено в найкоротшому часі.

Лише 2014-го стало зрозуміло, що помилялися обидві сторони.

Революція Гідності яскраво продемонструвала, що українська незалежність не була історичною випадковістю, як вважали росіяни, але й не стала довершеною справою, як переконували себе українці аж до моменту анексії Криму.

У результаті останніх подій, до сучасних українців нарешті прийшло усвідомлення необхідності завершення національно-визвольної боротьби попередніх поколінь та утвердження всіх ключових державотворчих елементів, без яких існування незалежної держави є безперспективним. Серед них: організація боєздатної армії, облаштування державного кордону, оформлення державних символів, очищення/люстрація влади тощо.

Одним з обов'язкових елементів демократичної державної самостійності України, що вимагає довершеності, є й національна Конституція, річницю якої незабаром відзначатимемо.

Адже в 1996 році, останньою з-поміж конституцій усіх держав колишнього СРСР, в умовах формальної незалежності було прийнято таку ж формальну Конституцію України.

Будучи покликаною вирішити злободенні на той час завдання, ця Конституція завідомо була приречена на невдачу в довгостроковій перспективі, бо лише консервувала тогочасний стан справ у суспільстві, ставши результатом сумнівного компромісу як між політичними групами, так і між демократією та авторитаризмом, правом і доцільністю.

Такий компроміс, що тоді виправдовувався потребою досягнення суспільної стабільності та миру, насправді лише на нетривалий час відклав неминучі проблеми, з якими українці зіткнулися на межі 2013-2014 років.

Таким чином, тодішні політики переклали тогочасні найгостріші державницькі проблеми, уникаючи їхнього непростого розв'язання, – на наступні покоління своїх дітей.

Тих дітей, що сьогодні гинуть, захищаючи Батьківщину.

Щоб припинити це зараз і запобігти в майбутньому, маємо обов'язок підійти до питання конституційної реформи усвідомлено та відповідально, не відкладаючи її початок на потім.

Іншими словами, здобуваючи реальну незалежність – маємо здобути реальну Конституцію.

Перестороги

Зрозуміло, що Конституція сама по собі безсила перед іноземною агресією, як і перед іншими національними загрозами на кшталт корупції, безробіття тощо. За відомим висловом Козьми Пруткова, перед блиском амуніції тьмяніють усі конституції.

Але, для того щоб протистояти зовнішнім загрозам, потрібно остаточно визначитись всередині країни щодо фундаментальних засад буття народу й держави.

Тим більше, що у світовій державотворчій практиці війни та інші суспільні потрясіння завжди ставали рушіями конституційних змін. Людство без указаних драматичних мотивацій нездатне самостійно усвідомлювати необхідність конституційного розвитку. Україна, на жаль, будучи епіцентром більшості світових катаклізмів, не є винятком із цього правила.

"Дивний і незбагненний у долях своїх Бог, милосердний у довготерпінні, справедливий у покаранні, як завжди від початку світу, на праведному мірилі правосуддя свого – одні держави й народи возвеличує, а інші за гріхи і беззаконня – упокорює, одні поневолює, інші – звільняє, одні підвищує, інші – понижує.

Так і стародавній хоробрий козацький народ, спочатку був піднесений славою безсмертною... Згодом той самий праведний Суддя – Бог за неправди та беззаконня, що збільшувалися, численними карами покарав той народ козацький, понизив, упокорив і звергнув…".

Приступаючи до конституційної реформи, зараз, як ніколи, варто пам'ятати наведені щойно перестороги з тексту Конституції Пилипа Орлика, укладеної в Бендерах ще 1710 року. Хоча навряд чи в той час сам Орлик міг передбачити, скільки ще упокорень, поневолень та принижень прийдеться пережити українцям у майбутньому.

І майже на кожному трагічному етапі національного шляху до визволення й самостійного державного життя виникали нові й нові проекти конституційних актів із різними змістами – але однаково сумними долями, будучи звичними супутниками невдалих державних проектів протягом не одного століття.

Сьогодні, у черговий переломний момент національного становлення, треба зробити все, щоб історія вкотре не повторилася. Нинішні події підштовхують нас до суттєвого вдосконалення не лише тексту Основного закону, а всього конституційного ладу. І від того як ми зараз скористаємося цим важким шансом, буде, без перебільшення, залежати подальша доля України.

Паралелі

Французька декларація прав людини й громадянина 1789 року містить засадниче положення про те, що та держава, у якій не забезпечено прав людини й не здійснено розподілу влади, не має Конституції.

Справді, реалізувати на практиці фундаментальні конституційні цінності одним лише написанням чергового проекту змін до Конституції – неможливо.

Для цього слід створити комплексну демократичну систему, що, у свою чергу, нереально зробити без обдарованого загальнонаціонального лідера. Лише на чолі з таким лідером унікальна енергія та самовідданість Українського народу може бути нарешті спрямована на шлях загального успіху.

Проводячи паралелі із сучасною Україною, без зайвої ідеалізації, усе ж варто звернути особливу увагу на чинну донині, найстарішу у світі писану Конституцію США 1787 року.

Прийнята після завершення війни за незалежність проти нещодавньої метрополії, вона навряд чи здійснила б такий значний вплив на утвердження США як демократичної держави, якби вирішальну роль у її становленні не відіграв перший президент Джордж Вашингтон. Маючи колосальну народну підтримку, він легко міг стати одноосібним правителем, узурпувати владу, підкоривши її особистим інтересам, що на той час видавалося б цілком логічним.

Але усвідомлюючи свою історичну місію, Вашингтон започаткував унікальну демократичну систему, забезпечивши закріплення її принципів у Конституції, яка до сьогодні є правовим фундаментом найвпливовішої держави світу.

"Коли ми діждемося Вашингтона з новим і праведним законом? А діждемось – таки колись". Наведені пророчі слова Тараса Шевченка дають шанс кожному новоявленому національному державцю увійти в українську та світову історію постаттю, рівною Вашингтону.

Очевидно, що лише забезпечення прийняття дієвої Конституції як нового й праведного закону може стати ключовою запорукою президентського успіху того, хто поставить перед собою це амбітне завдання.

У свою чергу, відсутність даного досягнення в президентській біографії свідчитиме, за великим політичним рахунком, про марність його перебування на посаді.

Порошенко

Нещодавно на Євангелії та Конституції присягнув Українському народу новообраний глава держави. Враховуючи більш ніж переконливу перемогу на виборах, одній людині, уперше з 1991 року, знову випав унікальний шанс, маючи колосальну підтримку й сходу, і заходу України – змінити країну, почати нове національне життя, нарешті зробивши те, чого не вдалося ще нікому за всю тисячолітню історію України.

Але жити по-новому за старою Конституцією не вдасться.

Тому, чинному президенту, щоб не змарнувати народної довіри, як найбільш легітимному в сучасних умовах органу державної влади та гаранту додержання Конституції України, беручи до уваги все вищевикладене, слід невідкладно, але поетапно почати реалізацію масштабної конституційної реформи, що могла б полягати в стисло викладених нижче кроках.

1. Забезпечити оперативне прийняття лише найнагальніших змін до Конституції.

Розділити всі питання конституційно-правового регулювання на термінові й нетермінові. Конкретний перелік термінових змін має бути визначений президентом, але не повинен бути надто широким та включати, перш за все, узгоджені питання пов'язані з децентралізацією державної влади.

У певній мірі, як видається, цей процес уже розпочався підготовкою відповідного президентського законопроекту. У даному випадку, в інтересах установлення миру та з урахуванням наближених до воєнних обставин функціонування державного апарату й браку часу, можна вважати виправданим ризиком критиковану багатьма непублічність процесу підготовки зазначених конституційних змін.

Невиправданими будуть лише намагання похапцем та кулуарно провести всеосяжну конституційну реформу в усіх сферах суспільного життя – що очевидно зараз не на часі.

При цьому, нагальні зміни до Конституції, на відміну від комплексної конституційної реформи, мають бути прийняті якомога швидше, не чекаючи завершення військових дій на території України, ще нині діючим парламентом.

2. Ініціювати створення нової Конституційної комісії для розробки комплексної Концепції оновлення Конституції України.

Конституційна комісія, на відміну від попередніх аналогів, повинна складатися із представників усіх "гілок" влади – парламенту, уряду, Конституційного та Верховного судів – практиків і теоретиків конституційного права, експертного та наукового середовища, політиків, моральних авторитетів. Іншими словами – представляти найширші верстви суспільства та не бути підпорядкованою жодному державному органу.

Опираючись на народний мандат гаранта Конституції, президенту потрібно зобов'язати Конституційну комісію, як незалежний консультативно-установчий орган, обмеживши її загальними директивами та розумним строком роботи до 1 року, – підготувати комплексну Концепцію оновлення Конституції України.

Конкретний перелік норм, що потребують оновлення, має бути визначений самою Комісією та відображати всі суспільні очікування.

Комісія повинна системно проаналізувати всі напрацювання, що стали неполітизованим доробком різних представників наукового та експертного середовища, у тому числі одіозної Конституційної асамблеї, Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради з підготовки конституційних змін, вартих уваги конституційних проектів інших державних та недержавних інституцій.

При цьому, щоб не повторювати – попередніх помилок учасників конституційного процесу, працюючи над концепцією, Конституційна комісія повинна:

– враховувати історичні, національні, ментальні та релігійні особливості Українського народу, не копіюючи зарубіжні конституційні положення;

– узгоджувати не текст Конституції, а її зміст, уникаючи беззмістовних, двояких та незрозумілих формулювань;

– не залишати жодної зобов'язуючої конституційної норми без сформульованої санкції за її невиконання;

– окрім Концепції внесення змін до Конституції, запропонувати свій план або механізм її реалізації.

3. Одночасно із забезпеченням роботи Конституційної комісії, розпочати активну просвітницьку діяльність щодо роз'яснення сутності та відновлення авторитету Конституції України.

Важливість цього завдання в жодному разі не можна применшувати. Довільна інтерпретація змісту й призначення Конституції вже не раз зіграла злий жарт із цілими народами та державами.

Для того щоб оновлення Конституції дало результати, – якщо не увесь народ, то хоча б його провідна частина має зрозуміти сутність ідеї конституціоналізму, що полягає у внутрішньому обмеженні сильної зовні державної влади, заради прав та інтересів людини й громадянина.

Кількаразове, сумнівне із правової точки зору повернення різних редакцій Конституції, публічне ігнорування її положень на найвищому політичному рівні та інші аналогічні обставини були основною причиною зниження авторитету та дієвості Основного закону.

Тому надважливим для президента завданням є переломити цю неприйнятну практику, донести до якомога більшої кількості співвітчизників, що без дієвої Конституції не функціонує жодна розвинута держава світу. Що на відміну від законів, які приймаються для чиновників і юристів, Конституція приймається для людей. Що Конституція перехідної держави, якою є Україна, встановлює не те, що є, а те – як має бути. Але й, що текст Конституції в нашому випадку повинен бути не мрією, не фікцією, не видаванням бажаного за дійсне, а чітко сформульованою національною метою.

І той день, коли досконалий текст оновленої Конституції відображатиме реальний стан справ у суспільстві, буде днем перетворення України в повноцінну демократичну конституційну державу.

4. Забезпечення введення в дію та безумовної реалізації оновленої Конституції України.

Текст Конституції – це лише ноти, які, незалежно від геніальності композитора, ще слід належно виконати. Немає сенсу в напрацюванні ідеальних норм, які залишаться на папері.

Тому, здійснюючи конституційну реформу сьогодні, президенту потрібно ставити в її основу два рівнозначних елементи, чого на практиці ніколи не робилося раніше: сам текст Конституції й способи його реалізації.

Зусилля мають бути докладені як на спонукання до виконання Конституції, недопущення її порушень, так і на забезпечення притягнення порушників до юридичної, аж до кримінальної, відповідальності. При цьому, варто взяти за основу принцип, що справді дієвим є не суворість покарання, а його невідворотність.

Створення Конституційної комісії та подальші заходи з підготовки комплексної конституційної реформи мають розпочатися якомога швидше. Але очевидно, що прийняття та набрання чинності оновленою Конституцією повинно відбутися вже після завершення активної фази військового протистояння та після нових парламентських виборів, в умовах відновлення української влади хоча б на материковій частині державної території.

Більше того, позачергові вибори наступного парламенту мають проводитись під гаслом конституційної реформи. Виборці цього разу мають знати, що обиратимуть парламент, не лише як орган законодавчої влади, для прийняття законів, – але й орган влади установчої, для прийняття оновленої Конституції.

Додатково, слід уважно подивитися на перспективу проведення Всеукраїнського референдуму із приводу схвалення конституційних змін. Прийняття оновленої Конституції саме таким чином не лише підвищило б легітимність Основного закону, але й стало б потужним об'єднавчим поштовхом для формування модерної української політичної нації, актом перезаснування Української держави на нових і справжніх засадах демократії.

Здійснивши вищезазначені кроки, у поєднанні з іншими політичними, військовими та економічними заходами, президент України вселить віру народу в силу оновленої Конституції та укріпить упевненість кожного у швидкому національному процвітанні.

І нехай ліниві скептики та песимістичні критики знайдуть масу аргументів, чому все вищевикладене не здійсниться.

У нас є підстави вірити, що вже близький той час, який мав на увазі Митрополит і доктор права Андрій Шептицький, кажучи: "В Бозі є надія, що на підвалинах солідарності й усильної праці всіх українців постане Соборна Україна не тільки як велике слово та ідея, але як живий, життєздатний, здоровий, могутній державний організм, побудований жертвою життя одних, а муравельною працею, залізними зусиллями і трудами інших".

Сергій Різник, Голова Центру конституційних ініціатив, кандидат юридичних наук, доцент кафедри конституційного права Львівського національного університету імені Івана Франка, спеціально для УП