Програма по шаблону: чим відрізняються обіцянки кандидатів у президенти

Передвиборні програми, які подаються кандидатами в Центрвиборчком, зазвичай є нудними, популістичними й більш-менш однаковими, незалежно від ідеологічної орієнтації політика, текстами.

Цього року, після Євромайдану, була надія побачити щось більш цікаве й винахідливе. Надії не виправдались. У деяких програмах додалось постреволюційного пафосу, але не стало набагато більше змісту.

Тим не менш, варто знати, що обіцяють кандидати в президенти й чим відрізняються їхні програми в тих пунктах, у яких вони не співпадають.

Для порівняльного аналізу ми уважно прочитали програми 10 кандидатів, у яких є бодай якийсь рейтинг: Ольга Богомолець, Анатолій Гриценко, Михайло Добкін, Олег Ляшко, Петро Порошенко, Петро Симоненко, Юлія Тимошенко, Сергій Тігіпко, Олег Тягнибок, Дмитро Ярош.

Передвиборні обіцянки можна поділити на три типи.

По-перше, є програмні пункти, що трапляються в майже кожного з кандидатів і щодо яких є своєрідний консенсус між політиками. По-друге, є обіцянки, що виявляють принципові розбіжності – на ґрунті мови, зовнішньої, економічної політики тощо. І, по-третє, є "рідкісні" та оригінальні обіцянки, включені лише в одну-дві програми. Такі обіцянки може й не викликають принципової незгоди в решти кандидатів, але не настільки "популярні", щоб їх згадали в багатьох програмах.

Перша група: спільна позиція

Декілька тем є настільки затребуваними в суспільстві, що про них згадують буквально всі. Наприклад, децентралізація влади.

"Громади на місцях отримають більше прав і грошей на реалізацію повноважень", обіцяє Порошенко; "розширити повноваження та фінансову самостійність регіонів" пропонує Тимошенко, те саме говорять також Тягнибок і Ярош, практично тими ж словами. Передати повноваження на місця пообіцяв кожен рейтинговий кандидат, без виключення.

Так само популярним є поліпшення обороноздатності країни. Усі кандидати хочуть збільшити фінансування та оснащення армії.

Симоненко й Тимошенко додають пункт про будівництво житла для військових, а Ярош і Тягнибок пропонують відновлювати ядерний статус. При цьому Добкін чомусь обіцяє здійснити перехід до контрактної армії, забувши, що Янукович це вже зробив.

Практично всі рейтингові кандидати закликають провести судову реформу. Ляшко, Симоненко та Тягнибок пропонують також зробити суддів виборними, а Ярош – запровадити суд присяжних. Аналогічно більшість кандидатів підтримує реформу, а інколи також люстрацію в лавах МВС. І лише Михайло Добкін ніяк не згадує у своїй програмі жодну із цих тем.

У контексті здорожчання російського газу не дивно, що кандидати масово обіцяють енергонезалежності України. Часом з акцентом на енергозбереженні – Богомолець, Тимошенко, чи альтернативній енергетиці – Тягнибок. Навіть Тігіпко хоче зменшити залежність від російського газу, тоді як Симоненко й Добкін оминають цю тему.

Майже повний консенсус несподівано проявився й у питанні відкликання виборних осіб. Симоненко й регіонали також згадали про це в програмах.

Нарешті, варто додати, що політики цілком погоджуються в питаннях боротьби з корупцією та необхідності сприяння малому й середньому бізнесу, але конкретні кроки для здійснення цих планів різняться.

Маємо, таким чином, декілька пунктів, щодо яких думки більшості кандидатів у президенти збігається. Хто б не переміг на виборах, муситиме рахуватись із цим фактом і виконувати "спільні" обіцянки. А для громадськості це буде додатковий аргумент у контролі за проведенням реформ.

Друга група: клуби по інтересах

Другий тип програмних обіцянок – ті, щодо яких є більш або менш різкі розбіжності.

Зокрема, питання Криму. Симоненко та Добкін взагалі не згадують цю тему у своїх програмах, вочевидь, погоджуючись на російську анексію, а Тігіпко лише сором'язливо натякає на "план із відновлення територіальної цілісності". "Майданівські" кандидати, звісно ж, вимагають повернення Криму та підтримки кримських татар, а Ляшко заодно пропонує розібратись із сепаратистами та позбавляти їх громадянства.

Натомість Симоненко й Добкін закликають до федералізації України. Усі інші основні кандидати, включаючи Тігіпка, уникли цього слова. Зате обидва регіонали та комуніст виступають за надання російській мові статусу другої державної.

Подібним чином розділилось ставлення кандидатів до Росії.

Добкін і Симоненко хочуть відновити "тісні стосунки", Тігіпко виступає за "відновлення переговорного процесу". Порошенко дипломатично пропонує деескалацію конфлікту та економічну співпрацю. Натомість Тимошенко, Ляшко, Тягнибок та Ярош висловлюються більш негативно й навіть агресивно, включаючи заборону російських ЗМІ – Ляшко, та візовий режим – Ляшко, Тягнибок.

Інтегруватись в Євросоюз пропонують усі "майданівські" політики, хоч і з невеликими відмінностями: Ярош і Тягнибок за "безвізовий режим" і тісну співпрацю, тоді як Порошенко, Тимошенко та Ляшко прямо говорять про вступ до ЄС. Регіонали та комуністи, натомість, у Європу не прагнуть, а Добкін навіть воскресив ідею про вступ до Митного союзу.

Схоже на те, що політики мають різні погляди на потребу проведення дострокових виборів до парламенту. Нові вибори ще цього року пообіцяло четверо – Богомолець, Ляшко, Порошенко та Тігіпко. Решта оминає питання.

В економічній царині деякі розбіжності є щодо ринку землі: Ляшко, Симоненко, Тимошенко й Тягнибок виступають проти продажу землі, а Ярош обіцяє, що власниками землі будуть тільки українські громадяни. Решта кандидатів, здається, не проти ринку землі з можливістю вільного продажу.

Традиційно важливою є тема пенсій, щодо якої політики мають дуже різні погляди. Добкін і Симоненко закликають скасувати пенсійну реформу, і до них можна додати Олега Ляшка, що обіцяє повернути жінкам пенсійний вік 55 років. Натомість Тимошенко і Ярош обрали рух у протилежному напрямку й планують перехід до накопичувальної пенсійної системи.

Третя група: не для всіх

Оригінальних обіцянок у наших кандидатів не так багато: основні пункти більшості програм зводяться до того, що описано вище. Але декілька "унікальних" чи майже унікальних пропозицій знайти можна.

У політичній сфері, наприклад, Юлія Тимошенко та Сергій Тігіпко пообіцяли вдосконалити процедуру імпічменту президента України. А та ж Тимошенко разом із Богомолець та Ярошем вжили в програмах модне слово "електронний уряд", який вони нібито хочуть впроваджувати.

У сфері свободи слова переважно лунають заклики "заборонити" і "закривати" ЗМІ – за антиукраїнську діяльність – Тягнибок, Ярош, чи просто за те, що вони російські – Ляшко. Натомість Петро Порошенко пропонує створювати суспільне телебачення.

Цілих два кандидати – Тягнибок і Ярош – обіцяють легалізувати вільне носіння вогнепальної зброї. А Ярош, у рамках реформи МВС, хоче також запровадити посаду виборного шерифа.

Якщо ці кроки покликані поліпшити ситуацію зі злочинністю, то Юлія Тимошенко хоче поліпшити життя засудженим та здійснити масштабну амністію, скоротивши кількість ув'язнених за незначні злочини. Можливо, дався взнаки власний безрадісний досвід перебування в тюрмі...

В економіці нехарактерні для більшості кандидатів ідеї висловили хіба що Симоненко й Тягнибок. Обидва кандидати обіцяють націоналізацію стратегічних підприємств та прогресивну систему оподаткування, за якої ставка податку суттєво вища для тих, хто більше заробляє. Це не дивує, оскільки й комуністи, і свободівці давно виступали за більше втручання держави в економіку та перерозподіл багатства на користь незахищених верств.

Двоє – Богомолець і Ярош – згадали болючу тему українців за кордоном. Ці кандидати обіцяють створювати умови для повернення заробітчан в Україну.

Виходячи з усього сказаного, можна чекати, що переможець виборів у будь-якому разі візьметься за децентралізацію владних і бюджетних повноважень, посилюватиме обороноздатність, проводитиме реформи у МВС та судовій системі й спробує зменшити енергетичну залежність країни.

Статтю підготовлено за матеріалами проекту Владометр (vladometr.org)

Ігор Самохін, спеціально для УП