Юрист режиму: кров євромайданівців на руках Портнова
Сьогодні суспільство прагне жорстокого покарання для тих посадовців, які останні роки знущалися над українським народом. Найбільше люди жадають помсти за смерті безневинно вбитих українців, чия кров на руках міністра МВС Віталія Захарченка, генпрокурора Віктора Пшонки та, звісно ж, президента Віктора Януковича.
Ім'я першого заступника голови АП Андрія Портнова в цьому переліку "стовпів режиму" чомусь не займає чільне місце.
А дарма. Адже саме він відповідальний за перетворення судів на репресивний механізм влади та рейдерську зміну Конституції.
Історія зради
Андрій Портнов був ідейним лідером правничого сектору режиму Януковича. Хоча починав свою політичну кар'єру як народний депутат від БЮТ та партійний юрист. До цього моменту він працював адвокатом і прославився своїми неабиякими здібностями у відмиванні рейдерських захоплень підприємств, задіявши недосконалість вітчизняного законодавства та уміння домовлятися із суддями.
Цікаво, що всі згадки про це в ЗМІ закінчувалися судовим переслідуванням із боку Андрія Портнова. Приміром, газету "Київський телеграф" він встиг притягнути до відповідальності через суд аж 24 рази!
За його співробітництва з Юлією Тимошенко з'явилося безпрецедентне рішення суду із заборони критики діяльності її уряду, яке стало активно використовуватися для накладення мораторію судами на проведення масових акцій протесту по всій України.
Але це було значно пізніше.
Спершу Андрій Портнов відрікся від Юлії Тимошенко, залишивши напризволяще не лише свою лідерку, а й партію.
Пришвидшити прийняття такого рішення йому допоміг народний депутат, правник від Партії регіонів Сергій Ківалов, з яким під час роботи в комітеті ВР із питань правосуддя в нього склалися гарні стосунки. Якось навіть Ківалов у присутності журналістів юридичних видань зазначив, що заздрить правничій спритності його молодшого колеги, який є взірцем першокласного фахівця з дипломом юриста "непрестижного" вишу – Східноукраїнського державного університету. Схожа історія з юридичною освітою колишнього міністра юстиції Олени Лукаш, яка закінчила юридичний факультет Академії праці та соціальних відносин Федерації професійних спілок України.
Талант же Андрія Портнова полягав у тому, що він як справжній рейдер міг вивертати закони в потрібне русло та ефективно домовлятися із суддями.
Така людина була дуже потрібна Віктору Януковичу для зміцнення своєї влади. Тому, забувши своє БЮТівське минуле, Андрій Портнов одразу ж почав діяти в цьому напрямку.
Зруйноване правосуддя
Спершу він віднайшов у законодавстві лазівки для позбавлення посад лояльних до колишнього прем'єр-міністра України Юлії Тимошенко суддів.
Задля дискредитації голови Окружного суду Києва Олега Бачуна він навіть відкрив спеціальний сайт bachuna.net, на якому розміщувалася скандальна інформація про його особисте життя та фінансове благополуччя. Цікаво, що зареєстрований він був на ім'я самого Олега Бачуна. Таким чином, якби тому спало на думку вимагати через суд спростування інформації, поширеної на цьому інтернет-ресурсі, то він повинен був сам до себе подавати позов.
Згодом Андрій Портнов як член Вищої ради юстиції, ВРЮ, обраний за квотою юридичних вищих навчальних закладів, дістався і до верховного судді Олександра Волкова, який вважався супротивником команди Віктора Медведчука та Сергія Ківалова у ВРЮ, де вирішувалися кадрові питання в судовій системі.
Приводом для його звільнення із суддівської посади, як і у випадку з Олегом Бачуном, стали морально-етичні засади роботи судді. Проте, згодом Європейський суд із прав людини визнав таке рішення українських органів влади незаконним.
Утисків з боку режиму Януковича зазнав і тодішній голова Верховного суду Василь Онопенко, що був вихідцем із БЮТу, на членів родини якого почали заводити кримінальні справи правоохоронні органи.
Таким чином удалося нейтралізувати стару суддівську гвардію. Адже із натиском регіоналів близько тисячі суддів, які не бажали працювати за новими правилами, подали у відставку. На їхні місця понабирали лояльних до правлячого режиму служителів Феміди з Донецька, Луганська та Криму.
Практично одночасно Андрію Портнову за підтримки Сергія Ківалова вдалося здійснити так звану судову реформу, яка повністю нагнула судову систему перед Віктором Януковичем, чиїм радником із питань судоустрою він став. Адже від формування судового корпусу був усунений парламент України. Усі кадрові та дисциплінарні питання вирішувалися у Вищій кваліфкомісії суддів, ВРЮ та затверджувалися указом глави держави.
Водночас виникла чотириланкова судова система, у якій поряд із Вищим адміністративним та господарським судами запрацював новий Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних і кримінальних справ, повністю укомплектований "слухняними" суддями. Він перебрав на себе більшість повноважень Верховного суду України, де не підтримували дії нової на той час влади.
Останній з усіченими повноваженнями залишився символом зруйнованої судової системи.
Портновські ініціативи
Далі кар'єра Андрія Портнова почала дуже стрімко зростати, що позначилося на погіршенні відношень з "гуру" регіоналів з юридичних та виборчих махінацій Сергієм Ківаловим.
Першим приводом для публічного зіткнення колишніх друзів по парламентському комітету стала нова процедура призначення суддів. Ці двоє не змогли розподілити між собою долю участі в такому вигідному у фінансовому плані процесі.
Сергій Ківалов наполягав на тому, щоб кандидати на суддівські посади обов'язково проходили спеціальне навчання в його виші – Одеській юридичній академії. Із чим не погодився Андрій Портнов, затягнувши в ці суперечки ще й тодішнього міністра юстиції Олександра Лавриновича. Досягти компромісу вдалося за участі самого Віктора Януковича. Проте, це не змогло відновити давні приязні стосунки між Андрієм Портновим та Сергієм Ківаловим.
Останній почав втрачати свій вплив у судовій системі. Спершу з посади голови ВРЮ пішов його кум Володимир Колесниченко, звільнивши це крісло екс-міністру юстиції Олександру Лавриновичу. А потім на місце голови ВСУ, якому повернули частину втрачених повноважень, був призначений суддя Ярослав Романюк, що є людиною Андрія Портнова.
Спроби Сергія Ківалова притягти туди свого ставленика, суддю Віктора Кривенка, виявилися безрезультатними. Адже Андрій Портнов зі своїм умінням підганяти під ситуацію закони та суди, виявився потрібнішою людиною для президента Віктора Януковича, який прагнув перебрати на себе всю владу в країні. На що той продовжував активно працювати.
Кульмінацією такої роботи став конституційний переворот у вересні 2010 року, здійснений несподівано через Конституційний суд України. Це теж портновська ініціатива, наслідки якої ми відчули, перебуваючи на Євромайдані.
Адже, якби не повернення президенту Віктору Януковичу більшості повноважень, у тому числі й безмежна влада над силовими органами – міліцією, прокуратурою, армією, – то не було б стільки загиблих людей під час революційного протистояння.
Тож, кров загиблих та скалічених людей на совісті Андрія Портнова.
Так само, як і ув'язнення колишньої соратниці по партії Юлії Тимошенко, за організацією якого також стоїть фігура Портнова. Вважається, що таким чином він мстився їй за тиск і примушення представляти її інтереси у ВАСУ в 2010 році проти ЦВК.
Не виключено, що кидати без жалю за ґрати скалічених "Беркутом" протестувальників Євромайдану – це теж була вказівка Андрія Портнова. Вказівка, яку слухняно виконували служителі Феміди.
Та ж суддя Оболонського райсуду Києва Ірина Мамонтова, яка обрала для затриманих євромайданівців м'якший запобіжний засіб – тримання під вартою, одразу ж змушена була написати заяву про відставку. Його почерк простежувався також і в низці законів про амністію протестувальників, яких владі вдалося використати в якості заручників для шантажу лідерів опозиції.
Завдяки цьому Андрій Портнов увійшов до найближчого оточення кривавого диктатора Віктора Януковича, ставши в розпал революційних подій першим заступником адміністрації президента.
Проте, ця посада виявилися останньою в його політичній та чиновницькій кар'єрі.
Тепер усю правничу "креативність" діяльності Андрія Портнова зможуть оцінити правоохоронні органи та суди оновленої України, які мають винести йому справедливий вирок.
Леся Шутко, Центр інформації із прав людини, спеціально для УП
