Що робити далі: поради правоохоронцям

Працівники правоохоронних органів та військових формувань опинилися зараз у дуже складній ситуації. Ситуації великої відповідальності та вибору. Відповідальності як за себе, своїх рідних та все особисте, так і перед людьми.

Що робити, скажімо, конкретному працівнику міліції в цій ситуації?..

Природа того, що відбувається зараз в українському суспільстві, на майданах і вулицях, є новою. Готових відповідей немає.

Пора холодним розумом подумати – як діяти далі.

Працівник міліції – не військовий. Військові виконують накази, працівники міліції ж виконують закон. Це принципова відмінність. Тільки військові несуть кримінальну відповідальність за непокору та невиконання наказів, відповідно до статей 402 і 403 Кримінального кодексу України.

Але й військовослужбовці внутрішніх військ МВС України, військовослужбовці СБУ, як і будь-які інші військовослужбовці, не несуть відповідальності за непокору й невиконання наказу, якщо наказ є незаконним, а тим більш – злочинним.

На працівників міліції статті 402 і 403 ККУ взагалі не поширюються.

Вступаючи на службу, працівники органів внутрішніх справ клянуться "завжди залишатися відданим народові України, суворо дотримуватися її Конституції та чинного законодавства, бути гуманним, чесним… мужньо й рішуче, не шкодуючи своїх сил і життя, боротися зі злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян, державний устрій і громадський порядок", – витяг із Присяги.

Кожен отриманий наказ працівник міліції має аналізувати на відповідність закону. Якщо наказ є злочинним, але правоохоронець його виконає, то він нестиме кримінальну відповідальність.

Варто процитувати положення 41-ї статті Кримінального кодексу.

"2. Наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов'язані з порушенням конституційних прав та свобод людини й громадянина.

4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за діяння, вчинені з метою виконання такого наказу або розпорядження, підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах".

Є золоте правило. Не знаєш, як діяти – дій по закону.

Правоохоронці, які дотримаються цього правила, можуть бути спокійні за себе, свою совість, сім'ю та майбутнє, можуть не перейматися питанням, чи вгодили вони сьогоднішній або майбутній владі – це завідомо програшний підхід, влада ж бо зміниться, а обом не вгодиш.

Іншого правильного варіанту, ніж стати на бік Конституції та закону, немає. Найгірше, що їх може чекати при цьому варіанті, – це втрата роботи на певний строк.

Ким би не віддавався наказ брутально розігнати учасників мирного протесту в ніч з 29 на 30 листопада на Майдані Незалежності в Києві, зрозуміло, що він пройшов не одну ланку начальників, поки дійшов до виконавців.

Прикро, що бодай один "правоохоронець", який служив ланкою передачі наказу, чи хтось із його безпосередніх виконавців, почувши наказ, не витягнув зброю та не заарештував людину, з уст якої він почув цей наказ. Адже це саме те, що мав би зробити за законом справжній правоохоронець. Та фактом також є те, що влада для виконання цього злочинного завдання не могла покластися на будь-кого в міліції, їй довелось добирати по Україні відданих собі людей.

Можливо, якась частина "правоохоронців" виконує накази керівників зовсім бездумно. Є серед них і ті, для кого насильство над людьми є прийнятним.

Та немає сумнівів, що в цій системі є багато людей, які мають відчуття честі та правди, і такі ж переживання, як і всі ми.

Накази брутально розганяти мирних мітингувальників, виловлювати та кидати їх за ґрати, складати фальсифіковані протоколи, прослуховувати без санкції суду телефони, порушувати надумані кримінальні провадження, зачищати кийками та гранатами вулиці від пішоходів та інші подібні накази – є злочинними.

Тож, отримавши такий наказ, міліціонер, прокурор чи інший правоохоронець має два правових варіанти, як діяти далі.

1. Відмовитися виконувати наказ.

Такий вчинок до недавнього часу був, мабуть, розривом шаблону. Однак відтепер виконання злочинних наказів має зовсім інший контекст – антинародний та антигуманний. Нові виклики вимагають нових відповідей.

2. Заарештувати того, хто віддав злочинний наказ.

Другий варіант вимагає не лише порядності, а й героїзму. Однак він є й найбільш правильним із правової точки зору. Аналогічно, як міліціонер мав би заарештувати злочинця, який намагається вбити людину, пограбувати чи вчинити інший злочин.

У державах, де править право, а не людський волюнтаризм, працівник поліції добре знає межі наказів, що можуть бути йому віддані, та що робити, коли той, хто віддає накази, перейшов межу. Поліція є одним із ключових стовпів правового порядку.

Для прикладу, влітку минулого року чеська поліція не зважала на те, що кримінальні провадження потрібно порушувати проти найвищих посадових осіб держави, в тому числі своїх керівників, аби дати бій корупції. Керівники в поліції/міліції існують для ефективної організації, однак вони не можуть визначати змісту роботи підлеглих. Начальниками для міліціонера щодо змісту його роботи є лише Конституція та закон.

Зараз в Україні фактично кожен працівник міліції та інший правоохоронець потенційно може увійти в історію як той, хто не на папері, а в дійсності заклав початок правового порядку в Україні.

Було б доцільно донести все це до якомога більшої кількості працівників правоохоронних органів. Для цього можна використовувати постер, що його можна завантажити за цим посиланням, і з якого можна зробити листівки чи інші інформаційні матеріали.

Постер – Ілля Стронґовський

Наша тактична мета – свідомі правоохоронці, а стратегічна – справжній правовий порядок в Україні.

Ярина Журба, Микола Хавронюк, Центр політико-правових реформ, спеціально для УП