Повернути собі майбутнє
Більшість свого 2,5 річного тюремного терміну я провів у внутрішній дискусії з собою у ще царському казематі, де було п’ять напівкроків між загратованим вікном і дверима з сімома замками. Це так званий спец пост Лук’янівської вязниці.
Напевно хтось нагорі захотів застрахати мене, а через мій страх - і українське суспільство. Це б запустило самоотруєння зневірою.
Мене підтримували ваші заяви, мене гріли ваші молитви, мене надихали ваші листи. Але найбільше мене підтримував той факт, що в цьому ж блоці сиділи свого часу Донцов, Петлюра, холодноярські отамани, радянські дисиденти. В один день я зумів побачити законсервовану розстрільну камеру, її підлога мені здалася все ще масною від крові.
Під цим враженням я раптом усвідомив, що якщо знести Лук"янівську тюрму, цю Українську Бастилію, і побудувати на її місці палац юстиції - він не встоїть, завалиться. Фундамент в'язниці - не той. І тут я згадав, що й приміщення українського Кабміну – це колишній НКВС. І Адміністрація Президента перебуває в колишньому центрі репресивного ЦК. За великим рахунком, вся нинішня Україна - радянський барак, перефарбований в жовто- блакитні кольори.
"Найгірше в комунізмі - те, що приходить після нього", - сказав у свій час Адам Міхнік.
Ступінь отруєння суспільства та еліт комуністичною ідеологією виявився значно більшим, ніж уявлялося в 1991 році. Ключова проблема - дефіцит національної та персон гідності, втопленої на початку ХХ століття в крові, а потім у конформізмі. Звідси - страх несанкціонованої, самостійної дії і навіть думки. Звідси - колоніальне мислення, духовне чужинство. Звідси - звичка перенесення відповідальності із себе на когось, на суспільство вцілому.
Незмінність радянського устрою протягом усіх років незалежності стала причиною реваншу антиукраїнських, тоталітарних сил. Правляча нині Партія регіонів - квінтесенція совка і криміналу. Їхня ДНК - грабіж і брехня.
В результаті останніх президентських виборів Донецька рабовласницька республіка перетворилася у Всеукраїнську Межигірську феодальну монархію.
Державний апарат повністю працює на інтереси правлячої Сім'ї. Закони не працюють. Країною керують злодії в законі, весь сенс життя для яких звівся до наживи і помсти. Правоохоронні органи і суди працюють у них на шухері.
Грабіж країни і безкарна корупція правлячих гангстерів набула всіх ознак стабільності. Ми закономірно опинилися в тупику радянської цивілізації. Адже неможливо збудувати сучасну європейську державу на цьому дефективному, часто кривавому радянському фундаменті.
Я впевнений, що для успішного майбутнього України потрібен не просто приплив нової крові, а повне її переливання. Україномисляча еліта має сформувати проект нової України, Третьої Української Республіки для всіх громадян, а не для кількох кланів чи їхніх представників.
Це - не просто гасло. Це пропозиція радикальної перебудови української держави на новому правовому фундаменті. Власне, саме такий підхід забезпечує шанс на євроінтеграцію України. Угода про Асоціацію України з ЄС означає, що для нас вкотре відкривається брама часу, можливість вирватися з радянського "Дня бабака", де темне минуле ніяк не минає.
Організатори сесії просили мене зупинитися на різниці пропозицій асоціації України з Європейським та Митним Союзами.
Я міг би почати з того, що Польща отримала з моменту вступу в ЄС 51 млрд євро чистих дотацій. А ось питання, скільки отримала Білорусь від Митного союзу скидається на чорний гумор.
Проте, я обійдуся без цифр.
Це святий князь Володимир у 988 році обирав незнані цивілізійні підходи. Ми ж добре знаємо різницю між радянським і європейським світами.
Чесно кажучи, після всіх воєн, голодоморів та репресій Кремлю треба не нові Союзи пропонувати, а каятися та вчити китайську мову.
Навіть, якби в Москві випускали автомобілі, кращі ніж у Мюнхені, якби дороги в Пермі були кращими, ніж у Ліоні, якби надої молока в Саратові були вищими, ніж під амстердамом, якби пенсії та зарплати в Рязані були вищими за празькі, все одно досвід переполовинення українського народу в ході радянського експерименту волає до нас - геть від Москви!
Євроінтеграція - питання не вибору між двома союзами. Це вибір між минулим і майбутнім. Для кожного думаючого про комфортну державу українця має стати аксіомою : результат саміту у Вільнюсі - понад усе!
Так, я усвідомлюю, що у нас з владою різні інтереси в євроінтеграційному процесі.
Для нас це юридичний стоп-кран для Російської імперії та перехід до правового характеру держави з гарантіями прав людини і нації.
Для Януковича - це дах для сімейного бізнесу від апетитів Кремля.
Чи повинна давати такий "дах" українській кримінальній владі Європа?
На моє глибоке переконання - ТАК. Бо Угоду ЄС підписує не з Януковичем, а з Україною. Януковичі – скоро підуть. А ось Україна назавжди повернеться до свого європейського дому.
Є ще один суттєвий нюанс. Пройти дорогу до Асоціації під артобстрілом Кремля значно легше при зацікавленості в цьому процесі Януковича і його ПР.
Годі собі й уявити той рейвах проросійських сил, якби перемовини з Брюселем супроти волі Путіна вів би президент-демократ!
Сьогодні треба і це сприйняти, як шанс. Можливо, усі біди і зло від нинішньої влади є ціною за можливість зробити цей історичний ривок до Європи.
Це тим більш важливо усвідомити в умовах, коли Кремль веде неприховану холодну війну з метою змусити Україну до імперського ярма. Тож виникає питання: чи можуть порозумітися український патріот і межигірський гангстер?
На мою думку, - мусить, якщо з часів Сірка і Виговського ми навчилися відрізняти тактику соломяного вогоню і стратегію національного майбутнього.
Ми не маємо права перед предками і дітьми відступати перед диктатурою Кремля. І не маємо права дати Путіну зламати хай недемократичну, але українську владу.
В цих умовах жорсткого протистояння з Кремлем укр владі та опозиції потрібен консенсус зовнішньополітичних заяв і дій.
Треба:
- визнати факт втручання Російської Федерації в суверенітет України;
- звернутися до Світової організації торгівлі зі скаргою на економічний тиск РФ;
- попередити РФ про ймовірні проблеми з транзитом російського газу;
- відновити жорсткий моніторинг виконання міжнародних угод по Чорноморському Флоту РФ;
- прийняти решту потрібних для євроінтеграції законів.
(Краще дозволити раз в рік гейпаради, ніж щодня чекати російських танків, як у Грузії 2008 року)
Але ніщо так не посилить позицію української держави в протистоянні з північним сусдом, як консолідація українського суспільства в цей час. І найкращий спосіб цього - припинення політ репресій. Конкретніше - Юлія Тимошенко має бути звільнена!
Цим кроком Янукович міг би не тільки зламати всю міжнародну гру Кремля, заточену на зрив підписання Угоди про Асоціацію. Він міг би у очах України та світу вийти з амплуагангстера, що викрадає людей, і стати самостійним політичним діячем.
Інакше смішно виходить - український президент йде проти цілого Путіна, але боїться дозволити лікування позбавленій усіх прав і можливостей Юлії Тимошенко.
Так хто він ? Терикон чи порожняк?
"Не може бути вільним світ, поки хоч одна людина залишається невільною",- казав Кеннеді. Свобода для України пролягає через свободу для Тимошенко! Тим більше, що це саме за її косу Європа витягує нас з лабіринту Мінотавра.
На завершення теми. Мені здається важливим звернутися до українських політиків із великим проханням: хоч цього разу мислити стратегічно, побачити поле бою за європейську Україну на декілька років наперед.
Варто усвідомити: підписання Асоціації Україна- ЄС у цьому році – це ще не все. Якогось чуда цей документ сам собою не принесе. Він - лише початок самостійної домашньої роботи українських політиків та суспільства.
Водночас, холодна війна Кремля з Україною - не одноразова атака на наш суверінітет. Це початок облоги непіддатливого замку з метою змусити городян винести ключі від твердині. Попереду ще інші підривні акції проти української економіки. Ми маємо ще пройти атаку парторга Руского Міра в рясі. Агентура і вплив нинішнього Духінтерну не менша, ніж у свій час у іншого кремлівського дітища - Комінтерну.
Можливі провокації кримських сепаратистів. Не заспокояться, поки не отримають доброго копняка від суспільства, різні калєснічєнкі, сімонєнки, табачники та інші кочубеї.
Все це завдання не на місяць і не на рік. Путін при будь-якому результаті Вільнюського самміту домагатиметься капітуляції України в 2017 році. Тож варто чекати постійного і наростаючого виття п'ятої колони, яка розглядатиме парламентські вибори 2017 року як механізм повернення України в імперське стійло.
Тому треба не тільки зробити європейський вибір у 2013 році, а й закріпити його перемогою демократичного кандидата на президентських виборах 2015 року.
Саме тому я так настирливо наполягаю на необхідності об'єднання опозиції навколо узгодженого опозиційного кандидата в Президенти.
Різниця партійних поглядів і окремих лідерів стане важливою у новій демократичній Україні. Зараз для правлячих гангстерів всі ми, опозиціонери, - партизани. І треба не грати в партійні ігри, а об'єднуватися в спільну команду під спільну мету. Зневіра суспільства як психологічний наслідок поразки Майдану 2004 року, має бути подолана саме об'єднавчими процесами з оприлюдненням Плану спільних дій.
Замість кампанії ненависті по лінії Схід- Захід у стилі ПР, ми маємо запропонувати об'єднуючий українське суспільство План нової країни.
Замість егоїстичної битви за крісло - змагання за право закласти правовий фундамент майбутнього. Ми маємо інвестувати суспільну енергію не в конфлікти минулого, а в плани майбутнього.
Така робота має будуватися на трьох китах:
ДЕКОМУНІЗАЦІЇ СВІДОМОСТІ
ДЕОЛІГАРХІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ
ДЕКРИМІНАЛІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
На основі цих принципів треба викласти чіткий календарний план реформ, зрозумілий і вигідний кожному чесному українцю.
Зрозуміла Програма породжує пандемію надії. Лідер з командою перетворять надію на віру. Віра мільйонів - непереможна сила, яку не зупинити ні краденими мільярдами, ні кийками спецназу.
Єдиний кандидат - єдина команда - програма євроремонту - це алгоритм перемоги нової України.
В умовах протидії Кремля і його п'ятої колони у нової влади не буде часу на розкачку. Потрібен буде різкий розрив з минулим, супроводжений позитивними результатами в судово-правоохоронній системі, повагою до власності, посиленням самоврядування, соціального захисту, контролем за держчиновниками, вигідними кожному українцеві.
Люди мають відчути і кишенею, і розумом, що замість епохи рабунку настали часу розвитку, де все залежить не від чиновника і правлячої партії, а від твоєї особистої енергії та розуму.
Вибір між Європою і Мутним союзом - не одноактна дія "верхів", а серйозна внутрішня робота всього українського суспільства. Росію нам не змінити, вона не може жити в стані рівноправних взаємовідносин із сусідами. Щоб вирватися із зони притяжіння цієї всепоглинаючої чорної діри, мусимо змінити самих себе. Передусім - змінити суспільні цінності, навчитися обєднуватися навколо національних інтересів і брати відповідальність за свою долю на себе.
Величезна роль у цьому процесі європеїзації належатиме українським інтелектуалам, моральним лідерам нації. "Політичній революції в Україні має передувати революція моральна", - дуже влучно сказав Ярослав Грицак.
Нам гостро бракує вчителів. Але послідовний голос Ініціативи 1 Грудня дає впевненість, що після довгої ночі безвір'я Україна отримає надійне слово пастиря для відновлення внутрішньої українськості, свободи і гідності як передумови до політичних змін.
Час випробовує нас, нашу віру, нашу гідність, нашу силу духу.
Наше життя складається з вчинків свободи і несвободи.
Історія безкінечно повторюється: постійно хтось обороняє Фермопіли, постійно хтось переходить Рубікон, постійно хтось розпинає на хресті Пророка і постійно хтось у суді каже: "І все ж вона крутиться!"
Цей час - наша Реконкіста, наш щанс повернути собі своє майбутнє.
Слава Україні!
З виступу на Х Світовому конгресі українців у Львові
